Кримінально-правова кваліфікація злочинів, вчинених під впливом гіпнозу.

Мозок людини – дуже складний, і незважаючи на багаторічні дослідження, досі мало пізнаний і вивчений орган людини. Саме через низький рівень пізнання можливостей людського головного мозку ми іноді і стикаємось у житті з екстрасенсорними здібностями людей, знаходимо у своїх снах символи, відчуваємо ефект дежавю тощо, і не розуміємо їх природу. Будучи раціоналістом, особисто я не схильний вірити у подібні речі цілковито. Та з емпіричними даними, накопленими у історичних документах та деяких сучасних джерелах, сперечатись досить важко. Такі речі дійсно існують, і пов’язані вони насправді більше з психологією, аніж з містикою. Численні документальні докази, свідчення фахівців та судові прецеденти дають змогу впевнитись, що використання даних властивостей мозку на шкоду суспільству цілком можливе. Розвиток людства та методик пізнання людиною себе і оточуючих регресивним назвати важко, але не завжди прогресивні відкриття люди використовують на благо суспільству. Гіпноз – це своєрідний засіб впливу на людську свідомість та можливість контролювати волю, вчинки та емоції людей. Використовуючи його на шкоду суспільству, злочинці можуть приховувати злочин, чинити його «чужими руками» або просто гіпнотизувати потерпілого, і користуючись його безпорадним станом, вчинювати злочини. В рамках національного законодавства дане питання врегульоване недостатньо і опосередковано. Своєю ж доповіддю хочу проілюструвати, по-перше, еволюцію та світові практики врегулювання даної проблеми, по-друге ,- розкрити питання можливості її нормативного врегулювання в Україні.

Актуальність розгляду даного питання полягає у тому, що хоча в Україні випадків вчинення злочинів у стані гіпнозу, чи шахрайських дій ,вчинених завдяки введенню потерпілого в даний стан зафіксовано не так багато, та все ж таки подібні випадки трапляються. Статистика може давати нам не повністю достовірні дані, так як до суду доходять далеко не всі справи, стосовно гіпнозу, адже через недостатню нормативну регламентацію даного питання, та складність встановлення подібного стану медичною експертизою, подібні злочини дуже важко довести, а отже – порушити стосовно зловмисників кримінальну справу,і довести її до суду. Тим не менше, в практиці українських судів ми знаходимо рішення, що стосуються даної тематики.

- Історія :

Дослідження в області палеопсіхологіі (психології епохи первіснообщинного ладу) дозволяють фахівцям стверджувати, що гіпноз в тій неусвідомленої формі, в якій він був знайомий тогочасному дикуну, був знайомий і людині епохи Кроманьон, що жила 40 тисяч років тому. (Рожнов В. Е., Рожнова М. А. Гипноз от древности до наших дней. М., 1987. С. 19.)

Талмуд згадує про стан, в якому людина «спить і не спить, не спить і не спить, і хоча відповідає на питання, але душею відсутня» У Стародавньому Римі особливий клас фокусників займався гіпнотизуванням людей і навіть тварин, змушуючи їх пильно дивитися на шматочок дзеркала. У Давньому Єгипті хворих відправляли в місто Мемфіс, в храм Серапіса, «де від дотику жерців впадали вони у певний вид сну і зцілялися від своїх недугів» (Озинский Р. Древние мистерии. Харьков, 1895. С. 34.)

Проблема використання гіпнотичного впливу в кримінальних і аморальних цілях отримала відображення ще в 1784 р., коли комісари французького короля вивчали сеанси австрійського лікаря Франца Антоана Мессмера (1734-1815 рр..). Терміна «гіпноз» в ту епоху ще не існувало, його замінювало поняття «тваринний магнетизм». (Цит. по: Черток Л. Гипноз. М., 1972. С. 67. Более полный текст рапорта имеется в книге: Эккартсгаузен Г. Ключ к таинствам Натуры. Ч.2. СПб., 1821. С. 310-340.)

Саме поняття "гіпноз" з'явилося вже в ХІХ ст. Відтоді й ведеться дискусія про природу і властивості цього явища. Гіпноз розглядали і як штучно викликаний істеричний невроз, патологічний стан, який може бути лише у хворих істерією (Ж.М. Шарко); і як нормальний фізіологічний стан, що викликається психологічним впливом, навіюванням у здорових людей (Г. Бернгайм); і як проміжний стан між активністю і сном, частковий сон, часткове гальмування (І.П. Павлов); і як біологічний стан гальмівного характеру, що супроводжується пригніченням власних рефлексів, стан, що нагадує видозмінений сон (В.М. Бехтерєв) тощо.