Галузеві структури України, Великої Британії та Іспанії (2013)1

Галузі господарства	Частка продукції галузі у загальній вартості реалізованої продукції, у %
	Україна	Велика Британія	Іспанія
Сільське господарство	5,98	0,93	5,21
Промисловість	36,37	13,23	16,21
Будівництво	3,48	6,06	12,56
Торгівля	39,80	14,96	21,07
Діяльність транспорту та зв’язку	6,11	7,42	5,50
Фінансова діяльність	7,28	29,62	10,32
Освіта	0,06	1,92	0,48
Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги	0,23	18,19	17,51
Надання комунальних та індивідуальних послуг	0,68	5,36	10,89

Порівнюючи галузеві структури Великої Британії, Іспанії та України на основі даних табл. 1 можна зробити висновок, що порівняно з цими країнами в українській економіці значною є роль торгівлі, якій відповідає близько половини загальних результатів господарювання (для іноземних держав частка торгівлі знаходиться в межах 14-22%). Отже, для економіки України характерним є значний перекіс із сфери виробництва в бік перерозподілу загальної доданої вартості виробленого продукту. Така диспропорційна структура економіки України зумовлює непропорційний розподіл доходів, а також специфічну динаміку цін. Так, переважання торгівельної діяльності означає значну частку зайнятих у цій сфері господарювання (а як відомо, основна частина доходів створюється саме в фінансово-торгівельній сфері). При цьому доходи від зайнятості формують споживчий попит на кінцеві продукти та послуги. Таким чином, в Україні доходи в переважній своїй більшості формуються у сфері нематеріального виробництва, а реалізуються, перш за все, в матеріальній (адже первинним є попит на продукт, а не на послугу). Зростання доходів суб’єктів господарювання викликає зростання цін (інфляцію). При цьому інфляція (і переважання торгівельного сектору) не є показником економічного зростання, а є, на мій погляд, наслідком саме структурних диспропорцій в українській економіці (чого не скажеш про іноземні країни). Адже первісною причиною збільшення платоспроможного попиту (або доходів) є саме значні диспропорції в галузевій структурі України – тому в даному випадку ідеться не про інфляцію попиту, а про структурну інфляцію.

Згідно з визначенням структурна інфляція викликана зміною структури відносних цін. Зміна відносних цін зовсім не означає зміну відносних цін між товарами, що виробляються в різних галузях економіки. Відносні ціни можуть змінюватися і між товарами, що відносяться до однієї галузі. Тому другою причиною структурної інфляції, на мою думку, є внутрішньогалузева незбалансованість, незбалансованість структури попиту (структури споживання) всередині однієї галузі. Розглянемо цю причину знову ж таки на прикладі сучасної України – а саме її харчової галузі. За останні півроку (період вибраний мною досить-таки приблизно) ціни на фрукти, овочі та м'ясо-молочну продукцію зростають швидшими темпами, ніж зростають ціни на макаронні вироби, крупи, хліб тощо. У той же час в українського населення номінальні доходи залишаються незмінними, а реальні доходи падають. Саме тому на сучасному етапі в Україні споживчий попит переорієнтовується з більш дорогих товарних груп (фрукти, овочі, м'ясо-молочна продукція) на більш дешеві товарні групи (макаронні вироби, крупи, хліб тощо) – адже вони наразі є більш привабливими для українців. Проте не слід забувати, що у зв’язку зі зміною структури попиту харчова галузь не в змозі швидко збільшити пропозицію більш дешевих товарних груп (макаронні вироби, крупи, хліб тощо). Тому швидкість зростання цін на ці товарні групи пришвидшується – і таким чином розкручується структурна інфляція – адже постійно відбувається зміна відносних цін у харчовій галузі, що призводить до загального зростання цін в економіці.

Зробимо підсумок всіх моїх вищеописаних роздумів про структурну інфляцію. Так, є дві головні причини структурної інфляції – міжгалузева та внутрішньогалузева незбалансованість, тобто диспропорції як між окремими (різними) галузями, так і всередині однієї галузі. У той же час я також припускаю, що ці причини можуть формуватися під впливом багатьох факторів (чинників). Так, внутрішньогалузеві диспропорції, наприклад, можуть бути викликані монополією загального державного управління (ЗЛП) на зовнішню торгівлю та скасування дотацій.

Так, якщо ЗЛП здійснює закупівлі за кордоном, не враховуючи структуру споживання (вподобання та переваги споживачів) всередині своєї країни, то це призведе до незадоволеного попиту та зміни структури відносних цін. Ціни на відносно недооцінені товари (які ЗЛП або зовсім не купує, або купує в недостатній кількості) будуть швидко зростати, а ціни на відносно переоцінені товари будуть залишатися незмінними або зростати повільніше.

Дотація, як відомо, компенсує понесені витрати, покриває їх. Надання дотацій підприємствам дозволяє, з одного боку, запобігти їх банкрутству, а з іншого – не допускати перевищення роздрібних цін на окремі споживчі товари і послуги, тому що частина ціни на ці товари оплачується з бюджетних коштів за рахунок дотації. Якщо ж станеться так, що дотації будуть скасовані, то виробники перекладуть відповідну їм частку оплати своїх витрат на покупців, а це призведе до зростання цін на їх продукцію та відповідно зменшення попиту на неї з боку споживачів.

Чинниками (тобто деякими з них) міжгалузевої незбалансованості, на мою думку, можуть бути:

1. «диктат держави», що є характерним для адміністративно-командних економік – ЗЛП не враховує споживчі потреби населення. Для того, щоб зрозуміти цей чинник кращу, розглянемо приклад СРСР. Так, у СРСР виготовлялися великі обсяги товарів групи А (промислові товари), а товари групи Б (товари народного споживання) були в дефіциті – тобто споживчі потреби населення не враховувалися. Проте про структурну інфляцію в СРСР говорити дещо недоцільно, адже в СРСР за визначенням інфляції (як і багатьох інших речей) не було, а ціни були фіксовані. Тому приклад СРСР наведений лише для розуміння «диктату держави».

2. мобільність факторів виробництва. Якщо прибуток від діяльності у певній галузі (назвемо її «галузь А») стрімко зростає (а таке можливо, наприклад, тоді, коли попит на продукцію галузі А збільшується), то вона стає більш привабливою для виробників, а тому вони переміщують фактори виробництва в цю галузь. І таке переміщення створює міжгалузеві диспропорції – адже пропозиція продукції однієї галузі (галузі А) перевищує пропозицію продукцію іншої галузі.