План лекції і

1. Поняття калькулювання та види собівартості виробів.

2. Методичні проблеми калькулювання.

3. Об’єкти калькулювання та калькуляційні одиниці.

4. Види та методи калькулювання.

5. Вибір калькуляційних статей витрат і методів їх обчислення.

І. Основні категорій і поняття

База розподілу непрямих витрат — показник, пропорційно величині якого розподіляється певна стаття непрямих витрат.

Калькулювання — визначення собівартості одиниці продукції.

Калькулювання за замовленням — визначення собівартості конкретного виробу (замовлення) за індивідуальними витратами (суднобудування, космічне машинобудування, будівництво, науково-дослідні роботи та ін.).

Калькулювання за неповними витратами — визначення собівартості продукції, здійснюване за частиною операційних витрат (виробничих, прямих, змінних).

Калькулювання за повними витратами — визначення собівартості продукції, здійснюване за всіма операційними витратами.

Калькуляційна одиниця — одиниця виміру об’єкта калькулювання, стосовно якої обчислюються витрати.

Крива освоєння — графічне зображення динаміки собівартості нової складної продукції в процесі освоєння її виробництва.

Об’єкт калькулювання — продукція (послуга), собівартість якої визначається.

Попроцесний метод обліку та калькулювання — метод обліку та калькулювання за певними процесами (стадіями), які є відносно відокремленими частинами загального технологічного процесу (текстильне, хімічне, металургійне виробництво тощо).

Сукупне (комплексне) виробництво — виробництво, в якому з тої самої сировини та в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна, харчова промисловість, виробництво кольорових металів тощо).

База розподілу непрямих витрат — показник, пропорційно до якого непрямі витрати розподіляються за носіями витрат.

Замовлення — заявка клієнта на певну кількість спеціально виготов­лених для нього виробів.

Зведений облік — система узагальнення витрат виробництва за статтями витрат у розрізі цехів, переділів, видів продукції (робіт, послуг) і в цілому по підприємству з метою підготовки інформації для обчислення собівартості окремих видів продукції і всієї викупленої продукції підприємства, а також з метою розподілу понесених підприємст­вом витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. Існує в двох варіантах — напівфабрикатному і безнапівфабрикатному.

Калькулювання — науково обґрунтоване визначення собівартості продукції підприємства, її окремих видів та одиниць за статтями витрат.

Калькуляційна одиниця — вимірювач об’єкта калькуляції, який застосовується під час визначення його собівартості.

Калькуляція — розрахунок собівартості продукції. Розрізняють такі основні її види: проектна, планова, нормативна, кошторисна, звітна, госпрозрахункова.

Метод калькулювання — науково обґрунтована сутність прийомів, які застосовуються під час калькулювання собівартості продукції (як усієї товарної продукції, так і окремих її видів).

Місце виникнення витрат — структурний підрозділ підприємст­ва (робоче місце, дільниця, цех), по якому організовується планування, нормування і облік витрат виробництва для контролю і управ­ління ними.

Об’єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Об’єкт калькуляції (носій витрат) — вид продукції (робіт, послуг), призначений для реалізації.

Об’єкт обліку витрат — місце виникнення витрат, види або групи однорідних продуктів.

Переділ — частина технологічного процесу (сукупність технологічних операцій), яка завершується отриманням готового напівфабрикату, що може бути відправлений на наступний переділ або реалізований на сторону.

Система обліку і калькулювання — система обліку, що забезпечує калькулювання і контроль собівартості об’єктів витрат.

Планова собівартість визначається в процесі розроблення планів підприємства і його підрозділів, обґрунтуван­ня бізнес-проектів та вирішення інших перспективних завдань.

Фактична собівартість продукції обчислюється за даними бухгалтерського обліку згідно з певною методикою фор­мування й розподілу витрат.

Головний об'єкт калькулювання — готові виро­би, що поставляються за межі підприємства (на ринок). Кальку­лювання іншої продукції має допоміжне значення.

ІІ. Методи калькулювання

За повнотою охоплення витрат розрізняють методи калькулювання:

• за повними витратами

• за неповними витратами.

За методом повних витрат усі витрати підприємства, як виробничі, так і невиробничі (адміністративні, на збут), повністю відносяться на собівартість продукції. У такому разі прибуток підприємства від продажу продукції визначається за формулою

П = В – С_р.п,

де П — прибуток від продажу (реалізації) продукції;

В — виручка (дохід) від продажу продукції;

С_р.п — повна собівартість реалізованої продукції.

Калькулювання за неповними витратами полягає в тому, що не всі витрати включаються у собівартість продукції. Це спрощує калькулювання і робить його оперативнішим.

До класичних методів калькулювання за неповними витратами належать:

• метод «директ-костинг».

Це варіант, коли змінні витрати (а вони переважно прямі) відносять­ся на продукцію, а постійні вважаються витратами періоду.

За таких умов прибуток підприємства від продажу продукції обчислюється за формулою маржинального прибутку

МП = В – С_пр, або МП = П + С_пер

Де МП – маржинальний прибуток,

С _пр. – прямі (змінні) витрати,

С _пер - витрати періоду(постійні витрати)

• ме­тод «абсорпшен-костинг»

передбачає включення у со­бівартість продукції всіх витрат виробничих підрозділів, тобто калькулювання й оцінка запасів за виробничими витратами. Тоді невиробничі витрати у складі адміністративних витрат, витрат на збут та інших невиробничих операційних витрат відносяться на період.

За таких умов прибуток підприємства від продажу продукції обчислюється за формулою

П = В – С_р.н – С_пер,

де С_р.н — виробнича собівартість реалізованої продукції;

С_пер — витрати періоду (адміністративні та на збут продукції).

ІІІ. Основні статті калькуляції

— прямі матеріальні витрати;

— прямі витрати на оплату праці;

— інші прямі витрати;

—загальновиробничі витрати.

Це мінімальна диференціація статей витрат, передбачена П(С)БО 16 «Витрати». На більшості підприємств промисловості кількість калькуляційних статей витрат розширюється, витрати в них конкретизуються з урахуванням їх значущості та методики обчислення.

Наприклад:

І. Прямі матеріальні витрати, у т.ч.:

1.1. сировина та матеріали (за вирахуванням зворотних відходів),

1.2. купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби,

1.3.паливо і енергія на технологічні цілі

ІІ. Прямі витрати на оплату праці, у т.ч.:

2.1. основна заробітна плата виробничих робітників;

2.2.додаткова заробітна плата виробничих робітників;

ІІІ. Інші прямі витрати, у т.ч.:

3.1. відрахування на соціальні заходи;

3.2. втрати від браку

ІV. Загальновиробничі витрати, у т.ч.:

4.1. витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування;

4.2. витрати на обслуговування і управління виробництвом.

ІV. Методи прогнозного обчислення собівартості виробів на етапах їх розроблення