1. Поняття "духовний потенціал особистості", "педагогічна культура"
Психолого-педагогічний смисл духовності розкривається у тлумаченні поняття “духовність особистості”, яка розглядається вченими як синтетична, інтегрована, узагальнююча категорія, що відбиває процес усвідомлення кожною особистістю необхідності повсякденної душевної праці над собою: самопізнання, самовираження, саморозвиток, самобудування, самореалізація, конструювання цінностей і ідеалів, гуманістичне ставлення до життя, людини, природи, здатність до творчої діяльності в ім’я найвищих загальнолюдських ідеалів.
Поняття “духовність” віддзеркалює множинність наступних підходів:
- загальна характеристика людини та її життя, ідеал, до якого прагне людина та людство у власному духовному самовдосконаленні;
внутрішня якість особистості, один з чинників свідомості людини;
інтегрована якість особистості, що поєднує ціннісні орієнтації, потреби, духовний тип поведінки, духовний саморозвиток, інтелектуальні, моральні, вольові, фізичні, естетичні риси;
своєрідний інтелектуально-чуттєвий, емоційний стан особистості, що протікає на позитивному тлі поведінки й діяльності людини і характеризує її як цілісну особу;
творча здатність людини до самореалізації і самовдосконалення, усвідомлення єдності себе та всесвіту;
внутрішнє життя людини, внутрішній світ, багатство;
ціннісний вимір внутрішнього і зовнішнього буття в їх єдності.
У загальному варіанті духовність можна розглядати як внутрішнє життя людини, її погляди, думки, ціннісні орієнтації, потреби, ідеали, почуття, стосунки, вчинки, що спрямовані на усвідомлення, засвоєння та втілення Істини, Краси і Добра.
Поняття “духовний потенціал особистості” відображає міру можливостей актуалізації духовних сутнісних сил в цілеспрямованій соціокультурній діяльності, в цьому духовному утворенні синтезуються всі характеристики індивідуальної особистості в унікальну структуру, що визначається та змінюється в результаті адаптації до середовища, яке постійно змінюється. Це дає змогу включити до структури духовного потенціалу особи компоненти, в яких має місце високий рівень узагальненості “особистісних сфер” за параметрами емоційності, мотивації, когнітивного стилю та вольової регуляції дій.
Духовний потенціал як інтегральне явище відображає органічний взаємозв’язок вищих духовних цінностей - Істини, Добра і Краси, об’єднує в єдине ціле сутнісні сили особистості, можливості їх актуалізації в цілеспрямованій соціокультурній діяльності, ґрунтується на морально-естетичному досвіді і включає професійну компетентність, спрямовану на формування духовного потенціалу підростаючого покоління.
Духовність – специфічна якість людини, що втілює в собі активне прагнення знайти найвищий смисл свого існування, ототожнити своє життя з абсолютними цінностями і, тим самим, залучитись до духовного універсуму загальнолюдської культури.
Згідно з культурологічним підходом духовність є притаманною рисою інтелігентності й культури особистості вчителя. Джерелом духовних, ціннісних смислів є духовна культура, яку людство створювало на протязі своєї тисячолітньої історії. До структурно-змістовного комплексу духовної культури входять науки, мистецтво, філософія, релігія, етика, естетика, право, освіта, екологія.
Мистецтво має велике значення для включення особистості в культурний контекст, бо воно є досвідом того, що вже відбулося і може відбутися; для формування світоглядних позицій, системи орієнтацій у світі духовних цінностей – ідеалів, творчих сил і здібностей, для пізнання себе в інших, самодетермінації особистості. Мистецтво сприяє актуалізації та розвитку духовних ресурсів особистості та її вживанню в ціннісний фундамент загальної і національної духовної культури.
Виховання духовності вимагає чіткого уявлення про ті способи, за допомогою яких духовні прагнення суспільства можуть перетворюватися в духовність кожної особистості. Адже залучення індивіда до різних аспектів духовно-культурної спадщини має різні механізми: передача знань здійснюється на основі комунікації, передача вмінь – через практичну діяльність; а передача цінностей – засобами духовного спілкування людей. Таким чином, розрізняються три основних процеси функціонування культури як системи механізмів соціального наслідування – освіта, навчання й виховання.
Виховання - це такий вплив людини на людину, що базується на їх духовному контакті. Виховання досягне своєї мети у разі досягнення духовної спільності вихователя й вихованця; задоволення духовних потреб не має меж, звідси безмежність духовного розвитку особистості.
Духовність особистості вчителя – інтегрована якість, яка синтезує всі характеристики індивідуальної особистості в унікальну структуру, живу, відкриту, глибоку, яка виявляє себе у професійній діяльності через педагогічний світогляд, ідеали, переконання, ціннісні орієнтації; педагогічний вчинок; педагогічну рефлексію.
До складових духовності особистості вчителя (так би мовити професійної) відносять наступні показники:
взаємоповага учнів та вчителів, духовне співчуття;
безумовна віра у духовний, фізичний, інтелектуальний потенціал дитини і здатність допомогти його реалізувати;
готовність щиро захоплюватись досягненнями учнів, колег, батьків;
уміння бачити результати своєї душевної праці в думках, вчинках, емоціях, життєвих смислах своїх учнів;
здатність до подиву, радості, відкритості почуттів;
професійна незаспокоєність, професійна совість (злиття власне людського і професійного), професійна гідність(розуміння важливості своєї праці, розвинена адекватна самооцінка);
інтелігентність (здатність до активної розумової праці, духовних пошуків).