Методика визначення терміну інсоляції приміщень проектуємих будівель за допомогою контрольно-інсоляційної лінійки

Побудова лінійки.Радіальними лініями показані години – від 6 години ранку до 18 години вечора (числівник) і градус висоти стояння сонця над горизонтом для помірних широт – 55⁰північної широти (знаменник), на протязі яких приміщення першого поверху проектуємої будівлі (точка „С” на лінійці) освітлювалася б сонцем без будь-яких затінюючих об’єктів.

Лінійка розрахована для креслень ситуаційного або генерального планів у масштабах 1:500 та 1:2000. ліворуч і праворуч нанесені для кожного масштабу кількість поверхів і висота в метрах затінюючих будівель. Від цих поверхів і висот через усю лінійку проходять горизонтальні „лінії поверховості”.

Порядок визначення. Лінійку накладають на план таким чином, щоб точка першого поверху фасаду будівлі, для якої визначають термін інсоляції, співпала з точкою „С” на лінійці. Стрілку над точкою „С” орієнтують на північ плану. визначають по радіальних лініях максимальний термін інсоляції без наявності затінюючих об’єктів.

Визначають на кресленнях фасадів чи розрізів висоту затінюючої будівлі чи будівель і знаходять на лінійці відповідну „лінію поверховості”. Ті будівлі або частини будівель, які будуть знаходитися вище лінії поверховості, і будуть затінювати фасад будівлі, для якої визначається „термін інсоляції”. Користуючись радіальними лініями, знаходять з якої по яку годину впаде тінь будівлі чи її частини на фасад будівлі в точці С.

Ці години віднімають від максимально можливого терміну інсоляції і отримують кількість годин інсоляції фасаду в точці С.

За гігієнічними нормативамиу дні сонячного рівнодення (22 квітня і 22 вересня) термін інсоляції житлових, учбових, лікарняних і т.п. приміщень повинен бути не менше 3 годин.

Мал. 13. 5 Контрольно-інсоляційна лінійка

Додаток 5.

Визначення показників природного освітлення на проектах

1. Коефіцієнт заглибленняприміщень визначають на розрізі цього приміщення діленням глибини забудови на висоту верхнього краю вікна над підлогою. За гігієнічними нормами він повинен бути не більше 2-х.

2. Кут падіннявизначають також на розрізі приміщення: діленням висоти вікна на відстань від нього до внутрішньої стіни знаходять тангенс цього кута, а в таблиці тангенсів знаходять кут падіння на рівні робочого місця. Кут падіння на підлозі (для житлових, дитячих приміщень): тангенс розраховують діленням висоти верхнього краю вікна над підлогою на відстань від вікна до внутрішньої стіни. Кут падіння повинен бути не меншим 27⁰біля внутрішньої стіни.

3. Кут затінення та кут отворуможна визначити, якщо в проектних матеріалах є дані про відстань та висоту існуючих чи проектуємих затінюючих об’єктів – будівель, дерев, гір.

4. Світловий коефіцієнт знаходять діленням площі заскленої частини вікон на площу підлоги і виражають простим дробом. Для цього на розрізі знаходять висоту вікна, а на плані – суму ширини всіх вікон приміщення, множенням цих розмірів визначають сумарну площу вікон. Віднімають від неї 20-25% на рами і розраховують світловий коефіцієнт. Для жител, лікарняних палат він повинен бути 1:4 – 1:6, для точної роботи – 1:2, для допоміжних приміщень – 1:8 – 1:12.

5. Коефіцієнт природного освітленняна проектах визначають за допомогою спеціальних графіків Данилюка – київського інженера-будівельника, який розробив цей метод в 30-х роках ХХ століття.

Принцип методу полягає в тому, що весь небосхил сотнею променів, віялоподібно розміщених на половині круга у перпендикулярних вертикальних площинах, поділено на 10 000 (100 х 100) ділянок. Завдання заключається у визначенні, скільки таких ділянок будуть освітлювати найбільш віддалену від вікон точку приміщень (біля внутрішньої стіни). Для цього графік Данилюка № 1 (з концентричними напівколами накладають на розріз приміщення (у масштабі 1:100) центральною точкою біля внутрішньої стіни, віссю абсцис паралельно підлозі (на рівні підлоги, чи на рівні висоти робочого місця) і підраховують, скільки „променів” – проміжків між лініями графіка проходить крізь вікно (n₁). Визначають також номер напівкола, який проходить через середину вікна.

Після цього графік Данилюка №2 (з паралельними лініями) накладають на план приміщення таким чином, щоб паралельна лінія, яка за номером співпадає з номером напівкола графік №1, співпала з лінією вікон, а вісь ординат графіка пройшла через точку біля внутрішньої стіни, для якої розраховують КПО. підраховують кількість променів, які проходять через всі вікна (n₂).

Коефіцієнт природного освітлення розраховують за формулою:

КПО = n₁ x n₂ x 0,01 x К₁ х К₂х К₃

де:

n₁– кількість променів графіка № 1, що проходять через розріз вікна;

n₂– кількість променів графіка №2, що проходить через вікна на плані;

0,01 – перерахунок у відсотки (100%: на 10000 ділянок небосхилу);

К₁– коефіцієнт світло пропускання скла (одинарного = 0,5; подвійного = 0,35);

К₂– коефіцієнт відбиття стелею, стінами (білими = 2,5; забарвленими = 2,0);

К₃– коефіцієнт затінення зовнішніми об’єктами (будівлями, деревами, горами): при відношенні відстані до них L до їх висоти H L/H 0,5 = 0,7; при L/H 1,0 = 0,8; при L/H 1,5 = 0,9; при L/H 2,0 і більше = 1,0.

За гігієнічними нормативами КПО повинен бути: в житлових приміщеннях – 0,8-1,0%; навчальних – 1,25-1,5%; лікарняних (палати, кабінети) – 0,5-1,0%; приміщеннях для точних робіт (відповідні цехи, операційні) – 2,0-2,5%.

Мал. 13.6. Схема користування графіком А.М. Данилюка для визначення коефіцієнту природного освітлення.

а – в розрізі; б – в плані.