OP_all

33.Права інвалідів на охорону праці.

Особи зі зниженою працездатністю володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 p. дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом.

Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функцій організму внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, та які потребують соціальної допомоги і захисту. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями МОЗ.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом . Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його (інваліда) перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров'я..інвалідів. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 p. №314 затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, яким передбачено, що робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Охорона праці інвалідів зобов’язує керівника підприємства (далі —власника) у випадках, передбачених законодавством, організовувати навчання, перекваліфікацію працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановлювати неповний робочий день або неповний робочий тиждень і створювати пільгові умови праці на прохання інвалідів. Керівники підприємств, на яких працюють інваліди, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медичної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

34.Права неповнолітніх на охорону праці.

УКодексі законів про працю України є уточнення, що для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП).

На кожному підприємстві, в установі, організації ведеться спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження (ст. 189 КЗпП).

Неповнолітні працівники мають право:

- на скорочену тривалість робочого часу (ст. 193 КЗпПУ): у віці 16 — 18 років — 36 годин на тиждень; у віці 15 — 16 років (для учнів віком 14 — 15, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень (ст. 51 КЗпП);

- щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них час, будь-якої пори року, тривалістю один календарний місяць. Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві,

вустанові, організації (ст. 159,195 КЗпП);

- на виплату заробітної плати за скороченої тривалості щоденної роботи в такому самому розмірі, як працівникам відповідної категорії за повної тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпПУ).

Неповнолітніх працівників не мають права залучати:

до виконання важкої роботи зі шкідливими та небезпечними умовами праці, до роботи в нічний час, у вихідні дні, а також до підземних робіт (ст. 190 КЗпПУ);

до надурочних робіт, підіймання і переміщення предметів, маса яких перевищує встановлені граничні норми ваги.

Зокрема, до роботи, що потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом. До тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються. Роботодавець повинен забезпечити обов'язкове проходження працюючими у нього підлітками попереднього та наступних періодичних медичних оглядів. Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна перевищувати 24 год. на тиждень для підлітків 14 — 15 років та 36 год. — для підлітків 16 — 17 років. Обов'язковим повинен бути рівномірний розподіл тижневого робочого часу за днями п'ятиабо шестиденного робочого тижня. Робота підлітків з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу. При цьому застосовуються наступні обмеження щодо ваги вантажу: при короткочасній роботі для юнаків та дівчаток 14 років — 5 та 2,5 кг відповідно, 15 років — 12 та 6 кг відповідно, 16 років — 14 та 7 кг відповідно, 17 років — 16 та 8 кг відповідно; при тривалій роботі, починаючи з 15 років для юнаків — 8,4 та дівчат — 4,2 кг, 16 років — 11,2 та 5,6 кг відповідно, 17 років — 12,6 та 6,3 кг відповідно.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу для осіб відповідного віку (п. 1 ч. 1 ст. 51 КЗпП).

Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).

35. Права та обов’язки застрахованої особи від нещасних випадків на виробництві.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі – страхування від нещасного випадку).

Застрахований має право:

1)брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків;

2)бути повноважним представником застрахованих працівників і вимагати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків виконання ним своїх обов'язків щодо соціального захисту потерпілих;

3)брати участь у розслідуванні страхового випадку, в тому числі з участю представника профспілкового органу або своєї довіреної особи;

4)у разі настання страхового випадку одержувати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків виплати та соціальні послуги, передбачені статтею 21 Закону про соціальне страхування;

5)користуватися послугами медичної реабілітації;

6)користуватися послугами професійної реабілітації, включаючи збереження робочого місця, а також право на навчання або перекваліфікацію, якщо загальна тривалість професійної реабілітації не перевищує двох років;

7)отримувати відшкодування витрат при медичній і професійній реабілітації на проїзд до місця лікування чи навчання і назад, витрат на житло та харчування, транспортування багажу, на проїзд особи, яка його супроводжує;

8)користуватися послугами соціальної реабілітації, включаючи придбання автомобіля, протезів, допомогу у веденні домашнього господарства, що надаються відповідно до законодавства;

9)отримувати безоплатно від Фонду соціального страхування від нещасних випадків

роз'яснення з питань соціального страхування від нещасного випадку (ст. 43).

У разі смерті потерпілого члени його сім'ї мають право на одержання від Фонду соціального страхування від нещасних випадків страхових виплат (одноразової допомоги, пенсії у зв'язку зі втратою годувальника) та послуг, пов'язаних із похованням померлого.

Застрахований зобов'язаний:

1)знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

2)у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання:

а) лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або у медичних працівників, із якими Фонд соціального страхування від нещасних випадків уклав угоди на медичне обслуговування;

б) додержуватися правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарями, які його лікують;

в) не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;

г) своєчасно повідомляти робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків про обставини, що призводять до зміни розміру матеріального забезпечення, складу соціальних послуг та порядку їх надання (зміни стану

непрацездатності, складу сім'ї, звільнення з роботи, працевлаштування, виїзд за межі держави тощо) (ст. 44).

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в особовій формі. А тому не зайвим буде нагадати права та обов’язки як застрахованих осіб так і роботодавців, як страхувальників.

36.Права та обов’язки працівника у сфері охорони праці.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» (Стаття 14)працівник зобов'язаний:

-дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

-знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

-проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Роботодавець вправі залучити працівника до дисциплінарної відповідальності через порушення вимог охорони праці, а також відповідних законодавством правил та інструкцій з охорони праці. Працівник повинен правильно застосовувати засоби індивідуального та колективного захисту. Неправильне застосування цих засобів є підставою для проведення представниками роботодавця відповідних занять з працівниками з метою навчання їх навичкам безпечної роботи.

Працівник зобов’язаний проходити навчання з охорони праці, безпечних методів і прийомів виконання робіт, наданню першої допомоги потерпілим на виробництві, інструктаж з охорони праці, стажування на робочому місці, перевірку знань вимог охорони праці. Невиконання працівником перерахованих обов’язків є підставою для його відсторонення від роботи, а також для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Відсутність вини працівника у непроходженні перерахованих видів навчання тягне за собою виникнення у роботодавця обов’язки щодо збереження за працівником середнього заробітку за весь період відсторонення від роботи.

Працівник зобов’язаний негайно повідомляти свого безпосереднього або вищестоящого керівника про будь-якій ситуації, що загрожує життю і здоров’ю людей, про кожний нещасний випадок, що сталося на виробництві, або про погіршення стану свого здоров’я, у тому числі про прояв ознак гострого професійного захворювання. Однак він не може нести відповідальність за неповідомлення зазначених відомостей, якщо у нього була відсутня реальна можливість довести їх до представників роботодавця, наприклад, при їх відсутності на робочому місці, відсутність зв’язку з ними.

Працівник повинен проходити обов’язкові попередні (при вступі на роботу) і періодичні (протягом трудової діяльності) медичні огляди (обстеження). Роботодавець вправі на підставі чинного законодавства вимагати від працівника проходження попереднього і періодичних медичних оглядів (обстежень). Але при цьому роботодавець зобов’язаний організувати їх проходження, тобто звільнити працівників від роботи на час їх проходження, в необхідних випадках оплатити послуги з їх проходження.

За загальним правилом покладання на працівників додаткових у порівнянні з законодавством обов’язків погіршує їх становище. Однак роботодавці мають право вживати додаткових заходів щодо забезпечення охорони життя і здоров’я працівників в процесі трудової діяльності. Прийняття таких заходів може призводити у працівників до додаткових у порівнянні з законодавством обов’язків. Покладання таких обов’язків на працівника компенсується наданням йому додаткових гарантій щодо охорони життя та здоров’я при виконанні трудових обов’язків. У зв’язку з чим в договорах про працю можуть з’являтися додаткові порівняно з законодавством обов’язки працівників, які покликані гарантувати охорону життя і здоров’я в процесі трудової діяльності.

37. Права та обов’язки роботодавця як страхувальника від нещасних випадків на виробництві.

Роботодавець як страхувальник має право:

1)брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків;

2)вимагати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків виконання обов'язків Фонду щодо організації профілактики нещасних випадків і професійних захворювань та соціального захисту потерпілих;

3)оскаржувати рішення працівників Фонду соціального страхування від нещасних випадків у спеціальних комісіях з питань вирішення спорів при виконавчій дирекції Фонду та при її робочих органах;

4)брати участь у визначенні йому знижок чи надбавок до страхового тарифу;

5)захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих, у тому числі в суді.

Роботодавець як страхувальник зобов'язаний:

1)своєчасно та повністю нараховувати і сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків;

2)інформувати робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків:

а) про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві; б) про зміну технології робіт або виду діяльності підприємства для переведення його до

відповідного класу професійного ризику;

3)подавати робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків відомості про чисельність працівників, суму заробітної плати, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), кількість нещасних випадків і професійних захворювань на підприємстві за минулий календарний рік;

4)безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду соціального страхування від нещасних випадків;

5)повідомляти працівникам підприємства адресу та номери телефонів робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, а також лікувально-профілактичних закладів та лікарів, які за угодами з цим Фондом обслуговують підприємство;

6)подавати звітність робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків у строки, в порядку та за формою, що встановлені цим Фондом.

Порядок і строки подання відомостей, передбачених пунктами 3 і 4 частини другої цієї статті, визначаються Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Фізична особа, яка не має статусу підприємця та використовує найману працю, у десятиденний строк після укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників повинна подати заяву про взяття на облік у Фонді соціального страхування від нещасних випадків.

38.Принципи державної політики в галузі охорони праці

Чинне законодавство про охорону праці спрямоване на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійних захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

пріоритету життя і здоров’я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних й здорових умов праці. Цей принцип зобов’язує підприємців дотримуватися вимог нормативних актів, здійснювати атестацію робочих місць, щоб не погіршувався стан здоров’я працюючих та не знижувався рівень їх працездатності;

підвищення рівня промислової безпеки шляхом введення суцільного контролю за станом виробничої діяльності, створенням безпечних та нешкідливих умов праці. Для цього роботодавець має впроваджувати сучасні засоби безпеки, новітні технології механізацію та автоматизацію виробничих процесів контролювати трудову та технологічну дисципліну й нести повну відповідальність за створення таких умов праці, які б відповідали вимогам чинного санітарно – гігієнічного законодавства;

комплексного розв’язування завдань охорони праці на підставі загальнодержавних та регіональних програм, розроблених відповідно до економічної та соціальної політики держави та новітніх досягнень науки й техніки в галузі безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії на п’ять років та на кожний поточний рік;

соціального захисту працівників, відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві, збереження місця роботи та середнього заробітку при витраті ними працездатності на весь період її відновлення або визнання їх інвалідами.

Принципи державної політики з охорони праці встановлюють єдині вимоги для всіх підприємств незалежно від форми власності та виду діяльності, єдине правове поле й єдину нормативну базу, оскільки всі працюючі мають однакові права на охорону свого життя і здоров’я.

Під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях забезпечується координація діяльності всіх гілок влади, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці.

Держава фінансує дослідження з охорони праці передбачені національною програмою, утримує національний науково – дослідний інститут охорони праці та мережу органів державного нагляду.

Для реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці при Кабміні створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків та інші структури.

Міжнародне співробітництво передбачає вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду щодо проблемних питань з охорони праці, активну участь у діяльності Міжнародної організації праці (МОП), Міжнародної асоціації соціального Забезпечення (МАСЗ), Європейського форуму організацій страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань.

39.Розслідування нещасних випадків у навчально-виховних закладах

1.Розслідуванню і обліку підлягають нещасні випадки: травми, гострі отруєння, які виникли внаслідок шкідливих і небезпечних факторів, травми через нанесення тілесних пошкоджень іншою особою, ураження блискавкою, пошкодження внаслідок контакту з представниками фауни і флори, а також інші пошкодження здоров'я при аваріях і стихійних лихах, що сталися:

? під час проведення уроків, в тому числі початкової військової підготовки, лабораторних занять, спортивних, гурткових, поза аудиторних, позакласних, позашкільних заходів, інших занять (у перервах між ними) відповідно до навчальних і наукових планів;

?при проведенні поза аудиторних, позакласних, позашкільних та інших заходів у вихідні, святкові та канікулярні дні, якщо ці заходи здійснюються під безпосереднім керівництвом працівника даного навчально-виховного закладу ( вчителя, вихователя, класного керівника та інше) або особи, яка призначена наказом керівника закладу;

?під час занять з трудового і професійного навчання, професійних, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, виробничої та навчальної практики, які проводяться відповідно до навчальних планів у навчально-виховних закладах або на дільницях (територіях), що їм належать;

?під час перебування (відпочинку) у таборах праці і відпочинку, шкільних лісництвах, на навчально-дослідних ділянках;

?при проведенні спортивних змагань, тренувань, оздоровчих заходів, екскурсій, походів,

експедицій, організованих закладом у встановленому порядку .Під час перевезення учнів, і вихованців до місця проведення заходів і назад, а також при організованому прямуванні їх на запланований захід на громадському транспорті або пішки.

2. Нещасний випадок, який стався з учнем, або вихованцем за обставин, зазначених у пункті 2 даного розділу, у тому числі при порушенні потерпілим дисципліни, підлягає розслідуванню і обліку.

3. Нещасний випадок, який стався під час навчально-виховного процесу, викликав в учня, або вихованця втрату працездатності (здоров'я) не менше одного дня відповідно до медичного висновку, оформляється актом форми Н-2 (додаток №4).

4.Адміністрація закладу зобов'язана видати потерпілому (його батькам або особі, яка представляє інтереси останнього) копію акта форми Н-2 про нещасний випадок, оформленого державною мовою не пізніше трьох днів після закінчення розслідування по ньому.

5.Акт форми Н-2 підлягає зберіганню в архіві органу управління освітою, навчальновиховного закладу протягом 45 років.

7.Відповідальність за правильне і своєчасне розслідування і облік нещасних випадків, складання акта форми H-2, розроблення і виконання заходів по усуненню причин нещасного випадку несе керівник навчально-виховного закладу.

8.Контроль за правильним і своєчасним розслідуванням і обліком нещасних випадків, що трапились під час навчально-виховного процесу, також виконання заходів по усуненню причин, що викликали нещасний випадок, здійснюють вищі органи управління освітою.

9.У випадку відмови адміністрації закладу у складанні акта форми H-2, а також при незгоді потерпілого (його батьків або особи, яка представляє інтереси останнього) з змістом акта форми H-2 конфлікт розглядає вищий орган освіти у термін не більше семи днів з моменту подання письмової заяви. Його рішення є обов’язковим для виконання адміністрацією закладу. У разі необхідності вищий орган, потерпілий (його батьків або особи, яка представляє інтереси останнього) одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду за охороною праці або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу.

10.Медична установа, куди доставлено учня, студента або вихованця, який постраждав при нещасному випадку, що стався під час навчально-виховного процесу, зобов’язана на запит керівника закладу видати медичний висновок про характер ушкоджень.

11.По закінченні строку лікування потерпілого (потерпілих) керівник закладу направляє до вищого органу управління освітою повідомлення про наслідки нещасного випадку.

12.При пожежах з нещасними випадками керівник закладу повідомляє територіальні органи пожежної охорони про осіб, які одержали опіки та інші травми, пов’язані з пожежею, для вживання профілактичних заходів щодо запобігання подібним випадкам.

13.Винні у порушенні даного Положення, приховуванні нещасного випадку, що трапився, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

40.Санітарно-гігієнічні заходи з охорони праці

Технічні заходи - технічні засоби, що забезпечують безпечні і нешкідливі умови праці, та пов'язані з впровадженням нового обладнання, пристроїв і приладів безпеки і безпечною експлуатацією засобів виробництва.

Санітарно-гігієнічні заходи:

-контроль за впливом виробничих факторів на здоров'я працівників;

-забезпечення санітарно-побутових умов згідно з діючими нормами;

-атестація робочих місць відповідно до їх нормативним актам з охорони праці;

-планування заходів щодо поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці;

-паспортизація санітарно-технічного стану умов праці.