21. Система покарань. З-поміж покарань у польському праві виділялися:

— смертна кара, яка, своєю чергою, поділялася на звичайну (від- рубання голови, повішення, втоплення, розстріл) та кваліфіковану (спалення на вогнищі, четвертування, переломлювання рук і ніг, колесування);

— «покарання на шкірі»: відрізання вуха, таврування; — позбавлення честі (інфамія) та опала (банація); — покарання біля ганебного стовпа; — позбавлення волі;

— конфіскація майна; — приватні грошові покарання (штрафи). Поруч із регламентацією окремих видів злочинів, польське

середньовічне право містило елементи поняття необхідної оборони, співучасті й форм вини. Так, передбачалася диференційована відповідальність для родичів, які спільно вчинили суспільно небезпечне діяння.

22.Право власності. Правом земельної власності в Польщі користу- валися: король (надавав землі в довічне або тимчасове володіння), католицька церква та магнати — латифундисти, які на українські землі почали проникати у другій половині XVI ст. Відтоді земельна власність стала охоронятися в законодавчому порядку. Польське законодавство дозволяло звертатися до суду впродовж місяця, у разі здійснення насильницької конфіскації земельних володінь.

За західним зразком у Речі Посполитій почали з'являтися майорати. Це - певний комплекс маєтків, які вилучались із загальної юрисдикції, а правові відносини в них урегульовувалися окремими статутами. власності жінкам. Після смерті батька майорат неподільно отримував старший син.

23.Зобов'язальне право. Для польського цивільного права були характерними такі види договорів:

— купівлі-продажу. Покупцеві рухомого майна дозволялося не сплачувати необхідної суми одразу. Впродовж певного часу він міг повертати борг частинами або залишатися боржником у розмірі невиплаченої суми;

— договір позики. Незважаючи на заборону католицької церкви, відсоток із кредиту нерідко перевищував офіційно допустимі меж Тому в Польщі застосовувалася вексельна система, за якою боржник видавав на ім'я кредитора боргову розписку;

— договір підряду. Великого значення набув у міському праві. У разі виявлення хиби під час виконання підряду ремісник, який виконував роботу,

повинен був повернути завдаток і сплатити відповідний штраф. Факт укладення договору фіксувався у спеціальних судових книгах. Утім, не вийшли з ужитку й символічні обряди. На підтвердження добровільності обох сторін під час передавання власносі на нерухоме майно продавець передавав покупцеві зелену гілку. Найбільш уживаними способами забезпечення виконання зобов'язань

на українських землях, що перебували під польською владою, були іпотека (застава) та поручництво. Іпотека стала проникати у польське зобов'язальне право в XIV—XV ст. Саме тоді було встановлено правило, за яким кредитор мав зараховувати отримані із заставленої землі прибутки в рахунок боргу.

24. Спадкове право. У польському земельному праві перевага надавалася успадкуванню за законом. Передавати спадщину за заповітом дозволялося лише в окремих випадках. На початку XVI ст. нерухомість узагалі було заборонено заповідати. Дозволялося успадковувати через заповіт гроші та рухомі речі.

Іншою характерною рисою спадкового права було обмеження прав жінки на успадкування нерухомості. Законодавчі перешкоди створювалися з однією метою — не втратити майна, нагромадженого зусиллями всієї родини. Порядок успадкування нерухомості жінками у XVII ст. мав назву «четвертини».. Материнське майно всі діти успадковували в однакових частках. Але воно перебувало в управлінні батька доти, доки він не одружувався вдруге. Причому результат поділу майна між спадкоємцями мав бути затверджений королівським судом. Якщо розділ про- водився без судового рішення, то юридичної сили він набував лише після закінчення строку давності — трьох років і трьох місяців.