15. Ініціатива видання і Литовського статуту належала шляхті, пред- ставники якої на сеймі 1514 р. Подали великому князеві литовському прохання «дарувати» писані закони.

І Литовський статут (згодом він дістане назву «Старий»), ухвалений на сеймі 29 вересні 1529 p., складався з 13 розділів і 264 артикулів. У перших трьох розділах було зібрано, в основному, норми державного права та принципові положення інших галузей права, в четвертому та п'ятому — шлюбно-сімейне та спадкове, в шостому — процесуальне, в сьомому — кримінальне, у восьмому — земельне, в дев'ятому — лісове та мисливське, в десятому — цивільне, в одинадцятому, дванадцятому і тринадцятому — кримінальне та процесуальне право.

У 30—40-х роках XVI ст. у Великому князівстві Литовському сталися значні соціально-політичні зміни. Зміцнилося економічне та правове становище шляхетства. Значну частину шляхти не задовольняв Литовський статут 1529 р. Тому починаючи з 1544 р. шляхта на кожному сеймі наполегливо вимагала внести в її інтересах зміни до нього.

З метою розроблення проекту II Литовського статуту 1551 р. було створено комісію з 10 осіб (п'ятеро католиків і п'ятеро православних), до складу якої увійшли «радники маршалкові, урядники земські, хорунжі та інші особи роду шляхетського, доктор прав чужоземних». Проект було затверджено на засіданні сейму 1554 p., а чинності статут набув із 1566 р. Він законодавчо оформив панування шляхти в суспільно-політичному житті Великого князівства Литовського.

16.

Другий Литовський статут 1566 р. поділявся на 14 розділів і 367 ар- тикулів. Розділ перший, другий, третій регулювали норми державного права, розділ четвертий було присвячено судоустрою, розділи з п'ятого по десятий — приватному праву, нарешті, розділи з одинадцятого по чотирнадцятий регулювали кримінальне та процесуальне право.

Робота над III Литовським статутом уможливила подальший розви-

ток правової системи Великого князівства Литовського. Правова сис- тема за статутом 1588 p.— це синтез принципів станового ладу і нових правових понять, спрямованих у майбутнє. Найкращим доказом того, що цей синтез виявивсь успішним і відповідав вимогам епохи, є те, що два з половиною століття статут був взірцем для законодавців і задовольняв судову практику на литовських, українських та білоруських землях. Чинність III Литовського статуту не поширювалася на Брац-лавщину, Київщину, Волинь через приєднання цих територій 1569 р. до польської корони. Тут зберігав чинність II Литовський статут.

17.Статут 1588 р. складався з 14 розділів, які налічували 488 артикулів. То був класичний кодекс феодального права, що всебічно регулював найважливіші суспільні відносини того історичного періоду.

Правова неврегульованість окремих сфер суспільних відносин вимагала термінового забезпечення наявних прогалин. Під цим кутом слід розглядати видання «уставів» та «ухвал», здійснених литовськими князями для впорядкування окремих фінансових та економічних питань. З-поміж цієї групи правових пам'яток найбільше значення мала «Устава на волоки», ухвалена Сигізмундом-Августом у квітні 1557 р. Вона мала своїм завданням проведення глибоких перетворень у сфері аграрних відносин. Устава складалась із 48 артикулів, не пов'язаних між собою внутрішнім змістом. У ній містилися положення земельної реформи Литовського князівства,

19.Магдебурзьке право - феодальне міське право, що склалося в німецькому місті Магдебурзі, а згодом поширилося на багато інших міст Європи, стало символом феодального міського самоврядування.

За рівнем панування міста України поділялися на магістратські та ратушні. Магістратське самоврядування було більш самостійним. Ратушу, як орган міського самоврядування, у кінці XVIII ст. мали майже всі міста лівобережної України.

Міщанство переводилося на окремий суспільний стан, який мав свої органи самоврядування. Таким органом у великих містах була міська рада (магістрат),

20. Види злочинів. До середини XV ст. на українських землях, приєднаних до Польщі, ще діяли норми кримінального права «Руської правди». Від другої половини століття польське кримінальне право стало на українських територіях домінуючим. За римською правою традицією злочини поділялися на публічні і приватні. До публічних належали:

— образа королівського маєстату — злочини проти особи короля;

— злочини проти держави. До них відносили повстання, виказання ворогу державної таємниці, підбурювання до бунту.

— злочини проти релігії. Як і у Великому князівстві Литовському, суворому покаранню підлягали особи, що перейшли до нехристи-янської віри. Злочином проти релігії вважалося чаклунство;

— злочини проти громадського порядку та спокою. До них відносили розбійні напади, насамперед напад на шляхетський будинок;

— злочини проти особи. На першому місці стояло вбивство. Покарання залежало насамперед від соціального статусу потерпілого. Якщо ним був шляхтич, то винний у вбивстві сплачував 60 гривень пені (штрафу), якщо дрібнопомісний дворянин — 30 гривень, а коли селянин — 10 гривень, із яких 6 передавалися родичам потерпілого, а 4 — до королівської скарбниці.

До злочинів проти особи відносили також заподіяння тілесних ушкоджень, статеві злочини, образу честі.

— образа честі. За словесну образу шляхтича передбачався штраф у розмірі 60 гривень, що відповідав розміру пені за вбивство;

— майнові злочини. До них передусім належала крадіжка, що поді- лялася на просту й кваліфіковану.