6. Загальна характеристика феодалізму і його періодизація.

Феодальний лад має чотири риси:

1. Натуральне господарство.

2. Наділення безпосереднього виробника (селянина) усіма засобами виробництва і землею.

3. Особиста залежність селянина від поміщика або неекономічний примус до праці.

4. Досить низький рівень розвитку сільськогосподарської техніки і продуктивності праці в цей період.

Основними класами феодального суспільства є феодали і залежні селяни.

Типи ренти:

1. Відробіткова рента (панщина) має місце в тому випадку, коли селянин відбуває повинність на землі поміщика.

2. Рента продуктами (натуральний оброк) виникає, коли селянин віддає феодалові частину виробленого на своїй ділянці натурального продукту, у якому стираються відмінності між необхідною і додатковою працею.

3. Грошова рента. Натуральне господарство виявляється підірваним в кінці феодалізму через залучення селянина до ринкових відносин, і відносини між ним і феодалом перетворюються в суто договірні, грошові, за яких, як правило, відбувається нагромадження грошей заможними селянами і викуп на волю, а згодом і обертання відносин – купівля маєтку поміщика.

Історію феодалізму можна розділити на три періоди:

1. Ранній феодалізм V–XI століть: завоювання варварами Західної Римської і частини Візантійської імперії, деградація продуктивних сил і суспільного поділу праці, занепад міст. У цей період відбувається формування великого феодального землеволодіння і поступове закріпачення селян.

2. Розвинений феодалізм XI–XV століть: загальний ріст продуктивних сил, що привів до повторного відділення ремесла від землеробства, пожвавлення ринкових зв'язків і, як наслідок, до відродження античних і виникнення нових європейських міст.

3. Період розкладу феодалізму XV–XVII століть: у цей період відбувається інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, що спричиняє комутацію ренти (перехід її в грошову форму) з наступним викупом більшості селян на волю. У цей період відбуваються Великі географічні відкриття, внаслідок чого формується міжнародний поділ праці і світовий ринок, тобто в надрах феодалізму починають розвертатися нові, капіталістичні правила гри.

7. Ранньофеодальна Франція.

До VI століття н.е. франки перейняли у римлян двопілля, стійлове утримання худоби, вирощування садів і виноградників, багатьох злакових культур, однак, не перейняли інституту приватної власності. земля вважаючись власністю усієї франкської общини. Власністю общини були також пасовища, луги, пустища, ліси, болота, ріки.

основною фігурою в франкській державі V-VI ст. був вільний селянин-общинник. Виділялися залежні селяни – літи, Нащадки римлян поділялися на посесорів – нащадків римських землевласників і трибутаріїв – нащадків колонів.

Найбільш привілейованими членами суспільства були представники королівської військової знаті і служителі християнської церкви.

У період формування франкської держави (V–VI ст.) особливо гостро постало питання про створення військового і поліцейського апарату, за службу в якому королівська династія розплачувалася землею, ця форма земельного володіння називалася алод. Через кілька поколінь така політика призвела до вичерпання королівського земельного фонду, однак вона не змогла забезпечити формування сильного державного і військового апарату.

Карл Мартел здійснив аграрний переворот: з метою створення важкої феодальної кінноти він набирає до неї велику кількість незаможних людей і, спираючись на них, проводить репресії проти великих спадкоємних землевласників. Землю, що вивільнилася, він роздає своїм воїнам на нових умовах – у довічне користування за особисту участь у військовій організації короля. Ця форма землеволодіння називалася бенефицієєм.

(«Васал мого васала – не мій васал»).