Роль іноземних капіталів у відновленні німецької економіки в 1920-і роки.

У зв'язку з кількома робочими повстаннями в Німеччині в 1923 році Англія,Франція а також США, побоюючись можливості повторення в Німеччині подій, що відбулися в Росії, різко змінили економічний курс щодо Німеччини: був переглянутий порядок вилучення репараційних платежів, передбачалося здійснення кредитування німецької економіки з метою її зміцнення. Всі ці заходи ввійшли до плану Дауеса, який був прийнятий у серпні 1924 р. та діяв до 1929 р. Цей план передбачав скорочення щорічних репараційних виплат з 3–6 млрд. марок до 1–2,5 млрд. План Дауеса привів до різкого збільшення іноземних (в основному американських) інвестицій в економіку Німеччини. Ці вклади призвели до того, що зміцнілі німецькі монополії почали економічну експансію на світові ринки, збільшивши свою частку у світовому експорті з 6% в 1924 році до 10% в 1929 році, причому значною мірою за рахунок витіснення із світового ринку товарів США, Франції й Англії.

Побоюючись передвиборчого скасування плану Дауеса Німеччиною в однобічному порядку, союзники замінили його більш м'яким планом Юнга. План Юнга передбачав зниження річних репараційних платежів до 2 млрд.марок і розтягування їхньої виплати на 59 років, скасування репараційного податку в промисловості та скорочення репараційного оподатковування транспорту, ліквідацію іноземних контрольних органів над німецькою фінансовою системою.Цей план виконувався лише до червня 1931 року.

23. Економічна криза 1930-х рр. У Німеччині і економічна політика фашистського уряду. Криза 1929–1939 рр. В Німеччині

Світова економічна криза завдала Німеччині дуже великих втрат, оскільки її економічні досягнення 1920-х років значною мірою спиралися на іноземні кредити і інвестиції. Безперервне падіння промислового виробництва. Особливо постраждали галузі важкої індустрії, де виробництво скоротилося наступним чином: виплавка сталі – на 64,9%, чавуну – на 70,3%; продукція машинобудування – 62,1%, суднобудування – на 80%. Чисельність безробітних досягла в 1932 р. 7,5 млн. осіб, а реальна заробітна плата впала на 25–40%. Протягом 1930–1933 рр. збанкрутували 31 тис.дрібних товаровиробників, оборот роздрібної торгівлі скоротився на 1/3, а ремісничих майстерень – на 50%.

Криза зачепила й сільське господарство, де рівень прибутковості впав на 30%,

Криза робила неможливою й подальшу реалізацію «плану Юнга».

Економічна політика фашизму.

Економічна політика фашизму була спрямована на всебічну мілітаризацію німецької економіки, що проявилося в наступному:

1. Пріоритет було надано галузям військової та важкої промисловості,

2. В 1936 році було прийнято 4-річний план «мобілізації економічних ресурсів, нагромадження дефіцитних матеріалів і розширення виробництва військового спорядження».

3. Німецький уряд знецінив свої акції та боргові зобов'язання, що зберігалися в банках інших країн, а потім, таємно скупивши їх через підставних осіб за 12–18% вартості, продав на внутрішніх біржах країни за повну ціну

4. Афера МЕФО: до квітня 1938 року всі рахунки фірм, що здійснювали поставки озброєнь для німецької армії, оплачувалися посередницькою організацією МЕФО,причому не грошима, а особливими векселями (мефо-векселі), гарантованими Рейхсбанком, строк оплати за якими наставав у 1942 році. Разом з тим, ці векселі не мали ніякого матеріального покриття на рівні Рейхсбанку, не фігурували в його річних звітах і цифрах держбюджету, а пред'явлення їх до оплати в 1942 році повинне було викликати крах німецької фінансової системи у вигляді бюджетного дефіциту, обвальної інфляції, кризи неплатежів.