1. Предмет історії економіки і економічної думки.

Предметом економічної історії є вивчення господарської діяльності провідних країн світу, починаючи із стародавніх часів і закінчуючи сучасністю, дослідження динаміки перетворень господарських форм в суперечливому поєднанні всіх факторів, що впливають на економічне життя: продуктивних сил і економічних відносин, релігійних і культурних традицій людських спільнот, політичних, правничих, демографічних, географічних, природнокліматичних чинників.

На відміну від економічної теорії, що має своїм предметом дослідження економічних законів, об’єктивних і універсальних, справедливих для різних народів світу і різних епох, економічна історія вивчає більш конкретні форми прояву цих закономірностей в реальних економічних процесах, які протікають в окремих країнах в різні періоди їхнього соціально-економічного розвитку при неповторному переплетенні зазначених вище факторів, що впливають на економічне життя.

різниця між предметами - логічного аналізу, індуктивного методу сходження від конкретики фактів до логічного узагальнення, що домінує в економічній теорії до історичного аналізу, тобто нагромадження фактів економічного розвитку окремих країн з ціллю відслідкувати їхній взаємозв’язок, провести певні історичні паралелі і, можливо, екстраполювати деякі виявлені раніше тенденції на сучасні ситуації.

Метою навчальної дисципліни є поглиблене вивчення та творче осмислення основних тенденцій розвитку народного господарства провідних країн світу на різних етапах історії людства з ціллю засвоєння досягнень попередніх поколінь і застосування їхнього позитивного досвіду при аналізі економічних проблем сьогодення, передбачення перспективних напрямків розвитку світової економіки

Предметом історії економічних учень є історичний процес виникнення та розвитку системи економічних поглядів та ідей.

2. Загальна характеристика рабовласницького ладу.

рабовласники – привілейований клас суспільства, монополізували право власності не тільки на всі земельні угіддя, засоби праці і її результати, але й право власності на самого виробника – раба;

раби – нижчий клас рабовласницького суспільства, були позбавлені не тільки власності на засоби виробництва і продукти своєї праці, але й самі, належачи іншим людям, були позбавлені права власності на свою робочу силу і права приватної власності на життя.

Існує рабство двох видів:

1. Патріархальне, за якого раби задовольняють потреби, як правило, лише своїх власників, продукти їхньої праці не реалізуються на ринку. дозволяються шлюби між членами родини рабовласника і рабами (слов'янський світ, німецький світ, частково Стародавній Схід).

2. Античне, за якого наявне повне безправ'я раба, його найжорстокіша експлуатація, що зумовлено орієнтацією господарства на зовнішній ринок збуту, ємність якого багаторазово перевищує обсяг потреб рабовласника і його родини. заборона на створення родини (збільшення прожиткового мінімуму вело до зайвих витрат), (Греція, Рим).

Два типи рабства:

1. Раби першого типу не мають ніякої власності, навіть власності на життя, і самі є об'єктом власності для свого власника (Афіни, Рим).

2. Раби другого типу одержують від своїх власників низку господарських і юридичних прав – право мати родину, своє господарство, право на продукти своєї праці і на продаж їх на ринку, але частину виробленої ними продукції вони повинні віддавати власникові (колони в Римі, гімнесії в Аргосі).