8.Походження носових голосних. Час, причини та наслідки їх втрати на східнослов’янському мовному грунті.
10. Монофтонгізація дифтонгів y праслов’янській мові. Історія фонеми */ě/
Згідно з Зак. відкр. складу, який почав діяти у праслов’янській мові вже на початковому етапі її розвитку, склад повинен бути відкритим і вони мали б закінчуватись складотворним звуком. Цьому закону суперечили існуючі дифтонги, що закінч.нескладотворчими елементами і робили склад закритим. Із посиленням закону ці дифтонги почали змінюватись. Зміни залежали від позиції дифтонга у слові. Позиції дифтонгів: -якщо дифтонг стояв у середині слова перед приголосним або в абсолютному кінці слова то складоподіл відбувався після дифтонга*kl-еn-wь –КЛЮВЪ Дифтонги перетворюються у монофтонги*poiti – ПятьТИ -якщо у середині слова перед голосним, то при складоподілі межа складу зміщувалась, нескладотворний елемент відходив до наступного слова, з часом несклад.друга частина переходила у приголосний *ko/uati-КОВАТИ. У результаті монофтонгізації дифтонгів у праслов’янській мові з’явився новий звук<`U>після пом’якшеного приголосного. Більш поширеними стали ЯТЬ та И. *AI – перед голосною переходить в А+Й; перед приголосною – в ЯТЬ. *OI перед голосною – О+Й, перед приголосною - ЯТЬ *EI – перед голосною – Е+Й, перед приголосною – в И *OU-перед голосною – О+В, перед приголосною – в ОУ *EU-перед голосною в Е+В, перед приголосною - в Ю. У складі давньоруського вокалізму пізнішої доби до важливіших звукових змін, не пов'язаних з історією зредукованих, можна віднести еволюцію [ě], рефлекси якого по- різному відклалися в українській, російській та білоруській мовах розкинувся з двох звукових джерел: з [ē]та з дифтонга [оі],[аі] в процесі його монофтонгізації. У переважній частині українських говорів як відповідник до давньоруського [ě] виступає голосний [і]. Він становить і норму сучасної української літературної мови.
11.Проблема походження фонем /h/, /γ/
Розвиток від задньоязикового проривного до фарингального фрикативного відбувався в такій послідовності: [g] ->[γ] -> [h]. Час виникнення на східнослов'янському грунті задньоязикового [γ], властивого південноросійським говорам та білоруській мові, та фарингального [h], поширеного в українській мові, визначити важко. Переконливих доказів, що вони розвинулися в окремих діалектах спільнослов'янської мови в пізніший період її історії не існує. У мовознавчій науці давно стала загальновизнаною істина, що задньоязиковий [γ] і фарингальний [ h] між собою генетично зв'язані і що виникнення їх на східнослов'янському грунті становить єдиний процес, про що свідчить і те, що говори білоруської мови поряд із звичайним для неї [γ] широко знають також і [h], а в деяких говорах української мови відомі перехідні артикуляції між [γ] і [h], в окремих з них можна спостерігати навіть задньоязикове творення цього звука або фарингальне з незначним наближенням до задньоязикового.