Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
7
Добавлен:
06.03.2016
Размер:
33.38 Кб
Скачать

Клініка та лікування термічних ушкоджень щелепно-лицевої ділянки

Діагностика й лікування опіків у зв'язку з багатьма факторами, що стосуються цієї патології, виділяються в самостійний розділ травматології - комбустіологію. Організовані в останні десятиріччя опікові (комбустіологічні) центри, де була зосереджена спеціалізована допомога потерпілим з опіками будь-якої локалізації, дозволили значно покращити якість лікування таких поранених. Однак в екстремальних ситуаціях і під час бойових дій не буде можливості надати допомогу всім потерпілим з опіками тільки у спеціалізованих центрах. Тому поранені з опіками щелепно-лицевої ділянки будуть госпіталізовані у відповідні відділення. У зв'язку з цим знання основних положень організації допомоги при опіках, особливостей їх перебігу й лікування необхідні стоматологові.

Залежно від етіологічного моменту опіки поділяють на чотири групи:

1. Термічні - опіки полум'ям, розпеченими предметами, рідинами, парами.

2. Хімічні - опіки кислотами й іншими хімічними реактивами.

3. Електричні - опіки, викликані дією струму.

4. Променеві - опіки, викликані дією променевої енергії.

У мирний час переважають опіки внаслідок будь-яких технологічних катастроф, стихійних лих (лісові, степові пожежі), порушення техніки безпеки у побуті та на виробництві. Під час бойових дій опіки щелепно-лицевої ділянки, за даними ВВВ, особливо часто зустрічались у льотчиків і танкістів. Зважаючи на те, що в сучасних умовах війни практично незахищеними залишаються тільки обличчя і кисті рук, слід чекати значного збільшення кількості опікових поранених із вказаною локалізацією ураження. Частка опіків обличчя та кистей рук може складати від 15-17 % до 27-32 % опіків усіх локалізацій.

Стан пораненого, прогноз результату його лікування залежать від двох основних показників опіків:

1) глибина опіку;

2) поширеність (площа) опіку.

За глибиною ураження опіки поділяються на 4 ступені:

1. Опік І ступеня - виражена гіперемія шкіри, незначний набряк, різкий біль на ураженій ділянці; найбільш характерний приклад: люди з півночі, що захоплюються південним сонцем. Явища ураження ліквідуються за 8 діб, період одужання характеризується свербінням уражених ділянок шкіри, більш або менш вираженим злущуванням, остаточною гіперпігментацією, підвищеною чутливістю до термічних і тактильних подразників протягом 4—6 місяців.

2. Опік II ступеня - на фоні гіперемії виникають різного розміру пухирі за рахунок відшарування поверхневого шару епідермісу, які заповнені прозорою серозною рідиною. При порушенні цілості пухиря під ним виявляється ерозивна, різко болюча поверхня. Процес загоєння триває 8-12 діб, і за відсутності інфекції на шкірі не залишаються сліди, за винятком підвищеної чутливості до температурних і тактильних подразників та зрідка - гіперпігментація. При приєднанні інфекції, бактеріального "забруднення" пухирців рідина в них мутніє, іноді перетворюється у гній. У результаті наслідком загоєння можуть бути плоскі гіпертрофічні рубці.

поділяється на:

— опік ІІІ-А ступеня, який характеризується загибеллю поверхневих і середніх прошарків шкіри, але при цьому зберігаються неушкоджені деривати епітелію: потові, сальні залози, волосяні фолікули. На цьому ступені опіку за своєчасно наданої допомоги можлива епітелізація ушкоджених ділянок шкіри за рахунок збережених глибоких острівців епітелію. У зв'язку з частим приєднанням інфекцій процес закінчується формуванням рубців різної форми і складу, аж до келоїдних. Можуть виникати деформації, які важко видалити, вивороти повік, крил носа, губ; - опік ІІІ-Б ступеня характеризується загибеллю всіх шарів шкіри. Відновлення втрачених шкірних покривів без пластичної операції неможливе. Остаточний результат без відповідних пластичних операцій завжди характеризується формуванням грубих рубців.

4. Опік IV ступеня. При опіках IV ступеня дія ушкоджувального фактора поширюється на глибокі тканини: клітковину, м'язи, хрящову тканину. Потерпілі потребують довготривалого, багатоетапного лікування. Однією з суттєвих особливостей опіків обличчя є те, що у зв'язку з анатомічною будовою органів обличчя внаслідок дії термічного або іншого ушкоджувального фактора на тканини обличчя виникають усі ступені ушкодження. Так, від дії відкритого полум'я можуть виникати опіки щік І—II ступеня, опіки губ II—III ступеня, а опіки кінчика й крил носа, вушної раковини - IV ступеня.

Цю особливість обов'язково має враховувати лікар, оглядаючи пораненого й оцінюючи глибину ураження. Площу опікової поверхні можна визначити різними способами. Найточнішим є метод підрахунку за Постниковим. На опікову поверхню накладається прозора плівка, визначаються контури опіку і підраховується їх кількість на см2. Цей результат порівнюють із загальною площею шкіри тіла, яка в середньому складає до 16000 см2, і обчислюється відсоток ураження. Існує також методика "дев'яток". Голова, шия - 9 %, нижні кінцівки, спина, передня поверхня тулуба - по 18 %, руки —9%, промежина - 1 %. У цьому варіанті підрахунку щелепнолицева ділянка окремо не виділена. Тому щелепно-лицевий хірург переважно користується правилом долоні. Поверхня долоні складає близько 1 % поверхні тіла. Таким чином, площа опіку обличчя і шиї складає від 2 % до 2,5-3 %. Незважаючи на таку невелику площу, опіки обличчя належать до тяжких. Це пов'язано з тим, що на обличчі зосереджена велика кількість чутливих нервових закінчень, можливий больовий шок, швидко зростає набряк, що призводить до порушення зору (тимчасова сліпота).

Виражений больовий синдром ускладнюється станом страху і безпорадності, опік приротової ділянки ускладнює вживання їжі і мовлення. Крім того, має значення і страх перед наступними рубцями і деформаціями тканин обличчя. На етапі кваліфікованої і (або) спеціалізованої допомоги в першу чергу визначаються поранені, які потребують протишокової терапії, невідкладних заходів з покращення та відновлення дихання (набряк гортані та ін.) - трахеостомії. Цих поранених затримують до досягнення транспортабельного стану.

Під час сортування виділяється група з опіками І-ІІ ступеня, яка не потребує хірургічного лікування і, після обробки ураженої поверхні анестезуючим протизапальним аерозолем (І ступінь) або після підсікання (розтину) великих пухирів та обробки опікової поверхні аерозолем, відправляється до шпиталю для легкопоранених або в команду одужуючих. Усі інші постраждалі направляються до спеціалізованих опікового або щелепно-лицевого відділень.

Нині в лікуванні опіків обличчя перевага віддається відкритому методу. Його переваги: немає необхідності у болючих перев'язках із відмочуванням присохлого бинта; полегшується догляд за природними отворами обличчя; неможливе намокання пов'язок за рахунок виділень із носа, очей, рота, зменшується небезпека вторинного інфікування опікової поверхні, покращуються і прискорюються можливості впливу і контролю за строками демаркації здорової та ушкодженої тканини при опіках ИІ-Б, IV ступеня.

Для надання спеціалізованої допомоги пораненим з опіками обличчя ІІІ-А ступеня використовують захисні емульсії та препарати, що стимулюють регенерацію епітелію. Некротичні тканини видаляються за показаннями з максимальною обережністю, щоб запобігти ушкодженням росткового шару та грануляцій. При опіках ІІІ-Б ступеня проводиться обробка опікової поверхні дезінфікуючими розчинами: 3 % розчином перекису водню, риванолем, фурациліном, відсікаються ділянки некротизованої шкіри. Після обробки опікової рани можливі кілька шляхів її подальшого ведення: при невеликих розмірах слід відразу використати методи пластики місцевими тканинами - клапоть на ніжці, ротаційні клапті, переміщення зустрічних трикутних клаптів за Лімбергом.

При неможливості місцевопластичних операцій показана вільна шкірна аутопластика розщепленим, а краще - повношаровим клаптем, узятим на внутрішній поверхні плеча, бічній поверхні грудної клітки. Розміри трансплантата мають на 50 % перевищувати розміри дефекту для запобігання деформації та зморщуванню клаптя. Слід ураховувати, що при шкірній аутопластиці трансплантати відрізняються від навколишньої шкіри. Для згладжування цієї різниці через 6-8 місяців післяпересадки проводиться дермоабразія. Кращі результати досягаються при пересадці трансплантата на грануляції в ділянці опікової рани, які за відсутності вторинного інфікування при використанні захисних біополімерних плівок розвиваються на 8-10 добу.

Особливо складне лікування опіків IV ступеня при оголенні хрящів крил та перетинки носа, вушної раковини. У цих випадках необхідне обережне відсікання некротичних тканин та закриття оголених хрящових поверхонь біополімерними плівками або переміщенням, якщо це можливо, клаптів на ніжці. Ця група поранених потребує довготривалого, багатоетапного, спеціалізованого лікування, яке можливе в небагатьох спеціально оснащених стаціонарах.

Соседние файлы в папке Новая папка