Кардіохірургічне лікування

Показання до кардіохірургічного лікування:

• маніфестно важкий і швидко прогресуючий перебіг процесу з СН III-

IVфункціонального класів;

• безуспішність активної комплексної медикаментозної терапії;

• наявність стійкої обструкції спокою з високим субаортальним градієнтом тиску /вище 45 мм рт.ст. або III-IV стадія хвороби по NYHA;

• трансформація гіпертрофічної кардіоміопатії в дилатаційну і розвиток систолічної застійної СН, рефрактерної до медикаментозної терапії.

Оперативне втручання не показано:

• при обструктивних формах симетричної і асиметричної ГКМП;

• асимптоматичним хворим;

• хворим з латентною (лабільною) обструкцією з мізерною клінічною симптоматикою.

В результаті операції більше ніж у 2/3 хворих зменшується обст­рукція вихідного відділу лівого шлуночка, знижується градієнт тиску, припиняються запаморочення, покращується переносимість фізичних на­вантажень, послаблюються систолічні шуми, зменшуються епізоди фібри­ляції шлуночків, хоча може зберігатись стенокардія.

Частота випадків несподіваної серцевої смерті може дещо зменшува­тись, але операція не попереджує ризик несподіваної смерті.

Виживання прооперованих хворих через 5 років складає 93%, а че­рез 10 років - 84-88%, в той же час як у хворих, які лікувались медикаментозно, 10-річне виживання складає 67%.

Щорічна смертність у прооперованих хворих (виключаючи післяопера­ційну летальність) складає 1-2%, а серед хворих обструктивною кардіоміопатією, які лікувались медикаментозно – 4%.

Операційна летальність навіть в кращих кардіохірургічних клініках досягає 8-10% і в значній мірі залежить від віку хворих.

Так, у осіб молодого і середнього віку летальність дорівнює 1,2% а у хворих старше 60-65 років вона зростає до 15,5%. В останні роки відзначаються більш низькі цифри операційної летальності (до 1-5%).

Ускладнення оперативного лікування: травматичні уш­кодження провідної системи серця у вигляді повної блокади лівої ніж­ки пучка Гіса або парціальних блокад її гілок, порушення АВ-провідності різних ступенів, аж до повної АВ-блокади (5-10% випадків), травматична післяопераційна недостатність аортального клапану, інфаркт міо­карда МШП (у 6% випадків), аневризма стінки лівого шлуночка (у 3-7% хворих).

Трансплантація донорського серця показана хворим в пізній стадії захворювання, у яких відбувається трансформація ГКМП в дилатаційну, розвивається систолічний тип застійної СН, рецидивують пароксизми важких і складних порушень серцевого ритму і провідності, а проведена активна медикаментозна терапія не ефективна.

Крім того, пересадка серця показана хворим, у яких попередні кардіохірургічні втручання не дали бажаного клінічного ефекту.

Рестриктивна кардіоміопатія

Рестриктивная кардіоміопатія (РКМП) - це група різнорідних по етіології і патогенезу захворювань, для яких характерне порушення діастолічного розслаблення ригідних стінок шлуночків внаслідок розпов­сюдженого ендоміокардіального фіброзу або інфільтрації стінок шлуноч­ків різними патологічними субстанціями. Це призводить до утруднення діастолічного наповнення шлуночків, порушенню внутрішньосерцевої гемодинаміки і серцевої недостатності.

При цьому захворюванні об'єми порожнин і товщина стінок серця суттєво не змінені.

Основними змінами РКМП є ригідність стінок шлуночків, що веде до зменшення їх еластичності та розтягування і до недо­статнього наповнення шлуночків під час діастоли.

За рестриктивної форми КМП має місце підвищення системного та легеневого венозного тиску.

Виділяють ідіопатичні рестриктивні кардіоміопатії, або первинні РКМП і специфічні кардіоміопатії, або вторинні РКМП, які виникають на фоні відомих причинних захворювань.