Аускультація:

• у більшості випадків відзначається ізольоване середньо- і/або пізньосистолічне клацання, інтенсивність якого наростає у верти­кальному положенні дитини, при фізичному навантаженні, психоемо­ційному напруженні. Цей звуковий феномен вислуховується над обме­женою ділянкою серця, частіше на верхівці, не проводиться за ме­жі серця І не перевищує за гучністю II тон;

• у низці випадків вислуховується систолічний шум, який виявляєть­ся в середині або в кінці систоли та має вібраційний, музичний, тембр;

• запідозрити «німий» ПМК можливо при наявності астенічної статури в поєднанні з кардіалгіями, аритміями та змінами ЕКГ.

Електрокардіографія:

• електрокардіографічні зміни у дітей із ПМК не відрізняються спе­цифічністю;

• найбільш характерні зміни на ЕКГ у дітей старшого віку з ПМК за аускультативної форми є порушення процесу реполяризації (інвер­сія зубця Т із депресією сегмента S-Т, або без неї у стандартних і лівих грудних відведеннях);

• часто реєструється зубець U;

• при реєстрації ЕКГ в ортостазі частота змін збільшується в два рази;

• при проведенні проби з обзиданом та на тлі фізичного навантажен­ня відмічається зворотна позитивна динаміка зубця Т, що свідчить про зв’язок зміни фази реполяризації з екстракардіальними факторами;

• часто виявляються різні види дизаритмій та провідності, частота виявлення яких при холтерівському моніторуванні збільшується в 2-3 рази (від 54,3 до 87%);

• важливим діагностичним критерієм є подовження інтервалу Q-Т. Ці зміни найчастіше мають екстракардіальний характер і зумовлені вегетативними порушеннями.

Фонокардіографія:

За даними ФКГ реєструються систолічні шиглики не рані­ше, ніж через 0,14 сек піс­ля І тону на аускультативному і високочастотному діапа­зонах, що не перевищують амплітуду II тону.

В цих же діапазонах фік­сується пізньосистолічний шум над верхівкою серця (рис. 11).

Рентгенографія:

За відсутності мітральної регургітації не відбувається розширен­ня тіні серця та частіше навпаки, вона має зменшені розміри та роз­ташоване серединне («крапельне серце»).

Часто спостерігається помірне вибухання дуги легеневої артерії, що в даному випадку являється неповноцінністю сполучної тканини, а не перевантаженням малого кола кровообігу і відображає конституцій­ні особливості дитини.

При «німій» формі ПМК відхилення на рентгенограмі відсутні.

Мал. 11. Пролапс мітрального клапана Ехокардіографія:

Найінформативнішим методом виявлення ПМК є ЕхоКГ, особливо двомірна, за допомогою якої встановлюють ступінь ПМК, наяв­ність та ступінь міксоматозної дегенерації мітральної регургітації.

Ехокардіографічно виділяють 3 ступеня ПМК: І ст. – зміщення пролабованої стулки від 3 до 6 мм; ІI ст. – від 6 до 9 мм; III ст. - більше 9 мм.

Ехокардіографічні критерії діагностики первинного ПМК (Ю.М.Белозеров, В.В.Болбиков, 2001):

I. Одномірна ЕхоКГ:

1. Пізньосистолічне або голосистолічне прогинання, однієї чи обох стулок за напрямком до задньої стінки лівого передсер­дя більш як на 3 мм.

2. Діастолічне тремтіння стулок МК,

3. Збільшення діастолічної екскурсії передньої мітральної стулки.

4. Збільшення швидкості раннього діастолічного прикриття пе­редньої мітральної стулки.

5. Збільшення систолічної екскурсії міжшлуночкової перегород­ки.

6. Збільшення систолічної екскурсії задньої стулки лівого шлуночка.

7. Дилатація аорти та збільшення II систолічної екскурсії.

II. Двомірна ЕхоКГ:

1. Вигинання однієї чи обох стулок за лінію коаптації (проек­цію мітрального отвору) в парастернальній проекції довгої вісі лівого шлуночка або проекції чотирьох камер з верхівки.

2. Потовщення та надлишковість стулок.

3. Надлишкова екскурсія лівого атріовентрикулярного кільця.

4. Збільшення площини мітрального отвору.

5. Ектопічне прикріплення або порушення розподілу сухожильних ниток до стулок (переважне їх кріплення біля основи або в центрі).

6. Зміна конфігурації та положення папілярних м’язів.

Виділяють наступні форми руху стулок мітрального клапана: дугопо­дібна, крайова, аневризмоподібна, флотуюча.

На вираженість пролабування стулок впливають також ступінь напов­нення лівого шлуночка кров’ю та його кінцевий діастолічйий об’єм. Чим частіший ритм серця, більш виражена гіперкінезія та чим менше наповнення шлуночка, тим більше наближаються всі компоненти ЛШ в сис­толу, менше натяжіння хорд, що сприяє більшому пролабуванню.

Тому виявлення ПМК у дітей на тлі дегідратації, гіповолемії, та­хікардії часто являє собою гіпердіагностику.

При ехокардіографічному дослідженні виявляються ознаки міксоматозної дегенерації, яка являється морфологічним субстратом ПМК.

Міксоматозна дегенерація – генетично обумовлений процес розрушення фібрилярних структур СТ без ознак запалення. При ЕхоКГ проява­ми міксоматозної дегенерації є потовщення і продовження мітральних стулок, які мають вигляд «кошлатих», з нерівними нечіткими контура­ми.

Виявляється аномальне змикання стулок мітрального клапана (інко­ли вільний край однієї стулки контактує з тілом іншої), систолічна сепарація стулок (повна відсутність їх змикання), яка являється нас­лідком розриву хорд.

При аномальному змиканні стулок у половини дітей під час УЗ-доплерографії встановлюється мітральна регургітація різного ступеня.

У частини дітей виявляється розширення мітрального кільця /більше 30 мм/, аномальні хорди в порожнині лівого шлуночка, аневризми міжпредсердної перегородки у вигляді локальної ділянки витончення і вибухання середньої її частини в порожнину правого передсердя, роз­ширення кореня аорти.