Артеріальна гіпертензія при вагітності

Артеріальна гіпертензія виявляється у 8-10% вагітних жінок і рахується однією з причин передчасних пологів, перинатальної смерт­ності, а у 20-30% випадків – материнської смертності (В003-МОАГ, 1999).

На жаль, в останні десятиріччя зростає кількість випадків підліткової та ранньої вагітності (група медико-соціального ризику). У юних матерів з цієї групи в декілька разів частіше виявляються ускладнення в пізні терміни вагітності, в тому числі і АГ.

Артеріальна гіпертензія може бути проявом гестаційної гіпертен­зії, або преекламсії, яка вперше виявляється в пізні терміни (III триместр), оскільки в першій половині вагітності АТ частіше знижується.

Патогенез АГ при пізньому гестозі (токсикозі) пов’яза­ний зі зниженням діурезу і натрійурезу, затримкою в організмі натрію і води. На відміну від нормальної вагітності, при якій відзначається фізіологічна гіперволемія і гіперкінетичний характер кровообігу, що необхідно для нормального розвитку плоду, при пізньому гестозі від­бувається зниження ниркового кровотоку і клубочкової фільтрації на 25-30%, надмірний приріст маси тіла в поєднанні з розповсюдженою вазоконстрикцією і збільшенням загального периферичного опору.

Певну роль у виникненні гіпертензії приділяють порушенню плацен­тарного кровообігу, в результаті чого підсилюється вироблення реніну маткою і активізується система ренін-ангіотензин II-альдостерон (РАА). Це супроводжується вазоконстрикцією, затримкою натрію і води і, як наслідок, підвищенням АТ.

Крім того, АГ у вагітних часто пов’язана з хронічним пієлонефри­том або передуючою пологам есенціальною гіпертензією. У багатьох вагітних можливі реактивні підйоми АТ, які пов’язані зі страхом, постійним відчуттям тривоги. Інколи усі ці фактори поєднуються.

Артеріальний тиск підвищується більше 140/90 мм рт.ст. При АТ вище 150/100 мм рт.ст. показана госпіталізація, АТ 160/100 мм рт.ст. рахується критичним в зв’язку з розвитком значної невропатії і можливої загибелі плоду, а при АТ більше 170/110 мм рт.ст. значно зростає ризик розвитку інсульту або еклампсії.

Артеріальна гіпертензія при ожирінні

Збільшення маси тіла є важливим фактором розвитку АГ. Так, як у терапевтичних хворих з есенціальною гіпертензією в 73% випадків спостерігається надмірна маса тіла, а лабільна і стабільна АГ у хво­рих з ожирінням розвивається на 8 років раніше, ніж у загальній по­пуляції.

У хворих з ожирінням збільшення діастолічного АТ більше 95 мм рт.ст. відзначається в 1,5-2 рази частіше, ніж у хворих без ожиріння. Аналогічні дані отримані і при обстеженні дітей і підлітків, які страждають ожирінням.

Масові епідеміологічні дослідження дозволили встановити певну закономірність: збільшення меж тіла на 10 кг супроводжується підвищенням систолічного і діастолічного АТ на 5-6 мм рт.ст.

Патогенез пов’язаний зі збільшеною потребою організму в кисні при надмірній масі тіла. Це супроводжується компенсаторним зростанням серцевого викиду (в основному за рахунок ударного об’єму крові) і ОЦК.

Загальний периферійний опір знижується незначно і неадекватно, внаслідок чого підвищується АТ. Гіперволемічний і гіперкінетичний типи кровообігу призводять до збільшення навантаження на серце.

При ехокардіографічному дослідженні вияв­ляється ексцентрична гіпертрофія лівого шлуночка; потовщена задня стінка лівого шлуночка і міжшлуночкова перегородка, діастолічний діаметр і маса лівого шлуночка також збільшені.

Клініка. У хворих, крім значного ожиріння, характерні: постійна задишка, яка підсилюється при навантаженні; скандована мова і трудність ве­дення безперервної розмови при звичайних навантаженнях.

Відзначаються сонливість (обумовлена, можливо, гіперкапнією), помірний ціаноз, збільшення правих і лівих камер серця, значна глу­хість 1-го тону і акцент 2-го тону над легеневою артерією, зниження життєвої ємності легень, компенсаторне збільшення серцевого викиду, схильність до системної гіпертензії.

При лабораторному дослідженні виявляється поліцитемія, гіпоксія і гіперкапнія.

Для оцінки ступеня ожиріння (крім процентної характеристики надлишку маси тіла –I-IV ст.) міжнародними експертами (ВООЗ, 1999) і вітчизняними спеціалістами (ДАГ-1, 2000) пропонується використовувати індекс маси тіла (ІМТ) і індекс талія-стегно (ІТС).