3.3. Локк

Джон Локк (1632–1704)¹³вважається засновником емпіризму, на­пря­­му, що заперечував існування вроджених ідей. У своїй роботі «Дос­лід щодо людського розуміння» Локк піддає нищів­ній критиці теорію вродженого знання. На­приклад, раціоналісти вважали врод­же­ними ідеями ті, які набито існують у свідо­мос­ті кожної без ви­нятку людини (уяв­лен­ня про причинність, тотожність, про Бога, мо­­раль тощо). Однак ніякого всезагального вродже­ного знання не існує, стверджує Локк. Це можна довести тим, що розумово відсталі лю­ди та малі діти не мають ніякого уявлення про мораль і Бога. На думку Лок­ка, коли лю­ди­на на­роджується, її душа є «tabula rasa» – чиста дош­­ка, і тільки згодом у процесі життя зовніш­ній досвід починає щось на ній «пи­сати». «Давайте уявимо собі, – твер­дить Локк, – що душа яв­ляє со­бою, так би мо­вити, білий лист, без єдиної літери, без будь-яких ідей. Яким чином з’являється на ній що-не­будь? Звідки з’явля­ється цей різ­нобічний зміст, який з майже безмежною винахідли­віс­тю на­крес­­­лила працелюбна і необмежена фантазія лю­дини? Звідки добу­ва­ється весь матеріал розуму і пізнання? Відповім одним словом: іздосв­іду. Саме на ньому засновано все наше піз­нан­ня, із нього ж воно бе­ре поча­ток»¹⁴. Саме тому за­­почат­кований Локком напрям нази­вають «емпі­ризм».

Локк виділяв два джерела пізнання – відчут­тя і рефлексію¹⁵. Під упливом дос­віду в людській душі відкладаються «ідеї», які Локк ділить на «прості» і «складні». Прос­­ті – це ті, які ми безпо­се­редньо сприй­має­мо органами чут­тя (колір, звук, запах, за­до­­­во­лен­ня, біль тощо). Складні ідеї витворює на­­ша душа із простих, по-різному їх ком­біну­ючи. Це ідеї пред­ме­тів, ідея людини, ідея Бо­­га – які є ком­бі­на­ціями багатьох прос­тих ідей. Наприклад, ідея яблу­ка – це не що інше, як комбінація кольору, смаку, запаху, фор­ми й ін¹⁶.

Локк критикує ідею «субстанції». Він і не відкидає існування суб­станції, але стверджує, що ми не маємо про неї ясної і чіткої ідеї: «...у нас немає ніякої ідеї відносно того, що таке субстан­ція, – пише він, – але є тільки смутна і нечітка ідея відносно того, що вона робить». Цей пункт його теорії, як буде показано нижче, приз­веде до більш радикальної філософії, яка відкине взагалі ідею суб­станції, що завжди була однією з найвизначальніших у фі­лософії.

3.4. Берклі

Джордж Берклі (1685–1753)¹⁷, розвива­ючи погляди Локка, відки­­­нув не тільки ідею субстанції, але й ідею матерії, або «матері­аль­ної суб­станції». На його думку, вислів «мате­ріальна суб­станція» зов­сім позбавле­ний сенсу, а всі образи і враження, поход­ження яких ми при­пи­сували мате­рії, в дій­сності народжені на­шою свідо­містю. Інакше ка­жу­чи, світу поза свідо­містю не існує. Славно­звіс­ний принцип філософії Бер­к­лі «Esse est percipi» («існу­вати, означає бути та­ким, що сприй­ма­єть­ся») на довгі роки стане симво­ломсуб’єктивізму, філо­софії, яка вважає всі від­чут­тя продуктом на­шої свідомості і не визнає світу поза свідо­міс­тю. Од­нак якщо мої думки є продук­том моєї свід­омості, і образи, які я бачу перед очима, – це теж продукт моєї свідо­мості, то чому я не мо­жу маніпулю­вати образами так само легко, як я маніпу­люю дум­ками. Чому я не можу зу­сил­­лям думки перемістити стіл, стілець чи зов­сім прибрати їх з очей, адже вони продукт моєї свідомості. Бер­клі чуд­ово відчував цю проблему власної філософії: «Якою б не була моя вла­да над власними дум­ками, – писав він, – я вважаю, що ідеї, які сприймаються безпосеред­ньо органами чуття, не залежать ніяк від моєї волі. Коли я при ясному світі відкриваю очі, в мене немає мож­ли­вості вибору – бачити чи не бачити, визна­чати, які саме пред­мети мають по­трапити в поле мого зору; те ж саме відбувається зі слу­хом і інши­ми орга­нами чуття: всі ідеї, зафік­совані ними, не є тво­рін­нями моєї волі. А, значить, є якась інша воля, або інша свідомість, дух, який їх породжує»¹⁸. На думку Берклі, причиною, яка не дає нам віль­но оперу­вати образами, є Бог. Саме він посилає образи в нашу свідо­мість і керує ними за влас­ними законами, які і є фізичними зако­нами, законами природи. Себто Берклі, відкидаючи існування матеріаль­ної субстанції, визнає іс­ну­вання духовної субстанції.