3. Емпіризм

3.1. Бекон

Своєрідним предтечею емпіризму можна вважати англійсь­кого філософа Френсіса Бекона (1561–1626)⁹. Саме він упер­ше розгля­нув експеримент, досвід, як основу піз­нання, започаткувавши тра­дицію, яка згодом і по­чала називатися емпіризмом (від. гр. 6m­pei­rja – досвід). На його думку, ефек­тив­не піз­нан­ня природи мо­жливе тільки тоді, ко­ли лю­дина насамперед позбавиться від «ідо­лів»: «хиб­них понять, що закували людсь­кий розум». Бекон виділяє чо­тири типи та­ких ідолів:

1. Ідоли роду (idola tribus) – вади, прита­ман­ні всьому людсь­кому роду, що поляга­ють у намаганні бачити в усьому порядок і відпо­від­ність навіть там, де їх немає.

2. Ідоли печери (idola specus) пов’язані зі звичками та вихован­ням. Кожна людина, окрім загальних хибних суджень, має ще й свої власні (кожен має власну печеру, – стверджує Бекон).

3. Ідоли площі або ринку (idola fori). Люди спілкуються між со­бою (як на площі) і використовують слова, але саме вони і мо­жуть відволікати від пізнання істини, особливо тоді, коли ми вжи­ваємо слова неісную­чих речей («доля», «вічний двигун» тощо).

4. Ідоли театру (idola theatri). Бекон вважав «всі філософські систе­ми казками, які призначені бути розіграними на сцені». На його думку, у багатьох філософських си­сте­мах і наукових док­три­нах поселились «байки, що ствердились завдяки традиції», тобто «ідо­ли театру» – це традиційно уста­лені хибні судження.

За Беконом, істинне пізнання можливе тільки через індукцію (пере­хід від частко­вих фактів до загальних суджень) і експери­мент. Досліджуючи будь-яке явище, вчений чи філософ повинен про­ана­лізу­вати всі відомі випадки цього явища, зафіксовані в природі, а далі за допо­могою індукції та експериментів зробити висно­вки про дане явище.

3.2. Гоббс

Англійський філософ Томас Гоббс (1588–1679) вважав, що в людсь­кій голові немає жодної думки чи поняття, яке б по­пе­редньо не пройшло через органи чуття. Отже, основою пізнання є досвід.

Для Гоббса весь світ – це велика ма­шина, яку можна описати і пояснити зако­нами ме­ха­­ні­ки. Аналогічним «автоматом» є лю­ди­на: «Що таке серце, як не пружина, – запи­тує Гоббс. – Що таке нер­ви, як не такі ж нитки, а суглоби – як не такі ж колеса...»¹⁰.

Суспільство, на думку філософа, – це штуч­но змодельоване утво­рення, яке нагадує людсь­ке тіло: «Людське мис­тец­тво йде ще далі, – пише він, – імітуючи розумне і най­дос­кона­ліше тво­рін­ня при­роди – людину. Ад­же мис­тец­твом створе­ний той ве­­ли­кий Леві­а­фан, який зветься Державою... і який є штуч­­­ною людиною, хіба що більшою за розмірами і сильнішою ніж при­род­на людина, для охо­рони і захисту якої його було створе­но. В цьому Левіафані¹¹верхо­вна влада, що дає життя і рух усьому тілу, є шту­ч­на душа; службові особи й інші пред­ставни­ки су­дової та вико­нав­чої вла­ди – штучні суглоби; наго­рода і покарання... яв­ля­ють со­бою нерви...; добробут і багатст­­во всіх окремих членів ста­новлять йо­го силу... радники, які навча­ють усьому, що необхідно знати, явля­ють собою пам’ять; справедливість і закони – це штучний розум і во­ля; громадянський мир – здоров’я; розбрат – хвороба і грома­дянсь­ка війна – смерть»¹².

Розділи філософії за Гоббсом. У його системі чи не найяскравіше відобразилися «механістичні» уявлення про світ.