Захворювання пародонту

Класифікація захворювань пародонту

папіліт
гігнгівіт	тяжкість		легкий
			середній
			важкий
пародонтит	локальний
	дифузний	тяж- кість	легкий
			середній
			важкий
пародонтоз
пародонтоліз			Гістіоцитоз. Агранулоцитоз Костмана, хромосома 21трисомия сіндром. Сіндром гіперкератоза ладонно- подошвенного і пародонтоза
			пухлини
пародонтоми			Пухлиноподібні захворювання

Згідно з міжнародною класифікацією ВОЗ (1й перегляд) захворювання пародонту діляться на: гінгівіт, парадонтит, парадонтоз, парадонтоліз – ідіопатичні захворювання з прогресуючим лізисом тканин, парадонтоми – пухлини і пухлино подібні захворювання пародонту. Крім того до цей групи належать інші та не уточнені хвороби ясен пародонта та беззубого альвеолярного краю: генералізоване, локальне, після інфекційне ,післяопераційне осідання ясен;гіпертрофія або фіброматоз ясен; ушкодження ясен та беззубого альвеолярного краю ,пов’язані з травмою, в т.ч. гіперплазія внаслідок подразнення беззубого альвеолярного краю зубним протезом; фіброзний і гігантоклетинний епуліс; периферійна гігантоклетинна і піогенна гранульома ясен; атрофія та інші не уточненні ураження ясен беззубого альвеолярного краю. При дослідженні пародонта перевага повинна надаватися панорамній рентгеногрфії, ортопантомографії.

Внутрішньоротові контактні рентгенограми виконані з дотриманням правил ізометрії, створюють неправильне враження про стан кортикальної пластини у зв’язку з тим, що щічні і язикові відділи проектуються роздільно, на відстані одна від одній. В наслідок цього висота між альвеолярних перетинок по відношенню до емалево-дентинної межі і їх контури змінюються. Такі рентгенограми мало достовірні в виявленні початкових кісткових змін і не передають дійсну кількісну характеристику процесу. Із внутришньоротових засобів рентгенографії найбільш достовірна інтерпроксімальна рентгенографія

Гінгівіт

Приріст важкості запальних уражень пародонту у осіб різного віку іде паралельно приросту рівня деструктивних змін в кістки. Є тісний зв’язок між цими процесами і умовами харчування, факторами спадковості, частотою порушення прикусу.

Порушення смикання зубних рядів (наприклад глибокий прикус) може привести до розвитку обмеженого гінгівіту. По тяжкості перебігу гінгівіт ділять на легку, середню, і тяжку форми. Рентгенологічні зміни у крайових відділах міжлуночкових перетинок у більшої кількості випадків гінгівіту відсутні. При дуже гострому процесі його, наприклад, при виразково-некротичному гінгівіті підлітків і дітей уже через 2-3 тижні від початку захворювання можна виявити:

1 – розширення крайових відділів періодонтальної щілини;

2 – осередковий остеопороз кортикальних пластин біля верхівок луночкових гребенів.

При порушенні прикусу є функційна перебудова крайових відділів альвеолярного паростка, що обумовлена змінами механічного навантаження, знижена висота між альвеолярного паростку. Такі зміни є при діастемі, тремі, зміщеннях окремих зубів. На етапі початкових рентгенологічних проявів кісткові зміни зворотні і після затихання гінгівіту кістка відновлюється.

Прогресуючий гінгівіт у симетрично розташованих зубів зустрічається у віці від 3,5 до 6 років і може супроводжуватись деструкцією кістки клиноподібної форми, що розташовані на вестибулярній поверхні однойменних молочних і постійних зубів. Поверхня кореня оголюється ¼-½ довжини, а інколи і до верхівки. Відсутність лунки на вестибулярній поверхні добре видна на рентгенограмах ,що зроблені з тангенціальним направленням променів, і можуть бути відсутні на звичайних рентгенограмах. Тривало існуючий гінгівіт звичайно приводить до розвитку генералізованого прогресуючого пародонтиту.