Класифікація оститу щелеп

остит	Одонтогенний /обмежений/	періодонтит
		пародонтит
	Неодонтогенний /дифузний/	туберкульозний
		сифілітичний
		актиномікозний
		ревматичний
		асептичний
		конденсуючий
остеомієліт	одонтогенний
	гематогенний
	склеротичний
	контактний	післятравматичний
		при синуітах

Періодонтит - запальний процес у тканинах періодонту. Періодонтит поділяють на гострий і хронічний. Гострий періодонтит поділяється на серозний і гнійний. При гострому серозному періодонтиті спочатку захворювання рентгенологічних ознак немає, пізніше може визначатися розширення періодонтальної щилини.

При гострому гнійному періодонтиті рентгенологічна картина різна і залежить від фази.

По Wannen-Machen розрізняють 4 фази, що послідовно розвиваються.

А – періодонтальна фаза – гнійний процес обмежений межами періодонту. Розвивається гнійник, чарунка зубова втягується в реактивне запалення. Через 24-48 годин від початку захворювання розширюється періодонтальна щилина.

Б – ендостальна фаза – гній проникає в чарунку зубову і інфільтрує кістково-мозковий простір губчатої речовини. На рентгенограмі виявляється затемнення структури губчатої речовини.

В – субперіостальна фаза – гній сконцинтровується під окістям, утворюючи субперіостальний гнійник. На рентгенограмах 4,7,10, день визначається зменшення щільності кортикальної пластинки лунки, починається резорбція.

Г – субмукозна фаза – є результатом розрушення періосту і переміщення гною в м”які тканини. Утворюється субмукозний гнояк. На рентгенограмах збільшується ступінь резорбції кісткової тканини.

Хронічний періодонтит може бути наслідком затихаючоо гострого періодонтту або з самого початку він розвивається як в”яло, повільно розвинутий гнійник.

Згідно міжнародної статистичної кваліфікації хвороб МКХ - 10, 1998р. з хвороб періапікальних тканин також виділяють проліферативні (грануляційні) та гнійні форми періодонтиту:

К04.4 гострий апікальний періодонтит пульпарного походження;

Гострий апікальний періодонтит БДВ

К04.5 хронічний апікальний періодонтит;

Апікальна чи періапікальна гранульома

Апікальний періодонтит БДВ

К04.6 періапікальний абсцесс з порожниною;

Дентальний─────────┐абсцес із порожниною

Дентоальвеолярний ────┘

К04.7 періапікальний абсцесс без порожнини;

Дентальний──────────┐абсцес БДВ

Дентоальвеолярний │

Періапікальний ───────┘

К04.8 коренева кіста

Кіста:

*апікальна (періодонтальна)

*періапікальна

*залишкова коренева

По S.Cоhen, R.C.Burns з 1987 р. користуються такою класифікацією периапікальних захворювань.:

1. Гострий апікальний періодонтит.

2. Гострий апікальний абсцес.

3. Пародонтальний абсцес.

4. Хронічний апікальний періодонтит.

5. Фенікс абсцес.

6. Периапікальний склероз.

Таким чином, згідно 10 міжнародної статистичної класифікації хвороб 1998 р., американської класифікації періодонтитів і класифікації хронічних верхівкових періодонтитів за С.А.Вайндрухом (1949) виділяють проліферативні та гнійні хронічні періодонтити. Доцільність подібної класифікації була доведена клінічно.

В залежності від виду морфологічних особливостей при гранулематозному періодонтиті виділяють просту зубну гранульому, складну гранульому - епітеліальну і кістогранульому. Проста зубна гранульома оточена щільною фіброзною оболонкою, вона округла або овальна, інтимно спаяна з верхівкою кореня. Дозрівання грануляційної тканини супроводжується затуханням перифокальної реакції в оточуючій кістковій тканині. В складній гранульомі разом з грануляційною тканиною відбувається розростання тяжів епітелію і потім вона перетворюється в кістогранульому. В складній гранульомі в результаті дистрофії і розпаду епітелію утворюється порожнина, яка покрита з середини епітелієм і містить рідину. Гранульома інколи формується і без попередньої стадії гострого абсцесу, утворившись, вона тривалий час може не змінюватися і нічим не проявляється клінічно. Як правило, гранульома відмежована від оточуючої тканини фіброзною капсулою, може бути стерильною або інфікованою, тоді при нагноєнні можлива резорбція коренів зубів, гіперцементоз. Зона периапікальної кісткової деструкції при гранульомі має чіткі межі і навіть тонку кортикальну пластинку по периферії, тому диференційна дігностика її з радикулярною кістою потребує додаткових морфологічних доказів.

Формуючись біля зубів верхньої щелепи, гранульоми часто викликають потоншення, узурацію або повне розплавлення кісткової тканини стінки альвеолярної бухти на рівні гранульоми. Далі виникає реакція слизової оболонки верхньощелепної пазухи в основному у вигляді потовщень слизової в нижніх відділах синусу.

За S.Cоhen, R.C.Burns (1987) під гострим апікальним періодонтитом розуміють запалення навколо верхівки кореня. На рентгенограмах при гострому периапікальному періодонтиті періодонтальна щілина може виглядати звичайно або злегка розширеною. Зуб різко чутливий при перкусії і болючий при пальпації.

При гострому періапікальному абсцесі є розвиток гнійно-запального процесу в ділянці верхівки зуба, рентгенологічно зуб може виглядати цілковито звичайним або мати злегка розширену періодонтальну щілину, періапікальна ділянка може виглядати звичайно. Клінічно є невелика або виражена припухлість, біль різної інтенсивності, біль при перкусії і можлива рухливість зуба. В більш важких випадках у пацієнта може бути підвищена температура.

При парадонтальному абсцесі рентгенологічно зуб може виглядати відносно звичайним. Можливі припухлість і біль, майже завжди є пародонтальна нориця, з якої при зондуванні може виділятися гнійний ексудат.

Хронічний апікальний періодонтит ─ довготривале безсимптомне запалення навколо верхівки зуба. Рентгенологічно проявляється просвітленням в ділянці верхівки кореня, розрідження кісткової тканини можуть виглядати великими або маленькими, дифузними або чітко обмеженими. Природу цих апікальних змін (гранульома, абсцес або кіста) можливо визначити тільки з допомогою біопсії і мікроскопічного дослідження. Наявність нориці вказує на утворення гною.

Фенікс абсцес є хронічним періапікальним періодонтитом, який загострився. Рентгенологічно для нього характерно чітке просвітлення, яке супроводжується симптомами гострого апікального абсцесу.

При періапікальному остеосклерозі може бути простора мінералізація кістки навколо верхівки кореня, внаслідок слабкого, відносно безсимптомного хронічного запалення пульпи, яке періодично викликає реакцію організму у вигляді мінералізації кістки навколо верхівки. Після ендодонтичного лікування рентгенконтрастна ділянка навколо верхівки кореня може перетворитися в звичайну трабекулярну будову кістки і навпаки, надмірна періапікальна ремінералізація після ендодонтичного лікування може призвести до остеосклерозу.

Рентгенологічні особливості деструкції і розрідження кісткової тканини, які утворились в навколоверхівковій зоні, залежать від характеру запального процесу в періодонті, тривалості його перебігу, загального стану організму і місцевих захисних властивостей. Рентгенологічне дослідження набуває особливого значення при діагностиці хронічних верхівкових періодонтитів, оскільки вони зустрічаються частіше, а клінічна картина їх не завжди виражена, чи зовсім відсутня. Найбільш досконало рентгенологічні особливості різних форм хронічних періодонтитів розроблені С.А.Вайндрухом (1949), та підтверджені нами (Югов В.К., Бублій Т.Д.,2006)

Таблиця 1