Сифіліс

Сифіліс - хронічне інфекційне захворювання (збудник - бліда спірохета). Він буває вродженим та набутим. При вродженому сифілісі зміни у кістках найчастіше спостерігаються у перші місяці після народження і головним чином у кістках, скостеніння яких відбувається енхондральним шляхом.

Існують дві форми вродженого сифілісу: специфічний остеохондрит і осифікуючий періостит. Частіше зустрічається остеохондрит довгих трубчатих кісток нижніх кінцівок.

В першу стадію на рентгенограмах спочатку ущільнюється і розширюється до 2-3 мм зона попереднього звапнення епіфізарного хряща.

В другу стадію межа цієї зони з боку метафізу стає нерівною, зазубреною, а під нею виникає поперечна смужка просвітлення.

У третю стадію внаслідок порушення тканин зони попереднього звапнення можливе виникнення патологічних переломів на рівні метаепіфізу. Є лінійні періостальні нашарування.

У дітей внаслідок подразнення зони росту прискорюються процеси скостеніння –уражена кінцівка росте швидше. При ураженні фаланг вони циліндрічно або булавоподібно потовщуються за рахунок лінійних періостальних нашарувань, а всередині фаланги утворюються ділянки деструкції.

У хворих набутим сифілісом через 2-3 роки після зараження (у вторинному періоді) можливе виявлення періоститів, а у третинному періоді внаслідок гумозних утворень під періостом в кортикальному шарі кістки, головним чином в діафізах, утворюються ділянки деструкції з компактними секвестрами в центрі. Навколо ділянок деструкції утворюються зони склерозу і періостальні нашарування. Кістки потовщуються, скривлюються.

Сифіліс щелеп зазвичай є одним із проявів загального ураження кісток при пізньому вродженому сифілісі у дітей та в третинному періоді у дорослих. Ізольовані сифілітичні зміни в щелепах зустрічаються дуже рідко.

Рентгенологічна картина відрізняється одночасно наявністю як деструктивних, так і репаративних, склеротичних змін. При уражені верхньої щелепи улюбленим місцем локалізації гумозного процесу є тверде піднебіння і зона різців на альвеолярному відростку. Відповідно цьому визначаються більшої або меншої величини один або декілька вогнищ деструкції, які мають неправильно округлу або овальну форму з досить різко окресленими контурами. Дефекти звичайно оточені склеротичним валом. Разом з тим може бути видно і окремі ділянки склерозування кісткової тканини .

У випадках ураження нижньої щелепи, вона потовщена за рахунок звапнення окістя. Кісткова тканина нерівномірно потовщена і на її фоні видно вогнища деструкції, які розміщені ближче до краю щелепи, причому їхній найбільший розмір паралельний краю. Характерним є невідповідність між обширними кістковими змінами і малою виразністю клінічних проявів захворювання.

Туберкульоз

Туберкульозні остеомієліти кісток лицьового черепу зустрічаються дуже рідко вони за звичай розташовані в мищелковому паростку нижньої щелепи ,а потім розповсюджуються на скронево-нижньощелепний суглоб, або в ділянці альвеолярного пагорбу верхньої щелепи.

Класифікація кістково-суглобового туберкульозу, яка прийнята на Всесоюзному з’їзді фтізіатрів (1974-1988).:

1) вогнищевий (осередковий) туберкульозний остит;

2)синовіальний (якщо доведено, що немає оститу) туберкульоз;

3)деструктивний(обмежений або поширений ) з трьома фазами розвитку (початкова, розпалу, стихання) туберкульоз;

4)застарілий рецидувуючий туберкульоз.