Непийвода Руслан реферати / культура і особистість (7)

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний технічний університет

Ім. Івана Пулюя

Кафедра програмної інженерії

Реферат

на тему:

«Культура і особистість»

Підготував:

студент групи СПс-31

Непийвода Р. М.

Тернопіль 2014

Зміст

1. Людина в світі культури.

2. Культурна політика.

3. Місце української культури в контексті світової.

Тріада “культура - суспільство – особистість” являє собоюсоціально-філософську і культурологічну проблему, яка включає в себебезліч аспектів. Наприклад, питання про те, яку роль відіграєособистість в культурі того або іншого історично конкретногосуспільства, як узгоджуються інтереси особистості і суспільства, якеіснувало ставлення до людини протягом даної епохи, яка роль особистостів культурному прогресі тощо.Маленька дитина не відразу приходить до усвідомлення своєї особистості. Так і людство пройшло довгий шлях, відокремивши себе спочатку відприроди, а потім проголосивши повагу до чужої індивідуальності, утверджуючи творчий діалог несхожих, окремих людей. Античність, Середнівіки, Відродження, Просвітництво, ХIХ-ХХ ст. - такі етапи дозрілостілюдства.Кожна культурно-історична епоха по-своєму розглядає людину та її місце усвіті. Світогляд античності був космогонічним, тобто людина уявлялася частиною світу (космосу), ланкою загальної гармонії.

СвітоглядСередньовіччя був теоцентричним, вважалося, що в центрі світу і надсвітом знаходиться Бог (теос). Людина тут - раб Божий. КультураСередньовіччя передусім є культом, а людина – служителем цього культу. Гуманісти Відродження вперше в історії західної культури проголошуютьантропоцентризм (антропос – людина), ставлять у центр світу особистість, яка об'єднує у собі почуттєве, інтелектуальне і творче начала. Новиметапом у самопізнанні людства є епоха Просвітництва. Для Гердера, Канта, Гегеля людина цікава передусім як суб'єкт культури. Особистість -втілення творчої спрямованості людини, а культура - це звільнення людиничерез творчість. Представники романтичного напряму в філософії ХІХ ст. (Йоган Фіхте, Фрідріх Шеллінг, Фрідріх Шлегель та ін.) проголошуютькульт особистості, яка розуміється як рідкісна та вийняткова істота, якамає творчу інтуїцію. Трагічним гуманізмом, відчуттям болю людськоїособистості, самотності людини в світі просякнуті ідеї філософівекзистенціалістів Ф.Кафки, Л.Шестова, М.О.Бердяєва, Ж-П.Сартра, А.Камю. Сьогодні поняття “людина” і “особистість”, “індивід” і“індивідуальність” розмежовуються. Необхідно їх конкретизувати івстановити співвідношення між ними.

Людина - вищий рівень у розвитку живих організмів на Землі, суб'єктсуспільно-історичної діяльності і культури, тобто, з одного боку, це -біологічна істота, з іншого - творець специфічного світу, який єрезультатом творчої діяльності всього людства. Дитина, яка тільки-но народилася, належачи до людей, ще не являє собоюособистості; їй необхідно стати особистістю, сформувати в собіособистісні якості. Для цього потрібні певні біологічні, природні якостілюдини, без яких процес формування особистісних якостей не можеобійтися. Так, наприклад, розумово відсталі хворі, належачи до родулюдського, особистостями стати не можуть. Особистість - це стійка система соціально-значущих рис, якісобистість - це стійка система соціально-значущих рис, якіхарактеризують індивіда, вона є продуктом суспільного розвитку івключення індивідів в систему соціальних відносин шляхом предметноїдіяльностіПояснюючи поняття “особистість” через поняття “людина”, можна сказати, що особистість є людина зі сформованим світоглядом (системою поглядів насвіт), самосвідомістю і здатністю до творчої самореалізації черездіяльність.

Самосвідомість являє собою свідомість і оцінку людиною самоїсебе як суб'єкта практичної, пізнавальної, культурної діяльності, якособистості. На шляху самоусвідомлення як особистості людина обов'язковостикається з визначенням своєї самості, окремості, індивідуальності (щорозуміється як одиничність, неповторність, винятковість) і спільності, подібності до інших. Індивід - поняття, яке вказує на приналежність даної конкретної людськоїістоти до людського роду. Поняття “індивід” несе в собі як ознакуцілості суб'єкта, так і наявність у нього особливих (індивідуальних) властивостей. Але, вживаючи слово “індивід”, ми робимо акцент на родовихознаках, а не на особистісних властивостях. Отже, існують певні якості, які характеризують особистість людини, культуру особистості, міру її особистості.

Людина формується уконкретному історичному часі. Він, в свою чергу, включає в себе все“тіло культури”, тобто весь попередній досвід, культурну традицію, загальнокультурну атмосферу. До культурно-історичних якостей особистості належить здатність судженняяк основа інтелектуальної культури, моральна рефлексія і совість якобов'язкові складові етичної культури особистості, смак як специфічназдатність, що лежить в основі естетичної культури особистості ісуспільства, пам'ять і традиції як умова і потреба міжособистісногоспілкування, моральність і право як регулятиви поведінки людей і гарантизабезпечення їх безпеки. Будучи приналежністю, частиною особистостей, що спілкуються одна зодною, ці якості впливають на створення певних соціальних інститутів істають рушієм та барометром їх розвитку. Так, моральність, совість, моральна рефлексія лежать у основі правового устрою суспільства, здатність судження забезпечує розвиток наук, смак впливає на розвитокмистецтва. Здатність судження можна визначити як здатність людини до розумовогоакту, який виражає його ставлення до певного об'єкта, коли людина приоцінці об'єкта підключає свої знання, сумніви, досвід, впевненість абовіру.

Здатність судження лежить в основі моральної рефлексії іформування смаку. Моральна рефлексія - якісна характеристика особистості, здатноїосмислити і оцінити власні вчинки. Моральна рефлексія є характерноюрисою високорозвиненої особистості, оскільки вона є вираженням потребилюдини у самооцінці (в тому числі, і у вигляді самопокарання). Другоюскладовою моральної рефлексії (крім здатності судження) є совість: здатність особистості здійснювати етичний самоконтроль. Совість стаєвирішальною особистісною якістю, коли людина потрапляє в ситуаціювибору. Характеризуючи людину, оточуючі майже завжди дають оцінку її смакам: людину, оточуючі майже завжди дають оцінку її смакам: “поганий смак”, “добрий смак”, “несмак”. Смак являє собою здатністьлюдини до сприйняття і оцінки естетичних якостей явищ та предметів ірозмежування прекрасного від потворного.

Формуючись як особистість, людина відчуває на собі безліч культурнихвпливів. Це і досвід загальнолюдської культури, і конкретно-історичнийчас, в якому вона живе, і національна культурна атмосфера, як їїбезпосереднє культурне оточення і середовище, в якому відбуваєтьсяпробудження людини до культурного життя. Проблема визначення національного характеру, розшифрування культурногогенофонду народів порушується Просвітництвом і продовжує бутиактуальною, багатоаспектною і невирішеною досьогодні. Кожний народ має систему цінностей, яка визначає і характеризує самейого спосіб життя, формує типові для представників даної націїособливості поведінки і мислення, які лежать в основі творчості цьогонароду.

Література

1. Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших

учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996. - 591с.

2. Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996. - 400 с.

ина. М.: Центр, 1996. - 400 с.

3. Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений.

Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 576 с.

4. Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у

РГУ, 1992. – 268 с.

5. Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. - М.: ЧеРо, 1996. –

288 с.

6. Скворцова Е.М. Теория и история культуры: Учебник для вузов. М.:

ЮНИТИ, 1999. - 406 с.

7. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ:

Либідь, 1993. - 390 с.