2. Структура фінансової системи.

Фінансова система розглядається з двох боків: за внутрішньою структурою й організаційною будовою.

За внутрішньою структурою фінансова система є сукупністю дещо відособлених взаємозв' язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну, розподілу і перерозподілу ВВП. За організаційною будовою фінансова система є сукупністю фінансових органів та інститутів, які керують грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами в країні.

Виділення складових елементів внутрішньої структури фінансової системи здійснюється за ознакою каналів руху грошових потоків і місця концентрації фінансових ресурсів. Концентрація фінансових ресурсів проводиться у відповідних грошових фондах, які можуть бути ознакою виділення окремих ланок фінансової системи.

Внутрішня структура фінансової системи відображає об' єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин.

Розрізняють чотири сфери:

рівень мікроекономіки - фінанси суб'єктів господарювання та рівень домогосподарств;

рівень макроекономіки - державні фінанси;

рівень світового господарства - міжнародні фінанси;

узагальнюючий рівень - фінансовий ринок.

Ланка показує відособлену частину фінансових відносин, її виокремлення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.

Сфера фінансів суб' єктів господарювання не поділяється на окремі ланки, оскільки вони мають загальні принципи організації й методи ведення фінансової діяльності.

Фінанси домогосподарств. Вони є засобом створення і використання фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом фінансових ресурсів домогосподарств є заробітна плата, доходи від продажу власного капіталу, доходи від реалізації продукції підсобних господарств, доходи від здавання майна в оренду, відсотки на грошовий капітал, доходи на вклади у цінні папери тощо. Витрати фінансових ресурсів домогосподарств зумовлені задоволенням власних потреб та накопиченнями, необхідними для здійснення інших заходів.

Сфера державних фінансів характеризує фінансову діяльність держави. Вона має такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора. Бюджетні кошти використовуються на соціальний захист населення, розвиток народного господарства, соціально-культурні заходи, оборону країни, управління, створення державного резерву та інші цілі.

Існування державного кредиту зумовлене постійною невідповідністю витрат і доходів Державного бюджету. Тому держава виступає як позичальник коштів у фізичних і юридичних осіб. Найважливішими формами державного кредиту є державні позики. Вони можуть супроводжуватися випуском державних облігацій, казначейських зобов' язань та інших цінних паперів і їх розміщенням серед фізичних та юридичних осіб.

Державний кредит існує у внутрішній і зовнішній формах. Наявність державного кредиту призводить до державного боргу та вимагає додаткових витрат суспільства на його обслуговування.

Сфера міжнародних фінансів відображає обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні і має три напрямки: міжнародні розрахунки; фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних організацій; міжнародні фінансові інститути.

Міжнародні фінанси відображають економічні відносини грошового характеру між суб' єктами різних держав щодо формування фондів фінансових ресурсів. Формування прибутків і нагромаджень здійснюється на основі перерозподілу частини валового внутрішнього продукту окремих держав.

В основі забезпечення фінансовими ресурсами функціонування міжнародних фінансових відносин є національно-державні фінанси. Вони є базою для функціонування міжнародних фінансів. Політичні й економічні відносини зумовлюють підпорядкованість національно-державних фінансів міжнародним у виконанні договірних зобов' язань

Міжнародні фінанси відбивають економічні відносини, що виникають внаслідок формування фінансових ресурсів та їх розміщення й використання на заходи, які відбуваються на світовому чи міждержавному рівнях. Прикладом поширених в сучасних умовах міжнародних фінансових відносин може бути:

- одна держава надає іншій кредит;

- підприємство в оплату закупленого за кордоном товару переказує кошти до іншої країни підприємству-продавцю;

- велика компанія виходить на міжнародний фондовий ринок зі своїми акціями або борговими зобов' язаннями;

- банк кредитує свого іноземного клієнта або підприємство з іноземним капталом;

- банк купує іноземну валюту на міжнародному валютному ринку;

- турист-іноземець користується за плату різними туристичними послугами;

- працівник-іммігрант переказує частину заробленого на батьківщину і т.п.

Основними видами міжнародних фінансових відносин є:

1) міжнародні відносини, пов' язані з передаванням однією державою іншій грошових коштів із метою поповнення її офіційних валютних резервів (надання валютних позик), потреба в якій виникає під час здійснення державою заходів підтримки на певному рівні курсового співвідношення валют;

2) міжнародні кредитні відносини, які складаються під час руху за межі національних кордонів певної вартості на умовах повернення і, зазвичай, сплати процентів;

3) міжнародні розрахункові відносини, що виникають між державами у зв' язку з організацією і встановленням певних загальних форм платежів, обов' язкових тією чи іншою мірою для фізичних чи юридичних осіб;

4) відносини щодо формування та використання бюджетів міжнародних організацій;

5) міжнародні податкові відносини, які формуються між державами в процесі здійснення заходів, націлених на врегулювання порядку оподаткування доходів юридичних та фізичних осіб однієї держави із джерелом походження з іншої держави;

6) міжнародні інвестиційні відносини;

7) відносини, пов'язані із врегулюванням проблеми зовнішньої державної заборгованості.

Особливості формування і використання фінансових ресурсів міжнародними суб'єктами пов'язані з функціонуванням таких сфер фінансових відносин міжнародних фінансів:

а) фінанси національно-державних суб'єктів господарювання зовнішньоекономічної діяльності;

б) фінанси міжнародних фінансових інституцій та організацій;

в) фінанси наддержавної економічної діяльності.

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару.

Фінансовий ринок - це механізм перерозподілу фінансових активів між окремими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, а також міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок через посередників, фірми та інституції, що надають фінансові послуги, реалізує фінансові рішення домогосподарств, приватних компаній та урядових організацій. Фінансовий ринок як засіб перерозподілу фінансових ресурсів між різними суб'єктами за видами застосування фінансових активів поділяється на валютний ринок, ринок кредитів, цінних паперів і фінансових послуг. Кожен із цих ринків відображає окремий бік перерозподілу фінансових ресурсів на умовах платності.

Відособленою ланкою фінансової системи є страхування, яке не належить до конкретної сфери.

Функціонування підрозділів (сфер і ланок) фінансової системи характеризується такими ознаками:

а) застосування властивих їй методів мобілізації фінансових ресурсів, їх розміщення та використання;

б) відносна самостійність кожної сфери і ланки з окресленим характером функціонування;

в) взаємозумовлений зв'язок усіх сфер і ланок фінансової системи. Кожна сфера і ланка може успішно функціонувати лише за ефективної діяльності системи;

г) визначення і закріплення законодавчого характеру фінансової діяльності кожної сфери та ланки фінансової системи.

Поділ фінансової системи на окремі ланки і сфери зумовлений потребами управління економічним розвитком суспільства. Склад фінансової системи має динамічний характер. У процесі економічного розвитку суспільства одні ланки можуть відмирати, а інші виникати або доповнювати одна одну.

В основі виокремлення органів управління фінансовою системою є її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади й управління.

Організаційна будова фінансової системи характеризується сукупністю фінансових органів та інститутів, які відображають систему управління фінансами. До органів управління фінансовою діяльністю в Україні належать:

Міністерство фінансів, Міністерство доходів і зборів, Державна фінансова інспекція, Державна казначейська служба, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Рахункова палата, Аудиторська палата, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Українська державна інноваційна компанія та інші.

До фінансових установ (інституцій) належать і Національний банк України, комерційні банки, страхові компанії, небанківські кредитні установи (кредитні спілки, ломбарди тощо), міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, інвестиційні установи.

Друга ознака класифікації сфер і ланок фінансової системи пов'язана із рівнем економічної системи, на якому відбувається формування фінансових ресурсів. Вона поєднує централізовані і децентралізовані фінанси. Централізовані фінанси належать до сфери державних фінансів. Їх функціонування спрямовується на задоволення загальнодержавних потреб. Інші ланки фінансової системи спрямовують свою діяльність на отримання оптимальних розмірів фінансових ресурсів. Передбачену чинними законами частину своїх доходів вони спрямовують до Державного бюджету і позабюджетних фондів цільового призначення, а інша частина залишається для забезпечення їх фінансово-господарської діяльності.

Класифікація елементів фінансової системи залежно від сфери формування і використання фінансових ресурсів складається з:

– фінансів матеріального виробництва

– фінансів невиробничої сфери.

Фінанси матеріального виробництва обслуговують процес взаємодії економічних факторів, спрямованих на створення матеріальних благ, необхідних для існування й розвитку суспільства. Відносини виробництва нерозривно поєднані з відносинами споживання та здійснюються через відносини розподілу та обміну. Залежно від форми власності фінанси виробничої сфери поділяються на державні, акціонерні, індивідуальні, орендні, спільні тощо. А залежно від виду діяльності - фінанси промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту тощо.

Сукупність галузей, що перебувають за межами матеріального виробництва, називають невиробничою сферою. Вони поєднують освіту, охорону здоров' я, культурне і побутове обслуговування, державне управління, оборону країни. Їх називають невиробничою сферою, тому що тут створюються нематеріальні блага і послуги.

Економічні взаємовідносини галузей невиробничої сфери із споживачами, що безпосередньо впливають на організацію фінансів, відрізняються від взаємовідносин виробничої сфери із споживачами матеріальних благ такими особливостями:

а) взаємовідносини галузей невиробничої сфери із споживачами є прямими, тобто між ними немає стадії обміну;

б) продукція невиробничої сфери не підлягає нагромадженню. Вона реалізується в міру її створення.

Функціонування фінансів невиробничої сфери характеризується особливостями формування і використання фінансових ресурсів. Зокрема, поряд із власними джерелами використовується бюджетне фінансування. Кожна ланка фінансової системи самостійно підтримує економічні зв'язки з іншими ланками і, насамперед, з державними фінансами по лінії платежів і відповідних внесків та по лінії отримання відповідних ресурсів.

За роки свого існування фінансова система України зазнала значних перетворень. Нині в Україні діють чимало фінансових установ та інститутів, поступово розвивається валютний ринок та ринок цінних паперів, що, безперечно, є наслідком певного позитивного економічного зрушення в економіці держави. Крім того, постійно зростає роль банківських структур у ході підприємницької діяльності, зростає значення страхових послуг як реальної можливості застрахувати себе і свою діяльність від небажаних ризиків.

Незважаючи на усі ці приємні зміни, стан розвитку фінансової системи України продовжує бажати кращого, оскільки, на жаль, вона не відповідає усім вимогам економіки країни. Це проявляється в тому, що існуюча фінансова система не завжди дозволяє ефективно та повною мірою акумулювати фінансові ресурси, а у підсумку - перерозподілити їх між різними її сферами.