3. Інвестиції в основний капітал

Найпоширенішим об'єктом інвестування є основний капітал (фонди), до якого відносять: земельні ділянки; капітальні витрати на покращання землі; будови; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти; приладдя; робоча та продуктивна худоба; багаторічні насадження та інші основні засоби виробництва.

Основні виробничі фонди інвестиційної сфери поділяються на фонди будівель­ного та виробничого призначення. Дофондів будівельного призначення відносяться; будівельні машини та механізми, обладнання силове та виробниче, транспортні засоби всіх видів, виробничі будівлі та споруди, інші основні засоби виробництва, до яких включають інструменти, контрольно-вимірювальні пристрої, господарсь­кий інвентар терміном служби більше одного року, незалежно від вартості.

До фондів виробничого призначення відносяться машини, обладнання, переда­точні пристрої, транспортні засоби, виробничий інвентар, інструменти строком служби більше одного року, будівлі, споруди підсобних та допоміжних вироб­ництв, що виділені на самостійний промисловий баланс, які входять до складу підприємств, організацій та фірм інвестиційної сфери.

Поряд з постійно діючими засобами праці в будівництві використовуються тимчасові будівлі та споруди, які створюються лише на певний період виконання робіт па об'єктах будівництва. З них одна частина — інвентарні збірно-розбірні та пересувні — використовується при будівництві кількох об'єктів та враховуєть­ся у складі основних виробничих фондів. Інша частина — нетитульні тимчасові будівлі та споруди, не враховується у складі основних виробничих фондів. Вони створюються за рахунок накладних витрат будівельних організацій і відносяться до оборотного капіталу.

Іноді будівельні організації у своїй виробничо-господарській діяльності тим­часово використовують основні виробничі фонди замовників та інших організа­цій. До тих часто відносяться побудовані в першу чергу склади, мережі водопос­тачання, електропостачання, будівлі обслуговуючого призначення, які викорис­товуються будівельними організаціями до введення їх у постійну експлуатацію.

Покращання використання основних виробничих фондів та, перш за все, будівельних машин та механізмів — великий резерв підвищення ефективності реальних інвестицій. До загальних показників ефективності відносяться коефіцієнт загальної економічної ефективності використання основних виробничих фон­дів, показник фондовіддачі. Останній являє собою відношення обсягу будівель­но-монтажних робіт, що планується або вже виконаний, за їх кошторисною вар­тістю до середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Вкладаючи кошти в основні фонди, інвестор має зробити їх оцінку за пов­ною первісною вартістю або за відновною вартістю.

Первісною оцінкою основних фондів є вартість їх придбання або створення, тобто оплачена сума грошових коштів чи їх еквівалентів, або справедлива вар­тість іншої форми компенсації (інших активів або зобов'язань), наданих для одержання активу на момент його придбання або створення. Первісна вар­тість будівель та споруд визначається за кошторисною вартістю на момент введення в експлуатацію.

Оцінка основних фондів за первісною вартістю, яка відбивається в бухгалтерському балансі підприємства, називається первісною балансовою вартістю основних фондів.

Оцінка за відновною вартістю основних фондів (з урахуванням індексації) уста­новлюється Міністерством економіки і Міністерством фінансів разом з Фондом державного майна України. Вона здійснюється щорічно після звітного року ста­ном на 1 січня наступного року в Україні.

Оцінка за відновною вартістю основних фондів (переоцінка) здійснюється в декілька етапів:

     визначення справедливої вартості активу, яка буде прийнята за нову за­лишкову вартість;

     визначення величини дооцінки або уцінки за залишковою вартістю у ви­гляді різниці між справедливою вартістю та залишковою;

     визначення індексу переоцінки;

     визначення переоціненої первісною вартості необоротного активу;

     визначення величини дооцінки або уцінки початкової вартості;

     визначення величини дооцінки або уцінки через знос як різниці між вели­чиною дооцінки (уцінки) за первісною вартістю та залишковою вартістю;

     складання бухгалтерських записів після порівняння сум попередніх дооці­нок та уцінок.

Справедливою вартістю є нова залишкова, а не первісна вартість, що достатньо незвично для бухгалтера. Раніше при проведенні переоцінок спочатку визначалась нова первісна вартість, зараз акцепти змістили­ся. Послідовність та зміст стали іншими, що свідчить про зміну методології бух­галтерського обліку.

Залишкова вартість — це первісна або відновна вартість основних засобів, зменшена на частину, яка вжеперенесена на готовий продукт, тобто залишкова вартість менша за первісну (відновну) на величину зносу. Залишкова вартість є балансовою вартістю основних засобів.

З січня 2004 року в Україні запроваджено новий порядок обліку і відобра­ження у фінансовій звітності балансової (залишкової) вартості основних засобів. Він базується на розподілі всіх основних засобів на чотири групи:

група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти, передавальні пристрої;

група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, вклю­чаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної об­робки інформації; інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації; різне конторське обладнання, устаткування та приладдя;

група 3 — інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2, 4.

група 4 – ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації тощо.

Процес зносу і поступового перенесення вартості основних засобів на виго­товлений продукт є амортизацією.Вивчення питань амортизації основних ви­робничих фондів має важливе значення для дослідження проблем відтворення їхньої активної частини, прискорення оборотності машин та обладнання з метою створення в Україні дієвих важелів фінансового впливу держави на сферу управ­ління технічним розвитком, переозброєнням і реконструкцією основних струк­турних ланок економіки країни.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

     на придбання основних засобів та нематеріальних активів дія власного виробничого призначення, у тому числі на самостійне виготовлення ос­новних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);

     на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.

Методи нарахування амортизації, або розподіл вартості основних фондів за роками їх служби у певному системному порядку, можна розділити на три основні групи: метод нормального нарахування амортизації, метод прискоре­ного нарахування амортизації та метод уповільненого нарахування амортиза­ції.

Перший передбачає нарахування амортизації залежно від строку нормаль­ної експлуатації об'єкта основних коштів, як правило, рівномірно, виходячи з первісної вартості цього об'єкта.

Інший базується на прискоренні амортиза­ційного процесу, виходячи з різних систем прискорення на основі залишкової вартості.

 Третій передбачає уповільнення пронесу нарахування амортизації, що збільшує строк використання об'єкта.

Як правило, перелік можливих кон­кретних методів нарахування амортизації регулюється державою, але кожне підприємство із переліку вибирає той метод, який економічно доцільний саме для нього.