5.Особливості досудового процесу і судочинства в українських містах по магдебурзькому праву.

Згідно з нормами Магдебурзького права мешканці міст вилучалися з-під юрисдикції королівської адміністрації і передавались під міську юрисдикцію. У містах запроваджувалися дві колегії — лава і рада, які складалися з виборних урядників, наділених адміністративно-судовими функціями. В містах існував і спеціальний судовий орган — лава, до складу якої входили війт (голова) і 7 лавників або присяжних. Лавників також щороку обира­ли із середовища заможного міського населення. Лава розглядала як цивільні, так і кримінальні спра­ви. В деяких містах цивільні справи міщан розгля­дала рада; при цьому лаві були підсудні виключно кримінальні справи. Вироки у кримінальних справах обов’язково затверджувалися гетьманом.

Суд лавників на чолі з війтом розглядав кримінальні справи:

вбивства, розбої, грабунки, зґвалтування тощо. Посада війта була виборною. Рада складалася з райців на чолі з бургомістром. До компетенції бургомістерсько-радецького суду входив розгляд справ із цивільних позовів; майнових суперечок міщан, суперечках про спадщину і подібне. Суд слідкував за дотриманням правил торгівлі, сплатою податків та благоустроєм міста, відав обліком міських прибутків і видатків.

Про межі влади міського суду свідчить грамота на самоврядування м. Переяславу (тепер Переяслав-Хмельницький Київ. обл.). видана 1620. У ній за­значалося, що війт з лавниками та бурмістр з рад­никами могли судити не тільки мешканців міста, а й приїжджих купців. Суд повинен був збиратися у будівлі магістрату щодня, крім неділі та святко­вих днів. Суд міг розглядати цивільні та кримінальні справи за наявності не менш як 5 його членів. У засідан­нях міських судів брали участь представники гетьманської адміністрації, що підривало суть Магдебургзького права.

Також слід зазначити про особливості міського самоуправління у Києві. Польські королі протягом 16 сто­ліття — першої половини 17-го й надалі підтверджували Магдебурзь­ке право Києву на прохання міської адміністрації та всіх міщан. Згідно з Магдебурзьким правом у місті за­проваджувалися дві колегії: лава і рада. Колегію лавників очолював війт, який обирався з-поміж магіст­ратської верхівки, а король надавав новообраному війтові привілей-підт­вердження. Війт мав необмежену судову владу в місті, отримував у ко­ристування земельну ділянку за міс­том, млини, лавку на ринку. На його користь спланували третину всіх су­дових штрафів, що їх вносило насе­лення. Крім війта у 16 столітті в Киє­ві обирали 5—6 присяжних — лав­ників.

Судочинство при польському пануванні велось поль­ською або латинською мовами, після Національно-визвольної вій­ни українського народу 1648—54 — українською, а піс­ля реформ російської імператриці Катерини II — російською мовою. Судовий процес у містах з Магдебурзьким право був усним, гласним та змагальним. Міста з правом на са­моврядування повинні були вершити право­суддя виключно на засадах Магдебурзького права.

Висновок

Підводячи підсумки теми, необхідно узагальнити увесь викладений матеріал.

Магдебурзьке право в Україні — важливе джерело пра­ва на українських землях, так зване феодальне міське право, за яким міста звіль­нялися від управління і суду феодалів.

Являє собою скодифіковані в XIII ст. норми звичаєвого права і судові ухвали німецького міста Магдебурга, перейняті згодом багатьма мі­стами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України та Білорусі. Голов­ними джерелами магдебурзького права були збірник "Саксонське зерцало" та "Вхбільд".

Магдебурзьке право прийшло спершу в міста Закарпатської Ук­раїни (з 1329 — Хуст), що належали Угорщині разом з німецькими колоністами: вже князь Данило Романович і його наступники забезпечу­вали їм привілеї користуватися власним правом мати власні судово-адміністративні інституції. З переходом українських земель під владу Польщі і Литви Магдебурзьке право надавали королі або великі князі. Першими містами, що одержали Магдебурзьке право, були Володимир-Волинський (перед 1324), Сянік (1339), Львів (перед 1352), Кам'янець (1374), Берестя (1390); у XV—XVI ст. його одержала низка міст Правобережної України (зо­крема Київ 1494). Спочатку Магдебурзьке право стосувалося лише німецької людності міст, але згодом воно було поширене на все населення міста. Воно надавалося окремим містам спеціальним привілеєм великого кня­зя, і надання його вилучало місто із залежності від місцевої адміні­страції.

Отже, на першому етапі у 14—16 ст. Магдебурзьке право поши­рилося на всій Правобережній та частині Ліво­бережної України. В цей період воно було знаряддям окатоличення та полонізації українського на­селення, оскільки правом на самоврядування могли користуватися тільки католики, проте відіграло прогресивну роль в економічному розвитку українських міст. На початку 19 ст. Магдебурзьке право в Україні практично припинило своє існування. Головними причинами цього були: втручання місцевої адміністрації у справи міст з Магдебурзьким правом; невизначеність компетен­ції та дій війта, ради, лави; становий характер влади в містах; відсутність будь-якого контро­лю за діяльністю міської адміністрації; корупція та хабарництво серед посадових осіб тощо.

Слід також коротенько зупинитися на органах самоуправління. Таким органом була у великих містах міська рада (магістрат), що, як правило, складалася з війта (очолював магістрат), його помічників (бурмістрів) і двох колегій — ради (ранці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), що їх обирало міське населення (іноді війт призначався державною або дідичною владою). Магістрат керував справами міської адміністра­ції, суду, господарства, фінансів, поліції тощо. Судова компетенція належала і до ради і до лави. Їх розмежування було не завжди вираз­не; але, як правило, лава виступала як судова колегія насамперед у кримінальних справах, а також цивільних, а рада — як колегія в справах адміністративних та складних цивільних справах.

Що стосується судового процесу, то він був усний, гласний та мав змагальний характер.

Все викладене свідчить про те, що історична оцінка поширення Магдебурзького права, його ролі і значення в Україні не могла, очевидно, і не може бути однозначною. І хоча німецьке право і не відіграло тієї ролі для українських міст, що на Заході, однак воно сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, доступ до якого був обмежений. Міста звільня­лися від влади місцевих правителів-землевласників і набували нового правового статусу. Вони отримували самоврядність, судову незалежність і податковий імунітет, право власності на землю, пільги щодо торгівлі і ремесла. Магдебурзьке право регламентувало процедуру обрання міських представницьких органів влади, визначало їх повноваження і функції, встановлювало норми цивільного і кримінального права. Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності українських міст, дане право стало одним із важливих чинників культурного і правового зближення України із Західною Європою, створило правову основу становлення і розвитку місце­вого самоврядування в Україні.

Перелік використованої літератури:

1. Історія держави та права України. Академічний курс. У 2 т. Т. 2 / За ред. В. Тація, А.Й. Рогожкина. – К., 2000.

2. Магдебурське право // Юридична енциклопедія: В 6 тт. Т. 3/ Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін.- К.: “Укр. Енцикл.”1998.

3. Магдебурське право в Україні // Українське державотворення. Словник довідник. – К.: Либідь, 1997. – С. 275 –277.

4. Тарановскій Ф. Обзор памятников магдебурскаго права западно-русских городов литовской зпохи. Варшава, 1897. — С. 4.

5. Грушевський М. Історія України-Руси XIV—XVIII віку, К., 1994. — Т. 5. — С. 223.

6. Полное собрание русских летописей. Т. 2. Ипатьевская летопись. М., 1962. — С. 843.

7. Кистяковський А. Права по которым судился малороссийский народ. Киев, 1879. — С. 61—62).

8. Кіселичник В. Про надання українським містам у 14 – 17 ст. магдебурзького права// Право України. – 1996. - №9. – С. 82-84.

9. Іванко М. Магдебурзьке право// Україна. – 1999. – 1. – С. 18-19.

10. Jakowliw A. Das deutshe Rent in der ukraine und seine ein flusse aut das ukrainishe Recht im 16-18. Jahrhundert. Leipzig, 1942. S. 10.

11. Терлецький О. Події на Галицькій Русі в р. 1340 по смерти Болеслава Юрия II // Записки НТШ. За ред. М.Грушевського, - 1896. - Т. 12, - С. 3.

12. Zubrycki D. Kronika miasta Lwowa. Lwow., 1844. – S.488-489.

13. Грабовський С., Шкляр Л. Українська державність: політико-правовий аспект // Вісник АН України. - 1993. - № 5 - С. 51.

14. Окіншевич Л. Лекції з історії українського права. Мюнхен 1954. — С. 55.

15. Падох Я. Міські суди в Україні після 1648 р. Мюнхен., 1948. — С. 12.

16. Владимирський-Буданов М. Німецьке право в Польщі і в Литві // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV—XVIII в. Львів, 1904. — С. 183; С. 275—276.

17. Довнар-ЗапольськийМ. Государственное Хозяйство Великого Княжества Литовского при Ягеллонах. К., 1901. — Т. 2. — С. 275—276.

1Тарановскій Ф. Обзор памятников магдебурскаго права западно-русских городов литовской зпохи. Варшава, 1897. — С. 4.

2 Грушевський М. Історія України-Руси XIV—XVIII віку, К., 1994. — Т. 5. — С. 223.

1 Полное собрание русских летописей. Т. 2. Ипатьевская летопись. М., 1962. — С. 843.

2 Під цією назвою мається на увазі збірка статутів, правил і звичаїв, призначених для судочинства і управління німецьким містом. Найдавнішою з них була книга "Саксонське зерцало" (Sachsenspiegel, speculum Saxonum), створена на початку 13 ст. у Магдебурзі Ейке фон Репковим. Невдовзі вона набула такого значення і ваги, що вже у другій половині 13 ст. її прийняли як міське право усі саксонські, сілезькі і пруські міста.

3 Шродським називали тому, що у м. Неймаркті (польською — Шрода) раніше від інших міст Сілезії стали застосовувати норми цього права.

4⁴На думку проф. А.Кистяковського, Хелминське право було видозміною (шляхом судової практики) права Магдебурзького (Кистяковський А. Права по которым судился малороссийский народ. Киев, 1879. — С. 61—62).

1 Jakowliw A. Das deutshe Rent in der ukraine und seine ein flusse aut das ukrainishe Recht im 16-18. Jahrhundert. Leipzig, 1942. S. 10.

2 Сьогодні міста Новий Сонч і Санок знаходяться на території Республіки Польща.

3 Терлецький О. Події на Галицькій Русі в р. 1340 по смерти Болеслава Юрия II // Записки НТШ. За ред. М.Грушевського, - 1896. - Т. 12, - С. 3.

4 Zubrycki D. Kronika miasta Lwowa. Lwow., 1844. – S.488-489.

5 Тарановский Ф. Вказ. Праця. С. 17.

1 Див.: Грушевський М. Історія України-Руси. — Т.5. Львів, 1905. — С. 290.

2 За підрахунками С.Грабовського і Л. Шкляра у період з XIV—XVIII ст. понад 20 міст центральної і східної України отримали Магдебурзьке право: Грабовський С., Ш кляр Л. Українська державність: політико-правовий аспект // Вісник АН України. - 1993. - № 5 - С. 51.

3 Окіншевич Л. Лекції з історії українського права. Мюнхен 1954. — С. 55.

1 Падох Я. Міські суди в Україні після 1648 р. Мюнхен., 1948. — С. 12.

2 Але лише Львів з названих міст зміг досягти західноєвропейських взірців. Саме він став тим старшим, матірним містом , містом-метрополією для всієї Червоної Руси, зокрема і для Кам'янця після 27-річної турецької неволі (1672—1699 рр.), щодо міського устрою й автономії.

3 До такої категорії відносились і належали переважно всі села, які отримували магдебургію від своїх панів-власників.

4 Владимирський-БудановМ. Німецьке право в Польщі і в Литві // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV—XVIII в. Львів, 1904. — С. 183; С. 275—276.

1 Довнар-ЗапольськийМ. Государственное Хозяйство Великого Княжества Литовского при Ягеллонах. К., 1901. — Т. 2. — С. 275—276.