- •Історія україни: запитання і відповіді
- •Передмова
- •Як відобразилося формування української національної самосвідомості в ”кобзарі” т.Г. Шевченка?
- •Якими були характер і доля запорізької держави?
- •Радимо прочитати:
- •Яку роль відіграли запорозькі козаки в хотинській війні 1621 року?
- •Можна прочитати:
- •Чи був б. Хмельницький історичною особою міжнародного значення?
- •Література до питання:
- •Чому український народ вважає максима кривоноса народним героєм?
- •Література про героя:
- •Які були передумови і наслідки ліквідації царською росією запорозької січі?
- •Література:
- •Що ми знаємо про малоросійське товариство?
- •Якою громадською діяльність займався письменник і.П. Котляревський?
- •Які наслідки для україни мала столипінська аграрна реформа?
- •Радимо прочитати:
- •Кому належала влада на україні після повалення царизму в лютому 1917 року?
- •Радимо прочитати:
- •Чи проводила центральна рада власну зовнішню політику і які її результати7
- •Радимо прочитати:
- •Які висновки з досвіду визвольної боротьби народу україни в 1917-1920 рр. Зробив м.С. Грушевський
- •Рекомендуємо прочитати:
- •Яким було становище україни після закінчення громадської війни у 1921 р.?
- •Література:
- •Що то була за політика українізації в 20-х рр.?
- •Література до питання:
- •Чи були в україні місцеві передумови, що сприяли розгортанню сталінських політичних репресій?
- •У чому суть так званого українського інтегрального націоналізму?
- •Література:
- •Який вклад внесли радянські партизани у боротьбу з німецько-фашистськими окупантами на україні? яку роль в роки війни відіграла українська повстанська армія (упа)?
- •Яку роль відіграла боротьба в тилу фашистських окупантів на україні у зриві економічних планів гітлерівців?
- •Література до питання:
- •Якц роль відіграла бойова співдружність радянських народів у звільненні україни від фашистських загарбників?
- •Радимо прочитати:
- •Яку допомогу надали народи срср радянській україні в її повоєнному відродженні?
Література:
Історія України. Курс лекцій – К., 1992;
Субтельний О. Україна. Історія К., 1991;
Історія Української РСР. У двох томах. Том другий; Київ – 1967;
Кульчинськй С.В. Між двома війнами ( 1921-1941) // Укр.. істор. Журн, 1991, №8.
Що то була за політика українізації в 20-х рр.?
Це політика так званої коренізації, суть якої полягала:
в підготовці, вихованні та висуванні на керівну роботу кадрів корінної національності в партійний та державний апарат, а також в громадські об’єднання;
2) в організації національної системи державної освіти та культури, науки, преси, книговидавничої справи. На Україні такі процеси набули форми українізації, яка стала конкретним втіленням в життя права українського народу на національне відродження з урахуванням економічних, соціальних, етнографічних умов України її історичних і культурних традицій, розвиток своєї державності. Особливого розмаху українізація набрала із середини 20-х рр..
При її здійсненні долалося чимало труднощів. Перш за все вони випливали з специфічних умов історичного розвитку України, що були пов’язані з русифікацією українського міста, більшої частини робітників і фахівців народного господарства, а також недооцінкою багатьма більшовиками, особливо керівниками, значення національного питання в Україні.
Так, один з керівників української компартії росіянин Дмитро Лебідь навіть не намагався приховати ворожість до української мови, звичаїв, до українізації взагалі. Він обстоював так звану „теорію боротьби двох культур”. З якої випливало: оскільки російська культура на Україні пов’язана за прогресивним пролетаріатом і містом, у той час як культура українська – з відсталим селянством і селом то російська культура рано и пізно переможе, і обов’язок комуністів полягає в тому, щоб підтримати цей природній процес.
Інша проблема, яка розв’язувалась при проведенні українізації була пов’язана з відсутністю книг, підручників, словників з української мови, а головне спеціалістів, відповідальних працівників апарату, які вільно володіли українською мовою.
Найвідповідальнішим в цій діяльності було завдання змінити психологію людей, переконати громадську думку в необхідності проведення українізації, залучення корінного населення до державного управління. В тих складних умовах постало питання провести українізацію таким чином, щоб не зруйнувати державного апарату, підвищити його працездатність і разом з тим піднести і забезпечити українській мові те становище, яке вона має займати як мова переважної більшості населення республіки.
За досить короткий час енергійне здійснення політики українізації привело до відчутних результатів.
Якщо в 1922 році українською мовою велося менш як 20% урядових справ, то в 1027р . –вже 70 %. Водночас зросло число українців в урядових установах.
У 1923 р. українці складали лише 35% серед урядових службовців і 23% - серед членів партії. До 1026 -1927 рр. їхня частка становила відповідно 54 і 52%. Найбільші зрушення відбулися у видавничій справі, діловодстві місцевих і республіканських установ і організацій, кадровій політиці, викладанні предметів у школах і технікумах. Розширилися межі застосування української сови в усіх сферах суспільно-політичного життя. Сприятливі умови були створені для розвитку українського мистецтва та літератури.
Однак, починаючи з 30-х років політика на національне відродження, що здійснювалася в ході українізації, була істотно загальмована: а згодом і зведена нанівець. В умовах формування адміністративно-командної системи управління це стало розглядатися певними колами керівників як проявлення націоналізму розгорнулася боротьба проти міфічних „націоналістичних ухилів”. Репресії проти національної інтелігенції підтримали основу національної політики 20-х років.
Звичайно, у здійсненні українізації було багато формалізму і переважали адміністративні методи.
Однак, завдяки втіленню її в життя, була підготовлена основа для дальшого розвитку української мови. Вона вперше за свою історію не лише здобула державне визнання, а й стала мовою державного управління, вищої школи, преси, культури.