Готичний стиль

Готичний

Оцінка статті: (Переглянуто: 37076)

Коротко про Готичний стиль

 

Час створення 1250-1520 р.

 

Характерні риси:

Міські, лицарські і карнавальні мотиви. З'явилося драпірування. Синє скло в широких вікнах. Враження вузьких вуличок, що закінчуються собором, спрямованим у небо.

Характерні кольори:

Жовтий, червоний, синій.

Характерні лінії:

Стрілчастий, утворюючий звід із двох пересічних дуг, ребристо повторювані лінії.

Характерні форми:

Прямокутні в плані будинку; стрілчасті арки, що переходять у стовпи.

Характерні елементи інтер'єру:

Віяловий звід з опорами або кесонна стеля і дерев'яні панелі стін; листяний складний орнамент; зали високими, вузькими і довгими, або широкі з опорами по центру.

Характерні конструкції:

Каркасні, ажурні, кам'яні; витягнуті нагору, стрілчасті арки; підкреслений кістяк конструкцій.

Характерні вікна:

Витягнуті нагору часто з багатобарвними вітражами; по верху будинку іноді круглі декоративні вікна.

Характерні двері:

Стрілчасті ребристі арки дверних прорізів; двері дубові філенчаті.

 

Докладно про Готичний стиль

 

Готичний стиль(від італ. gotico, букв. - готський, від назви німецького племені готовий), художній стиль, що з'явився завершальним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної і частково Східної Європи (між серединою 12 і 15 - 16 ст.). Термін "готика" введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським». З початку 19 ст., коли для мистецтва 10 - 12 ст. був прийнятий термін романський стиль, були обмежені хронологічні рамки готики, у ній виділили ранню, зрілу (високу) і пізню фази. Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковні основи зберігалися в ідеології і культурі епохи готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню і релігійним по тематиці: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами. Для готики, характерний символіко-алегоричний тип мислення й умовність художньої мови. Від романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури в системі мистецтв і традиційні типи будинків. Особливе місце в мистецтві готики займав собор - вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (вітражів). Непорівнянне з людиною простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури динамічним архітектурним ритмам, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.

Розвиток мистецтва готики відбивало і кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування централізованих держав, ріст і зміцнення міст, висування світських сил - міських, торговельних і ремісничих, а також придворно-лицарських кіл. В міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки слабшали підвалини середньовічного релігійно-догматичного світогляду, розширювалися можливості пізнання і естетичного осмислення реального світу; складалися нові архітектурні типи і тектонічні системи. Інтенсивно розвивалися містобудування і цивільна архітектура. Міські архітектурні ансамблі включали культові і світські будинки, зміцнення, мости, колодязі. Головна міська площа часто оббудовувалася будинками з аркадами, торговельними і складськими приміщеннями в нижніх поверхах. Від площі розходилися головні вулиці; вузькі фасади 2-, рідше 3-поверхових будинків з високими, фронтонами вибудовувалися уздовж вулиць і набережних. Міста оточувалися могутніми стінами з багато прикрашеними проїзними вежами. Замки королів і феодалів поступово перетворювалися в складні комплекси фортечних, палацевих і культових споруджень. Звичайно в центрі міста, пануючи над його забудовою, знаходився замок або собор, який ставав осередком міського життя. У ньому поряд з богослужінням улаштовувалися богословські диспути, розігрувалися містерії, відбувалися збори городян. Собор мислився свого роду зводом знання, символом Вселеної, а його художній лад, що сполучив урочисту велич з жагучою динамікою, достаток пластичних мотивів зі строгою ієрархічною системою їхньої супідрядності, виражав не тільки ідеї середньовічної суспільної ієрархії і влади але і зростаючу самосвідомість городян, творча велич зусиль людського колективу.

Смілива і складна каркасна конструкція готичного собору, що втілила торжество сміливої інженерної думки людини, дозволила перебороти масивність романських будівель, полегшити стіни і зводи, створити динамічну єдність внутрішнього простору. У готиці відбувається збагачення й ускладнення синтезу мистецтв, розширення системи сюжетів, у якій відбилися середньовічні представлення про світ. Осним видом образотворчого мистецтва була скульптура, що одержала багатий ідейно-художній зміст і розвиті пластичні форми. Застілість і замкнутість романських статуй перемінилися рухливістю фігур, їхнім звертанням один до одного і до глядача. Виник інтерес до реальних природних форм, до фізичної краси і почуттів людини, нове трактування одержали теми материнства, морального страждання, мучеництва і жертовної стійкості людини. У готиці органічно переплелися ліризм і трагічні афекти, піднесена духовність і соціальна сатира, фантастичний гротеск і фольклорність, гострі життєві спостереження. У епоху готики розцвіла книжкова мініатюра і з'явився вівтарний живопис, досягло високого підйому декоративне мистецтво, зв'язане з високим рівнем розвитку цехового ремесла.

Готика зародилася в Північній Франції (Іль-де-Франс) у середині 12 ст. і досягла розквіту в 1-й половині 13 ст. Кам'яні готичні собори одержали у Франції свою класичну форму. Як правило, це 3 - 5-нефні васильки з поперечним нефом - трансептом і напівкруговим обходом хору ("діамбулаторієм"), до якого примикають радіальні капели ("вінець капел"). Їх високий і просторий інтер'єр осяяний кольоровим мерехтінням вітражів. Враження нестримного руху вгору і до вівтаря створюється рядами струнких стовпів, могутнім злетом гострих стрілчастих арок, прискореним ритмом аркад верхньої галереї (трифорія). Завдяки контрастові високого головного і напівтемних бічних нефів виникає мальовниче багатство аспектів, відчуття безмежності простору. Конструктивна основа собору - каркас зі стовпів (у зрілій готиці - пучка колон) і стрілчастих арок, що спираються на них. Структура будинку складається з прямокутних осередків (травей), обмежених 4 стовпами і 4 арками, що разом з арками-нервюрами утворять ост хрестового зводу, заповненого полегшеними невеликими зводами - розпалубками. Бічний розпір зводу головного нефа передається за допомогою опорних арок (арк-бутанів) на зовнішні стовпи - контрфорси. Звільнені від навантаження стіни в проміжках між стовпами прорізаються арковими вікнами. Нейтралізація розпору зводу за рахунок винесення назовні основних конструктивних елементів дозволила створити відчуття легкості і просторової волі інтер'єру. 2-баштові західні фасади французьких соборів з 3-мя "перспективними" порталами і візерунковим круглим вікном ("трояндою") у центрі сполучать устремління вгору з ясною урівноваженістю членувань. На фасадах варіюються стрілчасті арки і багаті архітектурно-пластичні і декоративні деталі - візерункові вімперги, фіали, краби і т. д. Статуї на консолях перед колонками порталів і в їх верхній арковій галереї, рельєфи на цоколях і в тимпанах порталів, а також на капітелях колон утворять цільну сюжетну систему, у яку входять персонажі й епізоди Священного писання, аплегоричні образи. Кращі добутки готичної пластики - статуї фасадів соборів у Шартрі, Реймсі, Амьєні, Страсбурі перейняті одухотвореною красою, щирістю і шляхетністю почуттів. Декор ритмічно організований і строго підлеглий архітектурним членуванням фасаду, що обумовило струнку тектоніку і пропорції статуй, урочистість їхніх поз і жестів. Інші частини храмів також прикрашалися рельєфами, статуями, рослинним орнаментом, зображеннями фантастичних тварин; характерний достаток у декорі світських мотивів (сцени праці ремісників і селян, гротескні і сатиричні зображення). Різноманітна і тематика вітражів, у гамі яких переважали червоні, сині і жовті тони.

Сформована готична каркасна система з'явилася в церкві абатства Сен-Дені (1137 - 44). До ранньої готики відносяться також собори в Лане, Парижі, Шартре. Багатством ритму, досконалістю архітектурної композиції і скульптурного декору відрізняються грандіозні собори зрілої готики в Реймсі й Амьєні, а також каплиця Сент-Шапель у Парижі (1243 - 48) з численними вітражами. Із середини 13 ст. величні собори будувалися в древніх європейських країнах - в Німеччині (у Кельні), Нідерландах (в Утрехті), Іспанії (у Бургосе, 1221 - 1599), Великобританії (Вестмінстерське абатство в Лондоні), Швеції (в Упсалі), Чехії (хор і трансепт собору св. Віта в Празі), де готичні будівельні прийоми одержали своєрідну місцеву інтерпретацію. Хрестоносці донесли принципи готики до Родосу, Кіпру і Сирії.

Наприкінці 13 - початку 14 ст. будівництво соборів у Франції переживало кризу: архітектурні форми стали сухіші, декор обільніший, статуї одержали однаковий підкреслений S-образний вигин і риси куртуазності. З 14 ст. велике значення придбали міські і монастирські зальні церкви, замкові і палацеві капели. Для пізньої ("полум'яніючої") готики характерний примхливий, що нагадує мови полум'я візерунок віконних прорізів (церква Сен-Маклу в Руані). У світському міському зодчестві використовувалися головним чином композиції і декоративні прийоми готики. На головній площі міст будувалися ратуші з рясним декором, нерідко з вежею (ратуша в Сен-Кантене, 1351 - 1509). Замки перетворювалися у величні палаци з багатим внутрішнім оздобленням (комплекс папського палацу в Авіньоне), будувалися особняки ("готелі") багатих городян.

У пізній готиці одержали поширення скульптурні вівтарі в інтер'єрах, що поєднують дерев'яну розфарбовану і позолочену скульптуру і темперний живопис на дерев'яних дошках. Склався новий емоційний лад образів, що відрізняється драматичною (нерідко екзальтованою) експресією, особливо в сценах страждань Христа і святих, переданих з нещадною правдивістю. З'явилися розписи на світські сюжети (у папському палаці в Авіньоне, 14 - 15 ст.). У мініатюрах (часословах) намітилося прагнення до одухотвореної людяності образів, до передачі простору й обсягу. До кращих зразків французького готичного декоративного мистецтва належать дрібна скульптура зі слонової кісти, срібні реликварії, лиможська емаль, шпалери і різьблені меблі.

У Німеччині розквіт готики відноситься до середини 13 ст. (західний хор собору в Наумбургі). Тут рано з'явилися зальні церкви (Елизабеткірхе в Марбургі, 1235 - 83); на південно-заході склався тип 1-баштового собору (у Фрайбургі-ін-Брайсгау, Ульмі); будувалися цегельні церкви (монастир у Коріне, 1275 - 1334; Марієнкірхе в Любекі), у яких простота планів, обсягів і конструкцій сполучилася з візерунковою кладкою, застосуванням глазурованої і фігурної цегли. Різноманітні по типах, композиції і декорові кам'яні, цегельні і фахверкові світські будівлі (міські ворота, ратуші, цехові і складські будинки, танцювальні зали). Скульптуру соборів (у Бамбергі, Магдебурзі, Наумбургі) відрізняють конкретність і монументальність образів, могутня ппастична експресія. Пізня німецька готика (кінець 14 - початок 16 ст.) дала блискучі зразки зальних церков (Анненкірхе в Аннаберг-Буххольці, 1499 - 1525) і палацевих залів (Альбрехтсбург у Майсені) зі складними візерунками зводів. Досягли розквіту вівтарна скульптура і живопис. Готика одержала поширення також в Австрії (готична частина собору св. Стефана у Відні) і Швейцарії (собор у Берні).

Славу нідерландській готиці принесли вежі соборів в Антверпені і Мехелені, але особливо багато декоровані цивільні будівлі (сукняні ряди в Іпрі, 1200 - 1304, Брюггі; ратуші в Брюсселі, Левені).

У Великобританії передумови готики виникли раніш, ніж на Європейському континенті, але її розвиток, що переривався внутрішніми історичними потрясіннями, було уповільненим. Англійські собори, здебільшого монастирські, звичайно являють собою невисокий, витягнутий у довжину обсяг із прямокутним завершенням хору і вежею над середокресттям. Стругаючи геометричну простоту обсягів як би компенсується багатством і складністю візерунків на фасаді і зводах. По формах декору розрізняють стилі: ранній ("ланцетоподібний"; собор у Солсбері), "прикрашений" (близький до "полум'яніючій" готиці (собор у Ексетері, між 1275 - 1375) і "перпендикулярний", що відрізняється дробовим ритмом вертикалей на стінах і вікнах і примхливому плетиві нервюр на зводах і стелях (капела Кінгс-колледжа в Кембриджі, 1446 - 1515). З готикою зв'язаний розквіт англійської книжкової мініатюри, різьблення по алебастрі і дереву, вишивки. Впливу англійської, французької і німецької цегельної готики позначилися на готичному зодчестві Норвегії (собор у Тронхеймі, готичні частини - 1180 - 1320), Данії (собор св. Кнуда в Оденсі, близько 1300 - 15 ст.), Швеції (церква у Вадстені, 1369 - 1430).

В Іспанії великі міські собори (у Севільї) мали звичайно чітко розчленовані декором на яруси площини стін і невеликі вікна. Інтер'єр розділявся надвоє завівтарним образом (ретабло) зі скульптурою і живописом. На готичну архітектуру Каталонії і Південної Іспанії вплинуло мавританське мистецтво (1-нефний піздньоготичний собор у Жероні, 1325 - 1607). Великі склепінні зали створювалися у світських будинках (біржа в Пальмі на о-ві Мальорка, 1426 - 51). У 16 ст. готичні конструкції були перенесені в іспанські колонії в Америці.

В Італії в 13 - 14 ст. елементи готики включалися в романську за духом архітектуру храмів. Стрілчасті готичні зводи і декор сполучилися зі статичністю архітектурних мас, пропорційною ясністю просторих інтер'єрів, мармуровим поліхромним облицюванням фасадів і інтер'єрів (собор у Сієні, церква Санта-Марія Новела у Флоренції). Найбільше яскраво готика в Італії проявилася в цивільному будівництві - ратушах (Палаццо Публіко в Сієні, Палаццо дель Подеста у Флоренції) і палацах (Палац дожів у Венеції). Їх суворий (у Сієні, Флоренції) або витончений (у Венеції) декор контрастував з монолітною кладкою стін. Вплив венеціанської готики позначилося на архітектурі Далмації (Хорватія), Греції, Кріту, Кіпру. У зобразить, мистецтві Італії розвиток готики був обмежений раннім додаванням культури Відродження. Готичним будівлям Східної Європи нерідко властиві фортечні риси, лаконізм і зовнішня суворість форм, що контрастують з ошатним декором вікон, веж, порталів. В Угорщині готика поширилася наприкінці 13 - 15 ст. (церква св. Михайла в Шопроні, замок у Вишеграді). Розквіт чеської готики відноситься до 14 - 15 ст. (собор св. Віта і Карлов міст у Празі, зальний храм св. Барбари в Кут-на-горі, зальні церкви Пд. Чехії). Готика поширилася також у Словаччині, Словенії, Трансільванії. У Польщі готика розвивалася в 13 - 15 ст. Війни з Тевтонським орденом стимулювали фортечне будівництво, а розвиток міст сприяв розквітові світської архітектури (ратуша в Торуні, міські зміцнення з барбаканами в Кракові і Варшаві. Ягеллонський університет у Кракові). На півдні Польщі костьоли будувалися з каменю і цегли (костьол Діви Марії в Кракові), на півночі - з цегли (костьол Діви Марії в Гданьскі). У Латвії перехід до готики відбувся в 13 - 14 ст. (Домська церква в Ризі; замок у Цесисі, 13 - 16 ст.). У південній Естонії в 14 ст. будувалися цегельні готичні церкви (церква Яані в Тарту). Готичний вигляд Талліна визначився в 14 - 15 ст. (Вишгород і бюргерська частина міста з ратуш, церква Олевісте). До 14 - 15 ст. відносяться ранньоготичні пам'ятники Литви (замок у Тракаї), у 15 - 16 ст. багатий цегельний декор одержують церква Онос у Вільнюсі і будинок Перкуно в Каунасі.

У піздньоготичну епоху нагромадження емпіричних знань, ріст інтересу до реальності, до спостереження і вивчення натури, що зросла роль творчої індивідуальності підготували ґрунт для ренесансної системи світосприймання. Цей процес проявився в 14 - поч. 16 ст. у французькій і бургундській мініатюрі, у скульптурі (Клаус Слютер) і живопису (Мельхіор Брудерлам і ін.) німецької, чеської, польській декоративній пластиці (Петро Парлерж), у вівтарній скульптурі і живописі (майстер Теодорик і ін.). У 15 - 16 ст. він був прискорений впливом італійського і нідерландського Відродження. Протягом 16 ст. готика майже повсюдно перемінилася ренесансною культурою.

Власов В.Г.

Готика України

 

Львівський катедральний костел

Церква Святої Єлизавети в Хусті на Закарпатті - одна з найхарактерніших пам'яток готики на українських теренах, нині Хустська Реформатська церква.

Один з найцікавіших періодів історії архітектури України — кінець XIV — перша І половина XV століття. На західних землях, які менше за інші потерпіли від монголо-татарської навали, тоді зростають міста, розвиваються ремесла й торгівля. В українські міста прибуває багато поселенців, переважно німців, які принесли в мистецтво, а зокрема в архітектуру, нові стильові форми.

Серед культових споруд переважали католицькі костели. Вирішальну роль у формуванні нового стилю відіграв Львівський кафедральний костел. Його заклали на початку 60-х років XIV століття, а завершили в основному в 80-х роках наступного.

Серед будівничих цього храму відомі Нічко, Йоахім Гром, Амброзій Рабіш; одним із найтурботливіших опікунів будови в міських актах названо Петра Штехера.

Об'ємну композицію костелу витворено завдяки двом головним складовим: пресбітеріуму (вівтарній частині) та корпусу нав (власне молитовній залі).

Також збереглись готичні костелу у Скелівці (XV—XVIст.), Новому місті (1463—1512), Дрогобичі (XIV—XVI ст.). Одним з останніх звели 1538 готичний костел св. Миколая у містечку Куликів.

Розквіт катедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава II Ягайла (1386—1434).

На Закарпатті готичні споруди будувались угорською церковною владою. До нашого часу збереглись готичні церкви XIV - XVI ст. - Св.Єлизавети в Хусті, Вознесіння та Св.Франциска у Виноградові, Хрестовоздвиженська у Береговому, Св.Мартина в Мукачеві, Серця Іісуса в Бене, Св.Духа в Четфалві та інші.