66. Формування багатопартійності в Україні наприкінці 80-х - початку 90-х pp.

Багатопартійність - наявність у суспільстві, державі двох-трьох і більше офіційно зареєстрованих політичних партій і рухів, що ведуть боротьбу за владу.

Основні передумови й етапи формування багатопартійності в Україні. Основними передумовами формування багатопартійності в Україні були:

- історичний досвід багатопартійності в Україні;

- розширення демократизації суспільного життя, гласність;

- виникнення і розвиток в Україні дисидентства;

- нездатність КПРС виконувати керівну роль у суспільстві, яку вона собі привласнила.

Основними етапами формування багатопартійності в України були:

- перший етап (1988-1989 pp.) - виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції; активізація діяльності Української Гельсінської спілки, вихід на політичну арену Народного руху України; розмежування та диференціація всередині правлячої КПРС, організаційна консолідація Демократичної платформи;

- другий етап (1990-1991 pp.)- почалося створення багатьох партій, їхній поділ на центристські та радикальні; поява парламентської опозиції; ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найголовніше - Декларація про державний суверенітет України;

- третій етап (почався на зламі 1991-1992 pp.)- його відмітною характеристикою стало партійне будівництво в умовах повної державної незалежності; розширення спектра багатопартійності: на початок 2005 р. в Україні було зареєстровано 127 політичних партій; зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами.

67. Історичні обставини розпаду срср і здобуття Україною державної незалежності в 1991 p.

Здобуття Україною державної незалежності в 1991 р. сталося дуже незвичайним шляхом. Формування нашої державності відбувалося не в гарячці боротьби за елементарне фізичне виживання, як раз навпаки, кровопролиття зовсім не було, а розбрат і внутрішня боротьба відбувалися в стані колишніх поневолювачів України.

Уже в середині 1980-х рр. навіть найбільшим радянським оптимістам стало зрозуміло, що СРСР охопила економічна криза.

1990 рік ознаменувався одностороннім рішенням деяких союзних республік (в першу чергу прибалтійських) про самовизначення і створення незалежних національних держав.

В ніч на 19 серпня 1991 р. Президент СРСР М.С. Горбачов був насильно відсторонений від влади. Група високопоставлених чиновників, до якої входили віце-президент Г. Янаєв, голова КДБ В. Крючков, міністр оборони Д. Язов, прем'єр-міністр В. Павлов утворили самозваний, неконституційний Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (ГКЧП).

Постановами ГКЧП в ряді регіонів країни, головним чином в РРФСР, вводився режим надзвичайного стану, заборонялися мітинги, маніфестації, страйки. Припинялася діяльність демократичних партій і організацій, газет, встановлювався контроль над засобами масової інформації.

Але, тільки три дні ГКЧП зміг протриматися при владі, з перших днів натрапивши на активний опір росіян.

Не можна не згадати про путч в 91 році, оскільки він прискорив процес розпаду СРСР, тобто, після путчу СРСР припинив фактично своє існування.

Результатом серпневих подій 1991 р. з'явився розпад СРСР. Всі спроби М.С. Горбачова відновити роботу з підписання нового Союзного договору виявилися безуспішними. Україна і Білорусь проголосували за незалежність своїх республік і відмовилися від підписання Союзного договору. У цій ситуації об'єднання з іншими республіками втрачало сенс. 8 грудня 1991 під Мінськом президентами Україні, Білорусії і Росії було підписано Біловезьку угоду про утворення Співдружності Незалежних Держав.

• У часи перебудови існувала безліч людей, які отримували гроші за те, що на майданах і в парках збирали навколо себе народ і піднімали дискусію про жахи радянської системи і жахливому стані країни. Ці масовики-витівники навіть не знали, як звуть їх замовників. У всіх них була одна особливість: незабаром після розпаду СРСР замовлення на їх послуги перестали надходити.

• Масові демонстрації, які проходили в той час по всій країні, були спрямовані в основному на руйнування ідеологічних основ радянського суспільства. Ці демонстрації були антикомуністичними і антирадянськими. Дивна однакова ідеологічна спрямованість цих демонстрацій. Ясно, що кожна така демонстрація мала свого організатора. Не важко буде довести, що більшість з цих демонстрацій були організовані завдяки чиїй-то фінансової підтримки.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України.