4 Организационные документи

1 Вимоги до виготовлення організаційно-розпорядчих документів.......................................................................................

1.1 Вимоги до виготовлення бланків......................................

1.2 Вимоги до текстів службових документів......................

2 Мова і стиль організаційних документів.................................

3 Організаційні документи...........................................................

3.1 Інструкція............................................................................

3.2 Положеня.............................................................................

3.3 Правила................................................................................

3.4 Статут..................................................................................

Для поліпшення організації і прискореного опрацювання документів застосовують уніфіковані системи управлінської документації, які розрізняють за функціональними призначеннями.

Найважливішою в системі управління є організаційно-розпорядча документація (ОРД). Вона відіграє провідну роль в управлінській діяльності і призначена для оформлення процесів організаційного управління, правового закріплення розпорядчо-виконавчих дій державних органів, підвладних їм організацій та установ.

Організаційна документація – це документи, що закріплюють функції, обов`язки та права органів протягом тривалого терміну. Усі організації і підприємства у своїй діяльності поряд з актами органів державної влади керуються положеннями, статутами, правилами, інструкціями. Тому всі документи, які створені в певній організації - це обличчя фірми. Від того наскільки професійно виконана документація, буде залежати успіх даної фірми, а також те, чи зуміють керівники переконати співробітників, що саме вони є партнером, який їм необхідний.

Президент України видає укази та розпорядження; Верховна Рада України приймає закони, постанови, рішення; Кабінет Міністрів України, міністерства видають постанови і розпорядження, накази, висновки, укладають угоди. ОРД створюються різними установами, організаціями, підприємствами різних типів для закріплення функцій, обов`язків і прав керівних органів та осіб управління на певні строки. В окремих документах визначаються права та обов`язки організацій у сфері планування, фінансів, а також господарсько-розрахункової діяльності.

Мета курсової роботи – визначити роль організаційної документації, вивчити процес складання та організації роботи з даними документами.

Об’єктом курсової роботи є ряд організаційних документів, зокрема правила, положення, інструкції, статут.

Предмет курсової роботи – процес функціонування організаційної документації в управлінському апараті.

Найбільш повно мета роботи розкривається через її завдання, серед яких:

вивчення нормативних документів щодо оформлення бланків;

виокремлення основних елементів організаційних документів;

визначення ролі даних документів в управлінській діяльності.

1. Вимоги до виготовлення організаційно-розпорядчих документів

Для оформлення організаційно-розпорядчих документів використовується такий склад реквізитів:

01-зображення Державного герба України, герба Автономної Республіки Крим;

02-зображення емблеми організації;

03-зображення нагород;

04-код організації;

05-код документа;

06-назва міністерства чи відомства;

07-назва організації;

08-назва структурного підрозділу організації;

09-довідкові дані про організацію;

10-назва виду документа;

11-дата документа;

12-реєстраційний індекс (вихідний номер документа);

13-посилання на реєстраційний індекс і дату документа, на який дають відповідь;

14-місце складення чи видання;

15-гриф обмеження доступу до документа;

16-адресат;

17-гриф затвердження документа;

18-резолюція;

19-заголовок до тексту документа;

20-відмітка про контроль;

21-текст документа;

22-позначка про наявність додатків;

23-підпис;

24-гриф погодження документа;

25-візи документа;

26-відбиток печатки;

27-відмітка про засвідчення копії;

28-прізвище виконавця та номер його телефону;

29-відмітка про виконавця документа і направлення його до справи;

30-відмітка про наявність документа в електронній формі;

31-відмітка про надійдення документа до організації;

32-запис про державну реєстрацію.

1.1 Вимоги до виготовлення бланків

Бланк – стандартний аркуш паперу з відтвореною на ньому постійною інформацією документа й місцем, відведеним для змінної. Найпоширенішими є бланки службових листів, довідок, актів, наказів, протоколів та інших документів. Усі основні документи повинні друкуватися на бланках. Застосування бланків при складанні документів підвищує культуру праці, надає інформації офіційного характеру, полегшує виконання та подальше використання документа. Бланк має бути виконаний бездоганно. Особливо велика увага приділяється чіткості надрукованого тексту, грамотності і культурі спілкування.

Відповідно до ГОСТ 6.38—10 встановлено два види бланків ОРД:*

для службових листів;*

загальний (для виготовлення наказів, прото-колів, розпоряджень, постанов, вказівок і та інших ОРД).

Для виготовлення тих чи інших бланків документів встановле-но два варіанти розташування реквізитів: *

кутове — постійні реквізити розташовуювуються в лівому верх-ньому куті; *

поздовжнє — постійні реквізити розташовуються уздовж верх-ньої частини аркуша.

У свою чергу і кутове, і поздовжне розташування реквізитів може бути: *

флаговим — кожний рядок реківізиту починається від лівої межі робочої площі; ;*

центрованим — початок і кінець кожного рядка реквізиту однаково віддалені від меж відведеної юбочої площі.

При виготовленні бланків для службових листів наносять реквізити 01—09 і трафаретні частини реквізитів 11—13. Останні розміщують ліворуч, на площі, відведеній формуляром-зразком, неза-лежно від варіанту розташування постійних реквізитів — кутового чи поздовжнього. Крім зазначених реквізитів та трафаретних частин, можуть наноситися також обмежувальніі позначки для реквізитів 16, 19, 20, 29-31.

Створюючи документ іноземною мовою, реквізити бланка (у межах площі, відведеної формуляром-зразком) необхідно продублювати державною мовою. На бланках з кутовим розташуванням реквізитів, реквізити 06—09 спочатку друкують державною мовою, а нижче — іно-земною. На бланках з поздовжнім розташуванням реквізитів, зазначені реквізити друкують ліворуч державною мовою, а право-руч — іноземною.

При виготовленні загальних бланків обов'язково наносяться рек-візити 01—03, 06—08, а також можуть наноситися трафаретні частини реквізитів 11, 12, 14 і обмежувальні позначки для реквізитів 04, 05, 17, 19, 20.

На основі загального бланка можугь виготовлятися бланки для окремих видів документів — наказів, розпоряджень, вказі-вок, довідок тощо. В такому випадку загальний бланк доповнюють рекві-зитами 04, 05, 10.

Підприємства, установи, організації, в яких загальна кількість вихідних документів не перевищує 200 за рік, оформляючи доку-менти, можуть користуватися гумовим чи виготовленим на спе-ціальній основі штемпелем. Склад і розташування реквізитів у штем-пелі мають відповідати вимогам ГОСТ 6.38— 90.

Згідно з нормативними документами дозволяється виготовляти посадові бланки. Склад цих бланків і розташування реквізитів на них мають відповідати вимогам ГОСТ 6.38— 90 до бланків службових листів. У посадових бланках уводять додатковий реквізит «Назва посади», який розташовують нижче від реквізиту 07 .

Зображення Державного герба на бланках з кутовим та поздовж-нім розташуванням реквізитів уміщують на верхньому березі бланка над серединою реквізитів. Зображення має вписуватися в коло діа-метром до 20 мм.

Виготовляючи бланки документів, в якості емблеми організації (рекві-зит 03) використовують товарний знак (знак обслуговування), за-реєстрований у встановленому порядку. Замінювати назву організації емблемою не можна. Зображення емблеми організації відповідно до статуту (положення про організацію) розміщують з лівого боку від назви організації. Емблему не відтворюють на бланку, якщо на ньому розміщено зображення Державного герба України. На бланках документів недержавних організацій дозволено розташовувати зображення емблеми на верхньому березі документа, де на бланках документів державних організацій розміщують зображення Державного герба.

Об'єднання, установи, організації, військові частини, які мають урядові нагороди (ордени), можуть містити їх зображення на бланках службових документів чи включати назви цих нагород до своїх назв, або робити те й інше разом.

Замість повної назви організації вищого рівня - міністерства чи відомства (реквізит 06) — можна наносити його скорочену назву, визначену відповідним правовим актом.

Реквізит 08 у разі потреби видруковують.

1.2 Вимоги до текстів службових документів

Текст належить до основних реквізитів документа. Він має бути стислим, конкретним, об’єктивним, юридично бездоганним.

Текст ОРД оформляють у вигляді:

-складного тексту;

-анкети;

-таблиці;

-поєднання цих форм.

Тексти службових документів повинні складатися з двох частин: вступної та основної. У вступній частині викладають підстави для виготовлення документа, а в основній - рішення, розпорядження, висновки, пропозиції та прохання.

Якщо текст документа має великий обсяг або містить кілька рішень, висновків, то його слід поділити на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, які номеруються арабськими цифрами. Крапка між номером і назвою, а також у кінці назви не ставиться.

У службових листах, факсах використовують такі форми викладу:

-від першої особи однини;

-від першої особи множини;

-від третьої особо однини.

Текст, що містить словесну чи цифрову характеристику одного об'єкта за низкою ознак, оформляють у вигляді анкети, яка має постійну та змінну інформацію. До постійної інформації належить перелік ознак, наведений у певній послідовності, а до змінної — конкретна характеристика цих ознак.

Текст, який становить зразок, що його дуже часто наслідують, оформляють у вигляді трафарету. У трафаретних документах постійну частину тексту виготовляють друкарським способом або за до-помогою ПК (друкарської машини), а змінну — вписують від руки або видруковують.

2. Мова і стиль організаційних документів

Складання службових документів – важкий і складний процес, який займає багато часу. Раціоналізувавши цей процес можна добитися економії часу, підвищити культуру документування і управлінської праці.

У роботі з документуванням велику роль грає словесне оформлення рішень, дій, зв’язків. При підготовці документів слід пам’ятати, що мова не є пасивним фіксатором прийнятих рішень, а виконує активну стимулюючу роль в управлінській діяльності. Так, дієвість директивної та розпорядчої документації значною мірою забезпечується імперативом – наказовою інструкцією мови наказів, розпоряджень, постанов. Відповідних мовних конструкцій потребують документи, що викладають прохання, вимогу, подяку. Ділове мовлення, ділова мова, ділове службове письмо – поняття визначені.

У кожній групі стилів є свої різновиди. Так, художньо- белетристичний стиль включає прозовий і поетичний, а суспільно-публіцистичний стиль - газетно журнальний та літературно критичний.

Офіційно-діловий стиль має спецефічні властивості на відміну від розмовного мовлення та інших стилів літературної мови. При підготовці тексту документа обов’язкове дотримання таких основних принципів: об’єктивності змісту та нейтральності тону, повноти інформації та стислості викладу, типізації мовних засобів і стандартних термінів. Службові документи, як правило, оформляються від імені юридичної особи установи або її структурного підрозділу. Форми вираження суспільних інтересів у службових документах повинні відповідати нормам адміністративного права.

У наші дні одним із сильних засобів впливу на мову мас є друковане слово. Із книг і журналів читачі черпають не тільки спеціальні знання, а й приклади правильного і образного викладу думок. Однак, дуже часто трапляються відхилення від літературних норм. Стислість викладу досягається шляхом заміни складних речень простими.

3. Організаційні документи

Органи управління міністерств, відомств, об’єднань, комбінатів, кооперативів, установ, підприємств поряд з актами вищих органів влади та управління керується у своїй діяльності організаційно-правовими документами – положеннями, статутами, інструкціями, правилами.

У них закріплюються функції, обов’язки і права органів на тривалі строки.

Так, у положеннях про підприємство, об’єднання передбачуються права в галузі планування, фінансів, капітального будівництва і т. д.

Серед різних форм виконавчо-розпорядчої діяльності організацій, установ і підприємств провідне місце займає видання правових актів розпорядчого характеру, що підлягають у обов’язковому виконанню. Через них реалізується норми права у процесі керівництва господарським і соціально-культурним будівництвам, нормалізується нормативно-правові відносини. Іншими словами, з допомогою цих документів розв’язуються важливі завдання управління.

До найбільш поширених документів цього виду належать постанови, рішення, розпорядження, вказівки, інструкції і статути.

3.1 Інструкція

Інструкція – правовий акт, створюваний органами управління, що містить директиви, настанови, які регламентують організаційні, фінансові, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші сторони діяльності установ, підприємств, їх структурних підрозділів, філій та служб, а також посадових осіб. Вона належить до категорії організаційних документів, що видаються міністерствами, установами, організаціями і є нормативним актом, що регламентує різні питання. (див. дод. А)

Існують посадові інструкції, інструкції з техніки безпеки, експлуатації різного устаткування та інші. Кожна з них набуває чинності з моменту затвердження її керівником установи або його ж наказом.

Інструкція оформляється на бланку або на чистих аркушах паперу й має такі реквізити: назва організації чи структурного підрозділу, назва виду документа, дата, реєстраційний індекс (за класифікатором), місце складання, гриф затвердження, заголовок до тексту, текст, підпис особи, відповідальної за її складання, гриф погодження, візи, відмітка про засвідчення копії, відмітка про наявність документа в електронному вигляді. Заголовок до тексту інструкції вказує на коло об’єктів, осіб чи питань, на які поширюється її вимоги. Текст інструкції починається словом „Загальні положення”, у якому викладено мету її видання, вказано межі поширення та порядок використання. Текст викладають у логічній послідовності, групують за розділами, до яких іноді входять підзаголовки, а також розбивають на параграфи. Найзручніше застосовувати наскрізну нумерацію. В тексті інструкції послуговуються словами „необхідно”, „повинен”, „зобов’язаний”, „забороняється”, „слід”. Розділи об’ємних інструкцій позначають римськими цифрами, а пункти – арабськими.

Текст цього документа повинен бути коротким, точним, зрозумілим, оскільки інструкція призначена для постійного користування. Його викладають від другої особи. Широкого застосування набули посадові інструкції, що розробляються на підприємстві, установі для нових осіб, інженерно-технічних працівників, службовців. Такі інструкції встановлюють права та обов’язки працівників, коло їх завдань, особисту відповідальність. Після затвердження керівником вони стають нормативними актами, обов’язковими для певного кола осіб.

Інструктивний характер мають також рекомендації, методичні рекомендації, методичні вказівки та інші подібні документи.

У комплексі організаційних підприємств (організацій, установ) особливу групу становлять посадові інструкції.

Посадова інструкція – це організаційно-правовий документ, що регламентує функції, обов’язки, права й відповідальність працівника під час діяльності на певній посаді. ЇЇ розробляють для кожної посади, передбаченої штатним розкладом. На підставі посадової інструкції розробляють трудовий договір (трудовий контракт) із працівником. І трудовий договір, і посадову інструкцію використовують у разі винекнення конфліктних ситуацій між роботодавцем та працівником.

Посадову інструкцію розробляє інспектор відділу кадрів чи інший спеціаліст, який відповідає за роботу з кадрами, обов`язково погоджує її з юрист-консультом і подає на затвердження керівникові підприємства (організації, установи).

Всі зміни до посадової інструкції вносяться з відповідного наказу (розпорядження) по підприємству (організації, установі).

У посадовій інструкції обов`язково мають бути такі розділи :

1)Загальні положення, де зазначають сферу діяльності працівника, порядок його призначення на посаду та звільнення з неї, порядок заміщення працівника в разі його тимчасової відсутності, вимоги щодо кваліфікаційної підготовки, підлеглість працівника та коло посадових осіб, які підпорядковуються даному працівникові. Наводиться також перелік нормативних документів, якими працівник повинен керуватися в своїй роботі.

2) Функції.

3) Посадові обов`язки.

4) Права.

5) Відповідальність.

Як доповнення до основних розділів посадової інструкції може додаватись розділ, у яокму регулюються трудові відносини між посадовими особами (визначається коло службових зв`язків, порядок подання звітної інформації, тощо).

Посадові інструкції зберігають протягом трьох років після заміни новими.

3.2 Положення

Положення – це правовий акт, що визначає основні правила організації та діяльності, функції, права та обов’язки державних органів, установ та їх структурних підрозділів. Положення складають переважно при створені нових підприємств або установ.

За змістом розрізняють такі положення: про підприємства, організації, установи, фірми, заклади і т.п., їхні структурні підрозділи комісії, бюро, групи тощо, з регламентацією порядку їх утворення, створення, функцій, компетенцій, обов’язків та організацій роботи; що регулюють сукупність організаційних, трудових та інших відносин із конкретного питання; про організацію й проведення культурно- й спортивно-масових заходів, конкурсів, оглядів тощо; структуру й зміст таких положень визначають установи, які є організаторами заходів.

Положення поділяються на типові та індивідуальні, що створюються на основі типових. Типові положення розробляють вищі органи для системи підприємств, організацій, установ, фірм, а індивідуальні – створюються за вказівкою керівництва безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях, фірмах. Проект положення підписує керівник структурного підрозділу, а затверджує керівник вищого рангу, якому безпосередньо підпорядковується даний підрозділ. На другому примірнику в разі потреби оформляють реквізити погодження й позначку про виконавця.

Оригінали положень про структурні підрозділи, згруповані у справу, постійно зберігаються в організаційному відділі установи, організації, підприємства, а у підрозділах – лише копії.

Індивідуальні положення для окремих установ, організацій, підприємств розробляються на основі типових і затверджуються керівниками підприємств, організацій, установ. Цьому передує процес вивчення різних аспектів діяльності підприємства або його структурних підрозділів. Положеннями також визначається правовий статус тимчасово створюваних комісій, груп і т. п.

Положення про підприємство затверджується розпорядчим документом вищого органу.

Положення набуває чинності з дня його затвердження (або дати, зазначеної в розпорядчому документі, яким затверджено положення).

Положення оформляють на загальних або спеціальних бланках організації або на чистих аркушах паперу формату А4 відповідно до ДСТУ 4163-2003. Якщо положення не виходить за межі підприємства, то його можна оформляти на чистих аркушах паперу.

Положення містить такі реквізити: назва організації чи структурного підрозділу, назва виду документа, дата, реєстраційний індекс документа, місце видання або складання документа, гриф затвердження, заголовок до тексту, текст, підпис, гриф погодження, візи, печатка (у разі потреби), відмітка про засвідчення копії, відмітка про наявність документа в електронній формі.

Текст Положення про структурний підрозділ складається з таких розділів:

1) загальні положення.

2) Власність і кошти підприємства.

3) Виробничо господарська діяльність.

4) Права та обов’язки підприємства або його підрозділів.

5) Структура управління.

6) Реорганізація і ліквідація установи, організація підприємств.

У першому розділі вказують цілі, що послужили підставою для створення підприємства, установи, організації або їх структурних підрозділів, головні завдання, функціональні зв’язки з іншими організаціями та підрозділами.

У другому-вказуються основні та обігові кошти, порядок придбання власності, амортизаційні відрахування та їх призначення, прибуток, відрахування на преміювання робітників та службовців, житловий фонд, службові приміщення, порядок розпорядження надлишками невикористаних обігових коштів.

В останніх розділах регламентується виробничо- господарська діяльність підприємства, визначаються завдання за якістю продукції. В залежності від специфіки діяльності, може відображатися хід капітального виробництва, винахідництва і реалізації, стан матеріального забезпечення, трудовий режим, порядок розподілу житлової площі, організація соціального страхування, оплата кредитів та інші.

3.3 Правила

До правил належать службові документи організаційного характеру, у яких викладаються настанови або вимоги, що регламентують певний порядок дій, поведінки юридичних та фізичних осіб. (див. дод. Б)

Розрізняють правила внутрішнього трудового розпорядку, підготовки документальних матеріалів до здачі в архів, правила експлуатацій залізничних колій і т.п.

Правила внутрішнього трудового розпорядку являють собою нормативні угоди і тому не повинні суперечити законодавству про працю.

За формою і змістом правила схожі з інструкціями, іноді їх складовою частиною (наприклад, правила оформлення вихідних документів включається в інструкцію діловодства). Реквізити правил такі: назва організації чи структурного підрозділу, назва виду документа, дата, реєстраційний індекс документа, місце складання, гриф затвердження, заголовок до тексту (входить до назви виду документа й містить короткий виклад змісту), текст, підпис, гриф погодження, візи, відмітка про наявність документа в електронному вигляді.

Аналогічний характер, а також однакову з інструкціями і правилами юридичну природу мають такі поширені нормативні документи, як рекомендації, регламенти, методичні вказівки, пам’ятки. Наказ як вольова дія спрямований на виникнення, змінення або припинення прав і обов’язків викликає різноманітні правові наслідки. Він є актом в одноосібному управлінні, оскільки державне підприємство, чи установа очолюється однією особою (генеральним директором директором, начальником), здійснюючи права підприємства, пов’язані з його виробничо-господарською діяльністю. Керівник організовує всю роботу підприємств і несе за нього повну відповідальність.

3.4 Статут

Статут- це нормативно-правовий акт, з допомогою якого оформляється створення підприємства, організації, установи, будь-якої форми власності та визначається її структура, функції, правовий статус, взаємовідносини з іншими підприємствами, організаціями, установами, фірмами чи фізичними особами. (див. дод. В)

Статут підприємства затверджується установою вищого рівня. Після затвердження повноважним органом Статут передається на реєстрацію до відповідних державних органів[для товариств з обмеженою відповідальністю (ТзОВ), приватних підприємств (ПП) і малих підприємств (МП) таким органом є районна державна адміністрація за місцем юридичної адреси, вказаної в статуті], де підприємству видається свідоцтво про реєстрацію із зазначенням реєстраційного номера та юридичної адреси.

Лише після реєстрації підприємство має право розпочати свою діяльність.

Статути бувають типові (розробляються для однотипних підприємств) та індивідуальні (створюються на підставі типових конкретизацією їх).

Зміст статуту має бути постійно істинним, тобто в разі потреби сюди слід вносити доповнення та зміни. Мета створення й діяльність підприємства, зазначені в статуті, не повинні суперечити чинним законам України та іншим державним нормативно-правовим актам.

Статути оформляють на аркушах паперу формату А4 друкарським способом. Усі аркуші зшиваються, прошнуровують і скріплюють печатками.

Статут не належить до секретних документів і не містить таємної інформації.

Його повинні надавати на вимогу ревізійним комісіям, державним контролюючим органам, представникам судових і слідчих органів, податкової інспекції, партнерам по бізнесу та ін.

Статути слугують підставою для розробки положень, правил та інших документів, що створюються на підприємствах.

Статути господарських організацій мають свої особливості. Ними визначені порядок вступу в організацію, права та обов’язки її членів, органів управління, порядок виборів. Статут може складатися для конкретної господарської, кооперативної чи іншої організації, у такому випадку він називається індивідуальним. Статути розроблені для ряду однотипних установ, організацій, вважаються типовими.

У деяких галузях народного господарства, з огляду на їх особливе значення, для окремих категорій робітників і службовців трудовий розпорядок регулюється статутами про дисципліну.

Статут повинен містии такі основні реквізити: гриф затвердження керівної організації або органу управління, найменування виду документа, заголовок, текст.

Титульна сторінка Статуту містить такі реквізити:

запис про державну реєстрацію;

гриф затвердження;

назва виду документа з назвою установи;

місце та рік складання або видання;

відбитки печаток і штампів відповідних установ (місцевого органу державної влади, пенсійного фонду, податкової інспекції, управління статистики).

На наступних аркушах оформлюють текст Статуту, що має такі основні розділи:

Загальні положення.

Мета та предмет діяльності установи.

Юридичний статус установи.

Органи управління.

Трудовий колектив.

Майно Установи.

Фонди установи.

Облік та фінансова звітність.

Розподіл прибутків та відшкодування збитків.

Зовнішньоекономічна діяльність.

Реорганізація та припинення діяльності установи.

Зміни та доповнення до Статуту.

Проект Статуту зазвичай готує юридична служба, а не служба діловодства.

Висновки

Після здобуття Україною незалежності, постала необхідність утвердження її на міжнародній арені, а отже й закріплення української мови, як державної. Нагальною потребою сьогодення є зміцнення статусу української мови у діловому спілкуванні, оскільки, писемне спілкування в ділових відносинах між організаціями, а також в державному, суспільному та політичному житті переходить на українську мову. Це стосується діловодства, офіційних документів, актів державної влади й управління, а отже всіх видів документації. Саме офіційно-діловий стиль задовольняє потреби членів суспільства у діловій сфері.

Основу документаційного забезпечення діяльності будь-якого підприємства становлять організаційні, розпорядчі й довідково-інформаційні документи. Організаційні документи на тривалий час закріплюють і регламентують структуру, завдання, функції, обов’язки, права й відповідальність органів управління та спеціалістів організації. Ці документи, разом із нормативно-правовими, розпорядчими, довідково-інформаційними документами створюються безпосередньо на підприємствах, установах, організаціях та фірмах і стосуються питань їх загальної діяльності.

До організаційних документів відносяться: статути, положення, інструкції та правила. Будь-яка установа, підприємство чи організація діє відповідно до статуту, а у своїй діяльності керується положеннями, інструкціями та правилами.

Аналізуючи ці документи, можна встановити, що інструкція та положення є правовими актами, правила є зібранням положень, а статут є нормативно-правовим актом, який визначає створення установи.

Відповідно до статуту Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, цей навчальний заклад утворився як факультет, а згодом філія Львівської політехніки. Отже, інститут будувався на здобутках Львівської політехніки. Після укладання статуту новоствореного університету, цей документ було затверджено Міністерством освіти України, оскільки статут набуває чинності лише після затвердження його установою вищого рівня. Сьогодні, ІФНТУНГ – це багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого (найвищого) рівня акредитації, який відповідає міжнародним стандартам.

нструкції університету регламентують всі можливі сторони діяльності закладу , його філій та посадових осіб.

Положення визначають основні правила організації та діяльності університету, а правила визначають певний порядок дій усіх його працівників, посадових осіб, викладацького складу, а також студентів.

Своєї чинності інструкції, правила та положення набувають після затвердження їх керівниками закладу і дотримання їх є обов’язковим.

Розглянувши та проаналізувавши організаційні документи ІФНТУНГ, сліз відзначити, що вони відіграють значну роль у його діяльності, а особливо у регулюванні його внутрішнього розпорядку.

9