history
.pdf60. Україна в роки Першої світової війни. |
62. Перший та другий універсали Центральної Ради. |
Приводом до початку 1 серпня 1914 р. Першої світової війни стало вбивство у Сараєві австрійського престолонаслідника |
Тільки спираючись на реальну силу, розширивши свою соціальну базу, Центральна Рада могла вступати в переговори з |
ерцгерцога Франца-Фердинанда. Війна, яка втягнула у свій вир і українців, була збройним протистоянням двох воєнних |
Тимчасовим урядом про національну автономію з надією на успіх. На цьому шляху її діяльність підтримали скликані в |
! |
! |
коаліцій: Антанти (Англія, Франція, Росія) і Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія), але |
Києві Всеукраїнські військовий, селянський, робітничий з'їзди, які кооптували до складу Ради своїх представників. |
поступово до неї долучилися 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони мали одну мету: |
Наприкін. травня 1917 р. до Петрограда прибула українська делегація Центральної Ради на чолі з В. Винниченком. |
загарбання чужих територій, встановлення контролю над джерелами сировини, та ринками збуту, боротьба проти |
Висловивши прихильність до Тимчасового уряду, вона запропонувала надати широку автономію Україні в межах |
національно-визвольних та соціальних рухів тощо. Українські землі в планах воюючих сторін посідали істотне місце. |
федеративної Росії, провести українізацію армії, навчальних закладів, призначити на урядові пости в Україні людей, які |
Росія, прикриваючись ідеєю "об'єднання усіх руських земель", відкрито готувалася загарбати Галичину, Буковину та |
володіють українською мовою, звільнити політичних в'язнів. Однак домагання української делегації були відхилені. |
Закарпаття, щоб назавжди покінчити з "мазепинством" і сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула приєднати до |
Щоб і надалі відігравати роль найвпливовішої сили в Україні, Центральна Рада 23 червня 1917 р. видала Перший |
Габсбурзької імперії хоча б Волинь і Поділля. Німеччина, намагаючись створити потужну світову імперію, також була не |
Універсал до українського народу. В ньому проголошувалося право України на державну автономію в складі Росії. "...Не |
проти взяти під свій контроль най родючіші землі Європи. Навіть Англія і Франція, які не мали жодних територіальних |
відділяючись від усієї Росії, — йшлося в документі, — не розриваючи з державою російською, хай народ український |
претензій до України, намагалися використати її для послаблення Австро-Угорщини. Для України світова війна мала |
на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям..." Зазначалося також, що тільки всенародно обрані Українські |
подвійно трагічний зміст. Єдиний народ, який не мав власної держави, що захищала б його конкретні інтереси, опинився у |
установчі збори мають право ухвалювати в Україні закони. Вслід за цим було створено Генеральний секретаріат |
двох конфронтуючих таборах. Близько 3,5 млн. українців у російській армії та 250—300 тис. в австрійському війську |
Центральної Ради виконавчий орган, уряд автономної України, який очолив В. Винниченко. Генеральними секретарями |
боролися та вмирали за чужі для них інтереси. Але найгіршим було те, що сини одного народу, розділеного між двома |
стали С. Єфремов, С. Петлюра, X. Барановський, Б. Мартос, В. Садовський, І. Стешенко, М. Стасюк, а генеральним |
імперіями, мусили вбивати одне одного. Упродовж усієї війни територія Західної й певною мірою Центральної України |
писарем П. Христюк. Стан справ в Україні, зокрема проголошення Першого Універсалу, занепокоїв російські офіційні |
стала одним з основних театрів бойових дій на сході Європи. Тут зійшлися разом зі своїми менш потужними союзниками |
кола у Петрограді 11 липня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським. Вона |
старі супротивники — Австро-Угорщина й Німеччина з одного боку і Росія з другого. Зокрема, під час запеклої Галицької |
провела переговори з українськими представниками — М. Грушевським, В. Винниченком і С. Петлюрою. У результаті |
битви, що тривала з 19 серпня до 4 жовтня 1914 р., австро-угорську армію було розгромлено. Галичина та Буковина |
було досягнуто порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом. Міністри Тимчасового уряду визнали |
опинилися під окупацією царської Росії. За 7 місяців російської окупації царська адміністрація знищила тут все, що було |
право України на автономію та погодилися, щоб Центральна Рада і Генеральний секретаріат стали крайовими органами |
українським: гімназії, близько сотні газет і журналів, книгарні, видавництва, бібліотеки, читальні "Просвіти", наукові, |
влади в Україні. Центральна Рада у свою чергу визнавала майбутні Всеросійські установчі збори і до їх скликання |
освітні, господарські, спортивні організації. Почалися переслідування греко-католицької церкви. Митрополита А. |
зобов'язувалася не здійснювати жодних таємних заходів щодо встановлення автономії України. Під час переговорів було |
Шептицького заарештували і депортували в Росію. Незавидною була доля й простих українців, яких мордували як |
вирішено проблему представництва в Центральній Раді національних меншин. Неукраїнським партіям та організаціям |
австрійські й мадярські вояки, що відступали, так і росіяни, що наступали. Не кращим було становище в під російській |
надали ЗО % місць. Передбачалось обрати новий склад Генерального секретаріату, до якого також увійшли б |
Україні, де з початком війни царська влада посилила репресії. Було закрито майже всі українські організації та газети, а |
представники національних меншин. Таким чином, відступивши від своєї непримиренної позиції щодо України, |
загальновизнаного лідера українства М. Грушевського вислано в Росію. У 1916 р. Галичина і Буковина знову стали |
Тимчасовий уряд після тривалих переговорів з представниками Центральної Ради наважився на угоду. Але під тиском |
тереном найжорстокіших боїв, коли внаслідок багатомісячної битви — т.зв. Брусиловського прориву було завдано великих |
Тимчасового уряду від проголошених у Першому Універсалі принципів відступила і сама Центральна Рада. У Другому |
жертв та руйнувань, чимало населених пунктів зруйновано вщент, населення евакуйоване, господарство та майно — |
Універсалі, схваленому 16 липня 1917 р., вона заявила про визнання Всеросійських установчих зборів, які мали |
втрачено. Ця авантюра не принесла перемоги її ініціаторам, навпаки, закінчилася повною поразкою російської армії, її |
встановити автономію України, і відсутність наміру відокремлюватися від Росії. Отже, тези про волю України і про те, |
відступом за р. Збруч. Наслідки війни були руйнівними для економіки воюючих країн, які опинилися на межі виснаження. |
що український народ сам творитиме своє життя, проголошені в Першому Універсалі, у Другому були фактично |
Найтяжчих втрат зазнала Російська імперія, а відповідно й українські землі, які перебували в її складі. Це викликало |
заперечені. Цей політичний компроміс послабив авторитет Центральної Ради, посіяв у свідомості широких мас недовіру |
гостре невдоволення серед багатьох верств українського народу, зростання революційно-визвольного руху. Активізувалася |
до неї. Продовжуючи державотворчу діяльність, Центральна Рада на підставі домовленостей з міністрами Тимчасового |
страйкова боротьба робітників і селян. На революційну боротьбу стали солдати, які відмовлялися йти в бій, убивали |
уряду уклала "Статут Вищого Управління України". Однак новий Кабінет міністрів Росії не затвердив його. Замість |
ненависних офіцерів, здавалися у полон, браталися із солдатами противника тощо. До революційного руху активно |
Статуту, який українці вважали рівнозначним конституції, було отримано Інструкцію Тимчасового уряду, в якій права |
долучалася демократична інтелігенція, зокрема студентська молодь. Усе це свідчило про те, що наприкін. 1916 — на поч. |
автономії України значно обмежувалися. До компетенції Генерального секретаріату, який було названо органом не |
1917 рр. в Україні, як і в усій Російській імперії, назріла глибока економічна й політична криза. Український народ, |
Центральної Ради, а Тимчасового уряду, не належали військові справи, транспорт, міжнародні зв'язки, продовольчі |
витримавши на поч. XX ст. чималі випробування, швидко наближався до нових соціальних потрясінь. |
справи, пошта й телеграф, призначення урядовців. Його влада поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній: |
|
Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і частково Чернігівську. Тим часом ситуація в Україні з кожним днем |
|
погіршувалася. Розхитане війною економічне життя занепадало. Продовольчих запасів було мало. Податків ніхто не |
|
платив. Суд, поліція не функціонували. З фронту масово втікали солдати, посилюючи безлад у країні. А Центральна |
|
Рада та Генеральний секретаріат замість того, щоб вирішувати назрілі проблеми, надалі залишалися під впливом |
|
Тимчасового уряду. |
|
|
63. Третій універсал Центральної Ради. Проголошення УНР. |
64. Проголошення радянської УНР. Перша україно-більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918 рр.) |
! |
! |
Восени 1917 р. на арену політичної боротьби в Росії активно вступила найрадикальніша частина російської соціал- |
Протягом першого місяця після більшовицького перевороту в Петрограді Центральна Рада та її уряд мали в Україні |
демократії — більшовики. Вони взяли курс на встановлення диктаторської влади, завуальовано названої диктатурою |
найбільший вплив. Переконливим підтвердженням цього стали результати виборів до Всеросійських установчих зборів |
! |
! |
пролетаріату. В ніч з 6 на 7 листопада в результаті збройного перевороту влада в Петрограді перейшла до рук більшовиків. |
наприкін. листопада. Більшовики одержали 10 % усіх голосів, а українські партії — майже 75 %. У цій ситуації |
Тимчасовий уряд було повалено. В Україні ситуація розвивалася неоднозначно. Привітали петроградські події робітники |
більшовики зробили спробу здобути владу шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських і |
кількох українських міст, передусім Донецького басейну, тоді як більшість населення підтримала політику Центральної |
селянських депутатів. Та коли він 17 грудня 1917 р. почав у Києві роботу, з'ясувалося, що більшість із 2,5 тис. його |
Ради, яка засудила більшовицький переворот та ініціювала утворення "Крайового комітету для охорони революції в |
учасників становили селяни. З'їзд підтвердив волю українського народу, виявлену на виборах до Установчих зборів, і |
Україні". 11—13 листопада 1917 р. у Києві дійшло до збройної сутички штабу Київського військового округу, який |
висловив довір'я Центральній Раді. Делегати-більшовики (124 особи) не підкорилися рішенням більшості з'їзду і |
підтримував Тимчасовий уряд, більшовицьких військових частин і українського полку, вірного Центральній Раді. |
покинули його, переїхавши до Харкова, Там вони об'єдналися з III з'їздом Рад Донецько-Криворізького басейну й |
Боротьба закінчилася поразкою штабу, який виїхав на Дон, і придушенням більшовицького повстання. 20 листопада |
конституювалися як І Всеукраїнський з'їзд Рад. 25 грудня 1917 р. ця самопроголошена інституція, що спиралася на 10 % |
Центральна Рада, яка отримала всю владу, прийняла Третій Універсал. Його зміст не повністю відповідав тогочасним |
виборців, в основному російськомовних, продекларувала встановлення в Україні радянської влади та утворення на |
патріотичним настроям широких верств українства. У документі йшлося про встановлення Української Народної |
противагу УНР Української Радянської Республіки, Новосформований уряд останньої — Народний секретаріат (Артем, |
Республіки (УНР) як автономної частини єдиної Росії. Незрозуміло тільки, про яку Росію йшлося. Адже Україна не |
В. Затонський, М. Скрипник, Є. Бош та ін.) негайно визнав Україну федеративною частиною Росії, поширив на її |
визнавала більшовицької влади, а демократичної Росії вже не існувало. Відповідно до Універсалу, верховним |
територію чинність декретів російської Ради народних комісарів (РНК), скасував усі закони та розпорядження |
законодавчим органом УНР залишалась Центральна Рада, виконавчим — Генеральний секретаріат. Було визначено |
Центральної Ради, дозволив вивозити український хліб до Росії. Більшовицькі організації в Україні розгорнули серед |
державні кордони УНР, які охоплювали й Харківську, Катеринославську, Херсонську губернії, а також Таврію. Питання |
широких мас українства масовану агітацію, спрямовану проти Центральної Ради. 17 грудня 1917 р. більшовицька РНК |
приєднання інших земель, де українське населення становило більшість, мало бути розв'язане згідно з волею їх жителів. |
пред'явила ультиматум українському урядові за підписом своїх лідерів В. Леніна та Л. Троцького, що, на словах |
Підтверджувалися демократичні принципи свободи слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність |
"визнаючи" УНР, був втручанням у її внутрішні справи. Він містив 4 вимоги до Центральної Ради: відмовитися від |
особи та житла, право використовувати місцеві мови у відносинах з державними установами, скасування смертної кари, |
дезорганізації фронту; не пропускати через Україну козачі формування з фронту на Дон; пропустити більшовицькі |
амністію для всіх політичних в'язнів, справедливий суд. Проголошувалися 8-годинний робочий день, право контролю |
війська на Південний фронт; припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців. У разі неприйняття цих |
уряду та робітників над промисловістю, право національних меншин на національно-персональну автономію, реформа, |
вимог протягом 48 год. РНК оголошував Центральну Раду "в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на |
місцевого самоврядування, скасування приватної власності на поміщицькі та інші землі нетрудових господарств. |
Україні". Зважаючи на те, що Україна є суверенною республікою і ніхто не має права втручатися в її внутрішні справи, |
Принципи, сформульовані в Універсалі, було розвинуто й закріплено в окремих законах УНР, зокрема про реорганізацію |
Центральна Рада 18 грудня відхилила ультиматум. Це призвело до українсько-російської війни. На боротьбу проти УНР |
судів, про народні ради для євреїв, про охорону прав національних меншин України тощо. |
було перекинуто 3 більшовицькі російські армії, які, воюючи з-за спини маріонеткового Народного секретаріату, не |
! |
наражались на звинувачення в інтервенції. А Україну фактично не було кому захищати. Понад мільйон солдатів |
українізованих частин колишньої царської армії, які бажали служити в збройних силах України, було демобілізовано, |
|
оскільки чимало лідерів Центральної Ради сприймали регулярну армію як віджилий суспільний організм. Тим часом |
|
|
більшовики протягом січня 1918 р. зайняли майже все Лівобережжя. Серйозна загроза нависла над Києвом, де до того ж |
|
25 січня вибухнуло більшовицьке повстання. Для захисту столиці було сформовано Студентський курінь, що |
|
нараховував 300 осіб. 27 січня 1918 р. він вирушив на фронт, зупинившись на залізничній станції Крути — за 120 км від |
|
Києва. З ним було 250 учнів старшинської школи табл. 40 гайдамаків. Командування вирішило боронити цей важливий |
|
залізничний вузол, що був ключем до столиці України, Перемога давала шанси утримати Київ до підписання |
|
українською делегацією договору з Центральними державами й отримати союзників у боротьбі проти російської |
|
агресії. Кожний день, навіть кожна година мали велике значення. 29 січня розпочався наступ більшовицьких військ. До |
|
обіду українські юнаки героїчно відбивали ворожі атаки. Але коли не стало боєприпасів, жменька героїв не змогла |
|
витримати наступу переважних військ противника. Частина куреня загинула разом зі своїм командиром, а ті стрільці, |
|
які потрапили в полон, були замордовані там само, під Кругами. Вночі з 8 на 9 лютого українське військо залишило |
|
Київ разом із більшістю членів Центральної Ради, спочатку відступивши до Житомира, а потім укріпившись у Сарнах. 9 |
|
лютого російські загони зайняли Київ і вчинили там криваву розправу. Протягом З тижнів вони окупували також |
|
Правобережжя. Сподівання українців на визволення були пов'язані з укладенням Центральною Радою Брестського миру |
|
з Четверним союзом, яке уможливили герої Крут ціною свого життя. |
|
|
65. Четвертий універсал Центральної Ради. Брестський мир та його наслідки для України. |
66. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського |
В умовах більшовицького наступу життєво важливим для УНР було укладення миру з Центральними державами: |
29 квітня 1918 р., у день, коли припинила діяльність Центральна Рада, у Києві зібрався з'їзд хліборобів-землевласників . |
Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. Це вимагало негайного проголошення незалежності. Тому 22 |
Його делегати одноголосно обрали гетьманом України Павла Скоропадського — авторитетного генерала, нащадка |
! |
! |
січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Четвертий Універсал, яким проголосила: "Віднині Українська Народна Республіка |
старовинного козацького роду. Того самого дня прихильники гетьмана майже без кровопролиття оволоділи всіма |
стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". Було також підтверджено |
державними установами. Очоливши Українську державу, генерал П, Скоропадський поставив завдання відновити у |
декларовані раніше права і свободи особи, перейменовано Генеральний секретаріат у Раду Народних Міністрів, |
країні порядок, зміцнити її міжнародні позиції, подолати хаос в економіці. Для цього йому були надані широкі |
передбачено замінити постійну армію народною міліцією, встановлено державну монополію на низку товарів, внутрішню |
повноваження — право видавати закони, призначати уряд, керувати зовнішньою політикою та військовими справами, |
й зовнішню торгівлю, запроваджено контроль над банками, ухвалено рішення про проведення виборів місцевих народних |
бути верховним суддею. До скликання Українського Сейму в країні мали діяти "Закони про тимчасовий державний |
рад, призначено на 2 лютого 1918 р. скликання Українських установчих зборів. Уся земля до початку весняних польових |
устрій України". В них було визначено головні напрями діяльності Гетьманату в політичній сфері, організації |
робіт мала бути передана трудовому народові без викупу. Через тиждень після проголошення Четвертого Універсалу уряд, |
державного управління, надано Гарантії громадських прав населення, оголошено про встановлення Української |
який очолював В. Винниченко, склав повноваження. Новим головою Ради міністрів УНР став український соціаліст- |
Держави замість УНР. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах, її устрій, |
революціонер (есер) В. Голубович. Наприкін. січня Центральна Рада прийняла закони про соціалізацію землі та про 8- |
більшість пізніше прийнятих законів багато в чому нагадували дореволюційну систему. За кілька місяців в Україні було |
годинний робочий день. Згодом Мала Рада ухвалила закони про Державний герб — тризуб, про громадянство, про новий |
створено новий адміністративний апарат. Замість представників Центральної Ради на місцях гетьманський уряд |
адміністративний поділ України (на землі), про грошову систему (грошовою одиницею УНР стала гривня). Незважаючи на |
призначив губернських та повітових старост. Державні службовці були, за невеликим винятком, українцями, однак не |
винятково складну ситуацію. Центральна Рада наполегливо розвивала зовнішньополітичну діяльність. Наприкін. січня |
належали до т.зв. свідомих українців, якими тоді вважали членів соціалістичних партій. Останні не змогли стати вище |
1918 р. до Бреста прибула українська делегація на чолі з О. Севрюком. Виявивши тактовність і дипломатичний хист, вона |
партійних інтересів і об'єднатися в ім'я побудови Української держави. Неабияке значення гетьманська держава надала |
відстояла інтереси УНР, підтверджені Четвертим Універсалом. У ніч з 8 на 9 лютого молоді українські дипломати |
аграрному питанню, вживаючи заходи, спрямовані на нормалізацію становища на селі, яке потрясали невдоволення, |
підписали мирний договір з Центральними державами, які розраховували на великі природні багатства України. Згідно з |
суперечності, ексцеси.. На початку листопада було підготовлено проект аграрної реформи, що передбачав примусовий |
Брестським миром, усі держави Четверного союзу визнали незалежність і самостійність України, яка стала повноцінним |
викуп державою великих земельних володінь і розподіл їх між селянами — не більше як 25 десятин на двір. За |
суб'єктом міжнародного права. Західні межі УНР було встановлено по довоєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини. |
короткий час існування Гетьманат досяг відчутних результатів у культурно-освітній сфері. Було видано кілька мільйонів |
Кордон з Польщею дещо згодом мала визначити спеціальна змішана комісія. За збройну допомогу Німеччини та Австро- |
примірників українських підручників для початкових шкіл, у більшості з них введено українську мову. Діяло 150 |
Угорщини в боротьбі проти агресії Радянської Росії УНР зобов'язувалася поставити їм до липня 1918 р. значну кількість |
українських гімназій. У Києві та Кам'янці-Подільському було відкрито українські державні університети. В усіх вищих |
"хліборобських і промислових лишок". Інші пункти договору встановлювали дипломатичні відносини між молодою УНР і |
навчальних закладах України діяли кафедри української мови, літератури та історії. Було засновано Українську |
державами Центрального блоку, регулювали обмін військовополоненими, повернення інтернованих цивільних осіб. |
академію наук, державний архів, національну Галерею мистецтв, національний театр, історичний музей, національну |
Сторони взаємно відмовлялися від сплати контрибуцій. Окрема таємна стаття Брестського миру була укладена між УНР та |
бібліотеку, десятки інших установ, що мали сприяти відродженню української культури. Гетьманський уряд фактично |
Австро-Угорщиною. Остання зобов'язувалася поділити Галичину на польську й українську частини і об'єднати українську |
започаткував автокефалію Української православної церкви. Значними були успіхи гетьманської України в зовнішній |
Галичину з Буковиною в один "коронний край". Проте згодом Австро-Угорщина анулювала цю угоду. Підписання |
політиці. Вона поширила дислокацію українських консульських установ на 22 країни та окремі регіони. Щодо |
Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшовицьких інтервентів. |
дипломатичних відносин, то вони існували з 12 державами світу. Визначним досягненням стало підписання |
Необхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918 р. уряд звернувся з відповідним |
прелімінарного миру з Раднаркомом Радянської Росії, яка визнавала незалежність Української Держави. Активною була |
проханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла понад 450-тисячна австро-німецька армія. Це |
політика гетьманського уряду, спрямована на приєднання до складу України українських етнічних земель, які |
надало допомозі характер окупації. Падіння Центральної Ради аж ніяк не означало, що її робота протягом 13,5 місяців |
перебували під владою Росії, Польщі, Румунії. Було підписано попередній договір з Кримом, який на автономних |
була марною. Головна заслуга Ради в тому, що вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу і |
засадах мав увійти до складу України. Крім досягнень, за гетьманування П. Скоропадського мали місце чимало |
національну культуру. |
прорахунків, які виявилися фатальними. Чи не найбільше компрометувала його залежність від Німеччини, окупаційні |
|
війська якої безсоромно грабували Україну. Небезпідставними були звинувачення П. Скоропадського та його уряду в |
|
проросійській політиці. Гетьман був тісно пов'язаний із заможними верствами українства, які спонукали його до |
|
ліквідації соціальних завоювань трударів. Політика гетьманського уряду від початку викликала опозицію більшості |
|
українських політичних партій. Проти неї виступили селянський та робітничий з'їзди, земський союз на чолі з С. |
|
Петлюрою. Курс на анти-гетьманське повстання взяв Український національний союз, очолюваний В. Винниченком. |
|
|
67. Директорія УНР, її склад, внутрішня та зовнішня політика. |
69. Політика радянської влади в 1917 – 1920 рр. |
Після перемоги збройного повстання Директорія фактично перетворилася на уряд відродженої Української Народної |
Після поразки визвольних змагань 1917— 1921 рр. Україна надовго втратила національну державність, знову |
Республіки. В той час вона переживала мить тріумфу, свого найвищого злету. Директорія скасувала декрети гетьманського |
потрапивши в задушливі обійми Росії, на цей раз "червоної". Почався період терору, голодоморів, насильницької |
! |
! |
уряду та 26 грудня 1918 р. призначила Раду Народних Міністрів на чолі із соціал-демократом В. Чеховським. У той самий |
денаціоналізації тощо. Встановлення влади на українських землях було для більшовиків нелегкою справою. Перші два |
день у Декларації Директори УНР була сформульована програма діяльності нової влади. її основні положення |
їхні походи на Україну були невдалими: 1-й радянський уряд існував тут з кінця 1917 по квітень 1918 р., а 2-й — з кінця |
передбачали: експропріацію державних, церковних і великих приватних землеволодінь та перерозподіл їх серед селян; |
1918 по вересень 1919 р. Після поразки наприкін. літа 1919 р. один із провідних керівників більшовицької Росії Л. |
організацію "державного робітничого контролю" над промисловістю; безпощадну боротьбу зі спекуляцією; встановлення |
Троцький зазначав: "Ні для кого не є секретом, що зовсім не Денікін змусив нас покинути межі України, а Грандіозне |
міжнаціональної злагоди тощо. Зазначалося, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції, а |
повстання, що підняло проти нас українське сите селянство. Комуну, "чрезвичайку", продовольчі загони, комісарів і |
великі промисловці та землевласники будуть позбавлені виборчих прав. 23—28 січня 1919 р. у Києві відбувся |
євреїв зненавидів український селянин до глибини своєї душі. В ньому прокинувся вільний дух, який дрімав сотні |
всенародний представницький форум, названий Трудовим Конгресом України — свого роду вищий тимчасовий |
років; нині він кипить, вирує, як грізний Дніпро на своїх порогах". Тому, збираючись у черговий раз завойовувати |
законодавчий орган, що передусім мав вирішити проблему організації влади в УНР та форму державного правління. Він |
Україну, більшовики змушені були врахувати свої попередні помилки, насамперед насадження колективізації та |
був скликаний з делегатів від селян, робітників та інтелігенції, обраних від територій України, не зайнятих більшовиками, |
ігнорування українського націоналізму. Створення 21 грудня 1919 р. третього радянського уряду супроводжувалося |
та представників ЗУНР. Важке становище Директорії використала Москва, яка, утворивши маріонетковий український |
патріотичною риторикою на кшталт: "Знову постає з мертвих вільна і не залежна Українська соціалістична радянська |
радянський уряд на чолі з Г. П'ятаковим, організувала другий похід на Україну. Після серйозних боїв червоноармійські |
республіка" та запевненнями про припинення колективізації та реквізиції. Проте було б наївно вважати, що саме ці |
частини зайняли майже всю Лівобережну Україну. 5 лютого 1919 р. радянські війська вступили до Києва. Директорія |
облудні маневри зробили податливим розбурхане українське суспільство. Тим більше, що більшовики й далі забирали у |
перебралася до Вінниці, а згодом — до Проскурова (нині Хмельницький). Внаслідок конфлікту між Головним отаманом С. |
селян зерно, правда, стверджуючи, що воно "не для Росії, а для бідних українських селян, для робітників і Червоної |
Петлюрою та генералом А. Денікіним почалися відхід і розвал української армії. Оточена з усіх боків ворогами, знесилена |
армії, що вигнала Денікіна з України", Л. Троцький наприкін. 1920 р. відверто стверджував: "Радянська влада |
голодом і тифом, вона опинилася в жахливому становищі. Тільки в Жмеринці та її околицях від голоду й тифу загинуло 10 |
протрималася на Україні до сих пір (і протрималася нелегко) в основному силою Москви, великоруських комуністів і |
тис. галичан. 6 листопада командувач УГА М. Тарнавський під тиском розпачливих обставин, щоб захистити хворих |
червоної армії". Про те саме свідчать і слова X. Раковського, голови маріонеткового Раднаркому України, котрий |
стрільців від неминучої загибелі, підписав пакт з генералом А. Денікіним про перехід армії під його командування за |
визнавав, що боротьбу за Україну ведуть виключно російський пролетаріат в Україні й російська радянська влада. Ще |
умови неучасті у воєнних операціях проти військ Петлюри та надання їй відпочинку. Отже, наприкінці листопада армія й |
влучніше висловився головнокомандувач Східного фронту в Україні, полковник царської армії М. Муравйов, заявивши |
уряд УНР опинилися в оточенні більшовиків, поляків і денікінців. Було вирішено припинити війну регулярною армією і |
наприкін. січня 1918 р.: "Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів, і там, де ц встановлюємо, |
перейти до тактики партизанської боротьби. З 6 грудня 1919 р. по 6 травня 1920 р. Наддніпрянська армія здійснила |
всеціло підтримуємо її силою цих багнетів". Отже, остаточна перемога більшовицького режиму в Україні була |
перший Зимовий похід — по тилах спочатку А. Денікіна, потім більшовиків. Воїни-наддніпрянці пройшли з боями |
забезпечена не чим іншим як збройною силою Радянської Росії, яка на весну 1920 р. нараховувала 5 млн. солдатів під |
Правобережну Україну, поширивши бойові дії і на Лівобережжя. Вони завдали низку поразок білогвардійським військам, |
командуванням 50 тис. колишніх царських офіцерів. Але й за таких умов українці доволі ефективно боролися проти |
зруйнували їх комунікації. Це полегшило більшовикам остаточний розгром ден і кінців, які залишили Україну. Тим часом |
більшовизму. До серпня 1921 р. 15-тисячна армія H. Махна контролювала окремі регіони у центрі та на півдні України. |
українська дипломатична місія у Варшаві продовжувала переговори з поляками. 22 квітня 1920 р. було підписано т.зв. |
Крім того, у 1921 р. в Україні та Криму діяло 464 партизанських загони. Деякі з них проіснували аж до кінця 1920-х |
Варшавський договір, який передбачав: 1) визнання польським урядом незалежності УНР; 2) встановлення українсько- |
років. Характерною ознакою економічного життя в перші роки радянської влади були згортання виробництва, нестача |
польського кордону, за яким Польща отримувала Галичину, Західну Волинь, частину Полісся, Лемківщини, Підляшшя, |
харчів, палива, безробіття. Таку ситуацію значною мірою спричинила політика більшовиків, які, здійснюючи свою |
Посяння і Холмщини; 3) зобов'язання Польщі не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України; 4) |
програму, прагнули негайно встановити т.зв. соціалістичний лад, перетворивши народи колишньої царської Росії, в т. ч. |
Гарантування національно-культурних прав українського населення в Польщі й польського в Україні. |
й український, на об'єкт небаченого за масштабністю та жорстокістю експерименту. З метою виконання більшовицької |
|
програми, а також для забезпечення продовольством Червоної армії, сотень тисяч радянських чиновників та населення |
|
промислових центрів навесні 1919 р. на території маріонеткової Української Соціалістичної Радянської Республіки |
|
(УСРР) було запроваджено жорстку економічну політику, названу "воєнним комунізмом". Вона передбачала |
|
націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову трудову мобілізацію, ліквідацію товарно- |
|
грошових відносин, централізований розподіл продуктів і товарів. Провідне місце в політиці "воєнного комунізму" |
|
посідала продрозкладка (продовольча розкладка — система державних заготівель сільськогосподарських продуктів). |
|
Згідно з нею, селяни зобов'язані були здавати більшовицькій владі всі надлишки і навіть частину необхідної їм |
|
сільськогосподарської продукції, перш за все хліба. Під охороною військових загонів більшовицькі комісари шуліками |
|
налітали на села, конфісковуючи зерно, інші продукти. |
|
|
68. Проголошення ЗУНР. Акт злуки українських земель. |
70. Соціально-економічні перетворення в Україні на основах НЕПу. |
! |
! |
Кульмінацією національно-визвольних змагань українців стало 22 січня 1919 р. — День злуки УНР і ЗУНР. Уже практично |
Катастрофічне становище в економіці призвело на поч. 1920-х років до різкого зростання невдоволення політикою |
першого дня утворення Західноукраїнської Народної Республіки між урядами УНР і ЗУНР проводились переговори про |
більшовиків. Прокотилася хвиля селянських повстань, робітничих страйків в Україні, у Росії. Найбільш драматичним |
!з |
! |
втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір між Радою державних секретарів |
був виступ донедавна палких прихильників більшовицької партії — моряків Кронштадта. Вони підняли прапор |
ЗУНР та Директорією УНР про "злуку обох українських держав в одну державну одиницю". На засіданні З січня 1919 р. |
повстання проти "самодержавства комісарів" за владу рад без більшовиків, проти політики уряду щодо селян та |
УНРада в Станіславі, куди переїхав весь апарат уряду, одностайно прийняла ухвалу про об'єднання ЗУНР та УНР, в якій, |
робітників. Хоча Червона армія й спецслужби нещадно придушували ці повстання, В. Ленін та його партія були |
зокрема, зазначалося: "Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення українського народу, проголошує |
змушені визнати провал політики "воєнного комунізму". У березні 1921 р. відбувся черговий X з'їзд РКП(б), на якому |
торжественно з'єднання ЗУНР і УНР в одну одноцільну суверенну Народну Республіку". Невдовзі 36 галицьких делегатів |
більшовицький вождь переконав однодумців у необхідності нової економічної політики. Основними складовими непу |
виїхали до Києва на урочистий Акт злуки, приурочений до першої річниці проголошення самостійності Наддніпрянської |
були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин; введення стійкої конвертованої грошової одиниці; дозвіл |
України. Погожого морозного дня 22 січня 1919 р. святково прибраний Софіївський майдан у Києві заповнили десятки |
приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; запровадження |
тисяч жителів столиці, численні гості, військо. О 12 год. над колонами пролунало "Слава", прозвучав національний гімн. |
господарського розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції); дозвіл іноземних концесій; |
Міністр закордонних справ ЗУНР Л. Цегельський оголосив грамоту — ухвалу УНРади і передав її голові Директорії В. |
відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в |
Винниченку. У відповідь член Директорії Ф. Швець зачитав Універсал уряду УНР, в якому, зокрема, зазначалося: "Віднині |
економіку; заміна продрозкладки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах |
воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка |
міжнародної ізоляції та масових виступів населення. У сільському господарстві неп передбачав цілу систему заходів, |
(Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які |
серед яких найголовнішою була заміна продрозкладки продподатком. Розмір продподатку визначався напередодні |
вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка...". Після цього відбувся |
посівної й був у два рази меншим, ніж розмір продрозкладки, передбаченої на 1921 р. Селянам дозволялося продавати |
урочистий молебень. Свято під давніми стінами Софії закінчилося парадом українських військ. З особливим захопленням |
надлишок продукції на ринку, організовуватися у кооперативи, а також орендувати землю та використовувати найману |
присутні вітали колони Січових стрільців під командуванням полковника Є. Коновальця. Наступного дня Трудовий |
працю. У промисловості неп передбачав поверненні дрібних та середніх підприємств їх власникам, проведення |
Конгрес майже одностайно (проти проголосувало кілька лівих есерів і представників компартії) ухвалив Універсал про |
децентралізації управління промисловістю. Підприємства могли об'єднуватися у трести. Була скасована обов'язкова |
Злуку. ЗУНР було перейменовано в Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Державним гербом |
трудова повинність, створювались умови для формування ринку робочої сили. У промисловості також дозволялося |
Соборної України став тризуб. День 22 січня 1919 р. був одним із найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко |
використання найманої праці та оренди. Під час проведення нової економічної політики залучався іноземний капітал |
трагічної історії, назавжди залишившись у пам'яті українського народу як свято Соборності України. Але до справжнього |
шляхом створення концесій та спільних підприємств. У торгівлі створювалися умови для розвитку трьох її форм: |
об'єднання справа так і не дійшла. Вже через кілька днів після проголошення злуки Директорія під тиском більшовицьких |
приватної, державної та кооперативної, організовувались ярмарки, У 1922—1924 рр. було введено в обіг нову грошову |
орд змушена була покинути Київ. Тому західним українцям годі було ! чекати якоїсь реальної допомоги з |
одиницю — червонець, який дорівнював 10 золотим рублям, став конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в |
Наддніпрянщини. Справа боротьби з польськими агресорами цілком лягала на їхні плечі. |
цілому. Було запроваджено єдину систему податків, створювалися ощадні каси та Ощадний банк. Підсумки непу досить |
|
суперечливі. Завдяки йому було відновлено господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове та |
|
сільськогосподарське виробництво, довоєнного рівня досягли галузі легкої, харчової промисловості, виробництво |
|
предметів споживання, пожвавилася торгівля і товарообмін, була Знята соціальна напруженість. |
|
|
71. Союзний договір від 30 грудня 1922 р., його сучасна політична оцінка. |
72. Політика українізації. Українське національно-культурне відродження 20-х рр.. |
Поряд зі змінами в економічній сфері, зокрема заміною політики "воєнного комунізму" непом, більшовики мусили |
В Україні політика "коренізаціі" набрала форми "українізації". Вона зводилася до дерусифікації політичного і |
рахуватися з українським рухом, що значно зміцнів за роки національно-визвольних змагань. Але їхні поступки |
громадського життя, до обов'язкового вживання української мови в установах-переведення судочинства на українську |
! |
! |
українцям, як правило, мали декларативний характер. Зокрема, проголошуючи на словах відданість принципу |
мову, зміцнення позицій української школи, культури, науки. Це мала бути ліквідація русифікаторської політики та її |
самовизначення націй та "визнання самостійності УСРР", російське керівництво на чолі з В; Леніним насправді прагнуло |
наслідків. Для службовців, викладачів встановили термін переходу на українську мову. Діяли державні курси вивчення |
міцніше прив'язати Україну до Москви. Вже влітку 1919 р. більшовики втягнули її у т.зв. воєнно-політичний союз |
української мови і культури. Практично українізацію переклали на плечі Наркомату освіти, але, як згодом з'ясувалося, |
радянських республік, під егідою створювалися єдина армія, органи безпеки, деякі інші структури. Наступним кроком |
його сил забракло, щоб охопити всі сторони життя. Кадровий кістяк українізації утворили т.зв. національні комуністи. |
стало підписання 28 грудня 1920 р. між РСФРР і УСРР Союзного робітничо-селянського договору. За ним Радянська |
До них належали М. Скрипник, В. Блакитний, П. Любченко, О. Шумський, А. Хвиля, М. Яворський та ін. До націонал- |
Україна фактично втрачала ознаки реального суверенітету, передавши в союзне, а насправді — московське, |
комуністів у ролі кадрів українізації без вагань приєдналася українська інтелігенція, яка прагнула компенсувати свою |
підпорядкування армію і флот, управління економікою та зовнішньою торгівлею, фінанси, можливість розпоряджатися |
поразку в революції активною культурницькою діяльністю. Окрему групу становили українські реемігранти, зокрема |
трудовими ресурсами, шляхами ї навіть засобами зв'язку. Ще більше зросла залежність України від російського центру, |
М. Грушевський і Ю. Тютюнник, та галицькі українці, які також повірили у серйозність курсу на українізацію. Рішуче |
коли ЗО грудня 1922 p. І з'їзд Рад Росії, України, Білорусі й Закавказької федерації (Азербайджан, Вірменія, Грузія) |
українізували пресу: до 1926 р. кількість газет українською мовою збільшилася до 60 %, а в 1933 р. вона становила вже |
ухвалив у Москві декларацію і договір про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Єдине, чого |
89 %. Якщо в 1925/26 рр. українською мовою видавали 46 % книжок, то у 1931 р. — 77 %. На українську мову |
вдалося домогтися національним республікам — це уникнення сталінської моделі об'єднання, яка передбачала входження |
переводили театри, радіомовлення, кіностудії. З ініціативи одного з провідних ідеологів курсу українізації М. |
їх на правах автономій до складу Російської Федерації. За основу державного союзу було взято ленінський федеративний |
Скрипника національна мова впроваджувалася навіть у школах командного складу і в деяких червоноармійських |
принцип, що формально надавав суб'єктам об'єднання однаковий статус. В. Ленін не був противником централізації, але |
частинах. Поряд з українізацією не менш наполегливо здійснювалася політика, спрямована на задоволення потреб |
розумів, що негайне створення відверто централізованої держави за образом і подобою Російської імперії негативно |
національних меншин. При Наркоматі освіти було засновано Раду національних меншин. У жовтні 1924 р. створено |
вплине на перспективи "світової соціалістичної революції". Однак, як показало майбутнє, створення СРСР все ж |
Молдавську автономну СРР. До 1931 р. завершено організацію 25 автономних районів та 1074 сільрад нацменшин. |
ґрунтувалося на принципі імперського централізму, .який реалізовувався через диктатуру правлячої компартії, |
Діяли національні школи. Українізація перейшла межі республіки, охопила Кубань, Казахстан, Далекий Схід, де |
поставлення вірних Москві людей на чолі республік. Союзний договір передбачав: 1) теоретичну юрисдикцію |
видавали українські газети, існувало українське радіомовлення. На Кубані, де проживало 3 млн. українців, діяло 240 |
українського радянського уряду на території республіки над сільським господарством, внутрішніми справами, |
шкіл, педінститут, видавали книжки. У 1932 р. українізація безпосередньо підійшла до дерусифікації великих міст, де |
правосуддям, освітою, охороною здоров'я та соціальним забезпеченням; 2) поділ повноважень із союзним урядом у |
вона мала завершитися поверненням до українства населення, яке вживало в побуті мішану російсько-українську мову, |
питаннях виробництва продуктів харчування, робочої сили, фінансів, народного господарства та інспекції; 3) виключну |
"суржик". І тут досягли значних успіхів, незважаючи на перешкоди бюрократичної верхівки. З 1926 по 1932 р. частка |
компетенцію союзного уряду у зовнішніх зносинах, армії, флоті, зовнішній торгівлі, зв'язку, транспорті. За Конституцією |
українців у індустріальному пролетаріаті збільшилася з 41 до 53 %. Процес українізації, запроваджений більшовиками |
СРСР 1924 р. Україна мала формальне право на вихід із союзу, але лише за дозволом компартії. Пізніше генеральний |
згори як тактика зближення з українським народом, зустрівся з бурхливим процесом українського національного |
секретар ЦК ВКП(б) Й. Сталін визнавав: "За бажанням республіки можуть вийти з СРСР. Та в кожній з них на те й існує |
відродження, що йшло знизу догори. Відповідно, сер. — друга пол. 1920-х років стали періодом значних зрушень у |
компартія, щоб вони цього ніколи не побажали". Легітимність договору про створення СРСР с сумнівною, оскільки всі |
менталітеті українства, Подоланні наслідків багатовікової русифікаторської політики, розширення сфери дії української |
рішення приймалися партійною верхівкою, а про такі загальнодемократичні механізми, як опитування чи референдум, |
мови, нового осмислення традицій, національних цінностей. Все це зумовило зростання впливу національної ідеї, що |
ніхто й не згадував. Крім того, деякі дослідники стверджують, що навіть з погляду радянського права під час утворення |
вже само по собі лякало Москву. Ще одним головним болем для неї стало т.зв. націонал-ухильництво. Воно |
союзної держави припустилися серйозних порушень. Так, історик Я. Дашкевич, проаналізувавши союзний договір 1922 |
пов'язувалося насамперед з кількома іменами: письменника М. Хвильового, який своїм гаслом "Геть від Москви" |
р., дійшов таких висновків:. 1) Радянський Союз як тоталітарна держава був утворений з допомогою брутальної сили, яка |
закликав до подолання провінціалізму української культури, звільнення її від рабського наслідування російських |
від свого виникнення навіть не дбала про те, щоб своє терористичне існування і правовий нігілізм маскувати юридичними |
зразків, творчого засвоєння європейського досвіду; наркома освіти О. Шумського, що різко засуджував російський |
формулами; 2) Україна, приєднуючись до союзного договору 1922 р. як нібито окрема соціалістична держава, вже в той |
шовінізм та централізм; економіста М. Волобуєва, котрий стверджував, що економічна політика СРСР ґрунтується на |
час перебувала в становищі колонії, що було закріплено де-юре два роки раніше російсько-українським союзним, |
нехтуванні інтересів України і є, по суті, колоніальною. До певного часу московське керівництво, зайняте |
договором 1920 р.; 3) так званий союзний договір 1922 р. ніколи не вийшов поза стадію проекту, який ще треба було |
внутрішньопартійною боротьбою, не могло ефективно втручатися в українські справи. Та в міру зміцнення позицій Й. |
доповнювати, обговорювати, затверджувати і вводити в дію. Як міжнародний акт він не був ратифікований і ніколи не діяв |
Сталіна, формування адміністративно-командної системи почався наступ на українізацію. Під приводом захисту |
ні формально, ні фактично. Жорстка централізаторська тенденція, що посилювалася в умовах тоталітарного режиму, |
загальнодержавних інтересів обмежувалася самостійність України, набирала сили тенденція до унітаризму. Поступово |
призводила до обмеження і так незначних прав республік, які об'єдналися в Радянському Союзі. Проте сам факт існування |
розмивався закладений у Конституції поділ компетенції Союзу та республіки, суверенітет якої ставав дедалі |
та визнання УСРР з чітко окресленою територією, своєю адміністрацією, центром, апаратом, із можливістю розвивати |
формальнішим. Аналогічні процеси відбувалися і в національно-культурній сфері. Головною загрозою для соціалізму |
культуру, мову, літературу створював певні умови для національно-культурного відродження українського народу. |
було оголошено місцевий націоналізм, а не російський шовінізм, як раніше. Апарат наркомату освіти, головного |
|
провідника політики українізації, був повністю заміщений на обласному рівні і на 90 % — на районному. Звільнили з |
|
роботи бл. 4000 українських учителів та 210 викладачів педагогічних інститутів. З 1938 р. в українських школах стало |
|
обов'язковим вивчення російської мови. Українська абетка, граматика і словник були максимально наближені до |
|
російських. Зменшувалася кількість українських шкіл, скорочувалися наклади україномовних видань, закривалися |
|
українські театри тощо. Деукраїнізація призводила до посилення російських впливів, зокрема у науково-дослідницьких |
|
закладах частка росіян з 1929 по 1934 р. зросла з Зі до 50 %, тоді як українців — упала з 50 до 30 %, Ллє |
|
найстрашнішим явищем став масовий терор, започаткований ще В. Леніним відразу після перемоги більшовицького |
|
перевороту. З кінця 1920-х років він набрав особливого розмаху і був спрямований насамперед проти української |
|
інтелігенції. Незабаром українізація була втоплена в крові, задушена в муках штучного Голодомору. |
|
|
! |
! |
|
73. Прискорена індустріалізація України ти її наслідки. |
75. Масові репресії 30-х років ХХ ст.. в Україні, їх наслідки. |
|
Мордуючи селянство голодомором, комуністичний режим ні на мить не забував і про інтелігенцію, яка очолювала |
||
У сер. 1920-х років, просуваючись рейками непу, економіка України завдяки працьовитості народу наближалася до |
процеси українізації, стимулювала національну самосвідомість українського народу, а відповідно й прагнення |
|
показників 1913 р. Відбудова зруйнованого за роки Першої світової війни та революції господарства в основному |
реального суверенітету. Цілеспрямована боротьба проти української національної інтелігенції, насамперед тієї, яка |
|
завершилася. Проте Україна, як і раніше, була переважно аграрним краєм з низьким рівнем агрокультури. Основна |
брала активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917—1921 рр. та українізації, видатних діячів науки й |
|
частина її населення займалася ручною працею, в містах зростало безробіття, села залишалися перенаселеними. За роки |
культури, розпочалася вже наприкін. 1920-х років. її першими наслідками стали викриття згадуваного вже |
|
непу економічно зміцнів значний відсоток українського селянства. Проект всеосяжних докорінних економічних |
"національного ухилу" в КП(б)У, розгром міфічних "Українського національного центру", "Польської організації |
|
перетворень розробили у 1928 р. Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами |
військової", "Блоку українських націоналістичних партій", "Всеукраїнського боротьбистського центру", "Троцькістсько- |
|
якого стали п'ятирічки. Першу п'ятирічку 1928—1933 рр., зі слів Й. Сталіна, виконали за 4 роки і 3 місяці. Насправді |
націоналістичного блоку" та ін. Застосовуючи фіг зичний і психологічний терор, каральні органи змушували своїх |
|
навіть мінімальний п'ятирічний план розвитку господарства був недовиконаний, а з окремих видів продукції |
жертв визнавати членство у цих сфабрикованих "таємних антирадянських організаціях" на показових судових процесах. |
|
затвердженого обсягу виробництва в довоєнний час взагалі не було досягнуто. Основними джерелами індустріалізації |
19 квітня 1930 р. особливий склад Верховного суду УСРР виніс вирок у справі "Спілки визволення України" (СВУ), |
|
були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму |
трактованої як контрреволюційна організація. Із загальної кількості заарештованих для проведення показового процесу |
|
трудівників і примусової праці політв'язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і |
над "ворогами народу" було виділено 45 знакових постатей — провідних учених, письменників, діячів культури. Серед |
|
монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та ін. На відміну від розвинутих країн світу, в СРСР |
них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський, Й. Гермайзе, церковний діяч В. Чехівський, |
|
індустріалізація не здійснювалася для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки, споживання промислової |
письменниця Л. Старицька-Черняхівська. Після процесу СВУ погром української інтелігенції продовжився. У зв'язках з |
|
продукції населенням обмежувалося. Сама держава ставала не тільки власником створюваних промислових об'єктів, а й |
СВУ звинуватили ієрархів Української автокефальної православної церкви. Як наслідок, у січні 1930 р. УАПЦ змушена |
|
споживачем їх продукції: в основному зброї та засобів виробництва, Фінансові засоби для цього черпалися з бюджету, |
була само розпуститися, а митрополита М. Борецького, десятки єпископів та сотні священиків незабаром заслали до |
|
тобто шляхом" визиску людей, який був можливим лише в тоталітарній державі. Отже, розвиток промисловості в Україні |
таборів. Наступного року значну частину інтелігенції на чолі о М. Грушевським було звинувачено у належності до вже |
|
мав і надалі відбуватися у старому напрямі, що сформувався ще за царських часів. І тоді, і тепер роль України зводилась |
іншої "ворожої організації'" — "Українського національного центру". Жертвами брехливих звинувачень стали 50 осіб, |
|
до забезпечення Росії паливом, необробленим металом і важким прокатом. Наступні п'ятирічки не внесли суттєвих змін — |
яких засудили на строк від трьох до шести років. (У 1934—1941 рр. 33 з них знов засудили за "антирадянську |
|
у другій п'ятирічці на Україну припало ще менше коштів, лише 16,7 %. від загальної суми по Союзу, а у передвоєнні роки |
діяльність" і "шпигунство". 21 особу розстріляли, 12 отримали нові строки. Почалися гоніння проти Всеукраїнської |
|
— 14,5 %, тоді як частка Росії зросла до 7Ї %. Така ситуація змусила вченого-економіста М. Волобуєва заявити, що |
академії наук: було введено цензуру на її видання, закривалися найдіяльніші секції, виганялися й піддавалися репресіям |
|
революція в економіці нічого не змінила - Україна залишилася колонією Роси. У 1930-ті та наступні роки вона була |
т.зв. буржуазні націоналісти. Репресії проти української інтелігенції нерідко підтримували й українські націонал- |
|
остаточно позбавлена навіть залишків національної економіки. Ще ніколи в історії жодне суспільство не робило спроби |
комуністи, але незабаром настала і їх черга. У 1932 р. ЦК ВКЩб) звинуватив КП(б)У в толерантності до українського |
|
здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий період. Для цього конче необхідною була масова |
"націоналістичного ухильництва". У результаті боротьби проти націоналізму чисельність республіканської |
|
активність усіх, ентузіазм мільйонів за мінімального матеріального стимулювання, гострого дефіциту товарів народного |
парторганізації за кілька років зменшилася удвічі. До жовтня 1933 р. зі своїх посад було усунено 80 % секретарів |
|
споживання, продуктів харчування, послуг. Значних обсягів набирала примусова праця в'язнів, передусім політичних. |
парторганізацій і 75 % усіх чиновників у місцевих радах. Виключення з партії та звільнення з роботи тягнуло за собою |
|
Адже табори ГУЛАГу (рос. абревіатура — Головне управління таборів СРСР) давно перетворилися зі спец резервацій для |
арешт і розстріл, у кращому випадку — вислання й ув'язнення в таборах. На зміну десяткам тисяч репресованих |
|
політично неблагонадійних , на грандіозні комбінати дармової праці, куди робочу силу постачали строго за раціонально |
українських керівників прибували кадри з Росії та інших радянських республік. Якщо репресії кінця 1920-х — першої |
|
розробленими планами й графіками. |
пол. 1930-х років були насамперед спрямовані проти українців, то терор 1937—1938 рр. охопив увесь Радянський Союз |
|
|
і мав на меті змести всіх реальних та уявних ворогів комуністичного режиму. У той час репресіям піддавалися не лише |
|
|
керівні особи, а й робітники, колгоспники, інтелігенція, військовослужбовці й навіть діти "ворогів народу". Суспільство |
|
|
дедалі глибше занурювалося у трясовину страху, розпачу, деградувало морально. За особистою вказівкою Сталіна від |
|
|
імені ЦК ВКЩб) заарештованих піддавали тортурам. Так, у підмосковній тюрмі "Сухановка" існувало не менше 52 |
|
|
видів катування. Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної |
|
|
частини нації, а й понівечили долю багатьох людей, пов'язаних родинними узами з репресованими, — т.зв. "членів |
|
|
сімей ворогів народу", сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення |
|
|
власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії. ВІН залишився в пам'яті людства під назвою |
|
|
Великого Терору. |
! |
|
|
|
|
! |
! |
|
! |
|
|
76. Західноукраїнські землі в 20 -30-х роках ХХ ст.. Утворення ОУН. |
|
|
Політична палітра західноукраїнського суспільства нараховувала 12 партій, які відображали всю гаму ідеологічних |
|
|
переконань — від украй лівих до вкрай правих. Загалом у визвольному русі західних українців проти польського |
|
|
панування у міжвоєнний час чітко простежуються три основні течії: легальна, націоналістична та комуністична. |
|
|
Наймасовішим та найвпливовішим серед партій "легального сектору" було Українське національно-демократичне |
|
74. Колективізація сільського господарства та її наслідки. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. |
об'єднання (УНДО). Воно було спадкоємцем довоєнної УНДП і виступало за незалежність України та конституційну |
|
демократію, підтримувало політику "органічного розвитку", яка передбачала захист економічних, політичних і |
||
! |
національно-культурних інтересів українців. Під її впливом перебувала значна частина українських фінансових, |
|
Суцільна колективізація розпочалася вже у 1929р., названому "роком великого перелому". Було визнано, що Україна мала |
кооперативних та культурних закладів краю. До провідних лідерів об'єднання належали Д. Левицький, В. Мудрий, С. |
|
все необхідне, щоб попереду інших республік здійснити колективізацію. Комісія, очолювана наркомом землеробства СРСР |
Баран та ін. Головним виразником соціалістичних тенденцій виступала найстаріша серед українських партій — |
|
! |
||
Я. Яковлєвим (Ешптейном), встановила терміни суцільної колективізації в основних зернових районах. Постанова ЦК |
радикальна. її безперечною заслугою було поширення впливу на північно-західні українські землі, де після об'єднання з |
|
ВКП(б) від 5 січня 1930 р. "Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву" зарахувала |
Українською партією соціалістів-революціонерів, була утворена спільна Українська соціалістична радикальна партія. |
|
Україну до групи районів, де колективізацію мали завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Початок колективізації |
УСРП обстоювала створення незалежної соборної України, закликала до справедливого поділу земель, обмеження |
|
показав, що селяни не бажають відмовлятися від своєї власності й передавати її в колгоспи. Адже усуспільнювали не |
приватної власності тощо. її очолювали Л. Бачинський, І. Макух, Д. Ладика. Значних здобутків досяг український |
|
тільки засоби виробництва, а й продуктивну худобу, птицю, реманент. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого |
кооперативний рух, сутність якого визначалася гаслом "Спирайся на власні сили". Найбільші з кооперативів |
|
насильства. Ті, хто не вступав до колгоспу, прирівнювалися до ворогів радянської влади і злочинців. Адміністрація млинів |
—"Маслосоюз", "Центробанк", "Народна торгівля" та інші розгорнули свої філії по всій Галичині. Кооперація дала |
|
відмовлялася молоти їм зерно, їхніх дітей виключали зі шкіл, лікарі не приймали їх як пацієнтів тощо. "Ліквідація |
поштовх впровадженню нових способів господарювання серед українського селянства, І створила умови для |
|
куркульства як класу" мала на меті насамперед знищення сільського прошарку, яким здатен був організувати опір |
централізованого збуту сільськогосподарської продукції, в т. ч. за кордоном, поклала край лихварській заборгованості |
|
"суцільній колективізації". Проте й це не допомогло. Селяни відмовлялися йти до колгоспів, продавали або забивали |
галицького села, сприяла поступовому поліпшенню економічного .становища його мешканців. Нараховуючи в Галичині |
|
худобу, ховали чи псували реманент, інше майно, яке підлягало колективізації. У1928—1932 рр. в Україні було винищено |
4000 кооперативів із загальною кількістю понад 700 тис. членів, український кооперативний рух успішно конкурував з |
|
майже половину поголів'я худоби, на відновлення якого потрібні були десятиліття. У багатьох випадках доходило до |
польським, а й став засобом економічного самозахисту та самоврядування західноукраїнського суспільства. Важливим |
|
відкритих селянських протестів, які нерідко переростали у збройні повстання, що охоплювали цілі райони. Загалом, за |
чинником визвольного руху галицьких українців була греко-католицька церква, національний характер якої остаточно |
|
підрахунками дослідників, упродовж 1930 р. в Україні відбулося понад 4 тис. виступів за участю 1,2 млн. селян. На їх |
викристалізувався завдяки її главі митрополиту А. Шептицькому. Захищаючи інтереси пригнобленого люду, він |
|
придушення було кинуто регулярні війська, в т. ч. бронетанкові підрозділи, артилерію, а подекуди навіть авіацію. Події |
використовував свій хист, авторитет, власні фінанси. Щороку утримував 40 бідних студентів, у Львові на власні кошти |
|
набували загрозливих масштабів. На початку березня 1930 р. газета "Правда" надрукувала статтю Й. Сталіна |
збудував середню школу, надавав матеріальну допомогу приватним школам, був щедрим меценатом та добрим знавцем |
|
"Запаморочення від успіхів", де засуджувалися "перегини" в колгоспному будівництві. Головну відповідальність за |
українського мистецтва. Отже, "легальний сектор" українського визвольного руху, по суті, охоплював усі сфери |
|
"викривлення парт лінії" Сталін лицемірно перекладав на місцеве керівництво, провина якого полягала лише в тому, що |
національного життя — від виробництва сільськогосподарської продукції до витворення наукових і культурних |
|
воно ревно виконувало партійні вказівки. Почався масовий вихід селян із колгоспів, насамперед в Україні, де їх кількість |
цінностей. Завдяки йому вдалося розбудувати, насамперед на східно галицьких теренах, сильне громадянське |
|
становила понад 50 %. Але такий перебіг подій не влаштовував більшовицьке керівництво, тому вже у вересні 1930 р. |
суспільство, яке перетворювалося на своєрідну "державу в державі". Українці, всупереч дискримінаційній політиці |
|
відновився наступ на селян-одноосібників. У результаті до кінця 1932 р. в УСРР було колективізовано майже 70 % |
польської влади, зуміли не тільки зберегти попередні національні завоювання, а й до певної міри примножити їх. |
|
селянських господарств, що володіли 80 % посівної площі. Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти |
Організаційні витоки українського націоналізму були пов'язані з діяльністю Української військової організації (УВО), |
|
українського народу був голодомор 1932—1933 рр. Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати |
яка виникла 1920 р. у Празі. Ініціатором її створення стала група старшин УСС та УГА на чолі з Є. Коновальцем. |
|
основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння |
Головною метою УВО була Українська самостійна соборна держава, яка мала бути здобута в результаті |
|
радянській владі. "Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. |
загальнонаціонального повстання українського народу проти окупантів. Для підготовки виступу УВО планувала |
|
Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями", — писав американський |
відповідним чином впливати на настрої українців та поширювати серед них дух непримиренності до загарбників, її |
|
професор Р. Конквест. Головною причиною голодомору 1932—1933 рр. була цілеспрямована злочинна політика |
підпільна діяльність зводилась головним чином до індивідуального терору, щодо представників окупаційної влади, |
|
більшовицького керівництва. Адже сам Сталін визнавав, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931 |
дезорганізації комунікацій, експропріації та знищення майна державних установ. Нелегальна революційна діяльність |
|
р. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава цілеспрямовано конфісковувала більшу їх частину, в т. ч. зерно, яке |
УВО й твори Д. Донцова дали поштовх до формування й об'єднання численних молодіжних націоналістичних груп як у |
|
призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів, ігноруючи заклики і попередження українських |
Західній Україні, так і за її межами. Впродовж 1927—1928 рр. відбулося злиття УВО й низки націоналістичних |
|
представників з місць. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду, який неможливо назвати інакше, як штучний. |
організацій, які наприкін. січня — на поч. лютого 1929 р. на установчому конгресі у У Відні проголосили утворення |
|
Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися. Вище партійно-державне керівництво Української СРР, зокрема |
Організації українських націоналістів (ОУН). Головою Проводу українських націоналістів обрали Є. Коновальця, |
|
генеральний секретар КП(б)У С. Косіор, голова ВУЦВК Г. Петровський, голова Раднаркому України В. Чубар, не знайшло |
керівника УВО. Головною метою ОУН проголошувалося встановлення незалежної соборної національної держави на |
|
в собі політичної волі та особистої мужності протистояти диктату Й. Сталіна, фактично ставши слухняним знаряддям у |
всій українській етнічній території. Реалізувати мету планувалося шляхом національної революції. Домінуючою силою |
|
його руках. Залишившись без хліба, селяни їли мишей, щурів та-горобців, кісткову муку і кору дерев. Відбувалися |
українського суспільства мала стати ОУН, яка відкидала будь-який партійний чи класовий поділ і представляла себе як |
|
численні випадки канібалізму (лише офіційно за фактом канібалізму 1933 р. в Україні було зареєстровано 2 тис. |
рух, а не партію. Економіка майбутньої держави мала поєднувати як приватну, так і націоналізовану та кооперативну |
|
кримінальних справ). Конфіскації збіжжя тривали, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. За вказівкою |
форми власності. У політичній діяльності ОУН дотримувалася тактики "перманентної революції", яка передбачала |
|
московських емісарів В. Молотова, Л. Каґановича, П. Постишева, які керували хлібозаготівлею в Україні, коли хліба не |
регулярні збройні акції проти окупантів. Такі дії поряд із каральними заходами польської влади мали довести |
|
було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси їжі. Траплялися випадки, коли вилучали навіть шкіряні |
українське суспільство до стану постійного революційного кипіння, яке у відповідний момент переросло б у всенародне |
|
речі, щоб їх не варили та не їли. Купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко |
повстання. Крім того, численні терористичні акти, експропріації майна, диверсії мали привернути увагу міжнародної |
|
гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанови |
громадськості до "українського питання", стримати приплив польських колоністів, сприяти надходженню коштів для |
|
"Про охорони соціалістичної власності", за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася "вища міра соціалістичного |
революційної діяльності. Активність ОУН на західноукраїнських землях значно зросла після того, як із червня 1933 р. |
|
захисту" — розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термія не менше 10 років. Як крадіжка |
крайовий провід очолив енергійний і рішучий С. Бандера, Він підготував два резонансні політичні вбивства, щоб |
|
кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не |
помститися за наругу над українським народом: 21 жовтня 1933 р. було застрелено аташе радянського консульства у |
|
дивно, що сучасники називали цю постанову "законом про п'ять колосків". Намагаючись врятуватися, тисячі селян, |
Львові О. Майлова як представника комуністичного режиму, котрий організував колективізацію і голодомор у |
|
незважаючи на те, що шляхи, які вели до міста, були блоковані, все ж пробивалися туди в надії купити хліба. Однак |
Радянській Україні, а 15 червня 1934 р. — міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького, відповідального за |
|
сільським жителям продавати хліб заборонялося. Не знайшовши порятунку в місті, вони вмирали там просто на вулицях. |
проведення "пацифікації". |
|
У Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Києві, інших містах померлих від голоду кожного ранку збирали і вивозили |
|
|
до братських могил. Аби позбавити селян можливості дістати щось для харчування, їм не дозволялося також найматися |
|
|
самостійно на роботу на промислові підприємства, переходити або переїжджати в Росію. На кордоні з нею, як і з |
|
|
Білоруссю, а тим більше з Румунією та Польщею, стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України. |
|
|
Рятуючи дітей від голодної смерті, окремі батьки будь-якою ціною везли їх до міста і залишали в установах, лікарнях, |
|
|
просто на вулицях. "Хто не мав іншого рятунку, — згадує Р. Дзюбіна, яка під час Голодомору проживала на Київщині, — |
|
|
виходили до поїзда і під час руху закидали своїх дітей до вантажних вагонів, надіючись на те, що їх десь хтось зніме і |
|
|
таким чином дитина виживе". Загалом у 1932—1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 10 млн. осіб. Особливо болісно лихо |
|
|
відобразилося на дітях: у багатьох селах після голоду закривалися школи — їх більше нікому було відвідувати. Тим самим |
|
|
підривалася етнічна основа становлення української нації — село, знищувався прошарок, від якого залежали процвітання |
|
|
суспільства, здатність його до розвитку. Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За |
|
|
масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має |
|
|
аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, |
|
|
необоротно вплинула на генофонд нації. (Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 р. у четверту суботу |
|
|
листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій.) |
|
|
|
|
|
! |
! |
77. Радянсько –німецькі договори 1939 р. та їх історичне значення. |
78. Початок Другої світової війни. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР. |
Напередодні Другої світової війни українські землі входили до складу чотирьох держав: СРСР, Польщі, Угорщини та |
Безпосереднім наслідком німецько-радянських домовленостей була збройна агресія 1 вересня 1939р. Німеччини проти |
Румунії. Тому "українське питання" було одним з найважливіших у передвоєнній міжнародній політиці. Драматизм |
Польщі, яку підтримали її союзники: Англія і Франція. Так вибухнула Друга світова війна, найжорстокіша в історії |
ситуації полягав у тому, що багатомільйонна європейська нація стала об'єктом безсоромного торгу на "дипломатичному |
людства. 17 вересня під приводом захисту "єдинокровних братів" у війну вступив СРСР, чого Польща явно не очікувала. |
ринку". Ініціатором гендлю виявилася нацистська Німеччина, яка, потребуючи спільників для реалізації своїх |
В результаті вже 27 вересня Варшава капітулювала. У Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі та інших містах відбулися |
експансіоністських задумів, вирішила здобути їх коштом українських земель. Першою жертвою стала Карпатська Україна, |
спільні паради союзних військ — радянських і німецьких. Отже, Радянський Союз не тільки сприяв розв'язуванню |
яку зухвало було віддано на розтерзання Угорщині. Ще вдалішими мали стати наступні "торги", адже значною мірою за |
Другої світової війни, а й на її початковому етапі став фактичним союзником нацистської Німеччини. Радянізація |
рахунок Західної України А. Гітлер планував окупувати Польщу, унеможливити формування антинацистської коаліції, про |
західноукраїнських земель. В цілому зміни, що відбувалися в Західній Україні, мали суперечливий характер. З одного |
яку в той час домовлялися Англія, Франція і СРСР, перетворити СРСР на свого тимчасового союзника; створити |
боку: 1. Здійснювалась експропріація маєтків польських землевласників. 2. Проведено земельну реформу (конфісковано |
стратегічний плацдарм для нападу на той самий СРСР. Як з'ясувалося, розрахунки фюрера справдилися. Вже 23 серпня |
землеволодіння поміщиків, монастирів і державних чиновників). Земля передавалась селянським комітетам, яким |
1939 р. між Німеччиною і Радянським Союзом було підписано договір про ненапад — "пакт Ріббентропа — Молотова" |
належало поділити її серед безземельних і малоземельних селян; до кінця 1939 року було конфісковано 2753 млн. га – |
терміном на 10 років та таємний протокол до нього, за яким Європа фактично була розділена на сфери впливу між |
майже третину всіх сільськогосподарських угідь, але близько половини цієї площі роздали селянам, решта мала |
тоталітарними режимами — нацистським і комуністичним. Зокрема, передбачався поділ Польщі, згідно з яким до СРСР |
послужити основою для створення колгоспів і радгоспів тощо. 3. Націоналізовано промисловість, торгівлю і банки. |
мали відійти західноукраїнські та західнобілоруські землі. Тривалий час комуністи виправдовували альянс із нацистами |
Введено 8-годинний робочий день. Зменшено безробіття. 4. Українізовано державні установи і судочинство. Значно |
необхідністю відвести воєнну загрозу від своєї країни. Насправді, радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним прагнуло |
розширено мережу українських шкіл (якщо в 1939 році таких шкіл було лише 139, то в 1940 році – 6000). Для |
спрямувати німецьку агресію на Захід, насамперед проти Англії та Франції, щоб дочекатися, коли "капіталісти |
підготовки вчителів відкривалися педагогічні технікуми, вчительські інститути; у Львівському університеті навчання |
перегризуться між собою", а тоді запровадити в Європі радянські порядки. Однак усе сталося "з точністю до навпаки": в |
велося українською мовою. Ліквідовувалась неписьменність серед дорослого населення. 5. Поліпшувалось медичне |
результаті відмови Радянського Союзу від дальших переговорів з Англією та Францією про формування антинацистської |
обслуговування, особливо на селі (відкривалися нові лікарні, амбулаторії, медпункти, пологові будинки тощо). Зі |
коаліції (щоправда, вина за зрив переговорів лежить і на згаданих державах, оскільки вони постійно зволікали з |
східних областей України сюди приїхало чимало медичних працівників. 6. Розширювалась мережа культосвітніх |
підписанням договору) та у зв'язку з наступним перетворенням Польщі на стратегічний плацдарм нападу Німеччини на |
закладів тощо. Але, на жаль, ці позитивні зміни затьмарились репресивним свавіллям, командно-адміністративними, |
СРСР початок німецько-радянської війни став значно ближчим. |
тоталітарними методами, які ламали віками сформований уклад життя. Отже, даючи оцінку приєднанню Західної |
|
України до складу Української РСР, доцільно сказати, що, незважаючи на злочини тоталітарного режиму, які, звичайно, |
|
нічим не можна виправдати, сам факт об'єднання після майже 600-літнього роз'єднання українських земель заслуговує |
! |
позитивної оцінки. Цього український народ чекав багато століть, але методи і мета з якою здійснювали цей акт |
більшовики були недемократичними, злочинними і антинародними. |
|
|
|
79. Напад Німеччини на СРСР. Оборонні бої на Україні 1941-1942 рр. |
|
18 грудня 1940 р. Генеральний штаб Збройних сил Німеччини завершив розробку плану "Барбаросса", що передбачав |
|
напад на Радянський Союз. Важливе місце у завойовницьких планах нацистів відводилося здобуттю у якнайкоротші |
|
терміни України з її родючими землями й величезними сировинними ресурсами. 22 червня 1941 р. о 4-й год. ранку |
|
Німеччина разом із союзниками напала на СРСР. На українському відтинку фронту радянсько-німецьке воєнне |
|
співвідношення було таким: в людях — 1:1,4, артилерії — 1,3 : 1, танках — 4,9 : 1, літаках — 2,4 :1. Проте навіть за цих |
|
порівняно сприятливих обставин зупинити німців на радянському кордоні не вдалося. Згідно з військовою доктриною, |
|
СРСР готувався воювати на чужій території, тому більше половини радянських запасів — зброї, боєприпасів, |
|
обмундирування, техніки, пального — було складовано поблизу кордону. У результаті за перший тиждень війни ЗО % всіх |
|
запасів боєприпасів, 5,4 млн. із 7,6 млн гвинтівок, 191 тис. із 240 тис. кулеметів, 50 % усіх запасів пального і продфуражу |
|
було або знищено, або захоплено противником. За перші З тижні війни Червона армія втратила 850 тис. осіб, 3,5 тис. |
|
літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат (німецькі бойові втрати в живій силі були в 10 разів меншими). До кінця 1941 р. ворог |
|
окупував майже всю Україну. Слабко підготовлена та погано озброєна Червона армія не витримувала натиску німецького |
|
війська. На відчайдушний опір воно наразилося на лінії Луцька — Бродів — Рівного — Дубна, де з 23 по 29 червня велися |
|
перші на Східному фронті танкові бої. Значний героїзм виявили й кинуті напризволяще оборонці прикордонних застав у |
|
Сокалі, Перемишлі, Володимирі-Волинському. Але, як правило, нацисти зосереджували на ключових напрямках потужні |
|
сили і за рахунок цього без жодних ускладнень проривали радянську оборону. У зв'язку з нестачею зброї та боєприпасів, |
|
втрачених через недалекоглядну політику вищого державного керівництва, склалася ситуація, коли гвинтівкою у перших |
|
боях нерідко був озброєний лише один з трьох, а то й з п'яти червоноармійців. До того ж солдатам на один день активних |
|
боїв видавали боєприпаси, яких було замало навіть для відбиття однієї атаки ворога. В результаті багато підрозділів і |
|
частин Червоної армії потрапляли в оточення, а тому, як правило, змушені були гинути або здаватися у ворожий полон. |
|
Зокрема, у середині вересня 1941 р. під Києвом німецькі війська взяли в кільце 660 тис. бійців та командирів Південно- |
|
Західного фронту, а наприкінці травня 1942 р. під Харковом у німецький полон потрапили 240 тис. осіб. |
|
! |
! |
! |
! |
81. Визволення України від німецько-фашистських загарбників (1943-1944 рр.). |
80. Окупація України гітлерівською Німеччиною та Рух Опору (радянський, національний, польський). |
Наслідки Другої світової війни для України. Перемога під Сталінградом у лютому 1943 p., розгром німецьких військ у |
У липні 1942 р. вся українська територія була остаточно окупована. Втрати Червоної армії тільки вбитими і полоненими |
Курській битві в серпні 1943 p., самовіддана праця мільйонів людей у тилу під гаслом "Все — для фронту, все — для |
дорівнювали бл. 5 млн. осіб, тоді як втрати німців — трохи більше 250 тис. Від радянської кадрової армії на той час |
перемоги", а також допомога союзників по антигітлерівській коаліції створили необхідні передумови для наступу |
залишилося тільки 8 %. Значною мірою причини перших поразок Червоної армії були зумовлені злочинною політикою |
Червоної армії по всьому фронту. Відкрилася можливість для оволодіння Лівобережною Україною, форсування Дніпра та |
комуністичного режиму напередодні війни. Другим фактором, який став безпосередньою причиною поразок Червоної |
створення стратегічних плацдармів на Правобережжі. Забезпечивши чисельну перевагу над ворогом, радянські війська |
армії на першому етапі війни, була якась незбагненна самовпевненість Й. Сталіна, що його союзник А. Гітлер у 1941 р, |
просувалися на захід, витісняючи нацистських загарбників з України. У результаті успішної Чернігівсько-Прип'ятської |
на Радянський Союз не нападе. Хоча підстав для такого оптимізму не було жодних. Свідченням агресивних намірів |
операції, що почалася в серпні 1943 p., частини і з'єднання Центрального фронту прорвали сильну оборону ворога і в ніч |
були постійні порушення німцями радянського кордону. Тим часом нацисти, завоювавши Україну, встановили на її |
на 9 вересня форсували Десну. До 14 вересня вони визволили понад 100 насалених пунктів. 15 вересня взяли Ніжин — |
території окупаційний режим у вигляді сумнозвісного "нового порядку". Мета нацистів зводилася до насильницького |
останній великий укріплений пункт противника на київському напрямку. Великих успіхів досягли також війська |
пограбування завойованих територій, максимального очищення їх від корінного населення та запровадження для решти |
Воронезького фронту, які до 20 вересня вигнали противника з 800 населених пунктів північних областей України. Поразки |
системи жорстокої позаекономічної експлуатації. Новоявлені колоністи прагнули витравити національну свідомість |
німецьких військ змусили Гітлера прибути зі ставки в Східній Пруссії до Вінниці. Нацистське командування розробило |
українців, а тому вдалися до розчленування України як історично-географічної та політичної цілості. Закарпаття ще у |
плани стабілізації ситуації, але вони зазнали краху. 21 вересня було взято Чернігів і відкрито шлях до Дніпра. Протягом |
березні 1939 р. було передано німецькій союзниці — Угорщині. Буковина, Ізмаїльщина та "Трансністрія" — Одеська, |
вересня 1943 р. від гітлерівців очистили Харківську, Сумську, Чернігівську, Полтавську області та лівобережні райони |
частини Вінницької й Миколаївської областей були приєднані до іншої союзниці Німеччини — Румунії. Галицькі |
Київщини. Німецьким військам не вдалося утримати й Донбас, не виправдав їхніх сподівань могутній Міуський рубіж. |
області як "дистрикт Галичина" були включені до "Генерал-губернаторства", створеного на території окупованої |
Наступальну операцію за оволодіння Донбасом війська Південного і Південно-Західного фронтів почали 13 серпня. Вона |
Польщі. З більшості українських земель було утворено т.зв. Рейхскомісаріат Україна зі столицею у Рівному. Донбас і |
тривала до 23 вересня 2943 р., гітлерівські війська були вигнані з Горлівки, Макіївки, а 8 вересня і з м. Сталіно (Донецьк). |
Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового командування. Всі частини розділеної України |
Частини Південно-Західного фронту вийшли до Дніпра. Почався кульмінаційний момент битви за Україну. Під |
були ізольовані одна від одної, спілкування між ними заборонялося. На чолі рейхскомісаріату Гітлер поставив |
безперервним вогнем артилерії та ударами авіації противника воїни мусили проводити переправу через Дніпро. На правий |
безжального Б. Коха, україно ненависницька політика котрого не знала меж. "Якщо я знайду українця, гідного сісти за |
берег пливли хто як кіт: тримаючись за колоди, дошки, порожні діжки, ящики, плащ-намети, напхані соломою. Посильну |
один стіл зі мною, — заявляв цей расист, — я звелю його негайно розстріляти". Гітлерівці провадили в Україні |
допомогу надавало населення придніпровських сіл. Але солдати тисячами тонули в холодній осінній воді. Тоді ж |
нещадний геноцид проти місцевого населення. Тут виявлено майже 300 місць масових страт населення, 180 концтаборів |
розгорнувся наступ у напрямку Запоріжжя і Дніпропетровська. За вміле керівництво бойовими діями під час штурму |
смерті, 50 Гетто, де нацисти замордували 5264 тис. осіб мирного населення, причому євреїв і циганів майже поголовно, |
Запоріжжя, яке зайняли 14 жовтня, групу командирів нагородила орденом Б. Хмельницького, заснованим у жовтні 1943 р. |
та військовополонених. До Німеччини було вивезено на каторжні роботи 2400 тис. осіб, передусім молоді. Значна |
Війська Південного фронту прорвали німецьку оборону на р. Молочна і "закрили" в Криму 200-тисячну 17-ту армію. |
частина їх загинула на чужині від виснаження, хвороб, травматизму. "Новий порядок", запроваджений нацистами в |
Вранці 3 листопада 1943 р. несподівано для німецьких військ частини колишнього Воронезького, а тоді 1-го Українського |
Україні, викликав опір місцевого населення, хоча спочатку частина українців, передусім західних, налякана |
фронту почали рішучий наступ на Київ. Сталін наказав зайняти українську столицю до річниці більшовицького |
комуністичними репресіями 1939—1941 рр., зустрічала німецьке військо як визволителів. Багатьом Німеччина |
перевороту. 6 листопада ціною величезних жертв радянські війська ввійшли до Києва. У 1944 р. було проведено низку |
видавалася єдиною зовнішньою силою, яка могла допомогти як у відновленні української державності, так і в боротьбі |
операцій, котрі дали змогу 4 Українським фронтам розгромити угруповання німецьких військ "Південь" і групу "А", |
проти більшовизму. 30 червня 1941 р. у Львові ОУН-б організувала Українські національні збори, які без погодження з |
зайняти всю Україну і Крим. Так, у результаті успішної Житомирсько-Бердичівської операції війська 1-го Українського |
німцями проголосили Акт відновлення Української держави та сформували уряд — Українське державне правління |
фронту до середини січня 1944 р. майже повністю очистили від німецьких військ Житомирську" частково Київську, |
(УДП) на чолі з Я. Стецьком. У всьому краї відбувалися збори, маніфестації українців на підтримку відновлення |
Вінницьку і Ровенську області. Війська 2-го Українського фронту піл час Кіровоградської операції не тільки відкинули |
української державності. Проте реакція німців на таке "самоуправство" була негативною. Вже на початку липня 1941 р. |
ворога від Дніпра, а й створили загрозу Корсунь-Шевченківській групі німецьких військ, оточеній 28 січня 1944 р. 17 |
вони заборонили діяльність УДП, заарештували його голову Я. Отецька, а також С. Бандеру та інших українських |
лютого вона перестала існувати. Одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією праве крило 1-го Українського фронту |
діячів. Від них вимагали відкликати Акт 30 червня 1941 р. Однак ніхто не виявив слабкодухості. У відповідь нацисти |
провело Ровенсько-Луцьку операцію, після чого радянські війська вийшли з болотисто-лісової місцевості на оперативний |
кинули С. Бандеру, Я. Стецька та деяких інших провідних членів націоналістичного руху до концентраційного табору |
простір. У березні 1944 р. на величезному фронті від Луцька до гирла Дніпра майже одночасно почали наступ 3 |
Заксенгаузен, де вони перебували майже до кінця війни. Вся мережа бандерівських організацій змушена була перейти в |
Українських фронти. З 4 до 17 квітня 1944 р. війська пройшли до 350 км, оволодівши Вінницею, Проскуровом, |
підпілля. Восени 1941 р. нацисти знову завдали репресивного удару по ОУН. Зокрема, у вересні було заарештовано бл. |
Тернополем і Чернівцями. Окремі частини 25 березня 1944 р. вийшли на державний кордон з Румунією. Успішно |
2 тис. та розстріляно кілька сотень членів бандерівських "похідних груп". їх завданням було, рухаючись услід за |
розвивали радянські війська наступ на півдні України, 13 березня вони взяли Херсон, 28 березня — Миколаїв, 10 квітня — |
фронтовими німецькими частинами, пропагувати по містах і селах ідею самостійності України, організовувати цивільну |
Одесу, 12 травня повністю зайняли Крим. 10 червня 1944 р. розпочалася літня кампанія радянських військ, якій |
адміністрацію, розгортати мережі оунівського підпілля. Десь через два місяці гестапо накинулося вже на ОУН-м, |
передувало відкриття союзниками по антигітлерівській коаліції 6 червня Другого фронту. Наступаючи на захід, 17 липня |
розстрілявши понад 40 провідних членів цієї організації, серед них відому поетесу О. Телігу. В умовах жорстокого |
передові частини перейшли кордон СРСР і вступили на територію Польщі. Після розгрому оточених німецьких військ під |
окупаційного режиму ОУН кинула клич до самооборонної боротьби. її осередками спершу стали Волинь і Полісся, де |
Бродами (поряд з німцями там воювала дивізія "Галичина", що складалася з українців, котрі сподівалися перетворити її на |
від початку війни діяли партизанські відділи "Поліської Січі" під проводом Т. Бульби-Боровця. Там само були |
повноцінну українську армію) радянські частини 27 липня ввійшли до Львова і Станіслава. Гітлерівське командування |
сформовані партизанські частини обох ОУН. У результаті об'єднання всіх цих розрізнених військових формувань була |
поспішно відводило війська до Карпат. У результаті Карпатсько-Ужгородської операції закінчилося звільнення від |
створена Українська повстанська армія (УПА), днем заснування якої вважають 14 жовтня 1942 р. — свято Покрови |
нацистської окупації території України в її довоєнних кордонах. На останній стадії операції було очищено від військ |
Пресвятої Богородиці. 21—25 липня 1943 р. відбувся ПІ надзвичайний збір ОУН, який визначив головні програмні |
противника Ужгород. 28 жовтня 1944 р. завершилося визволення Закарпатської України. Остання подія створила умови |
вимоги організації в нових умовах: право кожного народу на творення своєї держави, рівність усіх громадян України |
для возз'єднання українських земель. У травні 1945 р. уряди Радянського Союзу і Чехословаччини підписали договір про |
незалежно від національної належності, свобода слова, друку, совісті й світогляду. Збір заявив, що ОУН бореться проти |
передачу Закарпатської України до складу УРСР, що збільшило територію останньої до 577 тис. кв. км. У квітні 1945 р. |
імперіалізму, тому має за противника як СРСР, так і нацистську Німеччину. З німецькими окупантами боролись і |
Червона армія почала штурм Берліна. 8 травня нацистська Німеччина капітулювала, а 9 травня було відзначено день |
радянські партизани. Щоправда, наслідки першого етапу становлення партизанського руху були сумними. Із залишених |
Перемоги. Влітку того самого року радянські війська спільно із союзниками розгромили й далекосхідного агресора — |
першого року війни в Україні 3500 партизанських загонів і диверсійних груп на червень 1942 р. дані були лише про 22 |
Японію, яка 2 вересня також змушена була капітулювати. Так закінчилася Друга світова війна. |
діючих підрозділи. Решта розпалася або була розгромлена. Тільки з другої пол. 1942 р. партизанський рух почав |
|
відроджуватися. Боротьба партизанів, набираючи розмаху, вимагала єдиного централізованого керівництва. Був |
|
створений Український штаб партизанського руху на чолі з високопоставленим офіцером НКВС Т. Строкачем. Щоб |
|
розширити партизанську боротьбу на Правобережжі, туди наприкін. жовтня 1942 р. рейдом вирушили партизанські |
|
з'єднання С. Ковпака і 0. Сабурова. Партизани очистили від ворога в північно-західній частині України і південній |
|
частині Білорусі велику територію, яку назвали "Партизанським краєм". На осінь 1942 р. партизанський рух у |
|
Правобережній Україні набагато зріс і становив для окупантів грізну силу. Проте досить часто діяльність партизан |
|
зводилася до демонстрації радянської присутності на окупованих територіях. Здійснивши декілька нападів на нацистів, |
|
вони відходили вглиб лісів. Тим часом мирне населення за такі дії розплачувалося з окупантами кров'ю. Загалом УПА, |
|
партизанські загони, підпільник своїми! діями наближали визволення України від німецьких окупантів. |
! |
! |
|
82. Україна в системі міжнародних відносин після Другої світової війни. |
83. Труднощі відбудовчого процесу. Голод 1946-1947 рр. в Україні. |
|
Воз’єднання українських земель. У ході Другої світової війни постало питання про утворення міжнародної організації, яка |
Відбудова та розвиток господарства України у повоєнні роки відбувалися в умовах, коли переважна більшість |
|
б перебрала на себе функції збанкрутілої Ліги націй. Восени 1944 р. на конференції у Вашингтоні в маєтку Думбартон- |
українських земель опинилися у межах однієї держави. Переживши страхіття війни, заплативши за перемогу над |
|
Окс представники СРСР, США, Англії та Китаю підготували пропозицію про створення ООН і обговорили основні |
загарбниками надзвичайно високу ціну, українці, як й інші народи СРСР, сподівалися на докорінні зміни в суспільстві, |
|
положення Статуту ООН. На Ялтинській конференції в лютому 1945 р. США, СРСР та Англія прийняли рішення про |
насамперед на припинення репресій та поліпшення матеріальних умов життя. Однак їх надії не справдилися. Головною |
|
скликання установчої конференції ООН 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско. Учасниками конференції могли бути всі |
метою тоталітарного комуністичного режиму було прагнення до якнайшвидшого відновлення та зміцнення своїх |
|
держави, які оголосили війну Німеччині і Японії до 1 березня 1945 р. Право стати членами ООН отримали Українська РСР |
позицій усередині країни та на міжнародній арені, незважаючи на ціну. Україна під час Другої світової війни зазнала |
|
і Білоруська РСР. Зміну кордонів Радянського Союзу в Європі, яка була здійснена за пактом Ріббснтропа-Молотова в |
більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Відступаючи з України, нацисти, як і більшовики у 1941 р., |
|
1939-1940 pp., партнери Сталіна по антигітлерівській коаліції визнали тільки у випадку з Польщею (поглинення країн |
вдавалися до тактики "спаленої землі", тобто знищували за собою все, що б міг використати противник. Як наслідок, |
|
Балтії не визнавалося до 1991 p.). Мотивом для такого визнання була необхідність возз'єднання українського і |
загальна сума збитків, яких зазнали населення Й господарство України, становила понад 40 % національного багатства. |
|
білоруського населення в кордонах двох радянських республік-держав - України і Білорусії. Оскільки лінією Керзона не |
На руїни було перетворено 720 міст та 28 тис. сіл України, 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних |
|
могли бути точно розмежовані кордони розселення українців, білорусів і поляків, з новим урядом Польщі було укладено |
установ, 33 тис. навчальних і науково-дослідних закладів, 19 тис. бібліотек, понад 30 Тис. колгоспів, радгоспів, МТС. 10 |
|
договір про обмін населенням прикордонних районів. Тим самим українські етнічні землі на захід від лінії Керзона мали |
млн. осіб залишилися без даху над головою. Проте найстрашнішими були людські втрати, які в Україні становили 8 |
|
бути за взаємною згодою де українізовані, а землі на схід від цієї розмежувальної лінії - де полонізовані. Залишалася, |
млн. осіб, загальні демографічні втрати — понад 14 млн. осіб. Економічне становище українських земель значно |
|
однак, остання українська етнічна територія поза межами УРСР - Закарпатська Україна. Вона була поглинута після |
ускладнювалося тим, що на початку війни відбувалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Всього |
|
загибелі Чехословаччини союзником нацистської Німеччини - Угорщиною. Чехословаччина, як було зрозуміло, |
за межі республіки було вивезено майже 1 тис. заводів, 30 212 тракторів, майже все обладнання з українських |
|
відновлюється після війни в її довоєнних кордонах, включаючи Підкарпатську Русь. Проте під час зустрічі з президентом |
електростанцій, більше 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т шкур, хутра тощо. Крім того, з України евакуювали понад 4 млн. |
|
довоєнної Чехословаччини Е.Бенешем у Москві Сталін наполягав на тому, щоб Закарпаття було возз'єднане з основною |
людей. У Донбасі було затоплено усі шахти, знищено промислові об'єкти Дніпрельстану, всі 54 домни, висаджено у |
|
частиною України у складі СРСР. Бенеш потребував радянської підтримки і розумів, що Червона армія буде в |
повітря мости, зруйновано залізниці, телеграфні лінії тощо. -І 3 усього, що було евакуйовано під час війни з І України, |
|
Чехословаччині раніше від англо-американських військ. Тому він не заперечував можливості передачі Закарпаття |
поверталася незначна частина. За вивезене майно Україна не отримала жодної компенсації. Натомість за нове |
|
Радянському Союзу у майбутньому, але наполягав на відновленні довоєнних кордонів його держави з Німеччиною і |
обладнання, яке надходило в Україну після війни, доводилось платити з власного бюджету. Завдяки героїчним зусиллям |
|
Польщею. 8 травня 1944 р. в Лондоні була підписана угода між СРСР і Чехословаччиною про порядок відносин між |
українського народу вдалося досягти значних успіхів у відбудові зруйнованого війною господарства. Щоправда, |
|
радянським командуванням і чехословацькою адміністрацією після вступу на територію країни Червоної армії. Згідно з |
відбудова промисловості здійснювалася однобоко. Як і раніше, випереджальними темпами розвивалися галузі важкої |
|
угодою на визволену територію повинен був призначатися чехословацький урядовий уповноважений, який після |
промисловості, хронічно відставала харчова та легка промисловість. Усього до травня 1945 р. було відбудовано і |
|
завершення воєнних операцій мав узяти у свої руки управління громадськими справами. Негайно після звільнення від |
введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило майже третину довоєнних |
|
окупантів всієї території Закарпаття М.Хрущов надіслав на допомогу радянській військовій адміністрації апаратних |
виробничих потужностей. Серед них Дніпрогес, заводи "Запоріжсталь", "Азовсталь", машинобудівні заводи Києва, |
|
працівників ЦК КП(б)У. Разом із членами військової ради 4-го Українського фронту на чолі з Л. Мехлісом вони за |
Харкова, введено в дію газопровід Дашава — Київ. На кін. 1950 р. більше, ніж до війни, видобували залізної руди, |
|
короткий час організували місцеві органи влади - тимчасові народні комітети. На зборах і мітингах, які скликалися під час |
виробляли прокату чорних металів, продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо. Особливо складним у |
|
виборів, висловлювалися вимоги і прохання прийняти Закарпатську Україну "в лоно матері-Вітчизни". 26 листопада 1944 |
повоєнний період було становище сільського господарства, яке внаслідок війни та колективної системи господарювання |
|
р. з'їзд народних комітетів у Мукачеві схвалив Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з УРСР і вихід її зі |
повністю деградувало. Хронічно не вистачало техніки, реманенту, тяглової худоби, насіння, робочих рук. Вироблена |
|
складу Чехословаччини. З'їзд утворив Народну раду - тимчасовий орган законодавчої і виконавчої влади з 17 осіб на чолі з |
колгоспами продукція фактично, вилучалася державою методом продрозкладки. Оплата праці сільських виробників |
|
і.Туряницею. У лютому 1945 р. в Кошице відбулася конференція Комуністичної партії Чехословаччини. Виступаючи на |
була символічною, а існували вони, в основному, за рахунок присадибних ділянок. Село не забезпечувалося пенсіями. |
|
ній, Г.Гусак заявив від імені всієї партії, яка за допомогою радянської адміністрації перетворювалася на найбільш |
Більшість колгоспників не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишити села. Катастрофу сільського |
|
впливову політичну силу на визволеній частині країни: Карпатські українці вирішили приєднатися до СРСР, возз'єднатися |
господарства України довершила жорстока посуха, яка знищила врожай у південних областях республіки. Почався |
|
зі своїм рідним народом. Ми цілком поважаємо це рішення і по-справжньому, по-братерськи бажаємо реалізації усіх їхніх |
голод 1946—1947 рр., який охопив значну територію, де проживали мільйони людей. За найскромнішими підрахунками, |
|
національних ідеалів". У березні в Москву були запрошені лідери основних політичних сил країни на чолі з президентом |
понад 1 млн. осіб загинуло. Траплялися випадки людоїдства. СРСР мав достатні резерви для забезпечення людей |
|
Е.Бенешем. Вони проголосили утворення Національного фронту чехів і словаків. 4 квітня на основі досягнутої |
зерном. Однак добірну пшеницю вивозили за кордон, а власне населення партія й уряд кинули на поталу. В цілому |
|
домовленості Бенеш призначив в Кошице новий уряд на чолі із З.Фірлінгером. Наступного дня на першому засіданні |
експорт зернових із СРСР у 1946— 1947 рр. становив 2,5 млн. т, що могло б вирішити проблему голодуючих регіонів. |
|
уряду була офіційно проголошена програма дій, розроблена на з'їзді КПЧ і прийнята на переговорах у Москві. Вона |
Від голодної смерті багатьох східних українців урятувала допомога селян західноукраїнських областей, де ще не було |
|
увійшла в історію Чехословаччини під назвою Кошицької урядової програми. Зокрема в ній вказувалося: "Уряд |
колгоспів. Західні українці чесно, по-християнськи, виконали людський обов'язок перед земляками, які опинилися у |
|
потурбується про те, щоб якомога швидше було розв'язане питання про Закарпатську Україну, поставлене самим |
безвихідному становищі. Але їхньої допомоги було замало, оскільки масштаби катастрофи були надто великими. Лише |
|
населенням цієї області. Уряд бажає, щоб це питання було розв'язане у відповідності з демократичним висловленням волі |
в 1947 р., на рішучі прохання першого секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова, Сталін дав вказівку виділити Україні |
|
народу Закарпатської України, в дусі повної дружби між Чехословаччиною і Радянським Союзом". Готуючи Закарпатську |
продовольчу і насіннєву позику , а також 140 млн. руб. для організації безплатного харчування населення. Хоча ця |
|
Україну до офіційного включення у склад Радянського Союзу, органи державної безпеки "очищали" її від людей, які |
"допомога" була мізерною, але якоюсь мірою полегшила становище мешканців південних областей України. Отже, |
|
заплямували себе співробітництвом з угорським окупаційним режимом або виступали проти радянської влади. З |
післявоєнна відбудова народного господарства здійснювалася шляхом жорстких командно-адміністративних методів |
|
особливою ретельністю вишукувалися не колаборанти, а "українські буржуазні націоналісти", які брали активну участь у |
управління, ігнорування інтересів простих людей. Поряд із вагомими успіхами, насамперед у галузях важкої |
|
творенні Карпатської України в 1938-1939 рр. У травні 1945 р. в Празі був заарештований президент Карпатської України |
промисловості, темпи розвитку харчової та легкої промисловості, сільськогосподарського виробництва значно |
|
о. Августин Волошин. Незабаром він загинув у московській тюрмі. 25 делегатів з'їзду народних комітетів Закарпатської |
відставали, не задовольняючи потреб населення у предметах споживання. |
|
України були заарештовані за "антирадянську агітацію". Ця формула звинувачення вживалася у випадку небажання |
|
|
людини погодитися на приєднання її малої батьківщини до Радянського Союзу. 29 червня 1945 р. між Чехословаччиною і |
|
|
Радянським Союзом було підписано договір про включення Закарпатської України (за діючою тоді конституцією |
|
|
Чехословаччини - Підкарпатської Русі) до складу СРСР. У складі УРСР з'явилася Закарпатська область, територія якої |
|
! |
дорівнювала 12,9 тис. кв. км. Загальна територія УРСР досягла 577 тис. кв. км. |
|
|
|
|
|
|
|
! |
|
! |
! |
|
! |
|
|
85. Хрущовська «відлига» (1953-1964 рр.): політика десталінізації та соціально-економічні перетворення в |
|
|
Україні. |
|
|
Уже в перші місяці після смерті тирана, коли в керівництві ЦК КПРС (назва з 1952 р.) почалася боротьба за владу, |
|
|
Україна відчула деяке полегшення: Відновилися елементи українізації. Тим часом з ініціативи М. Хрущова, який |
|
|
вийшов переможцем у боротьбі за владу в Москві, розпочалися процеси, спрямовані на лібералізацію суспільно- |
|
|
політичного життя. Вони започаткували період, який увійшов в історію під назвою відлига. Головним здобутком цього |
|
84. Відновлення радянської влади в Західній Україні. Операція «Вісла». |
часу стала реабілітація безвинних жертв сталінських репресій. У ніч з 24 на 25 лютого 1956 р. на XX з'їзді КПРС М. |
|
Хрущов виголосив таємну доповідь про культ особи Сталіна. Делегати були шоковані, почувши про злочини |
||
! |
жорстокого тирана, сфабриковані ним І змови, його військову некомпетентність, депортації цілих народів тощо. Гостро |
|
Новий прихід радянської влади в Західній Україні зустріли насторожено. Ще до її появи сотні тисяч людей з болем і |
критикуючи Сталіна, М. Хрущов, проте* не згадував про злочинну суть самої комуністичної системи. Та, незважаючи |
|
розпукою залишали рідний край і виїздили на Захід, розуміючи, що більшовизм несе нові страждання українському |
на непослідовність, сам факт викриття зловісної діяльності Сталіна мав велике значення, адже було зроблено крок до |
|
! |
||
народові. Зважаючи на те, що раніше Східна Галичина, Волинь, Північна Буковина, Бессарабія і Закарпаття були |
зламу страхітливої репресивної машини, що перетворила країну на великий концентраційний табір. В Україні процес |
|
аграрними окраїнами різних держав, за 5—10 років ці землі, згідно з партійними постановами, мали зрівнятися за |
десталінізації суспільного життя розгортався дещо повільніше, ніж у центрі. Тон і зміст критики були стриманішими. |
|
промисловим відношенням зі східними областями УРСР. Уже в 1950 р. промислове виробництво Західної України |
Зміни стосувалися переважно сфери культурного життя. В галузі ідеології та політики вони не виходили за межі |
|
становило 10 % загальноукраїнського проти 3 % у 1940 р. Проте індустріалізацію краю здійснювали бездумно, без |
вказівок центру. Така ситуація значною мірою зумовлювалася надто свіжими ще в пам'яті широкомасштабними |
|
урахування доцільності й наявності сировини, не кажучи вже про абсолютну байдужість до проблем охорони |
репресіями, які в Україні, як ніде набрали найстрахітливіших. ознак. Проте з наростанням валу засудження сталінізму |
|
навколишнього середовища. Швидкими темпами зростала чисельність промислових робітників. Нестача кваліфікованих |
активізувалися й українці. Позитивним змінам у суспільно-політичному житті України сприяла реабілітація, хоча й |
|
кадрів примусила уряд відкривати школи, ВНЗ, дослідні інститути, філіали АІІ України. Можновладці вважали, що їх |
часткова, жертв сталінських репресій. З 1956 по 1963 р. в Україні було повністю реабілітовано 250 тис. осіб. Влада |
|
марксистсько-ленінська система освіти швидко, як у східних областях, русифікує місцевий пролетаріат і створить |
погодилася реабілітувати колишніх партійних і радянських керівників України, простих членів партії, проте не |
|
вірнопіддану інтелігенцію. Дедалі частіше представників останньої приймали в лави компартії. Однак остаточно їй такі не |
поспішала з реабілітацією сотень тисяч українців, звинувачених у "націоналізмі". Загалом ліберальні зміни відбувалися |
|
повірили. Ніколи в західних областях не було місцевого першого секретаря обкому компартії, одиниці з місцевих вихідців |
нелегко. Влітку 1957 р. проти курсу на засудження "культу особи" Сталіна виступила верхівка ЦК партії. Вважаючи, що |
|
очолювали райкоми. Створення атмосфери недовіри відштовхувало значну частину місцевого населення від комуністичної |
М. Хрущов у викритті Сталіна пішов надто далеко, т.зв. антипартійна опозиція вирішила усунути його від влади. Проте |
|
влади. Зважаючи на багаторазову кількісну перевагу військ НКВС та марність сподівань на війну західних країн із СРСР, |
змовники -В. Молотов, Л. Каганович, Г. Доаленков, Д. Шепілов зазнали невдачі. У 1961 р. почалася нова хвиля |
|
керівництво УПА вдалося до зміни тактики, відмовившись від дій великими з'єднаннями та перейшовши до маневрування |
десталінізації, кульмінацією якої стали винесення мумії тирана з кремлівського мавзолею та перейменування всіх |
|
малими, рухливішими загонами — сотнями, а згодом відділами по 10—15 вояків. Чимало партизанських загонів було |
об'єктів, які мали ім'я Сталіна. З початком десталінізації було зроблено спробу переглянути й деякі аспекти економічної |
|
розформовано і вони злилися з оунівським підпіллям. Трагічні часи пережили українці, які проживали на землях, що |
політики, щоправда, не зачіпаючи основ тоталітарної системи. Передусім М. Хрущов почав реформувати сільське |
|
відійшли після Другої світової війни до Польщі — Лемківщині, Надсянні, Підлящ іі, Холмщині. Нав'язавши польському |
господарство у яке перебувало у стані хронічної кризи. В 1953 р. він домігся для колгоспів підвищення закупівельних |
|
народові І прокомуністичний режим, Й. Сталін віддав ці землі, не питаючи місцевих жителів, Польщі. Уже з 1944 р. |
цін на м'ясо, молоко, зерно; списання боргів; зниження податків; зменшення обсягів обов'язкових поставок державі |
|
почалося примусове переселення українців звідти на схід. У 1945—1946 pp. мало не півмільйона людей втратили землю, |
сільськогосподарської продукції. Ці послаблення дещо оживили немічне сільське господарство, підвищили прибутки |
|
майно і під військовим конвоєм були насильно перевезені в СРСР. Щоб припинити геноцид, особливо з боку поляків, які в |
колгоспників. Через рік, бажаючи покінчити з постійною нестачею продуктів харчування, М. Хрущов запропонував |
|
той час знищили понад 10 тис. українців, котрі відмовлялися покидати рідні землі, кількатисячний загін УПА-Захід став |
програму освоєння цілинних земель у Казахстані та Західному Сибіру. Однак це дало лише тимчасовий ефект, не |
|
на захист мирного населення. Спроби польських регулярних військ ліквідувати повстанський рух, який цілком |
вирішивши проблеми хронічного відставання сільського господарства. Україна змушена була направити на цілину бл. |
|
підтримував населення, провалилися. Українські партизани розгромили карателів. Тоді три комуністичних режими — |
100 тис. молодих людей, значні фінансові й матеріальні ресурси, що призвело до зменшення посівних площ у самій |
|
радянський, польський і чехословацький уклали договір про спільні дії проти ОУН і УПА. З допомогою органів |
республіці. Наступним кроком М. Хрущова стала т.зв. кукурудзяно-горохова епопея. Спостерігаючи за успіхами |
|
держбезпеки уряд Польщі розробив у 1947 р. горезвісну операцію "Вісла". Спираючись на загони НКВС, 30-тисячне |
аграрного сектору СІЛА, він вирішив запровадити окремі досягнення американських фермерів у СРСР. Колгоспам і |
|
польське військо стерло з лиця землі всі оселі Лемківщини. 150 тис. українців було переселено в західні воєводства |
радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху та деяких інших культур, що мало підняти рівень кормової |
|
Польщі, на колишні німецькі землі. Щоб остаточно сполонізунати лемків, їх розміщали по 2—3 сім'ї в одному селі. |
бази тваринництва, а отже, забезпечити потреби споживачів у молоці, м'ясі, маслі тощо. В цілому добру ідею в умовах |
|
Частини УПА-Захід були розбиті в нерівних боях. Лише окремим загонам удалося перейти на Захід або на територію |
радянської дійсності, безвідповідальності й загальної безгосподарності було повністю дискредитовано. Якщо з 1950 по |
|
УРСР. |
1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65 %, то в 1958—1964 рр. — на 3 %. У 1962 р. |
|
|
СРСР вперше змушений був закупити зерно за кордоном. У цілому негативні наслідки мали й ліквідація машинно- |
|
|
транспортних станцій (МТС) та передача їх техніки колгоспам, боротьба з присадибними господарствами, створення |
|
|
"рукотворних морів" тощо. Експерименти відбувалися також у промисловості. У 1957 р. почали реформувати |
|
|
управління народним господарством. Вважаючи над централізовані галузеві міністерства неспроможними забезпечити |
|
|
швидке зростання промислового виробництва, М. Хрущов замість них утворив територіальні управління — ради |
|
|
народного господарства (раднаргоспи). Це дало деякий ефект. Поменшало абсурдних зустрічних перевезень вантажів, |
|
|
було закрито сотні підприємств, які дублювали одне одного, ліквідовано окремі міністерства, скорочено |
|
|
адміністративно-управлінський апарат. Тисячі заводів і фабрик, позбувшись опіки центру, збільшили випуск теле- і |
|
|
радіоприймачів, пральних машин, пилососів, холодильників, фотоапаратів, мотоциклів, інших дефіцитних товарів. |
|
|
Темпи приросту промислової продукції у 1950-х — першій пол. 1960-х років майже вдвічі перевищували показники |
|
|
1965—1985 рр. У цьому розумінні період правління Хрущова був най-динамічнішим для розвитку української |
|
|
промисловості . Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Реформи мали половинчастий характер. |
|
|
Ні М. Хрущов, ні тим більше його найближче оточення не ставили питання про повний злам командно-адміністративної |
|
|
системи, ліквідацію централізації. Чи не найважливішою подією українського суспільно-політичного життя періоду |
|
|
"відлиги" стала поява нового покоління талановитих літераторів та митців, які одержали назву "шістдесятників". Вони |
|
|
виступали за оновлення тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти панівної задушливої атмосфери, |
|
|
вимагали припинити втручання партії в справи літератури й мистецтва, боролися за справжні культурні цінності, |
|
|
провідну роль української мови, національну свободу, людську гідність. Серед провідних постатей нової плеяди були |
|
|
поети Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, літературні критики І. Дзюба, Є. Сверстюк, І. |
|
|
Світличний, художники П. Заливаха, А. Горська, кінематографісти Ю. Ільєнко, Л. Осика, журналіст В. Чорновіл та ін. |
|
|
Значно підривали "хрущовську відлигу" і покладали край будь-яким сподіванням на краще непослідовні економічні |
|
|
експерименти, домінування вольових рішень, серйозні прорахунки у зовнішній політиці. Після нетривкого поліпшення |
|
|
знову почав падати рівень життя народу. У країні зростало невдоволення . Стиль та методи керівництва М. Хрущова |
|
|
викликали роздратування значної частини парт номенклатури, яка звикла до панівного становища і боялася його |
|
|
втратити у процесі численних хрущовських реорганізацій. У жовтні 1964 р. змовники досягли мети — на Пленумі ЦК |
|
|
КПРС Хрущова звільнили з посади першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів СРСР. |
|
|
|
|
! |
|
! |
|
86. Посилення кризових явищ в соціально-економічному житті України в 60-80-х роках ХХ ст.. |
|
87. Шестидесятники та дисидентський рух 1970-х рр.. в Україні. |
|
Після хрущовський період (1964—1984) у житті народів СРСР, у т. ч. України, увійшов в історію як період "застою", що |
|
Чи не найважливішою подією українського суспільно-політичного життя періоду "відлиги" стала поява нового |
|
виявився в економіці, суспільно-політичному та культурному житті країни. Він характеризувався надмірною |
|
покоління талановитих літераторів та митців, які одержали назву "шістдесятників". Вони виступали за оновлення |
|
ідеологізацією, посиленням тоталітарних тенденцій, боротьбою з інакодумством. Десталінізація поступилася місцем |
|
тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти панівної задушливої атмосфери, вимагали припинити |
|
неосталінізму. Захопивши владу, нове партійно-державне керівництво, очолюване Л. Брежнєвим, прагнуло задекларувати |
|
втручання партії в справи літератури й мистецтва, боролися за справжні культурні цінності, провідну роль української |
|
свою нібито реформаторську сутність, а тому розпочало діяльність з економічної реформи, яка часто ототожнюється з |
|
мови, національну свободу, людську гідність. Серед провідних постатей нової плеяди були поети Л. Костенко, В. |
|
іменем тогочасного голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна. "Косигінська реформа", суть якої полягала у введенні |
|
Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, літературні критики І. Дзюба, Є. Сверстюк, І. Світличний, художники П. |
|
елементів ринкових відносин у планову економіку СРСР, мала забезпечити подолання таких негативних явищ економіки, |
|
Заливаха, А. Горська, кінематографісти Ю. Ільєнко, Л. Осика, журналіст В. Чорновіл та ін. Значну роль у пробудженні |
|
як збільшення потреби у капіталовкладеннях, незавершеність будівництва, масовий випуск товарів, що не мали збуту, |
|
національної гідності української інтелігенції відіграли поетичні вечори" Велику популярність здобули твори В. |
|
диспропорція розвитку галузей господарства. Перші кроки реформи дали позитивні результати: пожвавилось |
|
Симоненка, Л. Костенко, М. Вінграновського, І. Драча та ін. їхні виступи збирали тисячні аудиторії. Вбачаючи у |
|
сільськогосподарське виробництво, поліпшилось постачання міст продовольством, зросла продуктивність праці. До 1970 |
|
пошуках творчої молоді зародки опозиційності, можновладці перейшли у наступ на шістдесятників. У 1963 р. за їх |
|
р. обсяг промислового виробництва зріс на 50 %, сільськогосподарського — на 21 %. Але вже на поч. 70-х років темпи |
|
"перевиховання" взявся партійний ідеолог України А. Скаба. Було розгорнуто кампанію проти тих, хто приділяв |
|
реформи почали уповільнюватися: ініціатива підприємств не стикувалася з централізованим плануванням, слабко діяло |
|
"надмірну увагу" негативним явищам сталінської доби. До непокірних почали застосовувати адміністративні заходи: їм |
|
матеріальне стимулювання, посилювалася ідеологічна протидія компартійного апарату, нарешті, в Західному Сибіру |
|
не дозволяли друкуватися у часописах, розганяли літературно-мистецькі вечори, закривали клуби творчої молоді. |
|
знайшли великі поклади нафти, що ще більше знизило інтерес до реформ. І радянське керівництво поступово відмовилося |
|
Гоніння на шістдесятників свідчили про завершення відлиги. М. Хрущов був сином своєї епохи, причетним до багатьох |
|
від будь-яких змін. Настав період поступової економічної деградації. До сер. 1970-х років радянська економіка повністю |
|
її злочинів, тому не зміг відмовитися від використання старих методів. Так, поборюючи культ особи, він ревниво |
|
втратила притаманний 50—60-м рокам динамізм, розвиваючись суто екстенсивними методами. Особливо негативно це |
|
оберігав авторитарний стиль правління. Процес реабілітації жертв сталінських репресій супроводжувався новими |
|
вплинуло на Україну, яка потребувала інтенсифікації суспільного виробництва, оскільки її природні й трудові ресурси |
|
політичними репресіями. Ще в 1958 р. було заборонено й знищено віддруковану збірку поезій Д. ІІавличка "Правда |
|
були обмеженими. По суті, українська економіка, перетворившись на інтегральну частину "загальносоюзного |
|
кличе", де автор викривав жахіття сталінської доби. У тому самому році в СРСР вийшов закон про реформу освіти, який |
|
народногосподарського комплексу", стала заручницею економічної стратегії центру. Зокрема, в Україні розміщувалися |
|
відкрито надавав пріоритет у мовному питанні російській мові. Посилювалася антирелігійна кампанія, внаслідок якої в |
|
виробництва з незавершеним циклом, що узалежнювало республіку від інших регіонів СРСР. її традиційно розвинуті |
|
Україні було ліквідовано майже половину наявних парафій, монастирів, семінарій. Термін "дисиденти" був занесений із |
|
індустріальні галузі економіки — видобуток вугілля і металевих руд, важке машинобудування, виробництво металів - |
|
Заходу і вживався для позначення інакодумців, які в тій чи іншій формі відкрито висловлювали погляди, що не |
|
швидко занепадали через брак нових технологій, ставали нерентабельними, якість їх продукції не: ухильно знижувалася. |
|
збігалися з офіційною політикою. Дисидентський рух в Україні зародився у сер. 1950-х років як протест проти |
|
Рівень спрацьованості основних виробничих фондів української промисловості був значно вищим, ніж загалом по СРСР, |
|
бездержавності, панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, посилення |
|
оскільки частка старих підприємств була вищою. Крім того, за темпами зростання основних виробничих фондів |
|
русифікації. Загалом в українському дисидентському русі, на думку його дослідника Ю. Зайцева, можна виокремити |
|
республіка на 1986 р. опинилася на останньому, 15-му місці у Радянському Союзі. Та всі ці негаразди української |
|
чотири основні напрями: самостійницький, національно-культурницький, правозахисник, релігійний. |
|
економіки мало турбували Москву, яка пов'язувала свої економічні перспективи з освоєнням Сибіру та Далекого Сходу. До |
|
Найрадикальнішим, а тому й найбільш переслідуваним, був самостійницький напрям. Його прихильники виступали за |
|
реалізації цієї програми було залучено й Україну, яка мусила постачати власні людські й матеріальні ресурси, отримуючи |
|
державну незалежність України, яку планували здобути мирними засобами. Яскравими представниками цього напряму |
|
натомість дешеві енергоносії. Негативно відобразилася на Україні й економічна політика центру, орієнтована на т.зв. |
|
були правник Л. Лук'яненко, історик В. Мороз, журналіст В. Чорновіл, вчителька О. Мешко, мистецтвознавець В. |
|
валові показники виробленої продукції, що призводило до істотного зниження її якості. Зрештою, саме в центрі |
|
Горинь, психолог М. Горинь, поет В. Стус та ін. Національно-культурницький Напрям, представлений насамперед |
|
приймалися рішення про будівництво підприємств атомної енергетики на території республіки, в результаті яких |
|
такими шістдесятниками, як літературні критики І. Дзюба та І. Світлим ний, літературознавець М. Коцюбинська, |
|
проводилася злочинна політика будівництва реакторів у густозаселених і мало пристосованих до цього місцевостях. |
|
мовознавець 3. Франко та ін., базувався на необхідності духовного і культурного відродження українського народу, |
|
Наслідком такого господарювання стало систематичне невиконання планів у аграрному секторі. Знижувалися |
|
передусім його національної самобутності, історії, традицій, мови. Поборники національно-культурних прав |
|
середньорічні темпи зростання виробництва та приросту сільськогосподарської продукції. Країна, яка мала найкращі у |
|
протестували проти цілеспрямованої русифікаторської політики, нищення пам'яток історії та культури, незаконних |
|
світі чорноземи, стала лідером із закупівлі зерна за кордоном. Основною причиною такого становища була колгоспно- |
|
арештів, утисків національної інтелігенції тощо. На захист невід'ємних прав людини, за дотримання конституції і |
|
радгоспна система, яка призвела до відчуження виробників від результатів їх праці. Певний час радянському керівництву |
|
законів, примат особи перед державою виступали представники право захисного напряму. Серед них виділялися |
|
вдавалося послаблювати негативні наслідки економічної політики форсованим постачанням на світовий ринок |
|
генерал П. Григоренко, інженер М. Маринович, математик Л. Плющ, психіатр С. Глузман та ін. Однією з |
|
енергоносіїв — нафти і газу, які забезпечували надходження "нафтодоларів". З 1960 по 1985 р. частка паливно- |
|
найпоширеніших форм спротиву комуністичному тоталітаризмові став т.зв. самвидав. Однією з перших "самвидавних" |
|
сировинного експорту з СРСР збільшилася з 16,2 до 54,4 %. Враховуючи значне зростання цін на нафту в 70-ті роки, |
|
публікацій, яка фактично започаткувала український дисидентський рух, був "Відкритий лист до ООН", що його |
|
Радянський Союз отримав від експорту енергоносіїв величезні кошти — за різними даним, за період з 70-х до сер. 80-х |
|
передали 1955 р. українські політичні в'язні мордовських таборів. З часом кількість такого роду видань зростає. |
|
років вони становили від 135 до 200 млрд. дол. США. Однак "нафтодолари" використовувалися неефективно: вкладалися |
|
Шляхом самвидаву розповсюджувалися такі знамениті твори, як "Інтернаціоналізм чи русифікація?" І. Дзюби, "Лихо з |
|
у будівництво, яке часто залишалося незавершеним, йшли на закупівлю техніки, яка нерідко осідала на складах, а також |
|
розуму" та "Правосуддя чи рецидиви терору?" В. Чорновола, "Репортаж із заповідника ім. Бери" та "Серед снігів" В. |
|
дефіцитних споживчих товарів і продовольства. Отже, криза, що охопила економіку України, була наслідком т.зв. |
|
Мо-роза, патріотичні поезії Л. Костенко та В. Симоненка тощо. Велика частина самвидаву різними шляхами потрапляла |
|
соціалістичних методів господарювання. Економічна система, що ґрунтувалася на суцільному одержавленні засобів |
|
на Захід, де ставала поштовхом до організації міжнародних кампаній на підтримку вимог українських дисидентів. |
|
виробництва, над централізації, силі наказу та інструкції згори, не могла забезпечити заінтересованості людей у |
|
Важливою формою боротьби проти посилення репресій були демонстрації протесту. Дисиденти надсилали петиції та |
|
результатах своєї праці, обмеживши особисте споживання до мізерного рівня, "перетворила трудівника на пасивного |
|
листи протесту проти репресій у вищі партійні та державні інстанції, створювали громадські комітети на захист |
|
споживача у багатьох випадках безплатних благ і послуг. Як наслідок, наприкін. 70-х —- на поч. 80-х років Україна, як і |
|
заарештованих тощо. У вересні 1965 р. під час прем'єри фільму С. Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі |
|
весь СРСР, опинилася на межі економічної прірви. |
|
"Україна" в Києві В. Стус, І. Дзюба та В. Чорновіл закликали присутніх на знак протесту проти масових арештів |
|
|
|
|
української інтелігенції підвестися з місць. Це був перший громадський протест проти політичних арештів у СРСР |
|
|
|
після смерті Сталіна. У сер. 1970-х років дисидентський рух дістав нового імпульсу. Він був пов'язаний з підписанням |
|
|
|
Радянським Союзом Гельсінської угоди 1975 р., яка передбачала, крім іншого, зобов'язання країн-підписантів щодо |
|
|
|
дотримання основних прав людини. Це дало дисидентам підстави взяти на себе функції громадського контролю за тим, |
|
|
|
як радянське керівництво виконуватиме взяті на себе обов'язки.. 9 листопада 1976 р. в Україні постала Українська |
|
|
|
гельсінська група (УГГ). Серед її засновників були: письменник О. Бердник, генерал П. Григоренко, правники І. |
|
|
|
Кандиба і Л. Лук'яненко, громадська діячка О. Мешко, історик М. Матусевич, інженер М. Маринович, мікробіолог Н. |
|
|
|
Строката-Караванська, учитель О. Тихий. Очолив українських борців за права людини відомий письменник і філософ |
|
|
|
М. Руденко. Переслідуючи українську історію, культуру, мову, національну еліту, комуністичний режим прагнув |
|
|
|
остаточно перетворити Україну на денаціоналізовану російську провінцію. Але на захист української самобутності |
|
|
|
піднялося хоч і нечисленне, та самовіддане нове покоління борців. Зорганізувавши український дисидентський рух, |
|
|
|
воно засвідчило, що з розгромом ОУН і УПА традиції руху опору в Україні не припинилися, що ідея Української |
|
|
|
самостійної соборної держави — невмируща. |
|
|
|
|
88. Україна і перебудові процеси в СРСР (1985-1991 рр.) |
! |
||
"Перебудова", як і кожна "революція згори", була доволі обмеженою і непослідовною. Але головне її значення полягало в |
! |
||
тому, що вона спричинилася до різкого зростання політичної активності широких народних верств. Демократизація дедалі |
|
89. Акт проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум та вибори президента України 1991 |
|
! |
|
|
|
більше охоплювала всі сторони життя українського суспільства, яке, у свою чергу, все частіше почало звертати погляди до |
|
року. |
|
національних глибин: історії, культури, мови. Стрімка політизація суспільства яскраво виявилася у створенні та діяльності |
|
Починаючи з 15 травня 1990 р., вперше в історії України Верховна Рада республіки стала працювати у |
|
різноманітних "неформальних" груп та організацій, непідконтрольних КПРС. У сер. 1987 р. у Києві був заснований |
|
||
Український культурологічний клуб, до якого належало чимало дисидентів та колишніх політв'язнів (С. Набока, Л. |
|
парламентському режимі. Вже з перших днів роботи там розпочалося протистояння між прокомуністичною більшістю |
|
Мілявський, О. Шевченко, О. Матусевич). Тоді ж у Львові виникло культурологічне Товариство Лева, яке об'єднувало |
|
— т.зв. групою 239 на чолі з 0. Морозом та демократичною меншістю — Народною радою, лідером якої став академік І. |
|
переважно молодих людей. Влітку 1988 р. кілька представників дисидентського руху (В. Чорновіл, М. Горинь, М. Горбаль |
|
Юхновський. Забезпечивши обрання головою Верховної Ради першого секретаря ЦК КПУ В. Івашка, більшість все ж |
|
та ін.) на базі Української гельсінської групи створили політичну організацію — Українську гельсінську спілку (УГС), яка |
|
змушена була погодитися, щоб з 23 парламентських комісій 7 очолили представники опозиції. Основним здобутком |
|
виступала за самостійність України, її лідером став Л. Лук'яненко. На поч. 1989 р. постало Товариство української мови |
|
першої сесії українського парламенту стала Декларація про державний суверенітет України, прийнята 16 липня 1990 р. |
|
ім. Т. Шевченка — перша масова українська організація, що перебувала поза партійним контролем. Того самого року |
|
У преамбулі цього документа проголошувалося "верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки |
|
відбулася установча конференція історико-просвітницького товариства "Меморіал", яке виступало за увічнення пам'яті |
|
в межах її території та незалежність! рівноправність у зовнішніх зносинах". Від імені українського народу могла |
|
жертв комуністичних репресій. Наприкін. жовтня 1989 р. було завершено остаточне організаційне оформлення |
|
виступати тільки Верховна Рада. Територія України в наявних кордонах проголошувалася недоторканною. |
|
започаткованої ще в грудні 1937 р. Асоціації "Зелений світ" на чолі з письменником Ю. Щербаком. У червні — липні 1988 |
|
Підкреслювалося також виключне право українського народу на володіння, користування і розпорядження |
|
р. відбулися перші багатотисячні несанкціоновані мітинги у Львові. Мітингуючи дискутували щодо розв'язання нагальних |
|
національним багатством України. Верховна Рада застерігала за Україною право на власні збройні сили, внутрішні |
|
національних проблем, вимагали спорудження у Львові пам'ятника Т. Шевченкові та жертвам комуністичного терору, |
|
війська, органи державної безпеки, українське громадянство. Проголошувався намір стати в майбутньому постійно |
|
порушували питання про реабілітацію УПА. 13 листопада 20-тисячний мітинг, присвячений екологічним проблемам, |
|
нейтральною і неядерною державою. По суті, Декларація створила основу для республіканської законотворчості, |
|
відбувся у Києві. Незабаром мітинговий вал, а разом з ним і національна символіка поширилися по всій Україні. Вагомим |
|
незалежності від союзного законодавства. Наступним кроком став Закон "Про економічну самостійність Української |
|
чинником зміцнення українського демократичного руху були незалежні українські видання: часописи "Голос |
|
PCP", прийнятий 2 серпня того ж року. Подальша доля України вирішилася несподівано з погляду поточного моменту, |
|
відродження", "Український вісник", "Євшан-зілля", "Кафедра", "Дзвін", "Молода Україна", "Поступ" та ін. Під їхнім |
|
але закономірно з огляду на її тисячолітню історію державотворення та постійне прагнення до волі. 19 серпня 1991 р. |
|
впливом змінювалися на краще офіційні видання: газета "Молодь України", журнали "Київ", "Вітчизна", |
|
групою найвищих державних посадовців СРСР вчинила спробу державного перевороту. Путчисти прагнули не |
|
"Жовтень" ("Дзвін"), "Прапор" ("Березіль") тощо. У вересні 1989 р. нарешті було звільнено з посади В. Щербицького. |
|
допустити підписання нового союзного договору та намагалися повернути радянську імперію до стану напередодні |
|
Першим секретарем ЦК Компартії України став В. Івашко. Зміни у керівництві верхнього ешелону влади прискорили |
|
1985 р. Проте їх задум наштовхнувся на рішучий народний спротив. Вже на третій день організатори перевороту |
|
демократичні процеси в Україні. Зокрема, важливою віхою у національному відродженні стало прийняття у жовтні 1989 р. |
|
визнали поразку. Так безславно закінчувалося понад 70-річне існування страхітливої імперії під назвою СРСР. 24 |
|
Закону "Про мови в Українській PCP", згідно з яким проголошувався державний статус української мови. У 1990 р. |
|
серпня відкрилась позачергова сесія Верховної Ради України. В умовах загальнонародного піднесення та повної |
|
значного резонансу набули два масові політико-просвітницькі заходи новоствореного Народного руху України (НРУ, або |
|
розгубленості депутатів-комуністі в вона проголосила незалежність України, яка мала бути підтверджена на |
|
Рух). Перший — "живий ланцюг", присвячений Акту з луки УНР і ЗУНР, у якому 21 січня під національними прапорами |
|
референдумі 1 грудня 1991 р. У наступні дні Президія Верховної Ради прийняла постанови про департизацію |
|
стали до 3 млн. осіб від Івано-Франківська через Львів до Києва. Другий — велелюдне святкування у серпні 500-річчя |
|
державних органів, установ та організацій, про заборону діяльності компартії України, яка була причетна до путчу, про |
|
українського козацтва. Значною мірою завдяки Рухові у деяких західноукраїнських містах відбувся демонтаж пам'ятників |
|
передачу майна КПУ та КПРС на території України на баланс Верховної Ради та місцевих рад. 1 грудня 1991 р. відбувся |
|
Леніна. Складовою демократичних процесів, які відбувалися в Україні, став рух за легалізацію українських церков — |
|
Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. В ньому взяли участь 84,2 % |
|
греко-католицької та автокефальної православної. Новий етап розвитку демократичних процесів в Україні був пов'язаний з |
|
виборців, з яких 90,32 % проголосували за незалежність України. Одночасно з референдумом відбулися вибори |
|
початком формування багатопартійності. Першим широкомасштабним всеукраїнським політичним об'єднанням був |
|
Президента України. Серед 6 кандидатів майже 62 % виборців підтримали Леоніда Кравчука. Отже, після тривалого |
|
Народний рух України за перебудову, установчий з'їзд якого відбувся у вересні-1989 р. Головою НРУ було обрано поета І. |
|
періоду бездержавності український народ отримав ще один унікальний шанс, щоб перетворити Україну на вільну, |
|
Драча. Цей широкий суспільно-політичний рух об'єднав різні політичні сили: від комуністів-реформаторів до членів УГС |
|
демократичну, заможну державу, яка б стала рівноправним партнером міжнародної спільноти. |
|
та інших організацій, що виступали з позицій антикомунізму. Після того як у березні 1990 р. з Конституції СРСР було |
! |
||
вилучено положення про "керівну і спрямувальну" роль КПРС, партійне будівництво прискорилося. Лише впродовж року |
|||
утворилося понад 20 політичних партій та об'єднань, переважна більшість з яких або займали державницькі позиції, або |
|||
еволюціонували до них. Серед них: республіканська, демократична, християнсько-демократична, соціал-демократична, |
|
|
|
селянсько-демократична, демократичного відродження України, партія зелених та ін, Нові партії були слабкі організаційно |
|
|
|
та матеріально і не могли реально конкурувати з КПРС. їх істотно послаблювали також боротьба за лідерство, |
|
|
|
невизначеність ідеології, соціальної бази тощо. Разом з тим саме вони стали силою, яка розпочала рішучу боротьбу проти |
|
|
|
монополії компартії на владу. Значний вплив на розгортання демократичних процесів в Україні, зростання національної |
! |
||
свідомості справили вибори 1989—1990 рр. Першими в часі були вибори народних депутатів СРСР у березні — травні |
|
90. Розбудова ринкової економіки 1990-х років. |
|
1989 р., які, незважаючи на всілякі обмеження, стали першими альтернативними виборами за весь час існування |
|
||
|
|
||
радянської системи. Хоча компартійні структури розгорнули несамовиту кампанію проти демократичних кандидатів, |
|
90-ті роки для України можна назвати роками економічної трансформації. Суть соціально-економічних перетворень |
|
народними депутатами було обрано багатьох прихильників рішучих змін, серед них Д. Павличка, Р. Братуня, Ю. Щербака, |
|
||
|
загалом зводилася до того, щоб змінити існуючу економічну систему і забезпечити економічне зростання. Як же |
||
В. Яворівського, Р. Гром'яка та ін. За прямою трансляцією з Москви І З'їзду народних депутатів СРСР із затамуванням |
|
||
|
відбувалися трансформаційні процеси в українській економіці? Першим кроком на шляху до незалежної української |
||
подиху спостерігала вся країна. Інколи до мікрофона пробивалися українські депутати з демократичного табору. їх |
|
||
|
економіки було прийняття «Декларації про державний суверенітет України» 16 липня 1990 р. Ще перебуваючи в складі |
||
виступи, як і виступи депутатів-реформаторів з інших республік, були нещадним звинуваченням комуністичного режиму. |
|
||
|
СРСР, Україна в такий спосіб заявила про свій намір створення самостійної держави з незалежною і міцною |
||
Все це впливало на світогляд навіть найлояльніших до тодішньої влади громадян. У березні 1990 р. відбулися вибори до |
|
||
|
економікою. Практична реалізація цього наміру відбулася після прийняття Акта проголошення незалежності України 24 |
||
Верховної Ради УРСР. У процесі передвиборної кампанії демократичні сили республіки згуртувалися в Демократичний |
|
||
|
серпня 1991 р. Одним із головних завдань стала розробка науково обґрунтованої соціально-економічної політики, тобто |
||
блок. Він виступав за реальний суверенітет України, багатопартійність і політичний плюралізм, рівноправність і |
|
||
|
програми стратегічних і тактичних дій держави. Без такої програми успішний розвиток економіки будь-якої країни |
||
різноманітність форм власності, національне відродження українського народу, необхідність прийняття нової Конституції. |
|
||
|
неможливий. Але в 1991 р. перевагу було надано не науково обґрунтованим висновкам учених, а нав'язаній Україні |
||
В цілому по республіці Демблок здобув 1/4 мандатів. Україна отримала перший у своїй історії відносно демократично |
|
||
|
ззовні так званої «шоковій терапії» за російським зразком. Уже в січні 1992 р. російський уряд Є. Гайдара, |
||
обраний парламент. Його головним завданням мало стати переобрання на себе всієї політичної зради, що досі належала |
|
||
|
дотримуючись концепції «шокової терапії», зняв державний контроль над ціноутворенням. Кабінету Міністрів України, |
||
ЦК КПУ. Одночасно з виборами до Верховної Ради УРСР відбулися вибори до місцевих рад. У більшості з них перемогу |
|
||
|
очолюваному В. Фокіним, щоб якось захистити український ринок, не залишалося нічого іншого, як повторити цей |
||
здобув компартійний апарат. Зате в трьох галицьких областях — Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській — він |
|
||
|
маневр. Безмитні кордони, глибока інтегрованість у простір СНД, існування саме в Росії єдиного на той час для |
||
зазнав нищівної поразки і вперше змушений був перейти в опозицію. По всій Галичині над приміщеннями місцевих |
|
||
|
пострадянських держав емісійного банку, запрограмованість виконувати накази з Москви стали об'єктивними |
||
органів влади замайоріли синьо-жовті прапори. Демократичні сили перемогли також в деяких східних і центральних |
|
||
|
чинниками, які підштовхнули Україну до цього кроку. Але спроби реформування економіки теж мали місце. СПРОБИ |
||
містах, зокрема в Києві. Отже, в історії України розпочався завершальний етап боротьби за здобуття державної |
|
||
|
РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ Жовтень 1991 р. Програма «Основні напрями економічної політики в умовах |
||
незалежності. |
|
||
|
незалежності», яка передбачала: - структурну перебудову господарства України; конверсію оборонної промисловості; -- |
||
|
|
|
перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляли споживчі товари для населення; - |
|
|
|
переорієнтування машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової |
|
|
|
промисловості; - здійснення урядом контролю за формуванням економічної структури, прийняттям рішень щодо |
|
|
|
розміщення нових виробничих потужностей; - реконструкція та переоснащення діючих підприємств усіх галузей |
|
|
|
промисловості Початок 1992 р. Уряд В. Фокіна запроваджує в обіг купоно-карбованець, проголошує лібералізацію |
|
|
|
ринкової торгівлі й повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари, що, у свою чергу, поглиблює кризу, |
|
|
|
сприяє подальшому падінню виробництва і за відсутності конкуренції закономірно спричиняє значне зростання цін, що |
|
|
|
призводить до різкого зниження рівня життя більшості населення Березень 1992 р. Верховна Рада України приймає |
|
«Основи національної економічної політики України», які передбачають: - роздержавлення і приватизацію; - структурну |
91. Формування багатопартійності в Україні наприкінці 1980на початку 1990 рр. Появі нових партій значною мірою |
перебудову і модернізацію промисловості; - вихід України з рубльового простору; перехід до взаєморозрахунків з |
сприяла відміна 24 жовтня 1990 р. статті шостої Конституції У РСР. в якій були сформульовані положення про «керівну і |
країнами СНД на основі світових цін; - переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки. Ця програми стала у квітні |
спрямовуючу роль КПРС». Комуністична партія позбавлялася політичної монополії в суспільстві, втрачала функції |
1992 р. пропуском України до МВФ 1992 рік Продовжується формування ринкової інфраструктури — діє 44 товарні |
управління державою. В Україні приймається закон, який закріпив право громадян об'єднуватись у політичні партії, інші |
біржі, близько 3 тис. брокерських контор, понад 2 тис. комерційно-посередницьких підприємств, 67 комерційних банків |
громадські організації, брати участь у рухах. У республіці почала складатися багатопартійна система. У квітні 1990 р. |
тощо. У харчовій промисловості здійснюються спроби переорієнтації на ринкову економіку. Згідно з прийнятим |
відбуваються з'їзди Української республіканської партії (УРП), створеної на основі Української Гельсінської спілки, яка |
Законом «Про приватизацію майна державних підприємств» та іншими нормативними документами в Україні було |
оголосила про саморозпуск, та Української християнсько-демократичної партії (УХДП). У травні проходять установчі |
створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств, найвідомішими з яких є |
збори соціал-демократів. У червні 1990 р. на з'їзді у Києві Українська народно-демократична ліга трансформується в |
«Укрцукор», «Укрм'ясо», «Укрмолпром», «Укрпродспілка». В Україні зареєстровано понад ЗО тис. малих підприємств і |
Українську народно-демократичну партію. Через кілька днів була заснована Київська ліберально-демократична спілка, |
майже стільки саме кооперативів (загальна чисельність зайнятих у них осіб становить 670 тис.), а 114 підприємств |
проголошено про створення Української селянсько-демократичної партії (УСДП). Восени 1990 р. в Києві відбуваються |
передано в оренду трудовим колективам. |
установчі з'їзди Партії зелених України (ПЗУ) та Ліберально-демократичної партії (ЛДП). У Дніпропетровську виникла |
|
Народна партія України (НПУ). У грудні з різницею в два тижні з'являються Партія демократичного відродження України |
|
та Демократична партій України. Всього протягом 1990-1991 рр. в Україні почало діяти майже 20 політичних партій. Нові |
|
партії, як правило, утворювалися навколо окремих народних депутатів або груп у Верховній Раді. Такі партії мали кращі |
|
стартові можливості, бо могли пропагувати свої погляди з трибуни Верховної Ради. Деякі партії створювалися «під |
|
лідера». Особливу групу серед керівників цих партій та їх активу складали колишні учасники дисидентського руху. Серед |
92. Конституційний процес в Україні. Конституція України 1996 року. Прийняття Основного Закону України стало |
лідерів нових партій з'являлося багато й тих, хто в минулому перебував у Комуністичній партії. Багатьох із них життя |
|
заставило переглянути свої погляди, але були й такі, хто просто пристосувався, а точніше – перелицювався. Майже всі |
закономірним та логічним завершенням тривалого і надзвичайно складного та суперечливого конституційного процесу |
новостворені партії не в змозі були визначити свою соціальну базу, та, власне, й не мали такої. Орієнтація значної частини |
в Україні. Він розпочався 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет |
партій на середні верстви населенні не враховувала тогочасної структури суспільства. Поява окремих партій була |
України, і відбувався у два етапи. Перший етап: 1990—1993 pp. Головним на цьому етапі було опрацювання на основі |
пов'язана не стільки з реакцією на суспільні запити, скільки була наслідком прагнень їх ініціаторів «увійти» в політику. |
чинних конституційних положень легітимного, що відповідав би сподіванням громадян, логічного та юридично |
Такі партії стали скоріше організаційними утвореннями штучного характеру, оскільки трималися не на політичній |
завершеного проекту Конституції. Розпочався він із вироблення концепції нової Конституції. Було запропоновано сім |
спільності, не на стабільній соціальній базі, а на єдності інших інтересів, наприклад, фінансових, професійних тощо. |
варіантів концепції, після цього у червні 1991 р. вона була затверджена Верховною Радою. На її основі було створено |
Своєрідну групу складали партії, відмінності між якими можна виявити лише у назвах. Новостворені партії та громадські |
чотири варіанти проекту Конституції. Один з них у липні 1993 р. Верховна Рада винесла на всенародне обговорення. За |
організації по-різному оцінювали політичне становище у республіці і визначали своє ставлення до державного статусу |
його результатами у жовтні 1993 р. Верховна Рада доручила Конституційній комісії допрацювати проект Конституції та |
України. За вихід із СРСР і створення незалежної держави виступили Українська республіканська партія. Демократична |
оприлюднити його через засоби масової інформації. Опублікуванням проекту завершився перший етап конституційного |
партія України, Партія зелених. Народний рух України, Українська міжпартійна асамблея та деякі інші. Установчий з'їзд |
процесу. Другий етап: 1994—1996 pp. Розпочався він 20 вересня 1994 p., коли Верховна Рада вирішила питання про |
УРП у квітні 1990 р. у своїй програмі проголосив, що головною метою партії с створення Української незалежної соборної |
склад і принципи утворення нової Конституційної комісії. До її складу увійшли представники законодавчої, виконавчої |
держави. На другому з'їзді партії в червні 1991 р. відбулася гостра дискусія навколо питання щодо форм боротьби за |
та судової гілок влади. Комісія діяла під головуванням Президента України Л. Кучми і Голови Верховної Ради О. |
незалежність України. Прихильники поміркованої лінії, якої дотримувався Л.Лук'яненко, виступили за парламентські |
Мороза. Основним на цьому етапі конституційного процесу було вироблення логічно і юридично завершеного |
форми, допускали можливість співпраці з «суверен-комуністами» (так називали комуністів, що допускали можливість |
документа, що узгоджував би позиції різних політичних сил. Зробити це було нелегко, оскільки на шляху до |
суверенітету України). Радикально налаштовані делегати на чолі з С.Хмарою відкидали будь-яку можливість співпраці з |
Конституції виникло ще два концептуально нових проекти, які відрізнялися не лише від проекту 1993 р., а й від |
комуністами, закликали своїх прихильників з депутатського корпусу покинути Верховну Раду і піднімати народ «на мирну |
багатьох принципових положень Декларації про державний суверенітет 1990 р. Дискусії точилися щодо форми |
демократичну революцію». Більшість делегатів висловилася за помірковану лінію. Українська селянсько-демократична |
державного управління (президентська чи парламентська республіка), рівноправності різних форм власності, |
партія в червні 1990 р. проголосила своєю мстою побудову «незалежної самостійної української народної держави», де |
державного статусу української мови, державної символіки, розташування іноземних військових баз на території |
утвердяться різні форми власності, ринкова економіка. З'їзд Демократичної партії України в грудні 1990 р. проголосив |
України, правового статусу Республіки Крим, розподілу повноважень між гілками влади, гарантій соціальних прав |
курс на «досягнення державної незалежності України та побудову в ній демократичного й гуманного суспільства». |
громадян. На початку квітня 1996 р. питання про проект Конституції України було внесено до порядку денного сесії |
Демократична партія відкидала будь-яку форму федеративного устрою в рамках СРСР. З'їзд висловився за вихід України зі |
Верховної Ради, а 17 квітня 1996 р. розпочався розгляд проекту, запропонованого Конституційною комісією. За |
складу СРСР. Окремі партії прямо не ставили питання про самостійність України, але висували вимоги запровадження |
результатами його розгляду було утворено Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради для доопрацювання проекту. |
верховенства законів республіки, створення власної фінансової системи, республіканських збройних сил, налагодження |
28 травня — 4 червня 1996 р. проект Конституції розглядався Верховною Радою і був прийнятий у першому читанні. |
самостійних зв'язків України з зарубіжними країнами тощо. Реалізувати ці та інші вимоги можна було тільки за умови |
Однак 19 червня 1996 р. у другому читанні проект був заблокований. За таких обставин 26 червня 1996 р. Президент |
державної незалежності України. Існувала група українських партій, які займали помірковані позиції. Посилаючись на |
оголосив Всеукраїнський референдум, на який виносився проект Конституції, не прийнятий Верховною Радою. |
політичну непідготовленість населення, існування сильних позицій центру, наявність консервативних сил у республіці, |
Протистояння Президента і Верховної Ради знову загострилося. Це змусило більшість депутатів повернутись до |
вони висловлювалися за оновлення союзного договору і входження України як самостійної до конфедерації суверенних |
розгляду проекту Конституції. 28 червня 1993 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України кваліфікованою |
держав. Таку позицію займали українські соціал-демократи, а також Партія демократичного відродження України (ПДВУ). |
більшістю (315) голосів і закон про введення її в дію (338 голосів). 28 червня став Днем Конституції України. |
Остання виступала за створення суверенної демократичної держави, утвердження в ній принципів свободи і соціальної |
Конституція України складається з преамбули, п'ятнадцяти розділів, у яких визначені права, свободи та обов'язки |
справедливості. Вона запропонувала укласти колективний міжреспубліканський договір про ліквідацію СРСР і створення |
людини і громадянина; описано процедуру виборів, референдуму; окреслено повноваження Верховної Ради, |
Європейсько-азіатської економічної співдружності. Кілька новостворених партій, серед них – Українська національна |
Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади, прокуратури, правосуддя, Конституційного Суду |
партія. Українська народно-демократична. Українська республіканська партія, – намагалися втілити в життя так званий |
України, органів місцевого самоврядування, визначено територіальний устрій України, зокрема й Автономної |
«конгресовий шлях» до незалежності республіки. З цією метою вони провели 1 липня 1990 р. у Києві Міжпартійну |
Республіки Крим; вказано. У преамбулі проголошується, що Конституція прийнята Верховною Радою від імені |
асамблею. Асамблея висловилася за бойкот радянських державних структур, оцінивши їх як колоніальні, нав'язані |
українського народу і є результатом здійснення українською нацією права на самовизначення. Перший розділ |
Москвою, і запропонувала створювати громадські комітети, проводити запис до громадянства Української Народної |
присвячений загальним засадам. За формою державного правління й устрою Україна визначається як унітарна |
Республіки. Прихильники цього шляху вважали, що коли таким чином буде зареєстровано більше 50 процентів населення |
республіка, а українська мова проголошується державною. Вагоме значення має проголошення принципів економічної, |
УРСР, то це дасть підстави для скликання Національного Конгресу громадян України, який стане парламентом, |
політичної та ідеологічної багатоманітності. Це означає, що остаточно покінчено з пануванням однієї форми власності, |
проголосить незалежність України і позбавить цим влади Верховну Раду УРСР. Ліберально-демократична партія України |
одного політичною напряму, однієї ідеології. Конституція проголошує людину найвищою соціальною цінністю в |
(ЛДПУ) свою головну мету вбачала в захисті прав особи та сім'ї як вищих цінностей суспільства. Партія виступила за |
Україні. Утвердження і забезпечення її прав є головним обов'язком держави. У розділі "Права і свободи та обов'язки |
створення вільної і незалежної Української держави, яка лише за результатами всенародного референдуму може укласти |
людини і громадянина" накреслено систему особистих, соціально-економічних, політичних прав людини. Зокрема, у |
конфедеративний договір з іншими республіками. Група «суверен-комуністи» вважала, що Компартія України повинна |
соціально-економічній сфері громадянам надаються права на працю, страйк" відпочинок, соціальний захист, житло, |
бути самостійною, а республіка мати реальний суверенітет. Таку позицію поділяли багато рядових комуністів, але вони не |
охорону здоров'я тощо. Право приватної власності проголошується непорушним. Конституція передбачає свободу |
були організаційно оформленими. З часом «суверен-комуністи» поповнили ряди Трудового Конгресу України. Партії |
об'єднань у різні політичні утворення, участь в управлінні державними справами, у виборах, референдумі, право |
праці. Партії справедливості та інших. Створена 7 серпня 1990р. Партія слов'янського відродження (ПСВ) своєю |
проводити збори, мітинги, демонстрації, закріплюється право на свободу світогляду і віросповідання. Конституція |
найближчою метою проголосила досягнення повної державної незалежності України. Кінцевою метою ПСВ передбачено |
регулює організацію і діяльність вищого законодавчого органу України — Верховної Ради, що обирається всенародно |
утворення міжнародної організації слов'янських держав, побудова «спільного слов'янського дому». Програмні установки |
терміном на чотири роки у складі 450 народних депутатів, які здійснюють свої повноваження на постійній основі. Зі |
ПСВ збігалися з тогочасною позицією Громадянського конгресу України та Республіканського руху Криму. Виникнення в |
складу депутатів обирається Голова Верховної Ради, перший заступник і заступник Голови. Вони керують роботою |
Україні багатопартійності свідчило про зростання політичної активності населення, про його ідейне розшарування. |
Верховної Ради. Конституція застерігає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій |
Однопартійна система та ідеологічний монополізм в Україні стали зникати легітимним шляхом, без силових сутичок і |
судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Конституція |
небезпечних конфліктів. Переважна більшість новостворених партій виступила за демократію, суверенітет і незалежність |
гарантує незалежність і недоторканність суддів. Конституційний Суд — єдиний орган, який має право офіційного |
України, засвідчивши цим зацікавленість у тому, щоб республіка прилучилася до світової цивілізації, сповідувала |
тлумачення Конституції України та законів республіки. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, які визнані |
загальнолюдські цінності. Поява нових партій завдала відчутного удару по монополії КПРС (КПУ) і створила передумови |
такими, що суперечать Конституції, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про |
для завоювання республікою державного суверенітету та незалежності |
їхню неконституційність. Конституція набула чинності з дня її прийняття — 28 червня 1996 р. З'явилась можливість на |
|
конституційному фундаменті за допомогою передбачених Основним Законом засобів і на основі його принципів |
|
завершити розбудову розвинутого громадянського суспільства і суверенної, демократичної, правової, соціальної |
|
держави. Саме в цьому і полягає історичне значення нової Конституції. |
! |
! |
93. Формування концепції зовнішньополітичного курсу незалежної України |
94. Зовнішня політика незалежної України. |
Основні засади зовнішньої політики Української держави було закладено ще Декларацією про державний суверенітет |
Україна займає вигідне геополітичне становище між Заходом і Сходом. Проте само по собі вигідне геополітичне |
України (липень 1990 р.), у якій визначено демократичний і миролюбний зовнішньополітичний курс. Декларовані |
становище автоматично не забезпечує вигоди для країни. Це повинна робити зовнішня політика країни. З початку |
принципи набули більш реального змісту після проголошення її незалежності та розпаду СРСР. Починається якісно новий |
проголошення незалежності Україна взяла курс на набуття статусу позаблокової, без'ядерної держави. На першому етапі |
етап зовнішньополітичної діяльності України. Перед нею на міжнародній арені відкривається потенційна можливість |
становлення незалежності України забезпечило їй підтримку з боку світової громадськості і дистанціюванні від Росії. |
перетворитись із об´єкта геополітики на повноцінного суб´єкта, що самостійно вирішує власну долю Відправним |
Україна стала рівноправним суб'єктом міжнародної співдружності, ії визнали 180 країн світу. Вона підтримує |
моментом у процесі переходу зовнішньополітичної діяльності республіки на засади самостійності та рівноправності в |
дипломатичні відносини більше ніж з 50 державами. Бере участь у діяльності більше ніж 20 міжнародних організацій |
міжнародних відносинах стало визнання України державами світового співтовариства. Для обґрунтування власної лінії на |
(ООН, ОБСЄ, РЄ тощо. 2 липня 1993 p. BP України затвердила "Основні напрями зовнішньої політики України" Цей |
міжнародній арені 2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». |
документ визначає базові національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, містить засади, на яких |
Цей документ визначив національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, засади, на яких реалізовувалася |
реалізується зовнішньополітична діяльність нашої держави. Так основними завданнями зовнішньої політики є: - |
зовнішньополітична діяльність. Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної |
утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; - забезпечення стабільності міжнародного |
демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної |
становища України; - збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; - поширення у світі |
цілісності держави та недоторканності її кордонів; входження національного господарства до світової економічної |
образу України як надійного і передбачуваного партнера. Засади зовнішньої політики України відображені також в |
системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян |
Конституції (Основний Закон) України. Так у розділі. 1, ст. 18 сказано: "Зовнішньополітична діяльність України |
України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і |
спрямована на забезпечення мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та |
вихідцями з України; створення іміджу України як надійного і передбачуваного партнера. У цьому документі вказувалося, |
загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права". В Конституції також записано, що Верховна Рада |
що Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, |
схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил |
уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває жодних територіальних претензій до |
України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України. |
своїх сусідів, як і не визнає територіальних претензій до себе. Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності |
Повноваженнями Верховної Ради є також надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних |
визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві, а також у межах СНД, активна участь у |
договорів України. У статті 92 записано, що виключно законами України визначають засади зовнішніх зносин, |
діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО. В основу моделі зовнішньої політики |
зовнішньоекономічної діяльності, митної справи. У міжнародних відносинах державу представляє Президент. Він |
1991 —1994 pp. було покладено принцип «балансу інтересів», що зумовлено геополітичним становищем України, її |
здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори |
залежністю від партнерів по СНД, суперечливими внутрішніми політичними процесами, уповільненим темпом |
України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє глав дипломатичних представників |
економічних реформ тощо. Після президентських виборів 1994 р. розвиток зовнішньої політики України пішов шляхом |
України, в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі і відкличні грамоти тощо. Організує і |
модифікації, розстановки нових акцентів у пріоритетах. Базовими принципами модифікації було проголошено |
забезпечує зовнішньоекономічну діяльність України, митну справу Кабінет Міністрів України (ст. 116). – В Україні |
виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм. Зміна базових принципів суттєво вплинула на трансформацію |
функціонують спеціальні міністерства, що здійснюють реалізацію її зовнішньої політики — Міністерство закордонних |
моделі зовнішньої політики України в цілому. Наша держава має свої інтереси і на Заході, і на Сході, її географічне |
справ, Міністерство зовнішньої торгівлі. У першій половині 90-х років головним завданням зовнішньої політики |
розташування та структура економіки визначили для неї не роль «санітарного кордону», а мосту для взаємного |
України було забезпечити міжнародне визнання і посісти відповідне місце у системі міжнародних відносин, відстояти |
проникнення і збагачення східної і західної культур. Щоб мати змогу впливати на цей процес, Україна має бути |
статус позаблокової держави, домогтися міжнародних гарантій незалежності в обмін на ліквідацію ядерної зброї. У |
представлена як у європейських структурах, так і в СНД. Визнання особливого значення відносин України з Росією в |
другій половині 90-х років Україна намагалась реалізувати стратегію багатовекторності зовнішньої політики. |
новій зовнішньополітичній моделі не означає дистанціювання від Заходу. Навпаки, лише забезпечення співробітництва із |
Стратегічними партнерами України були проголошені США, Росія, Польща та ще цілий ряд держав. Проте |
західними країнами, не менш масштабного, ніж з Росією, дасть змогу утвердити самостійність української держави. |
підтримувати рівнозначні відносини з основними своїми партнерами виявилось нереально, хоча були досягнуті значні |
Важливим аспектом у процесі формування концепції зовнішньополітичного курсу стало прийняття нової Конституції |
успіхи у двосторонніх відносинах. Так було укладено великий договір з Росією і угода про розподіл Чорноморського |
України, яка юридично закріпила принципи зовнішньополітичної діяльності, спрямовані на забезпечення національних |
флоту (1997 p.); вдалось в основному врегулювати відносини з сусідніми державами: Польщею, Словаччиною, |
інтересів і безпеки нашої держави. У своїй інавгураційній промові 30 листопада 1999 року Л. Кучма в черговий раз |
Угорщиною, Румунією, Молдавією; закладені основи для диверсифікації постачання енергоносіїв (збудовано |
підтвердив стратегію багатовекторної політики нашої держави. Серед магістральних напрямів значилися США, ЄС та |
нафтопровід Одеса-Броди, нафто-термінал, укладені договори з Туркменістаном, Азербайджаном тощо). Добрі |
Росія, які, на думку українського керівництва, не заперечують, а доповнюють один одного: підтримання добрих відносин |
економічні і політичні зв'язки склалися між Україною і більшістю держав європейського континенту, передусім із |
зі Сходом є надійною запорукою успішного просування України на євроінтеграційному шляху, а її європейський вибір, у |
сусідньою Польщею, а також ФРН, Італією, Угорщиною. У той же час відносини з США характеризувалися |
свою чергу, служить орієнтиром демократичного розвитку для інших держав СНД, а отже — гарантією стабільності на |
нестабільністю, головною причиною яких стали внутрішньополітична боротьба в Україні і недовіра до українського |
східних кордонах. Після президентських виборів 2004 р. Міністерство закордонних справ України визначило такі |
керівництва на чолі з Л.Кучмою. Також наростали проблеми у відносинах з ЄС і НАТО, зумовлені невиконанням взятих |
пріоритетні завдання: 1. Програма оновлення МЗС «Українська дипломатія назустріч людям» (системні зміни у діяльності |
Україною на себе зобов'язань. Після невдалої спроби інтеграції на Захід, був взятий курс на Схід. У лютому 2003 р. |
МЗС, які дали б змогу оптимізувати його роботу відповідно до європейських зразків; розгортання у регіонах роз |
керівники Росії, України, Білорусії, Казахстату уклали угоду про створення Єдиного Економічного Простору (ЄЕП). |
´яснювальних кампаній про зовнішньополітичні пріоритети держави; доступність консульсько-правових послуг; |
Проте реалізація і цієї угоди опинилась під питанням. Росія наполягає на створенні наддержавних органів, що заперечує |
запровадження прозорого прийому на дипломатичну службу). 2. «Відкриємо світ для українців» (зміна іміджу України на |
Україна, а також між Україною і Росією спалахнув прикордонний конфлікт із-за острова Тузла в Керченській протоці. |
міжнародній арені; лібералізація для українців режиму перетину кордонів; укладання угод в межах ЄС — Україна—Росія |
Хоча зрештою конфлікт вдалося погасити, проблема розподілу акваторії Азовського моря і Керченської протоки не була |
про прийом-передачу незаконних мігрантів; приєднання України до Європейської Угоди про молодіжну картку, Угоди про |
остаточно розв'язана. Крім європейського вибору і тісних відносин з Росією, основними пріоритетами зовнішньої |
Центр європейських мов, Болонського процесу; посилення правового захисту українських трудящих-мігрантів). 3. |
політики України були:— економізація зовнішньої політики, тобто, зовнішньополітичні зв'язки повинні |
«Кордони України: прозорі для людей і бізнесу, закриті для злочинців» (блокування кордонів для терористичних загроз, |
підкріплюватися і економічним співробітництвом. Також зовнішня політика повинна сприяти пошукам нових ринків |
злочинності, торгівлі людьми та наркотиками; завершення правового оформлення державного кордону по всьому його |
для українських товарів; — розвиток зв'язків із стратегічними партнерами; — створення позитивного іміджу України; |
периметру; залучення міжнародної фінансової і технічної допомоги для розбудови відповідної прикордонної |
--- забезпечити диверсифікацію постачання енергоносіїв; --- підтримання відносин зі світовим українством (українська |
інфраструктури). 4. «Європейська і євроатлантична інтеграція — це передусім демократичні цінності і |
діаспора); --- реалізовувати своє геополітичне положення, як мосту між Сходом і Заходом. Важливим напрямом |
стандарти» (набуття Україною статусу держави з ринковою економікою; завершення переговорів про вступ України до |
української зовнішньої політики стала участь українських військових у миротворчих операціях ООН. Вперше |
СОТ і початок роботи над створенням зони вільної торгівлі між Україною і ЄС; залучення експертної і фінансової |
український контингент взяв участь у миротворчій операції в 1992 р. в Хорватії. Згодом були інші гарячі точки планети. |
допомоги з боку ЄС задля впровадження європейських стандартів в українське законодавство; втілення в життя спільних з |
На теперішній час українські контингенти знаходяться в Боснії, Косово (Сербія), Ліван, Ліберія, Сьера-Леоне. Під час |
ЄС економічних проектів; тісне співробітництво з НАТО, залучення його досвіду, потенціалу і ресурсів у сфері |
участі України у миротворчих операціях ООН загинуло 34, поранено 50 військовослужбовців. Після президентських |
реформування Збройних сил України, реагування на надзвичайні ситуації, реконструкції військових об´єктів, боротьби з |
виборів 2004 р. нове українське керівництво на чолі з В.Ющенком проголосило курс на євроінтеграцію і відмову від |
тероризмом, ліквідації озброєнь і боєприпасів). 5. «Зовнішньоекономічна активність — гарантія процвітання держави, її |
політики багатовекторності. Перед країною відкрилась перспектива отримання статусу країни з ринковою економікою, |
енергетичної безпеки, створення нових робочих місць» (допомога українським виробникам у встановленні контактів із |
вступу в Світову організацію торгівлі (СОТ). Україна подала заявку на вступ до ЄС. Передбачається вступ України в |
зарубіжними партнерами, сприяння іноземним інвестиціям; системна підтримка розвитку і зміцнення національного |
НАТО. Але для реалізації цих амбітних планів ще потрібна наполеглива праця. На саммітах Україна — ЄС, Україна — |
виробничого потенціалу шляхом забезпечення позитивного іміджу, інвестиційної привабливості України; просування |
НАТО (лютий 2005 р.) українському керівництву були дані відповідні позитивні сигнали. |
вітчизняних «ноу-хау» і послуг на нові ринки збуту, насамперед у сферах авіата суднобудування, космічних досліджень, |
|
інформатики; пошук нових джерел і шляхів надходження в Україну енергоносіїв). 6. «Українська культура у світі. Вихід у |
|
світовий цивілізаційний простір» (сприяння участі представників освіти, науки, культури, ЗМІ України у міжнародних |
|
неурядових організаціях; створення Фонду підтримки діяльності Національної комісії у справах ЮНЕСКО, внесення до |
|
програми ЮНЕСКО українських проектів «Трипільська цивілізація», «Створення Міжнародного дитячого центру |
|
«Артек»; повернення українських культурних цінностей в Україну). Отже, протягом 1991—2005 pp. активно відбувалися |
|
вироблення та апробація концепції зовнішньополітичного курсу незалежної України. На першому етапі (1991— 1994) його |
|
основу становив принцип «балансу інтересів», але перевага надавалася швидкій інтеграції в європейські структури. З 1994 |
|
р. у зовнішньополітичному курсі провідними принципами було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, |
|
професіоналізм. В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію «мосту між Заходом і Сходом». На |
|
96. Українська діаспора та Україна. Характер зв'язків зарубіжних українців з батьківською землею залежав від |
початку 2005 р. у зовнішньополітичній діяльності української держави чіткіше окреслився євроінтеграційний вектор, |
|
|
розпочалися системні трансформації у діяльності МЗС, орієнтовані на зміну іміджу України на міжнародній арені, |
|
багатьох «об'єктивних і суб'єктивних факторів, насамперед від суспільно-політичної ситуації в країнах поселення і в |
зміцнення кордонів, впровадження європейських стандартів у законодавство, сприяння розвитку національного |
|
Україні, позицій різних поколінь української діаспори. Та, незважаючи на перипетії історії, українські поселенці в |
виробничого потенціалу, подолання відірваності української інтелектуальної та творчої еліти від основних мереж і каналів |
|
західному світі, зокрема за океаном, завжди прагнули до зріднення з землею, яку полишили перші емігранти і яку не |
міжнародного спілкування, сучасних цивілізаційних процесів. |
|
бачила більшість їхніх нащадків скажімо, понад 80% канадських українців народжені у Канаді. Це прагнення відбилося |
|
|
у рухах солідарності й допомоги українському народові Вони були започатковані ще у перші десятиліття перебування в |
|
|
діаспорі. Окрема сторінка в літописі українців у США і Канаді — підтримка Лютневої революції 1917 р. в Росії та |
|
|
Україні. За тисячі кілометрів, в чужому, не завжди дружньому оточенні, вони з неослабною увагою прислухалися до |
|
|
вісток, що просочувалися через океан, про події 1917 р. Українські поселенці в Канаді та США вірили, що перемога над |
|
|
царизмом відкриє широкі можливості для вільного розвитку українського народу. Цим пояснюється і підтримка ними |
|
|
жовтневого перевороту 1917 р. та соціалістичних ідей. Через десятки років стане зрозумілим сподівання зарубіжних |
|
|
українців не справдилися, а тоді більшість з них, мабуть, щиро вірила в те, що соціалізм принесе жадану свободу, |
|
|
незалежність і щастя Вітаючи визволення українського та інших народів Росії з-під ярма царського самодержавства, |
|
|
вони висловлювали надію, що вільний український народ допоможе трудящим Західної України об'єднатися в єдиній |
|
|
державі. З новою силою рух солідарності проявився під час голоду в Росії на початку 20-х рр. Українські робітники і |
|
|
фермери Канади, допомагаючи голодуючим. Поволжя, одночасно збирали кошти і для голодуючих України. Для них |
95. Державна символіка України, її історичне походження. Україна як суверенна держава має власні державні символи. |
|
було зібрано понад 10 тис доларів. Таку ж суму зібрали й українці Сполучених Штатів. Головним регіоном, куди |
|
спрямовувалася допомога української діаспори, була, звичайно ж, Західна Україна. Зарубіжні українці з неослабною |
|
Державні символи — це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, |
|
|
|
увагою слідкували за національно-визвольною боротьбою своїх земляків. І своїм обов'язком вважали надання їм |
|
що в короткій формі виражають одну чи кілька ідей політичного, національного, історичного характеру і символізують |
|
|
|
матеріальної та моральної підтримки. З цією метою 1922 р. в Канаді був створений Український робітничо- |
|
суверенітет держави. Згідно зі ст. 20 Конституції України державними символами України є Державний Прапор України, |
|
|
|
фермерський комітет за визволення Східної Галичини. Його першою акцією стала кампанія по збиранню коштів для |
|
Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих |
|
|
|
допомоги політв'язням та їхнім родинам. Отже, українська діаспора, передусім у Канаді та США, вписала у свою |
|
горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Державний Прапор шляхом добору певних кольорів символізує певні ідеї |
|
|
|
історію яскраві сторінки солідарності з колишньою батьківщиною. В скрутні часи українські іммігранти та їхні |
|
національно-політичного та історичного характеру. Відповідно до Закону України від 28 січня 1992 р. «Про Державний |
|
|
|
нащадки були поруч з народом, від якого пішло їхнє коріння. Знаємо, як вболівали вони за долю України, допомагали на |
|
Прапор» Верховна Рада визначила співвідношення ширини прапора до його довжини як 2:3. Закон передбачає підняття |
|
|
|
початку XX ст, в 20—40-і рр. Про це з захопленням писала радянська преса. Та коли звернутися до вітчизняної наукової |
|
прапора на будинках органів державної влади й управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних |
|
|
|
літератури і публіцистики 50-х — середини 80-х рр. , то в цей період зарубіжні українці нібито й перестали думати про |
|
представництв України за кордоном, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань. |
|
|
|
Україну. Щоправда, школи в нашій пресі все ж таки цитувалися схвальні відгуки про Україну окремих осіб чи |
|
Державний Прапор синьо-жовтого кольору є на морський судах та літаках міжнародних рейсів України. Синьо-жовті |
|
|
|
представників офіційних делегацій, які відвідували нашу республіку. Водночас замовчувалося те, що в повоєнний |
|
кольори вперше згадуються близько 1410 р. на корогвах Галицько-Волинського князівства. На них ще на синьому полі був |
|
|
|
період серед української діаспори існував рух солідарності й іншого характеру. Це була солідарність не з країною, а з |
|
зображений золотий лев. Жовто-блакитний прапор мали й запорізькі козаки, які використовували його в мирний час, на |
|
|
|
тими людьми в Україні, які боролися проти тоталітарного режиму й постраждали від нього. Проголошення Акта про |
|
відміну від бойового стяга малинового кольору. Сині і жовті кольори містилися і в гербах українських земель, міст і |
|
|
|
незалежність України 24 серпня 1991 р. викликало не тільки радісне піднесення в середовищі української діаспори, але |
|
старшинських родів. З XVIII ст. ці кольори присутні на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського, |
|
|
|
й зміцнило її надії на те, що цього разу справа побудови самостійної демократичної Української держави буде доведена |
|
Чернігівського, Ізюмського козацьких полків. Вони ж використовувалися при зображенні багатьох гербів українських |
|
|
|
до кінця. У всіх країнах, де проживають українці та їхні нащадки, цей акт відзначався як найбільше свято. Принципова |
|
гетьманів та козацької старшини (гетьманів Дорошенка, Брюховецького, Розумовського, кошового отамана |
|
|
|
позиція зарубіжних українців щодо державотворчих процесів в Україні, підтримка діаспорою цих процесів проявилися і |
|
Калнишевського, полковників Нечаїв, Богунів). Традиція поєднання жовтого і блакитного кольорів поширюється і на |
|
|
|
під час першого візиту офіційної української делегації на чолі з Л. Кравчуком до Канади та США у вересні 1991 р. Ще |
|
герби тогочасних міст України: Києва, Лубен, Миргорода, Прилук, Чернігова, Ніжина та інші. Але най більшого |
|
|
|
напередодні візиту президія секретаріату Світового конгресу вільних українців виступила із спеціальним зверненням, в |
|
поширення ці кольори набувають на західноукраїнських землях. Прапори, на яких домінувало поєднання жовто-блакитних |
|
|
|
якому закликала українську спільноту Північної Америки виявити делегації традиційну українську гостинність і |
|
фарб, було піднято над міськими ратушами в містах Сам-борі, Станіславові, Коломиї, Стрию, Сяноку. Блакитні жупани й |
|
|
|
належну пошану та визнання за проголошення України незалежною державою. Аналізуючи процес взаємодії |
|
жовті свити носили учасники гайдамацького руху у XVIII ст. У 1848 р. у Львові на ратуші вперше було піднято жовто- |
|
|
|
української діаспори та етнополітичного ренесансу в Україні, вже сьогодні можна виділити дві групи факторів, що |
|
блакитний прапор у вигляді двох горизонтальних смуг, тобто приблизно як тепер. Ця ідея, започаткована Головною |
|
|
|
суттєво впливають на її характер. Перша — це ті, що стимулюють цю взаємодію, друга група факторів стримує її. До |
|
Руською Радою, була підхоплена спортивно-просвітницькими організаціями, які почали діяти на Галичині наприкінці XIX |
|
|
|
першої групи варто віднести а) становлення нового мислення у міжнародних відносинах, що відкрило нові канали для |
|
ст. (у першу чергу «Соколами»). Після з'їзду «Соколів» та «Січей» у 1911 р. починається широке використання жовто- |
|
|
|
безпосередніх контактів між представниками ядра українського етносу та тих його частин, які перебувають за межами |
|
блакитного прапора на різ них масових заходах, зокрема під час відзначення 50-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка (1911 p.), |
|
|
|
України, б) поступова деідеологізація суспільно-економічного життя в Україні, що дозволяє зняти класово-партійні |
|
100-річчя з дня його народження (1914 р.) тощо. З 1914 р. Січові стрільці під такими ж прапорами воювали на полях |
|
|
|
бар'єри у спілкуванні українців з представниками української діаспори Наслідком попереднього поділу українців у |
|
Першої світової війни. Жовто-блакитні прапори масово з'являються на маніфестаціях українців після перемоги Лютневої |
|
|
|
західному світі на «прогресивних» і «реакційних» було те, що контакти з Україною обмежувались першою категорією |
|
революції 1917 p., під ними формувалися й перші українські національні військові з'єднання. У березні 1918 р. |
|
|
|
«Комуністична» солідарність з режимами у колишніх «соціалістичних» країнах Європи також не дозволяла опікуватися |
|
Центральна Рада затвердила державний герб і держав ний прапор УНР. За гетьмана П. Скоропадського жовто-блакитний |
|
|
|
незавидною долею українців, які мешкають у цих державах, оскільки це могло призвести до напруженості у стосунках |
|
прапор був замінений на блакитно-жовтий. Блакитно-жовті прапори затвердили уряди Західноукраїнської Народної |
|
|
|
між ними і Радянським Союзом. Такий підхід на довгий час позбавив можливості порозуміння між різними частинами |
|
Республіки 13 листопада 1918 р. у Львові і Підкарпатської Русі як складової частини Чехо-Словаччини. Перший сейм |
|
|
|
українського етносу, в) проведення спільних заходів за участю українців з різних країн світу — їхня роль визначається |
|
Карпатської України 15 березня 1939 р. в м. Хусті ухвалив блакитно-жовтий державний прапор. Згідно з Конституцією |
|
|
|
об'єднанням зусиль етнічно свідомих осіб українського походження у збереженні української етнічності в сучасному |
|
України Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням Малого Державного Герба України та герба |
|
|
|
світі, що є базою для взаємодії представників різних частин етносу. Особливого значення у цьому контексті набули 1-й |
|
Війська Запорізького. Головним елементом Великого Державного Герба України є знак княжої Держави Володимира |
|
|
|
Форум української діаспори, який відбувся у серпні 1990 р. у Варшаві та Білому Борі (Польща), 1-й Форум |
|
Великого. Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована X ст. Вона збереглася в |
|
|
|
представників східної діаспори (Київ, січень 1992) та Всесвітній форум (Київ, серпень 1992). Серед факторів, які |
|
болгарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зображені воїни — дружинники князя Святослава, у руках яких |
|
|
|
можуть стримати взаємодію української діаспори та етнополітичного ренесансу, вагомими є такі а) поліетнічність |
|
прапори увінчані тризубцем. Тризуб зображувався на монетах великого князя Володимира Святославовича, а згодом |
|
|
|
населення України. Завважимо, що етнічні спільноти аж ніяк не є перешкодою на шляху взаємодії, однак невирішеність |
|
Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише у ролі родового |
|
|
|
деяких їхніх проблем у рамках українського етнополітичного організму може її стримувати. Цей фактор був би на руку |
|
знака князів. Проте з часом він передається у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто стає власне |
|
|
|
тим силам, котрі не зацікавлені у збереженні безконфліктної ситуації в міжетнічних стосунках в Україні, у розбудові її |
|
гербом. Зараз існує понад 40 версій, які пояснюють походження та інтерпретують суть тризуба. Усі дотеперішні пояснення |
|
|
|
незалежності й хотіли б стимулювати настрої відновлення імперського центру. Тому, дбаючи про умови |
|
тризуба можна зібрати в 6 головних груп, що об'єднують однорідні гіпотези: 1) символ державної влади (верхня частина |
|
|
|
етнополітичного ренесансу українців, обов'язково потрібно створювати відповідні умови для ренесансу інших етнічних |
|
скіпетра або корони); 2) церковна християнська емблема (Трійця, голуб святого Духа); 3) військова емблема (франціска |
|
|
|
спільнот. Досвід вирішення проблем у міжетнічних стосунках в демократичних суспільствах може знадобитися у |
|
(спис з подвійною сокирою), якір, лук зі стрілою, шолом, сокира, спис з тризубчастими вістрями); 4) геральдично- |
|
|
|
вдосконаленні міжетнічних відносин в Україні. І саме представники діаспори з Канади, Сполучених Штатів, |
|
нумізматична фігура (норманський крук чи сокіл, генуезько-литовський портал); 5) монограма (сплетіння кількох |
|
|
|
Німеччини, Франції у процесі взаємодії з українцями, а також і з вихідцями з інших меншин можуть поділитися цим |
|
початкових літер у вигляді вензеля для по значення імені, слова або вислову), (схематичне зображення слова воля, символ |
|
|
|
досвідом, б) повільність демократичних перетворень, особливо у сфері економіки, в Україні та в інших державах |
|
влади над трьома (небесним, земним, підземним) світами, літери «Ш», яка означала цифру 3, символ поєднання минулого, |
|
|
|
Радянського Союзу, оскільки за таких умов взаємодія реалізується не повністю, в) ідея федеративного устрою України, |
|
сучасного та майбутнього); 6) геометричний орнамент (стилізована квітка (трисвічник), колос). Після розпаду Київської |
|
|
|
яка побудована на еклектичних засадах, де зміщуються етнографічні й економічні ознаки розвитку різних регіонів |
|
Русі тризуб утратив значення державного символу, зберігаючись на гербах провінційних міст, українських магнатів, |
|
|
|
нашої країни. Вона здатна спричинити обмеження зони взаємодії, в основному, з регіонами колишнього масового |
|
дворян та козацької старшини. Інший елемент Великого Державного Герба — козак з мушкетом і шаблею як герб Війська |
|
|
|
переселення українців за океан та чітку регіоналізацію стосунків, до чого можуть призвести концепції особливого |
|
Запорізького відомий з XVI ст., а з XVIII ст. та кий герб стає символічним зображенням Гетьманщини. У 1918 р. після |
|
|
|
статусу того чи іншого регіону України. Важливу роль у цьому плані мають відіграти ті заходи, які здійснює українська |
|
проголошення незалежності УНР золотий тризуб на синьому тлі був затверджений Державним Гербом України. Він за |
|
|
|
держава у рамках своєї етнополітики, зокрема щодо зарубіжних українців. Варто сказати, що сьогодні формується |
|
лишався також гербом і за гетьмана П. Скоропадського й УНР часів Директори. Державним Гімном України є |
|
|
|
правова база, яка регламентує стосунки держави і української діаспори. Передовсім йдеться про Державну програму |
|
національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами, затвердженими законом (над мелодією працювали й інші |
|
|
|
«Українська діаспора до 2000 року», яка прийнята у січня 1996 р. |
|
українські композитори, зокрема Кирило Стеценко). Музика до гімну народилася в 1864 p., коли Львівський український |
|
|
|
|
|
центр показав спектакль письменника К. Гейнча «Запорожці». Тут уперше було виконано пісню «Ще не вмерло |
|
|
Запорожжя», яку із захватом зустріла публіка. Це була музика М. Вербицького — мелодія майбутнього Гімну України. Ця |
|
|
мелодія «Ще не вмерла Україна» затверджена Верховною Радою України 15 січня 1992 р. |
|
|
! |
! |
97.Політичний курс президента Л. Кравчука |
98. Політичний курс президента Л. Кучми. |
Відтак перед першим Президентом Л.М. Кравчуком постало одне з найголовніших завдань – почати презентацію України, |
Влітку 1994 р. Президентом України було обрано Л. Кучму. Він спирався на підтримку промислового директорату, |
як держави, світовому загалу. Завдання це ускладнювалося тим, що на міжнародній арені Україна до цього часу доволі |
частини номенклатури та лівих політичних сил. Про бажаність його приходу до влади дала зрозуміти Москва. Кучма |
часто сприймалася як "частина Росії". З перших днів свого президентства Л.М. Кравчук, виступаючи за збереження |
проводив передвиборну боротьбу під гаслами радикальних економічних реформ, відновлення зв'язків із Росією та |
сформованих за багато десятиліть українсько-російських відносин, водночас обстоював ідею про формування самостійної |
іншими країнами СНД, надання російській мові статусу офіційної, боротьби з корупцією та організованою |
зовнішньої політики української держави. Основними завданнями української держави у контексті формування |
злочинністю. Одним із перших кроків новообраного Президента стало ініціювання ним конституційного процесу, який |
достойного образу держави за кордоном Президент вважав постійне ознайомлення світу з позитивним образом України, |
завершився 28 червня 1996 р. ухваленням Конституції України. Головною проблемою новообраного Президента була |
завоювання якомога більшої кількості політичних союзників, розвиток інтересу країн світу до інвестування в Україну, |
економічна криза. Вже у жовтні 1994 р. він проголосив стратегію економічних перетворень, яка передбачала |
торгівлі з нею та обміну науково-культурними досягненнями. Визначним кроком для України стало рішення про відмову |
вивільнення цін, обмеження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної торгівлі, сувору монетарну політику, |
від ядерного озброєння. Л.М. Кравчук активно обстоював ідею позаблокового та без'ядерного статусу України. Під час |
масову приватизацію підприємств, земельну реформу. Протягом перших 2—3 років після проголошення економічного |
зустрічі з послами іноземних держав у Києві 1993 року Президент України Л.М. Кравчук наголосив, що розпочате |
курсу Л. Кучми в економіці окреслилися зрушення на краще. Почалась реальна приватизація, в результаті якої частка |
Україною ядерне роззброєння проводитиметься поетапно. Роззброєння супроводжувалося значними ускладненнями. |
державної власності скоротилася з 96 до 62 %. Важливим підсумком стала фінансова стабілізація. У вересні 1996 р. |
Насамперед ця справа потребувала величезних коштів та зусиль. Однак рішення відмовитися від ядерної зброї було |
була проведена грошова реформа, її суть полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця, який перебував |
правильним і вигідним для молодої української держави, оскільки завдяки цьому кроку значно полегшувалася її інтеграція |
тоді в обігу, і заміні його гривнею. Разом з тим було здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, роздержавлення |
у світову спільноту. Першому Президенту України доводилося працювати в умовах жорсткого психологічного тиску. |
земель тощо. Збільшилась чисельність безробітних. За межею бідності опинилася більшість українських громадян. |
Націоналісти звинувачували його в поміркованості, комуністи – у відмові від радянських переконань. До того ж деякі |
Причини - такого становища крилися в низькій якості економічної політики, відсутності політичної волі щодо |
політики та й засоби масової інформації ставили у провину Л.М. Кравчуку доведення Радянського Союзу до розколу. У |
оптимізації податкової системи" (прямі й непрямі податки сягали 60—80 %), зниженні бюджетних витрат тощо. |
1992 році Верховна Рада Україна за поданням Президента Леоніда Кравчука прийняла Закон про заснування посади |
Зокрема, жорсткі податкові вимоги за високих цін на кредитні ресурси паралізували виробничо-споживчий обіг. Втрата |
представника Президента, який став іще однією віхою на шляху укріплення вертикалі влади. Проте питання відносин між |
виробниками обігових засобів призводила до зниження конкурентоспроможності продукції. Значною мірою чинна |
представниками Президента і головами обласних та районних рад залишалося невирішеним. Це ускладнювало справу |
податкова система сприяла формуванню "тіньової" економіки, обсяги якої на 1999 р. сягнули не менше 60 % ВВП. По |
управління. У період президентства Леоніда Кравчука постала Українська Православна Церква, пожвавилося релігійне |
суті, "тіньовий" сектор економіки став економічною та фінансовою базою для утворення паралельної державі |
життя, з підпілля вийшли греко-католики. Старі храми почали повертати релігійним громадам, а також будувати нові. |
інфраструктури влади, деформував свідомість людей, призводив до правового нігілізму. Негативним фактором для |
Почало формуватися і громадянське суспільство. Зокрема, була створена громадська організація "Український союз |
розвитку економіки став величезний зовнішній борг. Упродовж 1994— 1999 рр. він зріс більше ніж утричі й становив |
промисловців та підприємців". Одне з найважливіших завдань української влади після проголошення державної |
12,5 млрд. дол. США за ліквідних валютних резервів у 768 млн. дол. Сюди додавалося зростання внутрішньої |
незалежності України полягало у тому, щоб забезпечити нормальні умови життя, підняти рівень добробуту людей. Для |
заборгованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, інших соціальних виплат, загальна сума яких збільшилася |
цього необхідно було здійснити перехід від командної до ринкової економіки, що дало 6 змогу вивільнити творчу енергію |
з 36 млн. до 12 млрд. грн. Не вдалося Л. Кучмі розгорнути й широко рекламовану боротьбу з таким лихом, як корупція |
народу та якісніше реалізувати можливості вітчизняного економічного потенціалу. Політика Кабінету Міністрів полягала |
та хабарництво. У грудні 1999 р. він змушений був визнати, що "криміналізовані буквально всі сфери економіки" і |
у посиленні регуляції і податків. Вона зробила майже неможливою нормальну економічну активність – українські |
"доводиться говорити про фактичну втрату керованості" економічними процесами. Україна перетворилася в одну з |
громадяни повинні були віддавати державі у вигляді податку 90% свого доходу. Така ситуація вела або до |
найкорумпованіших держав світу. На відміну від нехай повільних і непослідовних, але загалом позитивних змін, які, |
гіпертрофованого зростання "тіньової економіки", або подальшого обмеження виробничої та комерційної діяльності. |
починаючи з 2000 р., відбувалися в українській економіці, події на політичній арені України мали протилежний знак. |
Зосередивши у своїх руках велику владу, Л.М. Кравчук виявив мало політичної волі для реформування країни. Його |
Другий президентський термін Л. Кучма розпочав з активних дій, спрямованих на реформування політичної системи. |
нерішучість у впровадженні змін пояснювалася небажанням зачіпати інтереси старої номенклатури, яка прихильно |
16 квітня 2000 р. відбувся всеукраїнський референдум, учасники якого підтримали посилення президентської гілки |
поставилася до української незалежності. Щоправда, така позиція пояснювалася не якимись високопатріотичними |
влади за рахунок повноважень парламенту. На заваді реалізації результатів референдуму стала політична криза |
мотивами, а прагматичним розрахунком: позбавившись московської опіки, вони стали господарями ситуації в Україні. |
наприкін. 2000 р. — у першій пол. 2001 р. Вона розпочалася з оприлюднення народним депутатом О. Морозом 28 |
Зокрема зберігаючи за собою керівні пости вони могли наживатися в умовах гіперінфляції за рахунок дешевих державних |
листопада сенсаційних аудіо записів колишнього охоронця Президента М. Мельниченка начебто розмов Президента |
кредитів (у 1993 році рівень інфляції в Україні становив 10200% і, за оцінкою Світового банку, був найвищим у світі). У |
України та інших посадових осіб, які засвідчували причетність керівництва держави до викрадення, а можливо, й |
1994 році економіка країни опинилася на межі краху. Внутрішній валовий продукт порівняно з попереднім роком впав на |
убивства, опозиційного журналіста Г. Ґонґадзе, повальну корупцію у найвищих ешелонах влади, порушення виборчого |
23%, виробництво промислової продукції – на 27,8%, сільськогосподарської – на 16,5%. Капітальні вкладення за |
законодавства, прав людини, залякування суддів, обмеження свободи слова тощо. У грудні — січні 2000—2001 рр. у |
1992-1994 роки знизились на 57%. Фінансова система держави виявилася практично зруйнованою. У жовтні дефіцит |
багатьох містах виросли наметові містечка, які доносили інформацію про опір. Опозиційними до чинної влади силами |
бюджету досяг 18,5% внутрішнього валового продукту. Ціни порівняно з 1991 роком зросли у 102 рази. Подібна політика |
було створено низку структур: комітет "Україна без Кучми", Форум національного порятунку, Громадський комітет |
викликала значне невдоволення серед українського населення, яке нерідко ототожнювало погіршення свого матеріального |
опору "За правду", до яких увійшли такі відомі політики, як Ю. Тимошенко, Л. Лук'яненко, О. Мороз, С. Головатий, Т. |
становища із набуттям Україною державної самостійності. Загострилося протистояння між законодавчою та виконавчою |
Чорновіл та ін. їх основною вимогою була відставка Президента України та його найближчого оточення. Навесні |
гілками центральної влади, яке на тлі всеохоплюючої кризи закінчилося рішенням обох сторін достроково припинити свої |
напруженість у суспільстві почала спадати. Негативну реакцію Заходу на події в нашій державі істотною мірою |
повноваження та провести позачергові вибори. У березні 1994 року відбулися парламентські вибори. Вони вперше |
пом'якшили дві визначні події: перший в історії візит в Україну Папи Римського Івана Павла II у червні 2001 р. та |
проводилися на багатопартійній основі. У виборах взяли участь 32 політичні партії, з яких 14 здобули право бути |
святкування 10-ї річниці проголошення державної незалежності України. Згодом політичні пристрасті вихлюпнулися на |
представленими у Верховній Раді. Найбільшого успіху домоглися ліві партії (комуністична, яка, користуючись |
парламентські вибори 2002 р., що, як і попередні, відбувалися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. За |
демократичними законами, відновила свою діяльність після заборони, соціалістична та селянська), які, контролюючи |
результатами виборів перемогу святкував правоцентристський блок В. Ющенка "Наша Україна". До парламенту також |
понад третину мандатів, зуміли провести на посаду голови Верховної Ради свого представника – лідера Соціалістичної |
пройшли КПУ, пропрезидентський блок "За єдину Україну", опозиційні блок Ю. Тимошенко й СПУ, а також СДПУ (о). |
партії України О.О.Мороза. Члени цих партій очолили також значну кількість парламентських постійних комісій. |
Восени Україною знову прокотилася хвиля протесту. Зокрема, 16 вересня, в день річниці загибелі Г. Ґонґадзе, опозиція |
|
провела в столиці Всеукраїнські народні збори "Повстань Україно!" за участю десятків тисяч громадян. Багатотисячні |
|
маніфестації відбулися в усіх обласних центрах, багатьох містах і селах. їх учасники висунули вимогу Президенту |
|
Кучмі про негайну відставку, ухвалили звернення до глав іноземних держав та організацій про міжнародну ізоляцію |
|
режиму Кучми. Як з'ясувалося згодом, ці протестні заходи, докорінно вплинувши на свідомість суспільства, були |
|
генеральною репетицією революційних подій 2004 р. Отже, нав'язана Україні владою кланово-олігархічна модель |
|
розвитку довела її до глибокої кризи, ! тотальної бідності, безробіття, фактично стану національної катастрофи. Проте |
|
суспільство терпіло з останніх сил, чекаючи дня президентських виборів, щоб скористатися правом на вільне |
|
волевиявлення і легітимно змінити осоружну владу. |
! |
! |
99. Президентські вибори 2004 року. «Помаранчева революція». |
100. Президентські вибори 2010 року. Політичний курс президента В. Януковича. |
Політичний курс президента В. Ющенка. Найяскравішою подією поч. XXI ст., що хвилею мирних акцій протесту |
Президентські вибори 2010 року стали своєрідним продовженням виборів 2004 року, утвердивши яскравий |
протягом листопада — грудня 2004 р. прокотилася Україною, стала Українська помаранчева революція, названа так за |
|
кольором символіки претендента на президентську посаду В. Ющенка. Вона пробудила українців, змусила їх поважати |
соціополітичний поділ на територіальній основі в Україні. Як і в 2004 році більшість західних та центральних областей |
себе, викликала у мільйонів людей почуття національної гідності, гордості, самоототожненвя з поняттям "громадянин |
проголосували за прозахідного і національно-орієнтованого кандидата в Президенти Юлію Тимошенко, в той час як |
України". Поштовхом до революції стали масові фальсифікації з боку влади під час президентської виборчої кампанії 2004 |
східні та південні області – за проросійського та прокомуністичного Віктора Януковича. Водночас перший тур |
яка стала найбруднішою за всю історію державної незалежності. Претендентами на президентську посаду було |
президентських виборів показав зростання рівня підтримки так званих альтернативних кандидатів – представників |
зареєстровано 24 особи, серед яких найбільшу Довіру мали лідер найчисленнішої парламентської фракції "Наша Україна" |
«третьої сили», до числа яких можна зарахувати Сергія Тігіпка і Арсенія Яценюка. Як бачимо, результати першого туру |
В. Ющенко та прем'єр-міністр і кандидат від владної коаліції В. Янукович. Вранці 22 листопада київський майдан |
засвідчили, що значна кількість виборців умовно кажучи в «помаранчевому», а тепер «біло-сердешному» пасі регіонів |
Незалежності заряснів помаранчевими кольорами. Так розпочалася Українська помаранчева революція. За суттю вона |
та в «біло-голубому» пасі незадоволена кандидатурами двох головних претендентів на президентське крісло. Можна |
була революцією духу, кампанією загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків, інших акцій громадянської |
припустити, що вони трактувались як представники «старої» еліти , які мають нести відповідальність за незадовільні |
непокори мільйонів людей проти антидемократичного режиму, який, сфальсифікувавши вибори, намагався нав'язати |
результати попереднього етапу розвитку України. Відповідно ці виборці під час першого туру надали перевагу |
суспільству на найвищу державну посаду свого кандидата. Головною рушійною силою і найактивнішим учасником |
кандидатам «нової» політики: С.Тигіпко, А.Яценюку та А.Гриценко. Їх ми кваліфікували як «альтернативних» |
революції була молодь, передусім студентська, ідеологом — інтелігенція, а соціальною базою — середній клас. Революцію |
кандидатів. Як бачимо, рівень підтримки цих кандидатів склав в «помаранчевому» та «біло-голубому пасі» майже |
беззастережно підтримали українське селянство і фермерство, значна частина міського населення. 24 листопада |
ідентичний показник: 20,99 % та 20,3 %. В цьому контексті варто згадати, що відсоток громадян, які проголосували |
Центральна виборча комісія (ЦВК) проголосила переможцем президентської кампанії кандидата від влади В. Януковича. |
проти всіх, зріс з 2,34 % під час першого туру до 4,36 % під час другого, тобто трохи більше ніж на 2 відсотка ( в |
Остаточні результати виборів були такими: за В. Януковича 49,46 %, за В. Ющенка — 46,61 % голосів. Команда В. |
абсолютних цифрах, це трохи більше ніж 270 тисяч громадян додатково голосували проти всіх). Співставлення |
Ющенка відповіла тим, що створила Комітет національного порятунку, який взяв на себе відповідальність за захист |
результатів першого і другого турів свідчить, що Ю.Тимошенко зуміла значно краще забезпечити додаткову мобілізацію |
української демократії, оголосила Всеукраїнський політичний страйк і закликала демонстрантів блокувати громадські |
електорату на свою підтримку після першого туру в регіонах «помаранчевого пасу». Ріст її підтримки становив майже |
будівлі, в т. ч. Кабінет Міністрів і президентську адміністрацію. Символом свободи, демократії і нескореності духу |
1,7 раз, що свідчить про готовність електорату до її підтримки за певних умов. В даному випадку такою умовою було не |
українського народу став київський Майдан, який прикував до себе та України увагу всього світу. Ще одним великим |
прийняття перемоги В.Януковича. Натомість резерви збільшення електорального результату у В.Януковича по всій |
гріхом "партії влади" стала спроба розколу України. Спочатку це були штучні нагнітання протистояння між Сходом і |
країні – не значні. Водночас навіть активна мобілізаційна кампанія Юлії Тимошенко не забезпечила їй перемогу у |
Заходом країни, ініційовані у засобах масової інформації, та зловісні сценарії провладних політ технологів на зіткнення |
другому турі президентських виборів, проте невеликий розрив між Тимошенко та Януковичем (менше мільйона |
прихильників В. Ющенка та В. Януковича. Але вони не спрацювали. Далі розпочався сплеск регіонального сепаратизму в |
голосів) поставили під сумнів легітимність обрання останнього. Водночас як і під час президентської кампанії 2004 |
середовищі керівних еліт Сходу та Півдня України. Подолання гострої політичної кризи в Україні кінця 2004 р. стало |
року збереглася тенденція, що чим західніше регіон, тим більше виборців голосувало за Юлію Тимошенко і тим менше |
можливим завдяки таким факторам. По-перше, вирішальне слово належало українському народові, мільйонам людей, які |
– за В. Януковича, і навпаки. ершим указом Віктора Януковича на посаді Президента України стало скорочення |
впродовж кількох тижнів мужньо і водночас мудро і толерантно відстоювали свою свободу на майданах міст і сіл. По- |
робочого штату і витрат на утримання Секретаріату Президента на 20%. Цим же указом він повернув Секретаріату |
друге, занепокоєння ситуацією в Україні світової спільноти, передусім лідерів іноземних держав і міжнародних |
Президента його попередню назву — Адміністрація Президента України. Незважаючи на таке скорочення штату |
організацій. Принципово іншою, порівняно з країнами Заходу" була поведінка Росії, яка з самого початку віддала |
видатки на Держуправління справами при Президенті в 2011-му зросли на 400 млн грн., а сам Янукович потрапив на |
однозначну перевагу В. Януковичу, а н його виборчій кампанії був задіяний навіть президент B. Путін. По-третє, |
третє місце в світі за витратами на президента країни. Формування парламентської коаліції «Стабільність та реформи». |
ухвалення постанов Верховної Ради від 27 листопада і 1 грудня, відповідно до яких визнано такими, що не відповідають |
Після президентської кампанії у Верховній Раді сформовано парламентську коаліцію «Стабільність і реформи» Кадрові |
волевиявленню народу, результати виборів 21 листопада; висловлено недовіру Центральній виборчій комісії та уряду В. |
зміни держапарату. Відновлення управлінської «вертикалі». Масштаби кадрових змін на всіх рівнях структур |
Януковича; По-четверте, доленосні рішення Верховного Суду, який 3 грудня, визнавши неправомірними підсумки другого |
державного апарату після обрання Віктора Януковича на посаду Президента України перевершили «кадрові чистки». |
туру президентських виборів через системні порушення закону, постановив відновити права кандидатів і провести |
Деякі експерти вважають, що незаперечним досягненням нової владної команди є стабілізація політичної системи |
повторне голосування 26 грудня 2004 р. 26 грудня 2004 р. відбулося пере голосування другого туру виборів, за |
України. Разом з тим вони додають, що так і не вдалося втілити в життя гасло про «уряд професіоналів». Кабінет |
результатами якого переміг В. Ющенко: йому віддали свої голоси 51,99% виборців, В. Януковичу — 44,20 %. 23 січня |
міністрів Миколи Азарова формувався за попереднім квотним принципом, проте з яскраво вираженим «регіональним |
2005 р. пройшла офіційна церемонія вступу В. Ющенка на посаду Президента України. Одним із перших рішень |
присмаком» (за деякими підрахунками, більше третини складу чинного уряду — вихідці з Донецького регіону). |
новообраного Президента стало призначення головою українського уряду Ю. Тимошенко. 4 лютого Верховна Рада |
Експерти мають думку, що, напевно, головними вимогами до кандидатів на високі посади були особиста відданість |
рекордною кількістю голосів — 375 дала згоду на призначення першої в історії України жінки на посаду прем'єр-міністра. |
Віктору Януковичу, ефективна участь у президентській виборчій кампанії. Утворення консультативно-дорадчих органів |
Тоді ж затвердили програму нового уряду "Назустріч людям". 26 березня 2006 р. відбулися перші в історії України |
при Президентові України. Їхня діяльність. Указом від 26 лютого 2010 р. Віктор Янукович утворив Комітет з |
парламентські вибори на пропорційній основі. Значні зміни з 2006 р. відбувалися в політичній системі держави — згідно з |
економічних реформ, секретарем якого призначив Ірину Акімову, указом від 26 лютого 2010-го — Національний |
конституційною реформою 2004 р. замість президентсько-парламентської республіки запроваджувалася парламентсько- |
антикорупційний комітетуказом від 9 квітня 2010 р. — Раду регіонів, як консультаційно-дорадчого органу при |
президентська. В результаті повноваження Президента звужувалися за рахунок розширення прав парламенту та |
Президентові України з метою забезпечення взаємодії центральних органів влади та місцевого самоврядування Однак |
сформованого ним уряду. Але ухвалена похапцем у складних умовах реформа була далекою віл досконалості. Тому в повій |
Рада регіонів так і не запрацювала ефективно Політолог Костянтин Матвієнко вважає що цей орган створено для |
Конституції залишалося багато білих плям, взаємовідносини різних гілок влади були виписані нечітко, що значною мірою |
демонстрацій перед телекамерами, що Президент реально управляє державою 26 лютого 2010 р. Віктор Янукович |
розбалансувало політичну систему держави. У першій пол. 2008 р. економіка України мала відносно високу динаміку |
підписав указ про утворення Національного антикорупційного комітету, однією з цілей якого є кардинальне покращення |
економічного зростання, тривало випереджальне підвищення доходів населення, належно фінансувалися видатки |
ситуації у сфері боротьби з корупцією на Україні. Слід відмітити, що Україна в індексі сприйняття корупції опустилася |
бюджету. Істотним недоліком була інфляція Лише за перших 4 місяці 2008 р. споживчі ціни зросли на 13,7 %. У травні |
зі 134 місця в 2010 році на 152 місце в 2011 році Конституційна реформа. Янукович — Президент у президентсько- |
темп їх приросту порівняно з груднем попереднього року становив 14,6 %. Це призводило до зниження ефективності |
парламентській республіці. Конституційний суд визнав неконституційним Закон «Про внесення змін до Конституції |
соціальної політики уряду, зростання напруженості в суспільстві. Ще серйознішою проблемою став прихід в Україну |
України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (політреформу 2004 року) у зв'язку з порушенням процедури його розгляду і |
світової економічної кризи, від якої українська економіка опинилася серед найбільш постраждалих. Значне погіршення |
ухвалення і відновив дію Конституції України 1996 року. 27 січня 2011 р. у Давосі на «Всесвітньому економічному |
економічного становища в Україні істотно загострило перманентну політичну кризу. Поєднання економічної й політичної |
форумі» Віктор Янукович заявив про започаткування 21 реформи у різних сферах життєдіяльності України 1 жовтня |
криз не лише загальмувало розвиток країни, а й стало серйозним викликом для збереження її державної незалежності. Та |
2011 р. набрав чинності Закон «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», |
високо посадовці замість того, щоб усю енергію, ресурси й політичну волю використати для ухвалення узгоджених |
підписаний Віктором Януковичем 9 вересня 2011-го. 17 січня 2013 р. Янукович визнав провал більшості реформ своєї |
фахових рішень, реалізації зобов'язань перед виборцями, спрямовували їх на міжусобні політичні чвари. Це |
команди і звинуватив Миколу Азарова в саботажі |
дезорганізувало їх дії в антикризовій сфері, підвищило інфляційні очікування, зумовило подальше зниження інвестиційної |
|
привабливості економіки. Нового імпульсу політична криза в Україні отримала восени 2008 р., коли 4 вересня було |
|
оголошено про вихід блоку НУ — НС з парламентської коаліції демократичних сил. Такий крок спричинював розпад |
|
коаліції, а у разі не створення нової — розпуск Верховної Ради. Офіційною причиною демаршу пропрезидентських сил |
|
стало спільне голосування фракцій БЮТ і ПР за пакет законопроектів, які обмежували владу глави держави. Загострила |
|
протистояння між коаліціянтами і нечітка, на думку НУ — НС, позиція прем'єр-міністра Ю. Тимошенко стосовно |
|
російської агресії в Грузію. У перманентних конфліктах, насамперед викликаних підготовкою до чергових президентських |
|
виборів, минув і весь 2009 р. У результаті, взаємопоборювання політиків призвело не лише до розбалансованості |
|
державного механізму, втрати контролю влади за процесами в країні, декваліфікації й деградації держапарату, |
|
безвідповідальності чиновників, всеосяжного зростання корупції в суспільстві, погіршення ситуації з дотриманням |
|
законів, а й до втрати довіри до органів влади, нівелювання ідеї державності, розчарування в демократії, зневіри людей у |
|
здатності вплинути на суспільні процеси. З такими настроями українці пішли на президентські вибори 2010 р. |
|
|
|