history

60. Україна в роки Першої світової війни.

62. Перший та другий універсали Центральної Ради.

Приводом до початку 1 серпня 1914 р. Першої світової війни стало вбивство у Сараєві австрійського престолонаслідника

Тільки спираючись на реальну силу, розширивши свою соціальну базу, Центральна Рада могла вступати в переговори з

ерцгерцога Франца-Фердинанда. Війна, яка втягнула у свій вир і українців, була збройним протистоянням двох воєнних

Тимчасовим урядом про національну автономію з надією на успіх. На цьому шляху її діяльність підтримали скликані в

!

!

коаліцій: Антанти (Англія, Франція, Росія) і Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія), але

Києві Всеукраїнські військовий, селянський, робітничий з'їзди, які кооптували до складу Ради своїх представників.

поступово до неї долучилися 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони мали одну мету:

Наприкін. травня 1917 р. до Петрограда прибула українська делегація Центральної Ради на чолі з В. Винниченком.

загарбання чужих територій, встановлення контролю над джерелами сировини, та ринками збуту, боротьба проти

Висловивши прихильність до Тимчасового уряду, вона запропонувала надати широку автономію Україні в межах

національно-визвольних та соціальних рухів тощо. Українські землі в планах воюючих сторін посідали істотне місце.

федеративної Росії, провести українізацію армії, навчальних закладів, призначити на урядові пости в Україні людей, які

Росія, прикриваючись ідеєю "об'єднання усіх руських земель", відкрито готувалася загарбати Галичину, Буковину та

володіють українською мовою, звільнити політичних в'язнів. Однак домагання української делегації були відхилені.

Закарпаття, щоб назавжди покінчити з "мазепинством" і сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула приєднати до

Щоб і надалі відігравати роль найвпливовішої сили в Україні, Центральна Рада 23 червня 1917 р. видала Перший

Габсбурзької імперії хоча б Волинь і Поділля. Німеччина, намагаючись створити потужну світову імперію, також була не

Універсал до українського народу. В ньому проголошувалося право України на державну автономію в складі Росії. "...Не

проти взяти під свій контроль най родючіші землі Європи. Навіть Англія і Франція, які не мали жодних територіальних

відділяючись від усієї Росії, — йшлося в документі, — не розриваючи з державою російською, хай народ український

претензій до України, намагалися використати її для послаблення Австро-Угорщини. Для України світова війна мала

на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям..." Зазначалося також, що тільки всенародно обрані Українські

подвійно трагічний зміст. Єдиний народ, який не мав власної держави, що захищала б його конкретні інтереси, опинився у

установчі збори мають право ухвалювати в Україні закони. Вслід за цим було створено Генеральний секретаріат

двох конфронтуючих таборах. Близько 3,5 млн. українців у російській армії та 250—300 тис. в австрійському війську

Центральної Ради виконавчий орган, уряд автономної України, який очолив В. Винниченко. Генеральними секретарями

боролися та вмирали за чужі для них інтереси. Але найгіршим було те, що сини одного народу, розділеного між двома

стали С. Єфремов, С. Петлюра, X. Барановський, Б. Мартос, В. Садовський, І. Стешенко, М. Стасюк, а генеральним

імперіями, мусили вбивати одне одного. Упродовж усієї війни територія Західної й певною мірою Центральної України

писарем П. Христюк. Стан справ в Україні, зокрема проголошення Першого Універсалу, занепокоїв російські офіційні

стала одним з основних театрів бойових дій на сході Європи. Тут зійшлися разом зі своїми менш потужними союзниками

кола у Петрограді 11 липня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським. Вона

старі супротивники — Австро-Угорщина й Німеччина з одного боку і Росія з другого. Зокрема, під час запеклої Галицької

провела переговори з українськими представниками — М. Грушевським, В. Винниченком і С. Петлюрою. У результаті

битви, що тривала з 19 серпня до 4 жовтня 1914 р., австро-угорську армію було розгромлено. Галичина та Буковина

було досягнуто порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом. Міністри Тимчасового уряду визнали

опинилися під окупацією царської Росії. За 7 місяців російської окупації царська адміністрація знищила тут все, що було

право України на автономію та погодилися, щоб Центральна Рада і Генеральний секретаріат стали крайовими органами

українським: гімназії, близько сотні газет і журналів, книгарні, видавництва, бібліотеки, читальні "Просвіти", наукові,

влади в Україні. Центральна Рада у свою чергу визнавала майбутні Всеросійські установчі збори і до їх скликання

освітні, господарські, спортивні організації. Почалися переслідування греко-католицької церкви. Митрополита А.

зобов'язувалася не здійснювати жодних таємних заходів щодо встановлення автономії України. Під час переговорів було

Шептицького заарештували і депортували в Росію. Незавидною була доля й простих українців, яких мордували як

вирішено проблему представництва в Центральній Раді національних меншин. Неукраїнським партіям та організаціям

австрійські й мадярські вояки, що відступали, так і росіяни, що наступали. Не кращим було становище в під російській

надали ЗО % місць. Передбачалось обрати новий склад Генерального секретаріату, до якого також увійшли б

Україні, де з початком війни царська влада посилила репресії. Було закрито майже всі українські організації та газети, а

представники національних меншин. Таким чином, відступивши від своєї непримиренної позиції щодо України,

загальновизнаного лідера українства М. Грушевського вислано в Росію. У 1916 р. Галичина і Буковина знову стали

Тимчасовий уряд після тривалих переговорів з представниками Центральної Ради наважився на угоду. Але під тиском

тереном найжорстокіших боїв, коли внаслідок багатомісячної битви — т.зв. Брусиловського прориву було завдано великих

Тимчасового уряду від проголошених у Першому Універсалі принципів відступила і сама Центральна Рада. У Другому

жертв та руйнувань, чимало населених пунктів зруйновано вщент, населення евакуйоване, господарство та майно —

Універсалі, схваленому 16 липня 1917 р., вона заявила про визнання Всеросійських установчих зборів, які мали

втрачено. Ця авантюра не принесла перемоги її ініціаторам, навпаки, закінчилася повною поразкою російської армії, її

встановити автономію України, і відсутність наміру відокремлюватися від Росії. Отже, тези про волю України і про те,

відступом за р. Збруч. Наслідки війни були руйнівними для економіки воюючих країн, які опинилися на межі виснаження.

що український народ сам творитиме своє життя, проголошені в Першому Універсалі, у Другому були фактично

Найтяжчих втрат зазнала Російська імперія, а відповідно й українські землі, які перебували в її складі. Це викликало

заперечені. Цей політичний компроміс послабив авторитет Центральної Ради, посіяв у свідомості широких мас недовіру

гостре невдоволення серед багатьох верств українського народу, зростання революційно-визвольного руху. Активізувалася

до неї. Продовжуючи державотворчу діяльність, Центральна Рада на підставі домовленостей з міністрами Тимчасового

страйкова боротьба робітників і селян. На революційну боротьбу стали солдати, які відмовлялися йти в бій, убивали

уряду уклала "Статут Вищого Управління України". Однак новий Кабінет міністрів Росії не затвердив його. Замість

ненависних офіцерів, здавалися у полон, браталися із солдатами противника тощо. До революційного руху активно

Статуту, який українці вважали рівнозначним конституції, було отримано Інструкцію Тимчасового уряду, в якій права

долучалася демократична інтелігенція, зокрема студентська молодь. Усе це свідчило про те, що наприкін. 1916 — на поч.

автономії України значно обмежувалися. До компетенції Генерального секретаріату, який було названо органом не

1917 рр. в Україні, як і в усій Російській імперії, назріла глибока економічна й політична криза. Український народ,

Центральної Ради, а Тимчасового уряду, не належали військові справи, транспорт, міжнародні зв'язки, продовольчі

витримавши на поч. XX ст. чималі випробування, швидко наближався до нових соціальних потрясінь.

справи, пошта й телеграф, призначення урядовців. Його влада поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній:

Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і частково Чернігівську. Тим часом ситуація в Україні з кожним днем

погіршувалася. Розхитане війною економічне життя занепадало. Продовольчих запасів було мало. Податків ніхто не

платив. Суд, поліція не функціонували. З фронту масово втікали солдати, посилюючи безлад у країні. А Центральна

Рада та Генеральний секретаріат замість того, щоб вирішувати назрілі проблеми, надалі залишалися під впливом

Тимчасового уряду.

63. Третій універсал Центральної Ради. Проголошення УНР.

64. Проголошення радянської УНР. Перша україно-більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918 рр.)

!

!

Восени 1917 р. на арену політичної боротьби в Росії активно вступила найрадикальніша частина російської соціал-

Протягом першого місяця після більшовицького перевороту в Петрограді Центральна Рада та її уряд мали в Україні

демократії — більшовики. Вони взяли курс на встановлення диктаторської влади, завуальовано названої диктатурою

найбільший вплив. Переконливим підтвердженням цього стали результати виборів до Всеросійських установчих зборів

!

!

пролетаріату. В ніч з 6 на 7 листопада в результаті збройного перевороту влада в Петрограді перейшла до рук більшовиків.

наприкін. листопада. Більшовики одержали 10 % усіх голосів, а українські партії — майже 75 %. У цій ситуації

Тимчасовий уряд було повалено. В Україні ситуація розвивалася неоднозначно. Привітали петроградські події робітники

більшовики зробили спробу здобути владу шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських і

кількох українських міст, передусім Донецького басейну, тоді як більшість населення підтримала політику Центральної

селянських депутатів. Та коли він 17 грудня 1917 р. почав у Києві роботу, з'ясувалося, що більшість із 2,5 тис. його

Ради, яка засудила більшовицький переворот та ініціювала утворення "Крайового комітету для охорони революції в

учасників становили селяни. З'їзд підтвердив волю українського народу, виявлену на виборах до Установчих зборів, і

Україні". 11—13 листопада 1917 р. у Києві дійшло до збройної сутички штабу Київського військового округу, який

висловив довір'я Центральній Раді. Делегати-більшовики (124 особи) не підкорилися рішенням більшості з'їзду і

підтримував Тимчасовий уряд, більшовицьких військових частин і українського полку, вірного Центральній Раді.

покинули його, переїхавши до Харкова, Там вони об'єдналися з III з'їздом Рад Донецько-Криворізького басейну й

Боротьба закінчилася поразкою штабу, який виїхав на Дон, і придушенням більшовицького повстання. 20 листопада

конституювалися як І Всеукраїнський з'їзд Рад. 25 грудня 1917 р. ця самопроголошена інституція, що спиралася на 10 %

Центральна Рада, яка отримала всю владу, прийняла Третій Універсал. Його зміст не повністю відповідав тогочасним

виборців, в основному російськомовних, продекларувала встановлення в Україні радянської влади та утворення на

патріотичним настроям широких верств українства. У документі йшлося про встановлення Української Народної

противагу УНР Української Радянської Республіки, Новосформований уряд останньої — Народний секретаріат (Артем,

Республіки (УНР) як автономної частини єдиної Росії. Незрозуміло тільки, про яку Росію йшлося. Адже Україна не

В. Затонський, М. Скрипник, Є. Бош та ін.) негайно визнав Україну федеративною частиною Росії, поширив на її

визнавала більшовицької влади, а демократичної Росії вже не існувало. Відповідно до Універсалу, верховним

територію чинність декретів російської Ради народних комісарів (РНК), скасував усі закони та розпорядження

законодавчим органом УНР залишалась Центральна Рада, виконавчим — Генеральний секретаріат. Було визначено

Центральної Ради, дозволив вивозити український хліб до Росії. Більшовицькі організації в Україні розгорнули серед

державні кордони УНР, які охоплювали й Харківську, Катеринославську, Херсонську губернії, а також Таврію. Питання

широких мас українства масовану агітацію, спрямовану проти Центральної Ради. 17 грудня 1917 р. більшовицька РНК

приєднання інших земель, де українське населення становило більшість, мало бути розв'язане згідно з волею їх жителів.

пред'явила ультиматум українському урядові за підписом своїх лідерів В. Леніна та Л. Троцького, що, на словах

Підтверджувалися демократичні принципи свободи слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність

"визнаючи" УНР, був втручанням у її внутрішні справи. Він містив 4 вимоги до Центральної Ради: відмовитися від

особи та житла, право використовувати місцеві мови у відносинах з державними установами, скасування смертної кари,

дезорганізації фронту; не пропускати через Україну козачі формування з фронту на Дон; пропустити більшовицькі

амністію для всіх політичних в'язнів, справедливий суд. Проголошувалися 8-годинний робочий день, право контролю

війська на Південний фронт; припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців. У разі неприйняття цих

уряду та робітників над промисловістю, право національних меншин на національно-персональну автономію, реформа,

вимог протягом 48 год. РНК оголошував Центральну Раду "в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на

місцевого самоврядування, скасування приватної власності на поміщицькі та інші землі нетрудових господарств.

Україні". Зважаючи на те, що Україна є суверенною республікою і ніхто не має права втручатися в її внутрішні справи,

Принципи, сформульовані в Універсалі, було розвинуто й закріплено в окремих законах УНР, зокрема про реорганізацію

Центральна Рада 18 грудня відхилила ультиматум. Це призвело до українсько-російської війни. На боротьбу проти УНР

судів, про народні ради для євреїв, про охорону прав національних меншин України тощо.

було перекинуто 3 більшовицькі російські армії, які, воюючи з-за спини маріонеткового Народного секретаріату, не

!

наражались на звинувачення в інтервенції. А Україну фактично не було кому захищати. Понад мільйон солдатів

українізованих частин колишньої царської армії, які бажали служити в збройних силах України, було демобілізовано,

оскільки чимало лідерів Центральної Ради сприймали регулярну армію як віджилий суспільний організм. Тим часом

більшовики протягом січня 1918 р. зайняли майже все Лівобережжя. Серйозна загроза нависла над Києвом, де до того ж

25 січня вибухнуло більшовицьке повстання. Для захисту столиці було сформовано Студентський курінь, що

нараховував 300 осіб. 27 січня 1918 р. він вирушив на фронт, зупинившись на залізничній станції Крути — за 120 км від

Києва. З ним було 250 учнів старшинської школи табл. 40 гайдамаків. Командування вирішило боронити цей важливий

залізничний вузол, що був ключем до столиці України, Перемога давала шанси утримати Київ до підписання

українською делегацією договору з Центральними державами й отримати союзників у боротьбі проти російської

агресії. Кожний день, навіть кожна година мали велике значення. 29 січня розпочався наступ більшовицьких військ. До

обіду українські юнаки героїчно відбивали ворожі атаки. Але коли не стало боєприпасів, жменька героїв не змогла

витримати наступу переважних військ противника. Частина куреня загинула разом зі своїм командиром, а ті стрільці,

які потрапили в полон, були замордовані там само, під Кругами. Вночі з 8 на 9 лютого українське військо залишило

Київ разом із більшістю членів Центральної Ради, спочатку відступивши до Житомира, а потім укріпившись у Сарнах. 9

лютого російські загони зайняли Київ і вчинили там криваву розправу. Протягом З тижнів вони окупували також

Правобережжя. Сподівання українців на визволення були пов'язані з укладенням Центральною Радою Брестського миру

з Четверним союзом, яке уможливили герої Крут ціною свого життя.

65. Четвертий універсал Центральної Ради. Брестський мир та його наслідки для України.

66. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського

В умовах більшовицького наступу життєво важливим для УНР було укладення миру з Центральними державами:

29 квітня 1918 р., у день, коли припинила діяльність Центральна Рада, у Києві зібрався з'їзд хліборобів-землевласників .

Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. Це вимагало негайного проголошення незалежності. Тому 22

Його делегати одноголосно обрали гетьманом України Павла Скоропадського — авторитетного генерала, нащадка

!

!

січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Четвертий Універсал, яким проголосила: "Віднині Українська Народна Республіка

старовинного козацького роду. Того самого дня прихильники гетьмана майже без кровопролиття оволоділи всіма

стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". Було також підтверджено

державними установами. Очоливши Українську державу, генерал П, Скоропадський поставив завдання відновити у

декларовані раніше права і свободи особи, перейменовано Генеральний секретаріат у Раду Народних Міністрів,

країні порядок, зміцнити її міжнародні позиції, подолати хаос в економіці. Для цього йому були надані широкі

передбачено замінити постійну армію народною міліцією, встановлено державну монополію на низку товарів, внутрішню

повноваження — право видавати закони, призначати уряд, керувати зовнішньою політикою та військовими справами,

й зовнішню торгівлю, запроваджено контроль над банками, ухвалено рішення про проведення виборів місцевих народних

бути верховним суддею. До скликання Українського Сейму в країні мали діяти "Закони про тимчасовий державний

рад, призначено на 2 лютого 1918 р. скликання Українських установчих зборів. Уся земля до початку весняних польових

устрій України". В них було визначено головні напрями діяльності Гетьманату в політичній сфері, організації

робіт мала бути передана трудовому народові без викупу. Через тиждень після проголошення Четвертого Універсалу уряд,

державного управління, надано Гарантії громадських прав населення, оголошено про встановлення Української

який очолював В. Винниченко, склав повноваження. Новим головою Ради міністрів УНР став український соціаліст-

Держави замість УНР. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах, її устрій,

революціонер (есер) В. Голубович. Наприкін. січня Центральна Рада прийняла закони про соціалізацію землі та про 8-

більшість пізніше прийнятих законів багато в чому нагадували дореволюційну систему. За кілька місяців в Україні було

годинний робочий день. Згодом Мала Рада ухвалила закони про Державний герб — тризуб, про громадянство, про новий

створено новий адміністративний апарат. Замість представників Центральної Ради на місцях гетьманський уряд

адміністративний поділ України (на землі), про грошову систему (грошовою одиницею УНР стала гривня). Незважаючи на

призначив губернських та повітових старост. Державні службовці були, за невеликим винятком, українцями, однак не

винятково складну ситуацію. Центральна Рада наполегливо розвивала зовнішньополітичну діяльність. Наприкін. січня

належали до т.зв. свідомих українців, якими тоді вважали членів соціалістичних партій. Останні не змогли стати вище

1918 р. до Бреста прибула українська делегація на чолі з О. Севрюком. Виявивши тактовність і дипломатичний хист, вона

партійних інтересів і об'єднатися в ім'я побудови Української держави. Неабияке значення гетьманська держава надала

відстояла інтереси УНР, підтверджені Четвертим Універсалом. У ніч з 8 на 9 лютого молоді українські дипломати

аграрному питанню, вживаючи заходи, спрямовані на нормалізацію становища на селі, яке потрясали невдоволення,

підписали мирний договір з Центральними державами, які розраховували на великі природні багатства України. Згідно з

суперечності, ексцеси.. На початку листопада було підготовлено проект аграрної реформи, що передбачав примусовий

Брестським миром, усі держави Четверного союзу визнали незалежність і самостійність України, яка стала повноцінним

викуп державою великих земельних володінь і розподіл їх між селянами — не більше як 25 десятин на двір. За

суб'єктом міжнародного права. Західні межі УНР було встановлено по довоєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини.

короткий час існування Гетьманат досяг відчутних результатів у культурно-освітній сфері. Було видано кілька мільйонів

Кордон з Польщею дещо згодом мала визначити спеціальна змішана комісія. За збройну допомогу Німеччини та Австро-

примірників українських підручників для початкових шкіл, у більшості з них введено українську мову. Діяло 150

Угорщини в боротьбі проти агресії Радянської Росії УНР зобов'язувалася поставити їм до липня 1918 р. значну кількість

українських гімназій. У Києві та Кам'янці-Подільському було відкрито українські державні університети. В усіх вищих

"хліборобських і промислових лишок". Інші пункти договору встановлювали дипломатичні відносини між молодою УНР і

навчальних закладах України діяли кафедри української мови, літератури та історії. Було засновано Українську

державами Центрального блоку, регулювали обмін військовополоненими, повернення інтернованих цивільних осіб.

академію наук, державний архів, національну Галерею мистецтв, національний театр, історичний музей, національну

Сторони взаємно відмовлялися від сплати контрибуцій. Окрема таємна стаття Брестського миру була укладена між УНР та

бібліотеку, десятки інших установ, що мали сприяти відродженню української культури. Гетьманський уряд фактично

Австро-Угорщиною. Остання зобов'язувалася поділити Галичину на польську й українську частини і об'єднати українську

започаткував автокефалію Української православної церкви. Значними були успіхи гетьманської України в зовнішній

Галичину з Буковиною в один "коронний край". Проте згодом Австро-Угорщина анулювала цю угоду. Підписання

політиці. Вона поширила дислокацію українських консульських установ на 22 країни та окремі регіони. Щодо

Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшовицьких інтервентів.

дипломатичних відносин, то вони існували з 12 державами світу. Визначним досягненням стало підписання

Необхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918 р. уряд звернувся з відповідним

прелімінарного миру з Раднаркомом Радянської Росії, яка визнавала незалежність Української Держави. Активною була

проханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла понад 450-тисячна австро-німецька армія. Це

політика гетьманського уряду, спрямована на приєднання до складу України українських етнічних земель, які

надало допомозі характер окупації. Падіння Центральної Ради аж ніяк не означало, що її робота протягом 13,5 місяців

перебували під владою Росії, Польщі, Румунії. Було підписано попередній договір з Кримом, який на автономних

була марною. Головна заслуга Ради в тому, що вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу і

засадах мав увійти до складу України. Крім досягнень, за гетьманування П. Скоропадського мали місце чимало

національну культуру.

прорахунків, які виявилися фатальними. Чи не найбільше компрометувала його залежність від Німеччини, окупаційні

війська якої безсоромно грабували Україну. Небезпідставними були звинувачення П. Скоропадського та його уряду в

проросійській політиці. Гетьман був тісно пов'язаний із заможними верствами українства, які спонукали його до

ліквідації соціальних завоювань трударів. Політика гетьманського уряду від початку викликала опозицію більшості

українських політичних партій. Проти неї виступили селянський та робітничий з'їзди, земський союз на чолі з С.

Петлюрою. Курс на анти-гетьманське повстання взяв Український національний союз, очолюваний В. Винниченком.

67. Директорія УНР, її склад, внутрішня та зовнішня політика.

69. Політика радянської влади в 1917 – 1920 рр.

Після перемоги збройного повстання Директорія фактично перетворилася на уряд відродженої Української Народної

Після поразки визвольних змагань 1917— 1921 рр. Україна надовго втратила національну державність, знову

Республіки. В той час вона переживала мить тріумфу, свого найвищого злету. Директорія скасувала декрети гетьманського

потрапивши в задушливі обійми Росії, на цей раз "червоної". Почався період терору, голодоморів, насильницької

!

!

уряду та 26 грудня 1918 р. призначила Раду Народних Міністрів на чолі із соціал-демократом В. Чеховським. У той самий

денаціоналізації тощо. Встановлення влади на українських землях було для більшовиків нелегкою справою. Перші два

день у Декларації Директори УНР була сформульована програма діяльності нової влади. її основні положення

їхні походи на Україну були невдалими: 1-й радянський уряд існував тут з кінця 1917 по квітень 1918 р., а 2-й — з кінця

передбачали: експропріацію державних, церковних і великих приватних землеволодінь та перерозподіл їх серед селян;

1918 по вересень 1919 р. Після поразки наприкін. літа 1919 р. один із провідних керівників більшовицької Росії Л.

організацію "державного робітничого контролю" над промисловістю; безпощадну боротьбу зі спекуляцією; встановлення

Троцький зазначав: "Ні для кого не є секретом, що зовсім не Денікін змусив нас покинути межі України, а Грандіозне

міжнаціональної злагоди тощо. Зазначалося, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції, а

повстання, що підняло проти нас українське сите селянство. Комуну, "чрезвичайку", продовольчі загони, комісарів і

великі промисловці та землевласники будуть позбавлені виборчих прав. 23—28 січня 1919 р. у Києві відбувся

євреїв зненавидів український селянин до глибини своєї душі. В ньому прокинувся вільний дух, який дрімав сотні

всенародний представницький форум, названий Трудовим Конгресом України — свого роду вищий тимчасовий

років; нині він кипить, вирує, як грізний Дніпро на своїх порогах". Тому, збираючись у черговий раз завойовувати

законодавчий орган, що передусім мав вирішити проблему організації влади в УНР та форму державного правління. Він

Україну, більшовики змушені були врахувати свої попередні помилки, насамперед насадження колективізації та

був скликаний з делегатів від селян, робітників та інтелігенції, обраних від територій України, не зайнятих більшовиками,

ігнорування українського націоналізму. Створення 21 грудня 1919 р. третього радянського уряду супроводжувалося

та представників ЗУНР. Важке становище Директорії використала Москва, яка, утворивши маріонетковий український

патріотичною риторикою на кшталт: "Знову постає з мертвих вільна і не залежна Українська соціалістична радянська

радянський уряд на чолі з Г. П'ятаковим, організувала другий похід на Україну. Після серйозних боїв червоноармійські

республіка" та запевненнями про припинення колективізації та реквізиції. Проте було б наївно вважати, що саме ці

частини зайняли майже всю Лівобережну Україну. 5 лютого 1919 р. радянські війська вступили до Києва. Директорія

облудні маневри зробили податливим розбурхане українське суспільство. Тим більше, що більшовики й далі забирали у

перебралася до Вінниці, а згодом — до Проскурова (нині Хмельницький). Внаслідок конфлікту між Головним отаманом С.

селян зерно, правда, стверджуючи, що воно "не для Росії, а для бідних українських селян, для робітників і Червоної

Петлюрою та генералом А. Денікіним почалися відхід і розвал української армії. Оточена з усіх боків ворогами, знесилена

армії, що вигнала Денікіна з України", Л. Троцький наприкін. 1920 р. відверто стверджував: "Радянська влада

голодом і тифом, вона опинилася в жахливому становищі. Тільки в Жмеринці та її околицях від голоду й тифу загинуло 10

протрималася на Україні до сих пір (і протрималася нелегко) в основному силою Москви, великоруських комуністів і

тис. галичан. 6 листопада командувач УГА М. Тарнавський під тиском розпачливих обставин, щоб захистити хворих

червоної армії". Про те саме свідчать і слова X. Раковського, голови маріонеткового Раднаркому України, котрий

стрільців від неминучої загибелі, підписав пакт з генералом А. Денікіним про перехід армії під його командування за

визнавав, що боротьбу за Україну ведуть виключно російський пролетаріат в Україні й російська радянська влада. Ще

умови неучасті у воєнних операціях проти військ Петлюри та надання їй відпочинку. Отже, наприкінці листопада армія й

влучніше висловився головнокомандувач Східного фронту в Україні, полковник царської армії М. Муравйов, заявивши

уряд УНР опинилися в оточенні більшовиків, поляків і денікінців. Було вирішено припинити війну регулярною армією і

наприкін. січня 1918 р.: "Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів, і там, де ц встановлюємо,

перейти до тактики партизанської боротьби. З 6 грудня 1919 р. по 6 травня 1920 р. Наддніпрянська армія здійснила

всеціло підтримуємо її силою цих багнетів". Отже, остаточна перемога більшовицького режиму в Україні була

перший Зимовий похід — по тилах спочатку А. Денікіна, потім більшовиків. Воїни-наддніпрянці пройшли з боями

забезпечена не чим іншим як збройною силою Радянської Росії, яка на весну 1920 р. нараховувала 5 млн. солдатів під

Правобережну Україну, поширивши бойові дії і на Лівобережжя. Вони завдали низку поразок білогвардійським військам,

командуванням 50 тис. колишніх царських офіцерів. Але й за таких умов українці доволі ефективно боролися проти

зруйнували їх комунікації. Це полегшило більшовикам остаточний розгром ден і кінців, які залишили Україну. Тим часом

більшовизму. До серпня 1921 р. 15-тисячна армія H. Махна контролювала окремі регіони у центрі та на півдні України.

українська дипломатична місія у Варшаві продовжувала переговори з поляками. 22 квітня 1920 р. було підписано т.зв.

Крім того, у 1921 р. в Україні та Криму діяло 464 партизанських загони. Деякі з них проіснували аж до кінця 1920-х

Варшавський договір, який передбачав: 1) визнання польським урядом незалежності УНР; 2) встановлення українсько-

років. Характерною ознакою економічного життя в перші роки радянської влади були згортання виробництва, нестача

польського кордону, за яким Польща отримувала Галичину, Західну Волинь, частину Полісся, Лемківщини, Підляшшя,

харчів, палива, безробіття. Таку ситуацію значною мірою спричинила політика більшовиків, які, здійснюючи свою

Посяння і Холмщини; 3) зобов'язання Польщі не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України; 4)

програму, прагнули негайно встановити т.зв. соціалістичний лад, перетворивши народи колишньої царської Росії, в т. ч.

Гарантування національно-культурних прав українського населення в Польщі й польського в Україні.

й український, на об'єкт небаченого за масштабністю та жорстокістю експерименту. З метою виконання більшовицької

програми, а також для забезпечення продовольством Червоної армії, сотень тисяч радянських чиновників та населення

промислових центрів навесні 1919 р. на території маріонеткової Української Соціалістичної Радянської Республіки

(УСРР) було запроваджено жорстку економічну політику, названу "воєнним комунізмом". Вона передбачала

націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову трудову мобілізацію, ліквідацію товарно-

грошових відносин, централізований розподіл продуктів і товарів. Провідне місце в політиці "воєнного комунізму"

посідала продрозкладка (продовольча розкладка — система державних заготівель сільськогосподарських продуктів).

Згідно з нею, селяни зобов'язані були здавати більшовицькій владі всі надлишки і навіть частину необхідної їм

сільськогосподарської продукції, перш за все хліба. Під охороною військових загонів більшовицькі комісари шуліками

налітали на села, конфісковуючи зерно, інші продукти.

68. Проголошення ЗУНР. Акт злуки українських земель.

70. Соціально-економічні перетворення в Україні на основах НЕПу.

!

!

Кульмінацією національно-визвольних змагань українців стало 22 січня 1919 р. — День злуки УНР і ЗУНР. Уже практично

Катастрофічне становище в економіці призвело на поч. 1920-х років до різкого зростання невдоволення політикою

першого дня утворення Західноукраїнської Народної Республіки між урядами УНР і ЗУНР проводились переговори про

більшовиків. Прокотилася хвиля селянських повстань, робітничих страйків в Україні, у Росії. Найбільш драматичним

!з

!

втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір між Радою державних секретарів

був виступ донедавна палких прихильників більшовицької партії — моряків Кронштадта. Вони підняли прапор

ЗУНР та Директорією УНР про "злуку обох українських держав в одну державну одиницю". На засіданні З січня 1919 р.

повстання проти "самодержавства комісарів" за владу рад без більшовиків, проти політики уряду щодо селян та

УНРада в Станіславі, куди переїхав весь апарат уряду, одностайно прийняла ухвалу про об'єднання ЗУНР та УНР, в якій,

робітників. Хоча Червона армія й спецслужби нещадно придушували ці повстання, В. Ленін та його партія були

зокрема, зазначалося: "Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення українського народу, проголошує

змушені визнати провал політики "воєнного комунізму". У березні 1921 р. відбувся черговий X з'їзд РКП(б), на якому

торжественно з'єднання ЗУНР і УНР в одну одноцільну суверенну Народну Республіку". Невдовзі 36 галицьких делегатів

більшовицький вождь переконав однодумців у необхідності нової економічної політики. Основними складовими непу

виїхали до Києва на урочистий Акт злуки, приурочений до першої річниці проголошення самостійності Наддніпрянської

були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин; введення стійкої конвертованої грошової одиниці; дозвіл

України. Погожого морозного дня 22 січня 1919 р. святково прибраний Софіївський майдан у Києві заповнили десятки

приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; запровадження

тисяч жителів столиці, численні гості, військо. О 12 год. над колонами пролунало "Слава", прозвучав національний гімн.

господарського розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції); дозвіл іноземних концесій;

Міністр закордонних справ ЗУНР Л. Цегельський оголосив грамоту — ухвалу УНРади і передав її голові Директорії В.

відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в

Винниченку. У відповідь член Директорії Ф. Швець зачитав Універсал уряду УНР, в якому, зокрема, зазначалося: "Віднині

економіку; заміна продрозкладки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах

воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка

міжнародної ізоляції та масових виступів населення. У сільському господарстві неп передбачав цілу систему заходів,

(Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які

серед яких найголовнішою була заміна продрозкладки продподатком. Розмір продподатку визначався напередодні

вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка...". Після цього відбувся

посівної й був у два рази меншим, ніж розмір продрозкладки, передбаченої на 1921 р. Селянам дозволялося продавати

урочистий молебень. Свято під давніми стінами Софії закінчилося парадом українських військ. З особливим захопленням

надлишок продукції на ринку, організовуватися у кооперативи, а також орендувати землю та використовувати найману

присутні вітали колони Січових стрільців під командуванням полковника Є. Коновальця. Наступного дня Трудовий

працю. У промисловості неп передбачав поверненні дрібних та середніх підприємств їх власникам, проведення

Конгрес майже одностайно (проти проголосувало кілька лівих есерів і представників компартії) ухвалив Універсал про

децентралізації управління промисловістю. Підприємства могли об'єднуватися у трести. Була скасована обов'язкова

Злуку. ЗУНР було перейменовано в Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Державним гербом

трудова повинність, створювались умови для формування ринку робочої сили. У промисловості також дозволялося

Соборної України став тризуб. День 22 січня 1919 р. був одним із найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко

використання найманої праці та оренди. Під час проведення нової економічної політики залучався іноземний капітал

трагічної історії, назавжди залишившись у пам'яті українського народу як свято Соборності України. Але до справжнього

шляхом створення концесій та спільних підприємств. У торгівлі створювалися умови для розвитку трьох її форм:

об'єднання справа так і не дійшла. Вже через кілька днів після проголошення злуки Директорія під тиском більшовицьких

приватної, державної та кооперативної, організовувались ярмарки, У 1922—1924 рр. було введено в обіг нову грошову

орд змушена була покинути Київ. Тому західним українцям годі було ! чекати якоїсь реальної допомоги з

одиницю — червонець, який дорівнював 10 золотим рублям, став конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в

Наддніпрянщини. Справа боротьби з польськими агресорами цілком лягала на їхні плечі.

цілому. Було запроваджено єдину систему податків, створювалися ощадні каси та Ощадний банк. Підсумки непу досить

суперечливі. Завдяки йому було відновлено господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове та

сільськогосподарське виробництво, довоєнного рівня досягли галузі легкої, харчової промисловості, виробництво

предметів споживання, пожвавилася торгівля і товарообмін, була Знята соціальна напруженість.

71. Союзний договір від 30 грудня 1922 р., його сучасна політична оцінка.

72. Політика українізації. Українське національно-культурне відродження 20-х рр..

Поряд зі змінами в економічній сфері, зокрема заміною політики "воєнного комунізму" непом, більшовики мусили

В Україні політика "коренізаціі" набрала форми "українізації". Вона зводилася до дерусифікації політичного і

рахуватися з українським рухом, що значно зміцнів за роки національно-визвольних змагань. Але їхні поступки

громадського життя, до обов'язкового вживання української мови в установах-переведення судочинства на українську

!

!

українцям, як правило, мали декларативний характер. Зокрема, проголошуючи на словах відданість принципу

мову, зміцнення позицій української школи, культури, науки. Це мала бути ліквідація русифікаторської політики та її

самовизначення націй та "визнання самостійності УСРР", російське керівництво на чолі з В; Леніним насправді прагнуло

наслідків. Для службовців, викладачів встановили термін переходу на українську мову. Діяли державні курси вивчення

міцніше прив'язати Україну до Москви. Вже влітку 1919 р. більшовики втягнули її у т.зв. воєнно-політичний союз

української мови і культури. Практично українізацію переклали на плечі Наркомату освіти, але, як згодом з'ясувалося,

радянських республік, під егідою створювалися єдина армія, органи безпеки, деякі інші структури. Наступним кроком

його сил забракло, щоб охопити всі сторони життя. Кадровий кістяк українізації утворили т.зв. національні комуністи.

стало підписання 28 грудня 1920 р. між РСФРР і УСРР Союзного робітничо-селянського договору. За ним Радянська

До них належали М. Скрипник, В. Блакитний, П. Любченко, О. Шумський, А. Хвиля, М. Яворський та ін. До націонал-

Україна фактично втрачала ознаки реального суверенітету, передавши в союзне, а насправді — московське,

комуністів у ролі кадрів українізації без вагань приєдналася українська інтелігенція, яка прагнула компенсувати свою

підпорядкування армію і флот, управління економікою та зовнішньою торгівлею, фінанси, можливість розпоряджатися

поразку в революції активною культурницькою діяльністю. Окрему групу становили українські реемігранти, зокрема

трудовими ресурсами, шляхами ї навіть засобами зв'язку. Ще більше зросла залежність України від російського центру,

М. Грушевський і Ю. Тютюнник, та галицькі українці, які також повірили у серйозність курсу на українізацію. Рішуче

коли ЗО грудня 1922 p. І з'їзд Рад Росії, України, Білорусі й Закавказької федерації (Азербайджан, Вірменія, Грузія)

українізували пресу: до 1926 р. кількість газет українською мовою збільшилася до 60 %, а в 1933 р. вона становила вже

ухвалив у Москві декларацію і договір про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Єдине, чого

89 %. Якщо в 1925/26 рр. українською мовою видавали 46 % книжок, то у 1931 р. — 77 %. На українську мову

вдалося домогтися національним республікам — це уникнення сталінської моделі об'єднання, яка передбачала входження

переводили театри, радіомовлення, кіностудії. З ініціативи одного з провідних ідеологів курсу українізації М.

їх на правах автономій до складу Російської Федерації. За основу державного союзу було взято ленінський федеративний

Скрипника національна мова впроваджувалася навіть у школах командного складу і в деяких червоноармійських

принцип, що формально надавав суб'єктам об'єднання однаковий статус. В. Ленін не був противником централізації, але

частинах. Поряд з українізацією не менш наполегливо здійснювалася політика, спрямована на задоволення потреб

розумів, що негайне створення відверто централізованої держави за образом і подобою Російської імперії негативно

національних меншин. При Наркоматі освіти було засновано Раду національних меншин. У жовтні 1924 р. створено

вплине на перспективи "світової соціалістичної революції". Однак, як показало майбутнє, створення СРСР все ж

Молдавську автономну СРР. До 1931 р. завершено організацію 25 автономних районів та 1074 сільрад нацменшин.

ґрунтувалося на принципі імперського централізму, .який реалізовувався через диктатуру правлячої компартії,

Діяли національні школи. Українізація перейшла межі республіки, охопила Кубань, Казахстан, Далекий Схід, де

поставлення вірних Москві людей на чолі республік. Союзний договір передбачав: 1) теоретичну юрисдикцію

видавали українські газети, існувало українське радіомовлення. На Кубані, де проживало 3 млн. українців, діяло 240

українського радянського уряду на території республіки над сільським господарством, внутрішніми справами,

шкіл, педінститут, видавали книжки. У 1932 р. українізація безпосередньо підійшла до дерусифікації великих міст, де

правосуддям, освітою, охороною здоров'я та соціальним забезпеченням; 2) поділ повноважень із союзним урядом у

вона мала завершитися поверненням до українства населення, яке вживало в побуті мішану російсько-українську мову,

питаннях виробництва продуктів харчування, робочої сили, фінансів, народного господарства та інспекції; 3) виключну

"суржик". І тут досягли значних успіхів, незважаючи на перешкоди бюрократичної верхівки. З 1926 по 1932 р. частка

компетенцію союзного уряду у зовнішніх зносинах, армії, флоті, зовнішній торгівлі, зв'язку, транспорті. За Конституцією

українців у індустріальному пролетаріаті збільшилася з 41 до 53 %. Процес українізації, запроваджений більшовиками

СРСР 1924 р. Україна мала формальне право на вихід із союзу, але лише за дозволом компартії. Пізніше генеральний

згори як тактика зближення з українським народом, зустрівся з бурхливим процесом українського національного

секретар ЦК ВКП(б) Й. Сталін визнавав: "За бажанням республіки можуть вийти з СРСР. Та в кожній з них на те й існує

відродження, що йшло знизу догори. Відповідно, сер. — друга пол. 1920-х років стали періодом значних зрушень у

компартія, щоб вони цього ніколи не побажали". Легітимність договору про створення СРСР с сумнівною, оскільки всі

менталітеті українства, Подоланні наслідків багатовікової русифікаторської політики, розширення сфери дії української

рішення приймалися партійною верхівкою, а про такі загальнодемократичні механізми, як опитування чи референдум,

мови, нового осмислення традицій, національних цінностей. Все це зумовило зростання впливу національної ідеї, що

ніхто й не згадував. Крім того, деякі дослідники стверджують, що навіть з погляду радянського права під час утворення

вже само по собі лякало Москву. Ще одним головним болем для неї стало т.зв. націонал-ухильництво. Воно

союзної держави припустилися серйозних порушень. Так, історик Я. Дашкевич, проаналізувавши союзний договір 1922

пов'язувалося насамперед з кількома іменами: письменника М. Хвильового, який своїм гаслом "Геть від Москви"

р., дійшов таких висновків:. 1) Радянський Союз як тоталітарна держава був утворений з допомогою брутальної сили, яка

закликав до подолання провінціалізму української культури, звільнення її від рабського наслідування російських

від свого виникнення навіть не дбала про те, щоб своє терористичне існування і правовий нігілізм маскувати юридичними

зразків, творчого засвоєння європейського досвіду; наркома освіти О. Шумського, що різко засуджував російський

формулами; 2) Україна, приєднуючись до союзного договору 1922 р. як нібито окрема соціалістична держава, вже в той

шовінізм та централізм; економіста М. Волобуєва, котрий стверджував, що економічна політика СРСР ґрунтується на

час перебувала в становищі колонії, що було закріплено де-юре два роки раніше російсько-українським союзним,

нехтуванні інтересів України і є, по суті, колоніальною. До певного часу московське керівництво, зайняте

договором 1920 р.; 3) так званий союзний договір 1922 р. ніколи не вийшов поза стадію проекту, який ще треба було

внутрішньопартійною боротьбою, не могло ефективно втручатися в українські справи. Та в міру зміцнення позицій Й.

доповнювати, обговорювати, затверджувати і вводити в дію. Як міжнародний акт він не був ратифікований і ніколи не діяв

Сталіна, формування адміністративно-командної системи почався наступ на українізацію. Під приводом захисту

ні формально, ні фактично. Жорстка централізаторська тенденція, що посилювалася в умовах тоталітарного режиму,

загальнодержавних інтересів обмежувалася самостійність України, набирала сили тенденція до унітаризму. Поступово

призводила до обмеження і так незначних прав республік, які об'єдналися в Радянському Союзі. Проте сам факт існування

розмивався закладений у Конституції поділ компетенції Союзу та республіки, суверенітет якої ставав дедалі

та визнання УСРР з чітко окресленою територією, своєю адміністрацією, центром, апаратом, із можливістю розвивати

формальнішим. Аналогічні процеси відбувалися і в національно-культурній сфері. Головною загрозою для соціалізму

культуру, мову, літературу створював певні умови для національно-культурного відродження українського народу.

було оголошено місцевий націоналізм, а не російський шовінізм, як раніше. Апарат наркомату освіти, головного

провідника політики українізації, був повністю заміщений на обласному рівні і на 90 % — на районному. Звільнили з

роботи бл. 4000 українських учителів та 210 викладачів педагогічних інститутів. З 1938 р. в українських школах стало

обов'язковим вивчення російської мови. Українська абетка, граматика і словник були максимально наближені до

російських. Зменшувалася кількість українських шкіл, скорочувалися наклади україномовних видань, закривалися

українські театри тощо. Деукраїнізація призводила до посилення російських впливів, зокрема у науково-дослідницьких

закладах частка росіян з 1929 по 1934 р. зросла з Зі до 50 %, тоді як українців — упала з 50 до 30 %, Ллє

найстрашнішим явищем став масовий терор, започаткований ще В. Леніним відразу після перемоги більшовицького

перевороту. З кінця 1920-х років він набрав особливого розмаху і був спрямований насамперед проти української

інтелігенції. Незабаром українізація була втоплена в крові, задушена в муках штучного Голодомору.

!

!

73. Прискорена індустріалізація України ти її наслідки.

75. Масові репресії 30-х років ХХ ст.. в Україні, їх наслідки.

Мордуючи селянство голодомором, комуністичний режим ні на мить не забував і про інтелігенцію, яка очолювала

У сер. 1920-х років, просуваючись рейками непу, економіка України завдяки працьовитості народу наближалася до

процеси українізації, стимулювала національну самосвідомість українського народу, а відповідно й прагнення

показників 1913 р. Відбудова зруйнованого за роки Першої світової війни та революції господарства в основному

реального суверенітету. Цілеспрямована боротьба проти української національної інтелігенції, насамперед тієї, яка

завершилася. Проте Україна, як і раніше, була переважно аграрним краєм з низьким рівнем агрокультури. Основна

брала активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917—1921 рр. та українізації, видатних діячів науки й

частина її населення займалася ручною працею, в містах зростало безробіття, села залишалися перенаселеними. За роки

культури, розпочалася вже наприкін. 1920-х років. її першими наслідками стали викриття згадуваного вже

непу економічно зміцнів значний відсоток українського селянства. Проект всеосяжних докорінних економічних

"національного ухилу" в КП(б)У, розгром міфічних "Українського національного центру", "Польської організації

перетворень розробили у 1928 р. Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами

військової", "Блоку українських націоналістичних партій", "Всеукраїнського боротьбистського центру", "Троцькістсько-

якого стали п'ятирічки. Першу п'ятирічку 1928—1933 рр., зі слів Й. Сталіна, виконали за 4 роки і 3 місяці. Насправді

націоналістичного блоку" та ін. Застосовуючи фіг зичний і психологічний терор, каральні органи змушували своїх

навіть мінімальний п'ятирічний план розвитку господарства був недовиконаний, а з окремих видів продукції

жертв визнавати членство у цих сфабрикованих "таємних антирадянських організаціях" на показових судових процесах.

затвердженого обсягу виробництва в довоєнний час взагалі не було досягнуто. Основними джерелами індустріалізації

19 квітня 1930 р. особливий склад Верховного суду УСРР виніс вирок у справі "Спілки визволення України" (СВУ),

були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму

трактованої як контрреволюційна організація. Із загальної кількості заарештованих для проведення показового процесу

трудівників і примусової праці політв'язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і

над "ворогами народу" було виділено 45 знакових постатей — провідних учених, письменників, діячів культури. Серед

монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та ін. На відміну від розвинутих країн світу, в СРСР

них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський, Й. Гермайзе, церковний діяч В. Чехівський,

індустріалізація не здійснювалася для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки, споживання промислової

письменниця Л. Старицька-Черняхівська. Після процесу СВУ погром української інтелігенції продовжився. У зв'язках з

продукції населенням обмежувалося. Сама держава ставала не тільки власником створюваних промислових об'єктів, а й

СВУ звинуватили ієрархів Української автокефальної православної церкви. Як наслідок, у січні 1930 р. УАПЦ змушена

споживачем їх продукції: в основному зброї та засобів виробництва, Фінансові засоби для цього черпалися з бюджету,

була само розпуститися, а митрополита М. Борецького, десятки єпископів та сотні священиків незабаром заслали до

тобто шляхом" визиску людей, який був можливим лише в тоталітарній державі. Отже, розвиток промисловості в Україні

таборів. Наступного року значну частину інтелігенції на чолі о М. Грушевським було звинувачено у належності до вже

мав і надалі відбуватися у старому напрямі, що сформувався ще за царських часів. І тоді, і тепер роль України зводилась

іншої "ворожої організації'" — "Українського національного центру". Жертвами брехливих звинувачень стали 50 осіб,

до забезпечення Росії паливом, необробленим металом і важким прокатом. Наступні п'ятирічки не внесли суттєвих змін —

яких засудили на строк від трьох до шести років. (У 1934—1941 рр. 33 з них знов засудили за "антирадянську

у другій п'ятирічці на Україну припало ще менше коштів, лише 16,7 %. від загальної суми по Союзу, а у передвоєнні роки

діяльність" і "шпигунство". 21 особу розстріляли, 12 отримали нові строки. Почалися гоніння проти Всеукраїнської

— 14,5 %, тоді як частка Росії зросла до 7Ї %. Така ситуація змусила вченого-економіста М. Волобуєва заявити, що

академії наук: було введено цензуру на її видання, закривалися найдіяльніші секції, виганялися й піддавалися репресіям

революція в економіці нічого не змінила - Україна залишилася колонією Роси. У 1930-ті та наступні роки вона була

т.зв. буржуазні націоналісти. Репресії проти української інтелігенції нерідко підтримували й українські націонал-

остаточно позбавлена навіть залишків національної економіки. Ще ніколи в історії жодне суспільство не робило спроби

комуністи, але незабаром настала і їх черга. У 1932 р. ЦК ВКЩб) звинуватив КП(б)У в толерантності до українського

здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий період. Для цього конче необхідною була масова

"націоналістичного ухильництва". У результаті боротьби проти націоналізму чисельність республіканської

активність усіх, ентузіазм мільйонів за мінімального матеріального стимулювання, гострого дефіциту товарів народного

парторганізації за кілька років зменшилася удвічі. До жовтня 1933 р. зі своїх посад було усунено 80 % секретарів

споживання, продуктів харчування, послуг. Значних обсягів набирала примусова праця в'язнів, передусім політичних.

парторганізацій і 75 % усіх чиновників у місцевих радах. Виключення з партії та звільнення з роботи тягнуло за собою

Адже табори ГУЛАГу (рос. абревіатура — Головне управління таборів СРСР) давно перетворилися зі спец резервацій для

арешт і розстріл, у кращому випадку — вислання й ув'язнення в таборах. На зміну десяткам тисяч репресованих

політично неблагонадійних , на грандіозні комбінати дармової праці, куди робочу силу постачали строго за раціонально

українських керівників прибували кадри з Росії та інших радянських республік. Якщо репресії кінця 1920-х — першої

розробленими планами й графіками.

пол. 1930-х років були насамперед спрямовані проти українців, то терор 1937—1938 рр. охопив увесь Радянський Союз

і мав на меті змести всіх реальних та уявних ворогів комуністичного режиму. У той час репресіям піддавалися не лише

керівні особи, а й робітники, колгоспники, інтелігенція, військовослужбовці й навіть діти "ворогів народу". Суспільство

дедалі глибше занурювалося у трясовину страху, розпачу, деградувало морально. За особистою вказівкою Сталіна від

імені ЦК ВКЩб) заарештованих піддавали тортурам. Так, у підмосковній тюрмі "Сухановка" існувало не менше 52

видів катування. Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної

частини нації, а й понівечили долю багатьох людей, пов'язаних родинними узами з репресованими, — т.зв. "членів

сімей ворогів народу", сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення

власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії. ВІН залишився в пам'яті людства під назвою

Великого Терору.

!

!

!

!

76. Західноукраїнські землі в 20 -30-х роках ХХ ст.. Утворення ОУН.

Політична палітра західноукраїнського суспільства нараховувала 12 партій, які відображали всю гаму ідеологічних

переконань — від украй лівих до вкрай правих. Загалом у визвольному русі західних українців проти польського

панування у міжвоєнний час чітко простежуються три основні течії: легальна, націоналістична та комуністична.

Наймасовішим та найвпливовішим серед партій "легального сектору" було Українське національно-демократичне

74. Колективізація сільського господарства та її наслідки. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні.

об'єднання (УНДО). Воно було спадкоємцем довоєнної УНДП і виступало за незалежність України та конституційну

демократію, підтримувало політику "органічного розвитку", яка передбачала захист економічних, політичних і

!

національно-культурних інтересів українців. Під її впливом перебувала значна частина українських фінансових,

Суцільна колективізація розпочалася вже у 1929р., названому "роком великого перелому". Було визнано, що Україна мала

кооперативних та культурних закладів краю. До провідних лідерів об'єднання належали Д. Левицький, В. Мудрий, С.

все необхідне, щоб попереду інших республік здійснити колективізацію. Комісія, очолювана наркомом землеробства СРСР

Баран та ін. Головним виразником соціалістичних тенденцій виступала найстаріша серед українських партій —

!

Я. Яковлєвим (Ешптейном), встановила терміни суцільної колективізації в основних зернових районах. Постанова ЦК

радикальна. її безперечною заслугою було поширення впливу на північно-західні українські землі, де після об'єднання з

ВКП(б) від 5 січня 1930 р. "Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву" зарахувала

Українською партією соціалістів-революціонерів, була утворена спільна Українська соціалістична радикальна партія.

Україну до групи районів, де колективізацію мали завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Початок колективізації

УСРП обстоювала створення незалежної соборної України, закликала до справедливого поділу земель, обмеження

показав, що селяни не бажають відмовлятися від своєї власності й передавати її в колгоспи. Адже усуспільнювали не

приватної власності тощо. її очолювали Л. Бачинський, І. Макух, Д. Ладика. Значних здобутків досяг український

тільки засоби виробництва, а й продуктивну худобу, птицю, реманент. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого

кооперативний рух, сутність якого визначалася гаслом "Спирайся на власні сили". Найбільші з кооперативів

насильства. Ті, хто не вступав до колгоспу, прирівнювалися до ворогів радянської влади і злочинців. Адміністрація млинів

—"Маслосоюз", "Центробанк", "Народна торгівля" та інші розгорнули свої філії по всій Галичині. Кооперація дала

відмовлялася молоти їм зерно, їхніх дітей виключали зі шкіл, лікарі не приймали їх як пацієнтів тощо. "Ліквідація

поштовх впровадженню нових способів господарювання серед українського селянства, І створила умови для

куркульства як класу" мала на меті насамперед знищення сільського прошарку, яким здатен був організувати опір

централізованого збуту сільськогосподарської продукції, в т. ч. за кордоном, поклала край лихварській заборгованості

"суцільній колективізації". Проте й це не допомогло. Селяни відмовлялися йти до колгоспів, продавали або забивали

галицького села, сприяла поступовому поліпшенню економічного .становища його мешканців. Нараховуючи в Галичині

худобу, ховали чи псували реманент, інше майно, яке підлягало колективізації. У1928—1932 рр. в Україні було винищено

4000 кооперативів із загальною кількістю понад 700 тис. членів, український кооперативний рух успішно конкурував з

майже половину поголів'я худоби, на відновлення якого потрібні були десятиліття. У багатьох випадках доходило до

польським, а й став засобом економічного самозахисту та самоврядування західноукраїнського суспільства. Важливим

відкритих селянських протестів, які нерідко переростали у збройні повстання, що охоплювали цілі райони. Загалом, за

чинником визвольного руху галицьких українців була греко-католицька церква, національний характер якої остаточно

підрахунками дослідників, упродовж 1930 р. в Україні відбулося понад 4 тис. виступів за участю 1,2 млн. селян. На їх

викристалізувався завдяки її главі митрополиту А. Шептицькому. Захищаючи інтереси пригнобленого люду, він

придушення було кинуто регулярні війська, в т. ч. бронетанкові підрозділи, артилерію, а подекуди навіть авіацію. Події

використовував свій хист, авторитет, власні фінанси. Щороку утримував 40 бідних студентів, у Львові на власні кошти

набували загрозливих масштабів. На початку березня 1930 р. газета "Правда" надрукувала статтю Й. Сталіна

збудував середню школу, надавав матеріальну допомогу приватним школам, був щедрим меценатом та добрим знавцем

"Запаморочення від успіхів", де засуджувалися "перегини" в колгоспному будівництві. Головну відповідальність за

українського мистецтва. Отже, "легальний сектор" українського визвольного руху, по суті, охоплював усі сфери

"викривлення парт лінії" Сталін лицемірно перекладав на місцеве керівництво, провина якого полягала лише в тому, що

національного життя — від виробництва сільськогосподарської продукції до витворення наукових і культурних

воно ревно виконувало партійні вказівки. Почався масовий вихід селян із колгоспів, насамперед в Україні, де їх кількість

цінностей. Завдяки йому вдалося розбудувати, насамперед на східно галицьких теренах, сильне громадянське

становила понад 50 %. Але такий перебіг подій не влаштовував більшовицьке керівництво, тому вже у вересні 1930 р.

суспільство, яке перетворювалося на своєрідну "державу в державі". Українці, всупереч дискримінаційній політиці

відновився наступ на селян-одноосібників. У результаті до кінця 1932 р. в УСРР було колективізовано майже 70 %

польської влади, зуміли не тільки зберегти попередні національні завоювання, а й до певної міри примножити їх.

селянських господарств, що володіли 80 % посівної площі. Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти

Організаційні витоки українського націоналізму були пов'язані з діяльністю Української військової організації (УВО),

українського народу був голодомор 1932—1933 рр. Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати

яка виникла 1920 р. у Празі. Ініціатором її створення стала група старшин УСС та УГА на чолі з Є. Коновальцем.

основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння

Головною метою УВО була Українська самостійна соборна держава, яка мала бути здобута в результаті

радянській владі. "Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону.

загальнонаціонального повстання українського народу проти окупантів. Для підготовки виступу УВО планувала

Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями", — писав американський

відповідним чином впливати на настрої українців та поширювати серед них дух непримиренності до загарбників, її

професор Р. Конквест. Головною причиною голодомору 1932—1933 рр. була цілеспрямована злочинна політика

підпільна діяльність зводилась головним чином до індивідуального терору, щодо представників окупаційної влади,

більшовицького керівництва. Адже сам Сталін визнавав, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931

дезорганізації комунікацій, експропріації та знищення майна державних установ. Нелегальна революційна діяльність

р. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава цілеспрямовано конфісковувала більшу їх частину, в т. ч. зерно, яке

УВО й твори Д. Донцова дали поштовх до формування й об'єднання численних молодіжних націоналістичних груп як у

призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів, ігноруючи заклики і попередження українських

Західній Україні, так і за її межами. Впродовж 1927—1928 рр. відбулося злиття УВО й низки націоналістичних

представників з місць. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду, який неможливо назвати інакше, як штучний.

організацій, які наприкін. січня — на поч. лютого 1929 р. на установчому конгресі у У Відні проголосили утворення

Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися. Вище партійно-державне керівництво Української СРР, зокрема

Організації українських націоналістів (ОУН). Головою Проводу українських націоналістів обрали Є. Коновальця,

генеральний секретар КП(б)У С. Косіор, голова ВУЦВК Г. Петровський, голова Раднаркому України В. Чубар, не знайшло

керівника УВО. Головною метою ОУН проголошувалося встановлення незалежної соборної національної держави на

в собі політичної волі та особистої мужності протистояти диктату Й. Сталіна, фактично ставши слухняним знаряддям у

всій українській етнічній території. Реалізувати мету планувалося шляхом національної революції. Домінуючою силою

його руках. Залишившись без хліба, селяни їли мишей, щурів та-горобців, кісткову муку і кору дерев. Відбувалися

українського суспільства мала стати ОУН, яка відкидала будь-який партійний чи класовий поділ і представляла себе як

численні випадки канібалізму (лише офіційно за фактом канібалізму 1933 р. в Україні було зареєстровано 2 тис.

рух, а не партію. Економіка майбутньої держави мала поєднувати як приватну, так і націоналізовану та кооперативну

кримінальних справ). Конфіскації збіжжя тривали, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. За вказівкою

форми власності. У політичній діяльності ОУН дотримувалася тактики "перманентної революції", яка передбачала

московських емісарів В. Молотова, Л. Каґановича, П. Постишева, які керували хлібозаготівлею в Україні, коли хліба не

регулярні збройні акції проти окупантів. Такі дії поряд із каральними заходами польської влади мали довести

було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси їжі. Траплялися випадки, коли вилучали навіть шкіряні

українське суспільство до стану постійного революційного кипіння, яке у відповідний момент переросло б у всенародне

речі, щоб їх не варили та не їли. Купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко

повстання. Крім того, численні терористичні акти, експропріації майна, диверсії мали привернути увагу міжнародної

гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанови

громадськості до "українського питання", стримати приплив польських колоністів, сприяти надходженню коштів для

"Про охорони соціалістичної власності", за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася "вища міра соціалістичного

революційної діяльності. Активність ОУН на західноукраїнських землях значно зросла після того, як із червня 1933 р.

захисту" — розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термія не менше 10 років. Як крадіжка

крайовий провід очолив енергійний і рішучий С. Бандера, Він підготував два резонансні політичні вбивства, щоб

кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не

помститися за наругу над українським народом: 21 жовтня 1933 р. було застрелено аташе радянського консульства у

дивно, що сучасники називали цю постанову "законом про п'ять колосків". Намагаючись врятуватися, тисячі селян,

Львові О. Майлова як представника комуністичного режиму, котрий організував колективізацію і голодомор у

незважаючи на те, що шляхи, які вели до міста, були блоковані, все ж пробивалися туди в надії купити хліба. Однак

Радянській Україні, а 15 червня 1934 р. — міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького, відповідального за

сільським жителям продавати хліб заборонялося. Не знайшовши порятунку в місті, вони вмирали там просто на вулицях.

проведення "пацифікації".

У Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Києві, інших містах померлих від голоду кожного ранку збирали і вивозили

до братських могил. Аби позбавити селян можливості дістати щось для харчування, їм не дозволялося також найматися

самостійно на роботу на промислові підприємства, переходити або переїжджати в Росію. На кордоні з нею, як і з

Білоруссю, а тим більше з Румунією та Польщею, стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України.

Рятуючи дітей від голодної смерті, окремі батьки будь-якою ціною везли їх до міста і залишали в установах, лікарнях,

просто на вулицях. "Хто не мав іншого рятунку, — згадує Р. Дзюбіна, яка під час Голодомору проживала на Київщині, —

виходили до поїзда і під час руху закидали своїх дітей до вантажних вагонів, надіючись на те, що їх десь хтось зніме і

таким чином дитина виживе". Загалом у 1932—1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 10 млн. осіб. Особливо болісно лихо

відобразилося на дітях: у багатьох селах після голоду закривалися школи — їх більше нікому було відвідувати. Тим самим

підривалася етнічна основа становлення української нації — село, знищувався прошарок, від якого залежали процвітання

суспільства, здатність його до розвитку. Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За

масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має

аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху,

необоротно вплинула на генофонд нації. (Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 р. у четверту суботу

листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій.)

!

!

77. Радянсько –німецькі договори 1939 р. та їх історичне значення.

78. Початок Другої світової війни. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР.

Напередодні Другої світової війни українські землі входили до складу чотирьох держав: СРСР, Польщі, Угорщини та

Безпосереднім наслідком німецько-радянських домовленостей була збройна агресія 1 вересня 1939р. Німеччини проти

Румунії. Тому "українське питання" було одним з найважливіших у передвоєнній міжнародній політиці. Драматизм

Польщі, яку підтримали її союзники: Англія і Франція. Так вибухнула Друга світова війна, найжорстокіша в історії

ситуації полягав у тому, що багатомільйонна європейська нація стала об'єктом безсоромного торгу на "дипломатичному

людства. 17 вересня під приводом захисту "єдинокровних братів" у війну вступив СРСР, чого Польща явно не очікувала.

ринку". Ініціатором гендлю виявилася нацистська Німеччина, яка, потребуючи спільників для реалізації своїх

В результаті вже 27 вересня Варшава капітулювала. У Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі та інших містах відбулися

експансіоністських задумів, вирішила здобути їх коштом українських земель. Першою жертвою стала Карпатська Україна,

спільні паради союзних військ — радянських і німецьких. Отже, Радянський Союз не тільки сприяв розв'язуванню

яку зухвало було віддано на розтерзання Угорщині. Ще вдалішими мали стати наступні "торги", адже значною мірою за

Другої світової війни, а й на її початковому етапі став фактичним союзником нацистської Німеччини. Радянізація

рахунок Західної України А. Гітлер планував окупувати Польщу, унеможливити формування антинацистської коаліції, про

західноукраїнських земель. В цілому зміни, що відбувалися в Західній Україні, мали суперечливий характер. З одного

яку в той час домовлялися Англія, Франція і СРСР, перетворити СРСР на свого тимчасового союзника; створити

боку: 1. Здійснювалась експропріація маєтків польських землевласників. 2. Проведено земельну реформу (конфісковано

стратегічний плацдарм для нападу на той самий СРСР. Як з'ясувалося, розрахунки фюрера справдилися. Вже 23 серпня

землеволодіння поміщиків, монастирів і державних чиновників). Земля передавалась селянським комітетам, яким

1939 р. між Німеччиною і Радянським Союзом було підписано договір про ненапад — "пакт Ріббентропа — Молотова"

належало поділити її серед безземельних і малоземельних селян; до кінця 1939 року було конфісковано 2753 млн. га –

терміном на 10 років та таємний протокол до нього, за яким Європа фактично була розділена на сфери впливу між

майже третину всіх сільськогосподарських угідь, але близько половини цієї площі роздали селянам, решта мала

тоталітарними режимами — нацистським і комуністичним. Зокрема, передбачався поділ Польщі, згідно з яким до СРСР

послужити основою для створення колгоспів і радгоспів тощо. 3. Націоналізовано промисловість, торгівлю і банки.

мали відійти західноукраїнські та західнобілоруські землі. Тривалий час комуністи виправдовували альянс із нацистами

Введено 8-годинний робочий день. Зменшено безробіття. 4. Українізовано державні установи і судочинство. Значно

необхідністю відвести воєнну загрозу від своєї країни. Насправді, радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним прагнуло

розширено мережу українських шкіл (якщо в 1939 році таких шкіл було лише 139, то в 1940 році – 6000). Для

спрямувати німецьку агресію на Захід, насамперед проти Англії та Франції, щоб дочекатися, коли "капіталісти

підготовки вчителів відкривалися педагогічні технікуми, вчительські інститути; у Львівському університеті навчання

перегризуться між собою", а тоді запровадити в Європі радянські порядки. Однак усе сталося "з точністю до навпаки": в

велося українською мовою. Ліквідовувалась неписьменність серед дорослого населення. 5. Поліпшувалось медичне

результаті відмови Радянського Союзу від дальших переговорів з Англією та Францією про формування антинацистської

обслуговування, особливо на селі (відкривалися нові лікарні, амбулаторії, медпункти, пологові будинки тощо). Зі

коаліції (щоправда, вина за зрив переговорів лежить і на згаданих державах, оскільки вони постійно зволікали з

східних областей України сюди приїхало чимало медичних працівників. 6. Розширювалась мережа культосвітніх

підписанням договору) та у зв'язку з наступним перетворенням Польщі на стратегічний плацдарм нападу Німеччини на

закладів тощо. Але, на жаль, ці позитивні зміни затьмарились репресивним свавіллям, командно-адміністративними,

СРСР початок німецько-радянської війни став значно ближчим.

тоталітарними методами, які ламали віками сформований уклад життя. Отже, даючи оцінку приєднанню Західної

України до складу Української РСР, доцільно сказати, що, незважаючи на злочини тоталітарного режиму, які, звичайно,

нічим не можна виправдати, сам факт об'єднання після майже 600-літнього роз'єднання українських земель заслуговує

!

позитивної оцінки. Цього український народ чекав багато століть, але методи і мета з якою здійснювали цей акт

більшовики були недемократичними, злочинними і антинародними.

79. Напад Німеччини на СРСР. Оборонні бої на Україні 1941-1942 рр.

18 грудня 1940 р. Генеральний штаб Збройних сил Німеччини завершив розробку плану "Барбаросса", що передбачав

напад на Радянський Союз. Важливе місце у завойовницьких планах нацистів відводилося здобуттю у якнайкоротші

терміни України з її родючими землями й величезними сировинними ресурсами. 22 червня 1941 р. о 4-й год. ранку

Німеччина разом із союзниками напала на СРСР. На українському відтинку фронту радянсько-німецьке воєнне

співвідношення було таким: в людях — 1:1,4, артилерії — 1,3 : 1, танках — 4,9 : 1, літаках — 2,4 :1. Проте навіть за цих

порівняно сприятливих обставин зупинити німців на радянському кордоні не вдалося. Згідно з військовою доктриною,

СРСР готувався воювати на чужій території, тому більше половини радянських запасів — зброї, боєприпасів,

обмундирування, техніки, пального — було складовано поблизу кордону. У результаті за перший тиждень війни ЗО % всіх

запасів боєприпасів, 5,4 млн. із 7,6 млн гвинтівок, 191 тис. із 240 тис. кулеметів, 50 % усіх запасів пального і продфуражу

було або знищено, або захоплено противником. За перші З тижні війни Червона армія втратила 850 тис. осіб, 3,5 тис.

літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат (німецькі бойові втрати в живій силі були в 10 разів меншими). До кінця 1941 р. ворог

окупував майже всю Україну. Слабко підготовлена та погано озброєна Червона армія не витримувала натиску німецького

війська. На відчайдушний опір воно наразилося на лінії Луцька — Бродів — Рівного — Дубна, де з 23 по 29 червня велися

перші на Східному фронті танкові бої. Значний героїзм виявили й кинуті напризволяще оборонці прикордонних застав у

Сокалі, Перемишлі, Володимирі-Волинському. Але, як правило, нацисти зосереджували на ключових напрямках потужні

сили і за рахунок цього без жодних ускладнень проривали радянську оборону. У зв'язку з нестачею зброї та боєприпасів,

втрачених через недалекоглядну політику вищого державного керівництва, склалася ситуація, коли гвинтівкою у перших

боях нерідко був озброєний лише один з трьох, а то й з п'яти червоноармійців. До того ж солдатам на один день активних

боїв видавали боєприпаси, яких було замало навіть для відбиття однієї атаки ворога. В результаті багато підрозділів і

частин Червоної армії потрапляли в оточення, а тому, як правило, змушені були гинути або здаватися у ворожий полон.

Зокрема, у середині вересня 1941 р. під Києвом німецькі війська взяли в кільце 660 тис. бійців та командирів Південно-

Західного фронту, а наприкінці травня 1942 р. під Харковом у німецький полон потрапили 240 тис. осіб.

!

!

!

!

81. Визволення України від німецько-фашистських загарбників (1943-1944 рр.).

80. Окупація України гітлерівською Німеччиною та Рух Опору (радянський, національний, польський).

Наслідки Другої світової війни для України. Перемога під Сталінградом у лютому 1943 p., розгром німецьких військ у

У липні 1942 р. вся українська територія була остаточно окупована. Втрати Червоної армії тільки вбитими і полоненими

Курській битві в серпні 1943 p., самовіддана праця мільйонів людей у тилу під гаслом "Все — для фронту, все — для

дорівнювали бл. 5 млн. осіб, тоді як втрати німців — трохи більше 250 тис. Від радянської кадрової армії на той час

перемоги", а також допомога союзників по антигітлерівській коаліції створили необхідні передумови для наступу

залишилося тільки 8 %. Значною мірою причини перших поразок Червоної армії були зумовлені злочинною політикою

Червоної армії по всьому фронту. Відкрилася можливість для оволодіння Лівобережною Україною, форсування Дніпра та

комуністичного режиму напередодні війни. Другим фактором, який став безпосередньою причиною поразок Червоної

створення стратегічних плацдармів на Правобережжі. Забезпечивши чисельну перевагу над ворогом, радянські війська

армії на першому етапі війни, була якась незбагненна самовпевненість Й. Сталіна, що його союзник А. Гітлер у 1941 р,

просувалися на захід, витісняючи нацистських загарбників з України. У результаті успішної Чернігівсько-Прип'ятської

на Радянський Союз не нападе. Хоча підстав для такого оптимізму не було жодних. Свідченням агресивних намірів

операції, що почалася в серпні 1943 p., частини і з'єднання Центрального фронту прорвали сильну оборону ворога і в ніч

були постійні порушення німцями радянського кордону. Тим часом нацисти, завоювавши Україну, встановили на її

на 9 вересня форсували Десну. До 14 вересня вони визволили понад 100 насалених пунктів. 15 вересня взяли Ніжин —

території окупаційний режим у вигляді сумнозвісного "нового порядку". Мета нацистів зводилася до насильницького

останній великий укріплений пункт противника на київському напрямку. Великих успіхів досягли також війська

пограбування завойованих територій, максимального очищення їх від корінного населення та запровадження для решти

Воронезького фронту, які до 20 вересня вигнали противника з 800 населених пунктів північних областей України. Поразки

системи жорстокої позаекономічної експлуатації. Новоявлені колоністи прагнули витравити національну свідомість

німецьких військ змусили Гітлера прибути зі ставки в Східній Пруссії до Вінниці. Нацистське командування розробило

українців, а тому вдалися до розчленування України як історично-географічної та політичної цілості. Закарпаття ще у

плани стабілізації ситуації, але вони зазнали краху. 21 вересня було взято Чернігів і відкрито шлях до Дніпра. Протягом

березні 1939 р. було передано німецькій союзниці — Угорщині. Буковина, Ізмаїльщина та "Трансністрія" — Одеська,

вересня 1943 р. від гітлерівців очистили Харківську, Сумську, Чернігівську, Полтавську області та лівобережні райони

частини Вінницької й Миколаївської областей були приєднані до іншої союзниці Німеччини — Румунії. Галицькі

Київщини. Німецьким військам не вдалося утримати й Донбас, не виправдав їхніх сподівань могутній Міуський рубіж.

області як "дистрикт Галичина" були включені до "Генерал-губернаторства", створеного на території окупованої

Наступальну операцію за оволодіння Донбасом війська Південного і Південно-Західного фронтів почали 13 серпня. Вона

Польщі. З більшості українських земель було утворено т.зв. Рейхскомісаріат Україна зі столицею у Рівному. Донбас і

тривала до 23 вересня 2943 р., гітлерівські війська були вигнані з Горлівки, Макіївки, а 8 вересня і з м. Сталіно (Донецьк).

Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового командування. Всі частини розділеної України

Частини Південно-Західного фронту вийшли до Дніпра. Почався кульмінаційний момент битви за Україну. Під

були ізольовані одна від одної, спілкування між ними заборонялося. На чолі рейхскомісаріату Гітлер поставив

безперервним вогнем артилерії та ударами авіації противника воїни мусили проводити переправу через Дніпро. На правий

безжального Б. Коха, україно ненависницька політика котрого не знала меж. "Якщо я знайду українця, гідного сісти за

берег пливли хто як кіт: тримаючись за колоди, дошки, порожні діжки, ящики, плащ-намети, напхані соломою. Посильну

один стіл зі мною, — заявляв цей расист, — я звелю його негайно розстріляти". Гітлерівці провадили в Україні

допомогу надавало населення придніпровських сіл. Але солдати тисячами тонули в холодній осінній воді. Тоді ж

нещадний геноцид проти місцевого населення. Тут виявлено майже 300 місць масових страт населення, 180 концтаборів

розгорнувся наступ у напрямку Запоріжжя і Дніпропетровська. За вміле керівництво бойовими діями під час штурму

смерті, 50 Гетто, де нацисти замордували 5264 тис. осіб мирного населення, причому євреїв і циганів майже поголовно,

Запоріжжя, яке зайняли 14 жовтня, групу командирів нагородила орденом Б. Хмельницького, заснованим у жовтні 1943 р.

та військовополонених. До Німеччини було вивезено на каторжні роботи 2400 тис. осіб, передусім молоді. Значна

Війська Південного фронту прорвали німецьку оборону на р. Молочна і "закрили" в Криму 200-тисячну 17-ту армію.

частина їх загинула на чужині від виснаження, хвороб, травматизму. "Новий порядок", запроваджений нацистами в

Вранці 3 листопада 1943 р. несподівано для німецьких військ частини колишнього Воронезького, а тоді 1-го Українського

Україні, викликав опір місцевого населення, хоча спочатку частина українців, передусім західних, налякана

фронту почали рішучий наступ на Київ. Сталін наказав зайняти українську столицю до річниці більшовицького

комуністичними репресіями 1939—1941 рр., зустрічала німецьке військо як визволителів. Багатьом Німеччина

перевороту. 6 листопада ціною величезних жертв радянські війська ввійшли до Києва. У 1944 р. було проведено низку

видавалася єдиною зовнішньою силою, яка могла допомогти як у відновленні української державності, так і в боротьбі

операцій, котрі дали змогу 4 Українським фронтам розгромити угруповання німецьких військ "Південь" і групу "А",

проти більшовизму. 30 червня 1941 р. у Львові ОУН-б організувала Українські національні збори, які без погодження з

зайняти всю Україну і Крим. Так, у результаті успішної Житомирсько-Бердичівської операції війська 1-го Українського

німцями проголосили Акт відновлення Української держави та сформували уряд — Українське державне правління

фронту до середини січня 1944 р. майже повністю очистили від німецьких військ Житомирську" частково Київську,

(УДП) на чолі з Я. Стецьком. У всьому краї відбувалися збори, маніфестації українців на підтримку відновлення

Вінницьку і Ровенську області. Війська 2-го Українського фронту піл час Кіровоградської операції не тільки відкинули

української державності. Проте реакція німців на таке "самоуправство" була негативною. Вже на початку липня 1941 р.

ворога від Дніпра, а й створили загрозу Корсунь-Шевченківській групі німецьких військ, оточеній 28 січня 1944 р. 17

вони заборонили діяльність УДП, заарештували його голову Я. Отецька, а також С. Бандеру та інших українських

лютого вона перестала існувати. Одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією праве крило 1-го Українського фронту

діячів. Від них вимагали відкликати Акт 30 червня 1941 р. Однак ніхто не виявив слабкодухості. У відповідь нацисти

провело Ровенсько-Луцьку операцію, після чого радянські війська вийшли з болотисто-лісової місцевості на оперативний

кинули С. Бандеру, Я. Стецька та деяких інших провідних членів націоналістичного руху до концентраційного табору

простір. У березні 1944 р. на величезному фронті від Луцька до гирла Дніпра майже одночасно почали наступ 3

Заксенгаузен, де вони перебували майже до кінця війни. Вся мережа бандерівських організацій змушена була перейти в

Українських фронти. З 4 до 17 квітня 1944 р. війська пройшли до 350 км, оволодівши Вінницею, Проскуровом,

підпілля. Восени 1941 р. нацисти знову завдали репресивного удару по ОУН. Зокрема, у вересні було заарештовано бл.

Тернополем і Чернівцями. Окремі частини 25 березня 1944 р. вийшли на державний кордон з Румунією. Успішно

2 тис. та розстріляно кілька сотень членів бандерівських "похідних груп". їх завданням було, рухаючись услід за

розвивали радянські війська наступ на півдні України, 13 березня вони взяли Херсон, 28 березня — Миколаїв, 10 квітня —

фронтовими німецькими частинами, пропагувати по містах і селах ідею самостійності України, організовувати цивільну

Одесу, 12 травня повністю зайняли Крим. 10 червня 1944 р. розпочалася літня кампанія радянських військ, якій

адміністрацію, розгортати мережі оунівського підпілля. Десь через два місяці гестапо накинулося вже на ОУН-м,

передувало відкриття союзниками по антигітлерівській коаліції 6 червня Другого фронту. Наступаючи на захід, 17 липня

розстрілявши понад 40 провідних членів цієї організації, серед них відому поетесу О. Телігу. В умовах жорстокого

передові частини перейшли кордон СРСР і вступили на територію Польщі. Після розгрому оточених німецьких військ під

окупаційного режиму ОУН кинула клич до самооборонної боротьби. її осередками спершу стали Волинь і Полісся, де

Бродами (поряд з німцями там воювала дивізія "Галичина", що складалася з українців, котрі сподівалися перетворити її на

від початку війни діяли партизанські відділи "Поліської Січі" під проводом Т. Бульби-Боровця. Там само були

повноцінну українську армію) радянські частини 27 липня ввійшли до Львова і Станіслава. Гітлерівське командування

сформовані партизанські частини обох ОУН. У результаті об'єднання всіх цих розрізнених військових формувань була

поспішно відводило війська до Карпат. У результаті Карпатсько-Ужгородської операції закінчилося звільнення від

створена Українська повстанська армія (УПА), днем заснування якої вважають 14 жовтня 1942 р. — свято Покрови

нацистської окупації території України в її довоєнних кордонах. На останній стадії операції було очищено від військ

Пресвятої Богородиці. 21—25 липня 1943 р. відбувся ПІ надзвичайний збір ОУН, який визначив головні програмні

противника Ужгород. 28 жовтня 1944 р. завершилося визволення Закарпатської України. Остання подія створила умови

вимоги організації в нових умовах: право кожного народу на творення своєї держави, рівність усіх громадян України

для возз'єднання українських земель. У травні 1945 р. уряди Радянського Союзу і Чехословаччини підписали договір про

незалежно від національної належності, свобода слова, друку, совісті й світогляду. Збір заявив, що ОУН бореться проти

передачу Закарпатської України до складу УРСР, що збільшило територію останньої до 577 тис. кв. км. У квітні 1945 р.

імперіалізму, тому має за противника як СРСР, так і нацистську Німеччину. З німецькими окупантами боролись і

Червона армія почала штурм Берліна. 8 травня нацистська Німеччина капітулювала, а 9 травня було відзначено день

радянські партизани. Щоправда, наслідки першого етапу становлення партизанського руху були сумними. Із залишених

Перемоги. Влітку того самого року радянські війська спільно із союзниками розгромили й далекосхідного агресора —

першого року війни в Україні 3500 партизанських загонів і диверсійних груп на червень 1942 р. дані були лише про 22

Японію, яка 2 вересня також змушена була капітулювати. Так закінчилася Друга світова війна.

діючих підрозділи. Решта розпалася або була розгромлена. Тільки з другої пол. 1942 р. партизанський рух почав

відроджуватися. Боротьба партизанів, набираючи розмаху, вимагала єдиного централізованого керівництва. Був

створений Український штаб партизанського руху на чолі з високопоставленим офіцером НКВС Т. Строкачем. Щоб

розширити партизанську боротьбу на Правобережжі, туди наприкін. жовтня 1942 р. рейдом вирушили партизанські

з'єднання С. Ковпака і 0. Сабурова. Партизани очистили від ворога в північно-західній частині України і південній

частині Білорусі велику територію, яку назвали "Партизанським краєм". На осінь 1942 р. партизанський рух у

Правобережній Україні набагато зріс і становив для окупантів грізну силу. Проте досить часто діяльність партизан

зводилася до демонстрації радянської присутності на окупованих територіях. Здійснивши декілька нападів на нацистів,

вони відходили вглиб лісів. Тим часом мирне населення за такі дії розплачувалося з окупантами кров'ю. Загалом УПА,

партизанські загони, підпільник своїми! діями наближали визволення України від німецьких окупантів.

!

!

82. Україна в системі міжнародних відносин після Другої світової війни.

83. Труднощі відбудовчого процесу. Голод 1946-1947 рр. в Україні.

Воз’єднання українських земель. У ході Другої світової війни постало питання про утворення міжнародної організації, яка

Відбудова та розвиток господарства України у повоєнні роки відбувалися в умовах, коли переважна більшість

б перебрала на себе функції збанкрутілої Ліги націй. Восени 1944 р. на конференції у Вашингтоні в маєтку Думбартон-

українських земель опинилися у межах однієї держави. Переживши страхіття війни, заплативши за перемогу над

Окс представники СРСР, США, Англії та Китаю підготували пропозицію про створення ООН і обговорили основні

загарбниками надзвичайно високу ціну, українці, як й інші народи СРСР, сподівалися на докорінні зміни в суспільстві,

положення Статуту ООН. На Ялтинській конференції в лютому 1945 р. США, СРСР та Англія прийняли рішення про

насамперед на припинення репресій та поліпшення матеріальних умов життя. Однак їх надії не справдилися. Головною

скликання установчої конференції ООН 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско. Учасниками конференції могли бути всі

метою тоталітарного комуністичного режиму було прагнення до якнайшвидшого відновлення та зміцнення своїх

держави, які оголосили війну Німеччині і Японії до 1 березня 1945 р. Право стати членами ООН отримали Українська РСР

позицій усередині країни та на міжнародній арені, незважаючи на ціну. Україна під час Другої світової війни зазнала

і Білоруська РСР. Зміну кордонів Радянського Союзу в Європі, яка була здійснена за пактом Ріббснтропа-Молотова в

більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Відступаючи з України, нацисти, як і більшовики у 1941 р.,

1939-1940 pp., партнери Сталіна по антигітлерівській коаліції визнали тільки у випадку з Польщею (поглинення країн

вдавалися до тактики "спаленої землі", тобто знищували за собою все, що б міг використати противник. Як наслідок,

Балтії не визнавалося до 1991 p.). Мотивом для такого визнання була необхідність возз'єднання українського і

загальна сума збитків, яких зазнали населення Й господарство України, становила понад 40 % національного багатства.

білоруського населення в кордонах двох радянських республік-держав - України і Білорусії. Оскільки лінією Керзона не

На руїни було перетворено 720 міст та 28 тис. сіл України, 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних

могли бути точно розмежовані кордони розселення українців, білорусів і поляків, з новим урядом Польщі було укладено

установ, 33 тис. навчальних і науково-дослідних закладів, 19 тис. бібліотек, понад 30 Тис. колгоспів, радгоспів, МТС. 10

договір про обмін населенням прикордонних районів. Тим самим українські етнічні землі на захід від лінії Керзона мали

млн. осіб залишилися без даху над головою. Проте найстрашнішими були людські втрати, які в Україні становили 8

бути за взаємною згодою де українізовані, а землі на схід від цієї розмежувальної лінії - де полонізовані. Залишалася,

млн. осіб, загальні демографічні втрати — понад 14 млн. осіб. Економічне становище українських земель значно

однак, остання українська етнічна територія поза межами УРСР - Закарпатська Україна. Вона була поглинута після

ускладнювалося тим, що на початку війни відбувалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Всього

загибелі Чехословаччини союзником нацистської Німеччини - Угорщиною. Чехословаччина, як було зрозуміло,

за межі республіки було вивезено майже 1 тис. заводів, 30 212 тракторів, майже все обладнання з українських

відновлюється після війни в її довоєнних кордонах, включаючи Підкарпатську Русь. Проте під час зустрічі з президентом

електростанцій, більше 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т шкур, хутра тощо. Крім того, з України евакуювали понад 4 млн.

довоєнної Чехословаччини Е.Бенешем у Москві Сталін наполягав на тому, щоб Закарпаття було возз'єднане з основною

людей. У Донбасі було затоплено усі шахти, знищено промислові об'єкти Дніпрельстану, всі 54 домни, висаджено у

частиною України у складі СРСР. Бенеш потребував радянської підтримки і розумів, що Червона армія буде в

повітря мости, зруйновано залізниці, телеграфні лінії тощо. -І 3 усього, що було евакуйовано під час війни з І України,

Чехословаччині раніше від англо-американських військ. Тому він не заперечував можливості передачі Закарпаття

поверталася незначна частина. За вивезене майно Україна не отримала жодної компенсації. Натомість за нове

Радянському Союзу у майбутньому, але наполягав на відновленні довоєнних кордонів його держави з Німеччиною і

обладнання, яке надходило в Україну після війни, доводилось платити з власного бюджету. Завдяки героїчним зусиллям

Польщею. 8 травня 1944 р. в Лондоні була підписана угода між СРСР і Чехословаччиною про порядок відносин між

українського народу вдалося досягти значних успіхів у відбудові зруйнованого війною господарства. Щоправда,

радянським командуванням і чехословацькою адміністрацією після вступу на територію країни Червоної армії. Згідно з

відбудова промисловості здійснювалася однобоко. Як і раніше, випереджальними темпами розвивалися галузі важкої

угодою на визволену територію повинен був призначатися чехословацький урядовий уповноважений, який після

промисловості, хронічно відставала харчова та легка промисловість. Усього до травня 1945 р. було відбудовано і

завершення воєнних операцій мав узяти у свої руки управління громадськими справами. Негайно після звільнення від

введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило майже третину довоєнних

окупантів всієї території Закарпаття М.Хрущов надіслав на допомогу радянській військовій адміністрації апаратних

виробничих потужностей. Серед них Дніпрогес, заводи "Запоріжсталь", "Азовсталь", машинобудівні заводи Києва,

працівників ЦК КП(б)У. Разом із членами військової ради 4-го Українського фронту на чолі з Л. Мехлісом вони за

Харкова, введено в дію газопровід Дашава — Київ. На кін. 1950 р. більше, ніж до війни, видобували залізної руди,

короткий час організували місцеві органи влади - тимчасові народні комітети. На зборах і мітингах, які скликалися під час

виробляли прокату чорних металів, продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо. Особливо складним у

виборів, висловлювалися вимоги і прохання прийняти Закарпатську Україну "в лоно матері-Вітчизни". 26 листопада 1944

повоєнний період було становище сільського господарства, яке внаслідок війни та колективної системи господарювання

р. з'їзд народних комітетів у Мукачеві схвалив Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з УРСР і вихід її зі

повністю деградувало. Хронічно не вистачало техніки, реманенту, тяглової худоби, насіння, робочих рук. Вироблена

складу Чехословаччини. З'їзд утворив Народну раду - тимчасовий орган законодавчої і виконавчої влади з 17 осіб на чолі з

колгоспами продукція фактично, вилучалася державою методом продрозкладки. Оплата праці сільських виробників

і.Туряницею. У лютому 1945 р. в Кошице відбулася конференція Комуністичної партії Чехословаччини. Виступаючи на

була символічною, а існували вони, в основному, за рахунок присадибних ділянок. Село не забезпечувалося пенсіями.

ній, Г.Гусак заявив від імені всієї партії, яка за допомогою радянської адміністрації перетворювалася на найбільш

Більшість колгоспників не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишити села. Катастрофу сільського

впливову політичну силу на визволеній частині країни: Карпатські українці вирішили приєднатися до СРСР, возз'єднатися

господарства України довершила жорстока посуха, яка знищила врожай у південних областях республіки. Почався

зі своїм рідним народом. Ми цілком поважаємо це рішення і по-справжньому, по-братерськи бажаємо реалізації усіх їхніх

голод 1946—1947 рр., який охопив значну територію, де проживали мільйони людей. За найскромнішими підрахунками,

національних ідеалів". У березні в Москву були запрошені лідери основних політичних сил країни на чолі з президентом

понад 1 млн. осіб загинуло. Траплялися випадки людоїдства. СРСР мав достатні резерви для забезпечення людей

Е.Бенешем. Вони проголосили утворення Національного фронту чехів і словаків. 4 квітня на основі досягнутої

зерном. Однак добірну пшеницю вивозили за кордон, а власне населення партія й уряд кинули на поталу. В цілому

домовленості Бенеш призначив в Кошице новий уряд на чолі із З.Фірлінгером. Наступного дня на першому засіданні

експорт зернових із СРСР у 1946— 1947 рр. становив 2,5 млн. т, що могло б вирішити проблему голодуючих регіонів.

уряду була офіційно проголошена програма дій, розроблена на з'їзді КПЧ і прийнята на переговорах у Москві. Вона

Від голодної смерті багатьох східних українців урятувала допомога селян західноукраїнських областей, де ще не було

увійшла в історію Чехословаччини під назвою Кошицької урядової програми. Зокрема в ній вказувалося: "Уряд

колгоспів. Західні українці чесно, по-християнськи, виконали людський обов'язок перед земляками, які опинилися у

потурбується про те, щоб якомога швидше було розв'язане питання про Закарпатську Україну, поставлене самим

безвихідному становищі. Але їхньої допомоги було замало, оскільки масштаби катастрофи були надто великими. Лише

населенням цієї області. Уряд бажає, щоб це питання було розв'язане у відповідності з демократичним висловленням волі

в 1947 р., на рішучі прохання першого секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова, Сталін дав вказівку виділити Україні

народу Закарпатської України, в дусі повної дружби між Чехословаччиною і Радянським Союзом". Готуючи Закарпатську

продовольчу і насіннєву позику , а також 140 млн. руб. для організації безплатного харчування населення. Хоча ця

Україну до офіційного включення у склад Радянського Союзу, органи державної безпеки "очищали" її від людей, які

"допомога" була мізерною, але якоюсь мірою полегшила становище мешканців південних областей України. Отже,

заплямували себе співробітництвом з угорським окупаційним режимом або виступали проти радянської влади. З

післявоєнна відбудова народного господарства здійснювалася шляхом жорстких командно-адміністративних методів

особливою ретельністю вишукувалися не колаборанти, а "українські буржуазні націоналісти", які брали активну участь у

управління, ігнорування інтересів простих людей. Поряд із вагомими успіхами, насамперед у галузях важкої

творенні Карпатської України в 1938-1939 рр. У травні 1945 р. в Празі був заарештований президент Карпатської України

промисловості, темпи розвитку харчової та легкої промисловості, сільськогосподарського виробництва значно

о. Августин Волошин. Незабаром він загинув у московській тюрмі. 25 делегатів з'їзду народних комітетів Закарпатської

відставали, не задовольняючи потреб населення у предметах споживання.

України були заарештовані за "антирадянську агітацію". Ця формула звинувачення вживалася у випадку небажання

людини погодитися на приєднання її малої батьківщини до Радянського Союзу. 29 червня 1945 р. між Чехословаччиною і

Радянським Союзом було підписано договір про включення Закарпатської України (за діючою тоді конституцією

Чехословаччини - Підкарпатської Русі) до складу СРСР. У складі УРСР з'явилася Закарпатська область, територія якої

!

дорівнювала 12,9 тис. кв. км. Загальна територія УРСР досягла 577 тис. кв. км.

!

!

!

!

85. Хрущовська «відлига» (1953-1964 рр.): політика десталінізації та соціально-економічні перетворення в

Україні.

Уже в перші місяці після смерті тирана, коли в керівництві ЦК КПРС (назва з 1952 р.) почалася боротьба за владу,

Україна відчула деяке полегшення: Відновилися елементи українізації. Тим часом з ініціативи М. Хрущова, який

вийшов переможцем у боротьбі за владу в Москві, розпочалися процеси, спрямовані на лібералізацію суспільно-

політичного життя. Вони започаткували період, який увійшов в історію під назвою відлига. Головним здобутком цього

84. Відновлення радянської влади в Західній Україні. Операція «Вісла».

часу стала реабілітація безвинних жертв сталінських репресій. У ніч з 24 на 25 лютого 1956 р. на XX з'їзді КПРС М.

Хрущов виголосив таємну доповідь про культ особи Сталіна. Делегати були шоковані, почувши про злочини

!

жорстокого тирана, сфабриковані ним І змови, його військову некомпетентність, депортації цілих народів тощо. Гостро

Новий прихід радянської влади в Західній Україні зустріли насторожено. Ще до її появи сотні тисяч людей з болем і

критикуючи Сталіна, М. Хрущов, проте* не згадував про злочинну суть самої комуністичної системи. Та, незважаючи

розпукою залишали рідний край і виїздили на Захід, розуміючи, що більшовизм несе нові страждання українському

на непослідовність, сам факт викриття зловісної діяльності Сталіна мав велике значення, адже було зроблено крок до

!

народові. Зважаючи на те, що раніше Східна Галичина, Волинь, Північна Буковина, Бессарабія і Закарпаття були

зламу страхітливої репресивної машини, що перетворила країну на великий концентраційний табір. В Україні процес

аграрними окраїнами різних держав, за 5—10 років ці землі, згідно з партійними постановами, мали зрівнятися за

десталінізації суспільного життя розгортався дещо повільніше, ніж у центрі. Тон і зміст критики були стриманішими.

промисловим відношенням зі східними областями УРСР. Уже в 1950 р. промислове виробництво Західної України

Зміни стосувалися переважно сфери культурного життя. В галузі ідеології та політики вони не виходили за межі

становило 10 % загальноукраїнського проти 3 % у 1940 р. Проте індустріалізацію краю здійснювали бездумно, без

вказівок центру. Така ситуація значною мірою зумовлювалася надто свіжими ще в пам'яті широкомасштабними

урахування доцільності й наявності сировини, не кажучи вже про абсолютну байдужість до проблем охорони

репресіями, які в Україні, як ніде набрали найстрахітливіших. ознак. Проте з наростанням валу засудження сталінізму

навколишнього середовища. Швидкими темпами зростала чисельність промислових робітників. Нестача кваліфікованих

активізувалися й українці. Позитивним змінам у суспільно-політичному житті України сприяла реабілітація, хоча й

кадрів примусила уряд відкривати школи, ВНЗ, дослідні інститути, філіали АІІ України. Можновладці вважали, що їх

часткова, жертв сталінських репресій. З 1956 по 1963 р. в Україні було повністю реабілітовано 250 тис. осіб. Влада

марксистсько-ленінська система освіти швидко, як у східних областях, русифікує місцевий пролетаріат і створить

погодилася реабілітувати колишніх партійних і радянських керівників України, простих членів партії, проте не

вірнопіддану інтелігенцію. Дедалі частіше представників останньої приймали в лави компартії. Однак остаточно їй такі не

поспішала з реабілітацією сотень тисяч українців, звинувачених у "націоналізмі". Загалом ліберальні зміни відбувалися

повірили. Ніколи в західних областях не було місцевого першого секретаря обкому компартії, одиниці з місцевих вихідців

нелегко. Влітку 1957 р. проти курсу на засудження "культу особи" Сталіна виступила верхівка ЦК партії. Вважаючи, що

очолювали райкоми. Створення атмосфери недовіри відштовхувало значну частину місцевого населення від комуністичної

М. Хрущов у викритті Сталіна пішов надто далеко, т.зв. антипартійна опозиція вирішила усунути його від влади. Проте

влади. Зважаючи на багаторазову кількісну перевагу військ НКВС та марність сподівань на війну західних країн із СРСР,

змовники -В. Молотов, Л. Каганович, Г. Доаленков, Д. Шепілов зазнали невдачі. У 1961 р. почалася нова хвиля

керівництво УПА вдалося до зміни тактики, відмовившись від дій великими з'єднаннями та перейшовши до маневрування

десталінізації, кульмінацією якої стали винесення мумії тирана з кремлівського мавзолею та перейменування всіх

малими, рухливішими загонами — сотнями, а згодом відділами по 10—15 вояків. Чимало партизанських загонів було

об'єктів, які мали ім'я Сталіна. З початком десталінізації було зроблено спробу переглянути й деякі аспекти економічної

розформовано і вони злилися з оунівським підпіллям. Трагічні часи пережили українці, які проживали на землях, що

політики, щоправда, не зачіпаючи основ тоталітарної системи. Передусім М. Хрущов почав реформувати сільське

відійшли після Другої світової війни до Польщі — Лемківщині, Надсянні, Підлящ іі, Холмщині. Нав'язавши польському

господарство у яке перебувало у стані хронічної кризи. В 1953 р. він домігся для колгоспів підвищення закупівельних

народові І прокомуністичний режим, Й. Сталін віддав ці землі, не питаючи місцевих жителів, Польщі. Уже з 1944 р.

цін на м'ясо, молоко, зерно; списання боргів; зниження податків; зменшення обсягів обов'язкових поставок державі

почалося примусове переселення українців звідти на схід. У 1945—1946 pp. мало не півмільйона людей втратили землю,

сільськогосподарської продукції. Ці послаблення дещо оживили немічне сільське господарство, підвищили прибутки

майно і під військовим конвоєм були насильно перевезені в СРСР. Щоб припинити геноцид, особливо з боку поляків, які в

колгоспників. Через рік, бажаючи покінчити з постійною нестачею продуктів харчування, М. Хрущов запропонував

той час знищили понад 10 тис. українців, котрі відмовлялися покидати рідні землі, кількатисячний загін УПА-Захід став

програму освоєння цілинних земель у Казахстані та Західному Сибіру. Однак це дало лише тимчасовий ефект, не

на захист мирного населення. Спроби польських регулярних військ ліквідувати повстанський рух, який цілком

вирішивши проблеми хронічного відставання сільського господарства. Україна змушена була направити на цілину бл.

підтримував населення, провалилися. Українські партизани розгромили карателів. Тоді три комуністичних режими —

100 тис. молодих людей, значні фінансові й матеріальні ресурси, що призвело до зменшення посівних площ у самій

радянський, польський і чехословацький уклали договір про спільні дії проти ОУН і УПА. З допомогою органів

республіці. Наступним кроком М. Хрущова стала т.зв. кукурудзяно-горохова епопея. Спостерігаючи за успіхами

держбезпеки уряд Польщі розробив у 1947 р. горезвісну операцію "Вісла". Спираючись на загони НКВС, 30-тисячне

аграрного сектору СІЛА, він вирішив запровадити окремі досягнення американських фермерів у СРСР. Колгоспам і

польське військо стерло з лиця землі всі оселі Лемківщини. 150 тис. українців було переселено в західні воєводства

радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху та деяких інших культур, що мало підняти рівень кормової

Польщі, на колишні німецькі землі. Щоб остаточно сполонізунати лемків, їх розміщали по 2—3 сім'ї в одному селі.

бази тваринництва, а отже, забезпечити потреби споживачів у молоці, м'ясі, маслі тощо. В цілому добру ідею в умовах

Частини УПА-Захід були розбиті в нерівних боях. Лише окремим загонам удалося перейти на Захід або на територію

радянської дійсності, безвідповідальності й загальної безгосподарності було повністю дискредитовано. Якщо з 1950 по

УРСР.

1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65 %, то в 1958—1964 рр. — на 3 %. У 1962 р.

СРСР вперше змушений був закупити зерно за кордоном. У цілому негативні наслідки мали й ліквідація машинно-

транспортних станцій (МТС) та передача їх техніки колгоспам, боротьба з присадибними господарствами, створення

"рукотворних морів" тощо. Експерименти відбувалися також у промисловості. У 1957 р. почали реформувати

управління народним господарством. Вважаючи над централізовані галузеві міністерства неспроможними забезпечити

швидке зростання промислового виробництва, М. Хрущов замість них утворив територіальні управління — ради

народного господарства (раднаргоспи). Це дало деякий ефект. Поменшало абсурдних зустрічних перевезень вантажів,

було закрито сотні підприємств, які дублювали одне одного, ліквідовано окремі міністерства, скорочено

адміністративно-управлінський апарат. Тисячі заводів і фабрик, позбувшись опіки центру, збільшили випуск теле- і

радіоприймачів, пральних машин, пилососів, холодильників, фотоапаратів, мотоциклів, інших дефіцитних товарів.

Темпи приросту промислової продукції у 1950-х — першій пол. 1960-х років майже вдвічі перевищували показники

1965—1985 рр. У цьому розумінні період правління Хрущова був най-динамічнішим для розвитку української

промисловості . Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Реформи мали половинчастий характер.

Ні М. Хрущов, ні тим більше його найближче оточення не ставили питання про повний злам командно-адміністративної

системи, ліквідацію централізації. Чи не найважливішою подією українського суспільно-політичного життя періоду

"відлиги" стала поява нового покоління талановитих літераторів та митців, які одержали назву "шістдесятників". Вони

виступали за оновлення тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти панівної задушливої атмосфери,

вимагали припинити втручання партії в справи літератури й мистецтва, боролися за справжні культурні цінності,

провідну роль української мови, національну свободу, людську гідність. Серед провідних постатей нової плеяди були

поети Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, літературні критики І. Дзюба, Є. Сверстюк, І.

Світличний, художники П. Заливаха, А. Горська, кінематографісти Ю. Ільєнко, Л. Осика, журналіст В. Чорновіл та ін.

Значно підривали "хрущовську відлигу" і покладали край будь-яким сподіванням на краще непослідовні економічні

експерименти, домінування вольових рішень, серйозні прорахунки у зовнішній політиці. Після нетривкого поліпшення

знову почав падати рівень життя народу. У країні зростало невдоволення . Стиль та методи керівництва М. Хрущова

викликали роздратування значної частини парт номенклатури, яка звикла до панівного становища і боялася його

втратити у процесі численних хрущовських реорганізацій. У жовтні 1964 р. змовники досягли мети — на Пленумі ЦК

КПРС Хрущова звільнили з посади першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів СРСР.

!

!

86. Посилення кризових явищ в соціально-економічному житті України в 60-80-х роках ХХ ст..

87. Шестидесятники та дисидентський рух 1970-х рр.. в Україні.

Після хрущовський період (1964—1984) у житті народів СРСР, у т. ч. України, увійшов в історію як період "застою", що

Чи не найважливішою подією українського суспільно-політичного життя періоду "відлиги" стала поява нового

виявився в економіці, суспільно-політичному та культурному житті країни. Він характеризувався надмірною

покоління талановитих літераторів та митців, які одержали назву "шістдесятників". Вони виступали за оновлення

ідеологізацією, посиленням тоталітарних тенденцій, боротьбою з інакодумством. Десталінізація поступилася місцем

тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти панівної задушливої атмосфери, вимагали припинити

неосталінізму. Захопивши владу, нове партійно-державне керівництво, очолюване Л. Брежнєвим, прагнуло задекларувати

втручання партії в справи літератури й мистецтва, боролися за справжні культурні цінності, провідну роль української

свою нібито реформаторську сутність, а тому розпочало діяльність з економічної реформи, яка часто ототожнюється з

мови, національну свободу, людську гідність. Серед провідних постатей нової плеяди були поети Л. Костенко, В.

іменем тогочасного голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна. "Косигінська реформа", суть якої полягала у введенні

Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, літературні критики І. Дзюба, Є. Сверстюк, І. Світличний, художники П.

елементів ринкових відносин у планову економіку СРСР, мала забезпечити подолання таких негативних явищ економіки,

Заливаха, А. Горська, кінематографісти Ю. Ільєнко, Л. Осика, журналіст В. Чорновіл та ін. Значну роль у пробудженні

як збільшення потреби у капіталовкладеннях, незавершеність будівництва, масовий випуск товарів, що не мали збуту,

національної гідності української інтелігенції відіграли поетичні вечори" Велику популярність здобули твори В.

диспропорція розвитку галузей господарства. Перші кроки реформи дали позитивні результати: пожвавилось

Симоненка, Л. Костенко, М. Вінграновського, І. Драча та ін. їхні виступи збирали тисячні аудиторії. Вбачаючи у

сільськогосподарське виробництво, поліпшилось постачання міст продовольством, зросла продуктивність праці. До 1970

пошуках творчої молоді зародки опозиційності, можновладці перейшли у наступ на шістдесятників. У 1963 р. за їх

р. обсяг промислового виробництва зріс на 50 %, сільськогосподарського — на 21 %. Але вже на поч. 70-х років темпи

"перевиховання" взявся партійний ідеолог України А. Скаба. Було розгорнуто кампанію проти тих, хто приділяв

реформи почали уповільнюватися: ініціатива підприємств не стикувалася з централізованим плануванням, слабко діяло

"надмірну увагу" негативним явищам сталінської доби. До непокірних почали застосовувати адміністративні заходи: їм

матеріальне стимулювання, посилювалася ідеологічна протидія компартійного апарату, нарешті, в Західному Сибіру

не дозволяли друкуватися у часописах, розганяли літературно-мистецькі вечори, закривали клуби творчої молоді.

знайшли великі поклади нафти, що ще більше знизило інтерес до реформ. І радянське керівництво поступово відмовилося

Гоніння на шістдесятників свідчили про завершення відлиги. М. Хрущов був сином своєї епохи, причетним до багатьох

від будь-яких змін. Настав період поступової економічної деградації. До сер. 1970-х років радянська економіка повністю

її злочинів, тому не зміг відмовитися від використання старих методів. Так, поборюючи культ особи, він ревниво

втратила притаманний 50—60-м рокам динамізм, розвиваючись суто екстенсивними методами. Особливо негативно це

оберігав авторитарний стиль правління. Процес реабілітації жертв сталінських репресій супроводжувався новими

вплинуло на Україну, яка потребувала інтенсифікації суспільного виробництва, оскільки її природні й трудові ресурси

політичними репресіями. Ще в 1958 р. було заборонено й знищено віддруковану збірку поезій Д. ІІавличка "Правда

були обмеженими. По суті, українська економіка, перетворившись на інтегральну частину "загальносоюзного

кличе", де автор викривав жахіття сталінської доби. У тому самому році в СРСР вийшов закон про реформу освіти, який

народногосподарського комплексу", стала заручницею економічної стратегії центру. Зокрема, в Україні розміщувалися

відкрито надавав пріоритет у мовному питанні російській мові. Посилювалася антирелігійна кампанія, внаслідок якої в

виробництва з незавершеним циклом, що узалежнювало республіку від інших регіонів СРСР. її традиційно розвинуті

Україні було ліквідовано майже половину наявних парафій, монастирів, семінарій. Термін "дисиденти" був занесений із

індустріальні галузі економіки — видобуток вугілля і металевих руд, важке машинобудування, виробництво металів -

Заходу і вживався для позначення інакодумців, які в тій чи іншій формі відкрито висловлювали погляди, що не

швидко занепадали через брак нових технологій, ставали нерентабельними, якість їх продукції не: ухильно знижувалася.

збігалися з офіційною політикою. Дисидентський рух в Україні зародився у сер. 1950-х років як протест проти

Рівень спрацьованості основних виробничих фондів української промисловості був значно вищим, ніж загалом по СРСР,

бездержавності, панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, посилення

оскільки частка старих підприємств була вищою. Крім того, за темпами зростання основних виробничих фондів

русифікації. Загалом в українському дисидентському русі, на думку його дослідника Ю. Зайцева, можна виокремити

республіка на 1986 р. опинилася на останньому, 15-му місці у Радянському Союзі. Та всі ці негаразди української

чотири основні напрями: самостійницький, національно-культурницький, правозахисник, релігійний.

економіки мало турбували Москву, яка пов'язувала свої економічні перспективи з освоєнням Сибіру та Далекого Сходу. До

Найрадикальнішим, а тому й найбільш переслідуваним, був самостійницький напрям. Його прихильники виступали за

реалізації цієї програми було залучено й Україну, яка мусила постачати власні людські й матеріальні ресурси, отримуючи

державну незалежність України, яку планували здобути мирними засобами. Яскравими представниками цього напряму

натомість дешеві енергоносії. Негативно відобразилася на Україні й економічна політика центру, орієнтована на т.зв.

були правник Л. Лук'яненко, історик В. Мороз, журналіст В. Чорновіл, вчителька О. Мешко, мистецтвознавець В.

валові показники виробленої продукції, що призводило до істотного зниження її якості. Зрештою, саме в центрі

Горинь, психолог М. Горинь, поет В. Стус та ін. Національно-культурницький Напрям, представлений насамперед

приймалися рішення про будівництво підприємств атомної енергетики на території республіки, в результаті яких

такими шістдесятниками, як літературні критики І. Дзюба та І. Світлим ний, літературознавець М. Коцюбинська,

проводилася злочинна політика будівництва реакторів у густозаселених і мало пристосованих до цього місцевостях.

мовознавець 3. Франко та ін., базувався на необхідності духовного і культурного відродження українського народу,

Наслідком такого господарювання стало систематичне невиконання планів у аграрному секторі. Знижувалися

передусім його національної самобутності, історії, традицій, мови. Поборники національно-культурних прав

середньорічні темпи зростання виробництва та приросту сільськогосподарської продукції. Країна, яка мала найкращі у

протестували проти цілеспрямованої русифікаторської політики, нищення пам'яток історії та культури, незаконних

світі чорноземи, стала лідером із закупівлі зерна за кордоном. Основною причиною такого становища була колгоспно-

арештів, утисків національної інтелігенції тощо. На захист невід'ємних прав людини, за дотримання конституції і

радгоспна система, яка призвела до відчуження виробників від результатів їх праці. Певний час радянському керівництву

законів, примат особи перед державою виступали представники право захисного напряму. Серед них виділялися

вдавалося послаблювати негативні наслідки економічної політики форсованим постачанням на світовий ринок

генерал П. Григоренко, інженер М. Маринович, математик Л. Плющ, психіатр С. Глузман та ін. Однією з

енергоносіїв — нафти і газу, які забезпечували надходження "нафтодоларів". З 1960 по 1985 р. частка паливно-

найпоширеніших форм спротиву комуністичному тоталітаризмові став т.зв. самвидав. Однією з перших "самвидавних"

сировинного експорту з СРСР збільшилася з 16,2 до 54,4 %. Враховуючи значне зростання цін на нафту в 70-ті роки,

публікацій, яка фактично започаткувала український дисидентський рух, був "Відкритий лист до ООН", що його

Радянський Союз отримав від експорту енергоносіїв величезні кошти — за різними даним, за період з 70-х до сер. 80-х

передали 1955 р. українські політичні в'язні мордовських таборів. З часом кількість такого роду видань зростає.

років вони становили від 135 до 200 млрд. дол. США. Однак "нафтодолари" використовувалися неефективно: вкладалися

Шляхом самвидаву розповсюджувалися такі знамениті твори, як "Інтернаціоналізм чи русифікація?" І. Дзюби, "Лихо з

у будівництво, яке часто залишалося незавершеним, йшли на закупівлю техніки, яка нерідко осідала на складах, а також

розуму" та "Правосуддя чи рецидиви терору?" В. Чорновола, "Репортаж із заповідника ім. Бери" та "Серед снігів" В.

дефіцитних споживчих товарів і продовольства. Отже, криза, що охопила економіку України, була наслідком т.зв.

Мо-роза, патріотичні поезії Л. Костенко та В. Симоненка тощо. Велика частина самвидаву різними шляхами потрапляла

соціалістичних методів господарювання. Економічна система, що ґрунтувалася на суцільному одержавленні засобів

на Захід, де ставала поштовхом до організації міжнародних кампаній на підтримку вимог українських дисидентів.

виробництва, над централізації, силі наказу та інструкції згори, не могла забезпечити заінтересованості людей у

Важливою формою боротьби проти посилення репресій були демонстрації протесту. Дисиденти надсилали петиції та

результатах своєї праці, обмеживши особисте споживання до мізерного рівня, "перетворила трудівника на пасивного

листи протесту проти репресій у вищі партійні та державні інстанції, створювали громадські комітети на захист

споживача у багатьох випадках безплатних благ і послуг. Як наслідок, наприкін. 70-х —- на поч. 80-х років Україна, як і

заарештованих тощо. У вересні 1965 р. під час прем'єри фільму С. Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі

весь СРСР, опинилася на межі економічної прірви.

"Україна" в Києві В. Стус, І. Дзюба та В. Чорновіл закликали присутніх на знак протесту проти масових арештів

української інтелігенції підвестися з місць. Це був перший громадський протест проти політичних арештів у СРСР

після смерті Сталіна. У сер. 1970-х років дисидентський рух дістав нового імпульсу. Він був пов'язаний з підписанням

Радянським Союзом Гельсінської угоди 1975 р., яка передбачала, крім іншого, зобов'язання країн-підписантів щодо

дотримання основних прав людини. Це дало дисидентам підстави взяти на себе функції громадського контролю за тим,

як радянське керівництво виконуватиме взяті на себе обов'язки.. 9 листопада 1976 р. в Україні постала Українська

гельсінська група (УГГ). Серед її засновників були: письменник О. Бердник, генерал П. Григоренко, правники І.

Кандиба і Л. Лук'яненко, громадська діячка О. Мешко, історик М. Матусевич, інженер М. Маринович, мікробіолог Н.

Строката-Караванська, учитель О. Тихий. Очолив українських борців за права людини відомий письменник і філософ

М. Руденко. Переслідуючи українську історію, культуру, мову, національну еліту, комуністичний режим прагнув

остаточно перетворити Україну на денаціоналізовану російську провінцію. Але на захист української самобутності

піднялося хоч і нечисленне, та самовіддане нове покоління борців. Зорганізувавши український дисидентський рух,

воно засвідчило, що з розгромом ОУН і УПА традиції руху опору в Україні не припинилися, що ідея Української

самостійної соборної держави — невмируща.

88. Україна і перебудові процеси в СРСР (1985-1991 рр.)

!

"Перебудова", як і кожна "революція згори", була доволі обмеженою і непослідовною. Але головне її значення полягало в

!

тому, що вона спричинилася до різкого зростання політичної активності широких народних верств. Демократизація дедалі

89. Акт проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум та вибори президента України 1991

!

більше охоплювала всі сторони життя українського суспільства, яке, у свою чергу, все частіше почало звертати погляди до

року.

національних глибин: історії, культури, мови. Стрімка політизація суспільства яскраво виявилася у створенні та діяльності

Починаючи з 15 травня 1990 р., вперше в історії України Верховна Рада республіки стала працювати у

різноманітних "неформальних" груп та організацій, непідконтрольних КПРС. У сер. 1987 р. у Києві був заснований

Український культурологічний клуб, до якого належало чимало дисидентів та колишніх політв'язнів (С. Набока, Л.

парламентському режимі. Вже з перших днів роботи там розпочалося протистояння між прокомуністичною більшістю

Мілявський, О. Шевченко, О. Матусевич). Тоді ж у Львові виникло культурологічне Товариство Лева, яке об'єднувало

— т.зв. групою 239 на чолі з 0. Морозом та демократичною меншістю — Народною радою, лідером якої став академік І.

переважно молодих людей. Влітку 1988 р. кілька представників дисидентського руху (В. Чорновіл, М. Горинь, М. Горбаль

Юхновський. Забезпечивши обрання головою Верховної Ради першого секретаря ЦК КПУ В. Івашка, більшість все ж

та ін.) на базі Української гельсінської групи створили політичну організацію — Українську гельсінську спілку (УГС), яка

змушена була погодитися, щоб з 23 парламентських комісій 7 очолили представники опозиції. Основним здобутком

виступала за самостійність України, її лідером став Л. Лук'яненко. На поч. 1989 р. постало Товариство української мови

першої сесії українського парламенту стала Декларація про державний суверенітет України, прийнята 16 липня 1990 р.

ім. Т. Шевченка — перша масова українська організація, що перебувала поза партійним контролем. Того самого року

У преамбулі цього документа проголошувалося "верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки

відбулася установча конференція історико-просвітницького товариства "Меморіал", яке виступало за увічнення пам'яті

в межах її території та незалежність! рівноправність у зовнішніх зносинах". Від імені українського народу могла

жертв комуністичних репресій. Наприкін. жовтня 1989 р. було завершено остаточне організаційне оформлення

виступати тільки Верховна Рада. Територія України в наявних кордонах проголошувалася недоторканною.

започаткованої ще в грудні 1937 р. Асоціації "Зелений світ" на чолі з письменником Ю. Щербаком. У червні — липні 1988

Підкреслювалося також виключне право українського народу на володіння, користування і розпорядження

р. відбулися перші багатотисячні несанкціоновані мітинги у Львові. Мітингуючи дискутували щодо розв'язання нагальних

національним багатством України. Верховна Рада застерігала за Україною право на власні збройні сили, внутрішні

національних проблем, вимагали спорудження у Львові пам'ятника Т. Шевченкові та жертвам комуністичного терору,

війська, органи державної безпеки, українське громадянство. Проголошувався намір стати в майбутньому постійно

порушували питання про реабілітацію УПА. 13 листопада 20-тисячний мітинг, присвячений екологічним проблемам,

нейтральною і неядерною державою. По суті, Декларація створила основу для республіканської законотворчості,

відбувся у Києві. Незабаром мітинговий вал, а разом з ним і національна символіка поширилися по всій Україні. Вагомим

незалежності від союзного законодавства. Наступним кроком став Закон "Про економічну самостійність Української

чинником зміцнення українського демократичного руху були незалежні українські видання: часописи "Голос

PCP", прийнятий 2 серпня того ж року. Подальша доля України вирішилася несподівано з погляду поточного моменту,

відродження", "Український вісник", "Євшан-зілля", "Кафедра", "Дзвін", "Молода Україна", "Поступ" та ін. Під їхнім

але закономірно з огляду на її тисячолітню історію державотворення та постійне прагнення до волі. 19 серпня 1991 р.

впливом змінювалися на краще офіційні видання: газета "Молодь України", журнали "Київ", "Вітчизна",

групою найвищих державних посадовців СРСР вчинила спробу державного перевороту. Путчисти прагнули не

"Жовтень" ("Дзвін"), "Прапор" ("Березіль") тощо. У вересні 1989 р. нарешті було звільнено з посади В. Щербицького.

допустити підписання нового союзного договору та намагалися повернути радянську імперію до стану напередодні

Першим секретарем ЦК Компартії України став В. Івашко. Зміни у керівництві верхнього ешелону влади прискорили

1985 р. Проте їх задум наштовхнувся на рішучий народний спротив. Вже на третій день організатори перевороту

демократичні процеси в Україні. Зокрема, важливою віхою у національному відродженні стало прийняття у жовтні 1989 р.

визнали поразку. Так безславно закінчувалося понад 70-річне існування страхітливої імперії під назвою СРСР. 24

Закону "Про мови в Українській PCP", згідно з яким проголошувався державний статус української мови. У 1990 р.

серпня відкрилась позачергова сесія Верховної Ради України. В умовах загальнонародного піднесення та повної

значного резонансу набули два масові політико-просвітницькі заходи новоствореного Народного руху України (НРУ, або

розгубленості депутатів-комуністі в вона проголосила незалежність України, яка мала бути підтверджена на

Рух). Перший — "живий ланцюг", присвячений Акту з луки УНР і ЗУНР, у якому 21 січня під національними прапорами

референдумі 1 грудня 1991 р. У наступні дні Президія Верховної Ради прийняла постанови про департизацію

стали до 3 млн. осіб від Івано-Франківська через Львів до Києва. Другий — велелюдне святкування у серпні 500-річчя

державних органів, установ та організацій, про заборону діяльності компартії України, яка була причетна до путчу, про

українського козацтва. Значною мірою завдяки Рухові у деяких західноукраїнських містах відбувся демонтаж пам'ятників

передачу майна КПУ та КПРС на території України на баланс Верховної Ради та місцевих рад. 1 грудня 1991 р. відбувся

Леніна. Складовою демократичних процесів, які відбувалися в Україні, став рух за легалізацію українських церков —

Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. В ньому взяли участь 84,2 %

греко-католицької та автокефальної православної. Новий етап розвитку демократичних процесів в Україні був пов'язаний з

виборців, з яких 90,32 % проголосували за незалежність України. Одночасно з референдумом відбулися вибори

початком формування багатопартійності. Першим широкомасштабним всеукраїнським політичним об'єднанням був

Президента України. Серед 6 кандидатів майже 62 % виборців підтримали Леоніда Кравчука. Отже, після тривалого

Народний рух України за перебудову, установчий з'їзд якого відбувся у вересні-1989 р. Головою НРУ було обрано поета І.

періоду бездержавності український народ отримав ще один унікальний шанс, щоб перетворити Україну на вільну,

Драча. Цей широкий суспільно-політичний рух об'єднав різні політичні сили: від комуністів-реформаторів до членів УГС

демократичну, заможну державу, яка б стала рівноправним партнером міжнародної спільноти.

та інших організацій, що виступали з позицій антикомунізму. Після того як у березні 1990 р. з Конституції СРСР було

!

вилучено положення про "керівну і спрямувальну" роль КПРС, партійне будівництво прискорилося. Лише впродовж року

утворилося понад 20 політичних партій та об'єднань, переважна більшість з яких або займали державницькі позиції, або

еволюціонували до них. Серед них: республіканська, демократична, християнсько-демократична, соціал-демократична,

селянсько-демократична, демократичного відродження України, партія зелених та ін, Нові партії були слабкі організаційно

та матеріально і не могли реально конкурувати з КПРС. їх істотно послаблювали також боротьба за лідерство,

невизначеність ідеології, соціальної бази тощо. Разом з тим саме вони стали силою, яка розпочала рішучу боротьбу проти

монополії компартії на владу. Значний вплив на розгортання демократичних процесів в Україні, зростання національної

!

свідомості справили вибори 1989—1990 рр. Першими в часі були вибори народних депутатів СРСР у березні — травні

90. Розбудова ринкової економіки 1990-х років.

1989 р., які, незважаючи на всілякі обмеження, стали першими альтернативними виборами за весь час існування

радянської системи. Хоча компартійні структури розгорнули несамовиту кампанію проти демократичних кандидатів,

90-ті роки для України можна назвати роками економічної трансформації. Суть соціально-економічних перетворень

народними депутатами було обрано багатьох прихильників рішучих змін, серед них Д. Павличка, Р. Братуня, Ю. Щербака,

загалом зводилася до того, щоб змінити існуючу економічну систему і забезпечити економічне зростання. Як же

В. Яворівського, Р. Гром'яка та ін. За прямою трансляцією з Москви І З'їзду народних депутатів СРСР із затамуванням

відбувалися трансформаційні процеси в українській економіці? Першим кроком на шляху до незалежної української

подиху спостерігала вся країна. Інколи до мікрофона пробивалися українські депутати з демократичного табору. їх

економіки було прийняття «Декларації про державний суверенітет України» 16 липня 1990 р. Ще перебуваючи в складі

виступи, як і виступи депутатів-реформаторів з інших республік, були нещадним звинуваченням комуністичного режиму.

СРСР, Україна в такий спосіб заявила про свій намір створення самостійної держави з незалежною і міцною

Все це впливало на світогляд навіть найлояльніших до тодішньої влади громадян. У березні 1990 р. відбулися вибори до

економікою. Практична реалізація цього наміру відбулася після прийняття Акта проголошення незалежності України 24

Верховної Ради УРСР. У процесі передвиборної кампанії демократичні сили республіки згуртувалися в Демократичний

серпня 1991 р. Одним із головних завдань стала розробка науково обґрунтованої соціально-економічної політики, тобто

блок. Він виступав за реальний суверенітет України, багатопартійність і політичний плюралізм, рівноправність і

програми стратегічних і тактичних дій держави. Без такої програми успішний розвиток економіки будь-якої країни

різноманітність форм власності, національне відродження українського народу, необхідність прийняття нової Конституції.

неможливий. Але в 1991 р. перевагу було надано не науково обґрунтованим висновкам учених, а нав'язаній Україні

В цілому по республіці Демблок здобув 1/4 мандатів. Україна отримала перший у своїй історії відносно демократично

ззовні так званої «шоковій терапії» за російським зразком. Уже в січні 1992 р. російський уряд Є. Гайдара,

обраний парламент. Його головним завданням мало стати переобрання на себе всієї політичної зради, що досі належала

дотримуючись концепції «шокової терапії», зняв державний контроль над ціноутворенням. Кабінету Міністрів України,

ЦК КПУ. Одночасно з виборами до Верховної Ради УРСР відбулися вибори до місцевих рад. У більшості з них перемогу

очолюваному В. Фокіним, щоб якось захистити український ринок, не залишалося нічого іншого, як повторити цей

здобув компартійний апарат. Зате в трьох галицьких областях — Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській — він

маневр. Безмитні кордони, глибока інтегрованість у простір СНД, існування саме в Росії єдиного на той час для

зазнав нищівної поразки і вперше змушений був перейти в опозицію. По всій Галичині над приміщеннями місцевих

пострадянських держав емісійного банку, запрограмованість виконувати накази з Москви стали об'єктивними

органів влади замайоріли синьо-жовті прапори. Демократичні сили перемогли також в деяких східних і центральних

чинниками, які підштовхнули Україну до цього кроку. Але спроби реформування економіки теж мали місце. СПРОБИ

містах, зокрема в Києві. Отже, в історії України розпочався завершальний етап боротьби за здобуття державної

РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ Жовтень 1991 р. Програма «Основні напрями економічної політики в умовах

незалежності.

незалежності», яка передбачала: - структурну перебудову господарства України; конверсію оборонної промисловості; --

перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляли споживчі товари для населення; -

переорієнтування машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової

промисловості; - здійснення урядом контролю за формуванням економічної структури, прийняттям рішень щодо

розміщення нових виробничих потужностей; - реконструкція та переоснащення діючих підприємств усіх галузей

промисловості Початок 1992 р. Уряд В. Фокіна запроваджує в обіг купоно-карбованець, проголошує лібералізацію

ринкової торгівлі й повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари, що, у свою чергу, поглиблює кризу,

сприяє подальшому падінню виробництва і за відсутності конкуренції закономірно спричиняє значне зростання цін, що

призводить до різкого зниження рівня життя більшості населення Березень 1992 р. Верховна Рада України приймає

«Основи національної економічної політики України», які передбачають: - роздержавлення і приватизацію; - структурну

91. Формування багатопартійності в Україні наприкінці 1980на початку 1990 рр. Появі нових партій значною мірою

перебудову і модернізацію промисловості; - вихід України з рубльового простору; перехід до взаєморозрахунків з

сприяла відміна 24 жовтня 1990 р. статті шостої Конституції У РСР. в якій були сформульовані положення про «керівну і

країнами СНД на основі світових цін; - переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки. Ця програми стала у квітні

спрямовуючу роль КПРС». Комуністична партія позбавлялася політичної монополії в суспільстві, втрачала функції

1992 р. пропуском України до МВФ 1992 рік Продовжується формування ринкової інфраструктури — діє 44 товарні

управління державою. В Україні приймається закон, який закріпив право громадян об'єднуватись у політичні партії, інші

біржі, близько 3 тис. брокерських контор, понад 2 тис. комерційно-посередницьких підприємств, 67 комерційних банків

громадські організації, брати участь у рухах. У республіці почала складатися багатопартійна система. У квітні 1990 р.

тощо. У харчовій промисловості здійснюються спроби переорієнтації на ринкову економіку. Згідно з прийнятим

відбуваються з'їзди Української республіканської партії (УРП), створеної на основі Української Гельсінської спілки, яка

Законом «Про приватизацію майна державних підприємств» та іншими нормативними документами в Україні було

оголосила про саморозпуск, та Української християнсько-демократичної партії (УХДП). У травні проходять установчі

створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств, найвідомішими з яких є

збори соціал-демократів. У червні 1990 р. на з'їзді у Києві Українська народно-демократична ліга трансформується в

«Укрцукор», «Укрм'ясо», «Укрмолпром», «Укрпродспілка». В Україні зареєстровано понад ЗО тис. малих підприємств і

Українську народно-демократичну партію. Через кілька днів була заснована Київська ліберально-демократична спілка,

майже стільки саме кооперативів (загальна чисельність зайнятих у них осіб становить 670 тис.), а 114 підприємств

проголошено про створення Української селянсько-демократичної партії (УСДП). Восени 1990 р. в Києві відбуваються

передано в оренду трудовим колективам.

установчі з'їзди Партії зелених України (ПЗУ) та Ліберально-демократичної партії (ЛДП). У Дніпропетровську виникла

Народна партія України (НПУ). У грудні з різницею в два тижні з'являються Партія демократичного відродження України

та Демократична партій України. Всього протягом 1990-1991 рр. в Україні почало діяти майже 20 політичних партій. Нові

партії, як правило, утворювалися навколо окремих народних депутатів або груп у Верховній Раді. Такі партії мали кращі

стартові можливості, бо могли пропагувати свої погляди з трибуни Верховної Ради. Деякі партії створювалися «під

лідера». Особливу групу серед керівників цих партій та їх активу складали колишні учасники дисидентського руху. Серед

92. Конституційний процес в Україні. Конституція України 1996 року. Прийняття Основного Закону України стало

лідерів нових партій з'являлося багато й тих, хто в минулому перебував у Комуністичній партії. Багатьох із них життя

заставило переглянути свої погляди, але були й такі, хто просто пристосувався, а точніше – перелицювався. Майже всі

закономірним та логічним завершенням тривалого і надзвичайно складного та суперечливого конституційного процесу

новостворені партії не в змозі були визначити свою соціальну базу, та, власне, й не мали такої. Орієнтація значної частини

в Україні. Він розпочався 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет

партій на середні верстви населенні не враховувала тогочасної структури суспільства. Поява окремих партій була

України, і відбувався у два етапи. Перший етап: 1990—1993 pp. Головним на цьому етапі було опрацювання на основі

пов'язана не стільки з реакцією на суспільні запити, скільки була наслідком прагнень їх ініціаторів «увійти» в політику.

чинних конституційних положень легітимного, що відповідав би сподіванням громадян, логічного та юридично

Такі партії стали скоріше організаційними утвореннями штучного характеру, оскільки трималися не на політичній

завершеного проекту Конституції. Розпочався він із вироблення концепції нової Конституції. Було запропоновано сім

спільності, не на стабільній соціальній базі, а на єдності інших інтересів, наприклад, фінансових, професійних тощо.

варіантів концепції, після цього у червні 1991 р. вона була затверджена Верховною Радою. На її основі було створено

Своєрідну групу складали партії, відмінності між якими можна виявити лише у назвах. Новостворені партії та громадські

чотири варіанти проекту Конституції. Один з них у липні 1993 р. Верховна Рада винесла на всенародне обговорення. За

організації по-різному оцінювали політичне становище у республіці і визначали своє ставлення до державного статусу

його результатами у жовтні 1993 р. Верховна Рада доручила Конституційній комісії допрацювати проект Конституції та

України. За вихід із СРСР і створення незалежної держави виступили Українська республіканська партія. Демократична

оприлюднити його через засоби масової інформації. Опублікуванням проекту завершився перший етап конституційного

партія України, Партія зелених. Народний рух України, Українська міжпартійна асамблея та деякі інші. Установчий з'їзд

процесу. Другий етап: 1994—1996 pp. Розпочався він 20 вересня 1994 p., коли Верховна Рада вирішила питання про

УРП у квітні 1990 р. у своїй програмі проголосив, що головною метою партії с створення Української незалежної соборної

склад і принципи утворення нової Конституційної комісії. До її складу увійшли представники законодавчої, виконавчої

держави. На другому з'їзді партії в червні 1991 р. відбулася гостра дискусія навколо питання щодо форм боротьби за

та судової гілок влади. Комісія діяла під головуванням Президента України Л. Кучми і Голови Верховної Ради О.

незалежність України. Прихильники поміркованої лінії, якої дотримувався Л.Лук'яненко, виступили за парламентські

Мороза. Основним на цьому етапі конституційного процесу було вироблення логічно і юридично завершеного

форми, допускали можливість співпраці з «суверен-комуністами» (так називали комуністів, що допускали можливість

документа, що узгоджував би позиції різних політичних сил. Зробити це було нелегко, оскільки на шляху до

суверенітету України). Радикально налаштовані делегати на чолі з С.Хмарою відкидали будь-яку можливість співпраці з

Конституції виникло ще два концептуально нових проекти, які відрізнялися не лише від проекту 1993 р., а й від

комуністами, закликали своїх прихильників з депутатського корпусу покинути Верховну Раду і піднімати народ «на мирну

багатьох принципових положень Декларації про державний суверенітет 1990 р. Дискусії точилися щодо форми

демократичну революцію». Більшість делегатів висловилася за помірковану лінію. Українська селянсько-демократична

державного управління (президентська чи парламентська республіка), рівноправності різних форм власності,

партія в червні 1990 р. проголосила своєю мстою побудову «незалежної самостійної української народної держави», де

державного статусу української мови, державної символіки, розташування іноземних військових баз на території

утвердяться різні форми власності, ринкова економіка. З'їзд Демократичної партії України в грудні 1990 р. проголосив

України, правового статусу Республіки Крим, розподілу повноважень між гілками влади, гарантій соціальних прав

курс на «досягнення державної незалежності України та побудову в ній демократичного й гуманного суспільства».

громадян. На початку квітня 1996 р. питання про проект Конституції України було внесено до порядку денного сесії

Демократична партія відкидала будь-яку форму федеративного устрою в рамках СРСР. З'їзд висловився за вихід України зі

Верховної Ради, а 17 квітня 1996 р. розпочався розгляд проекту, запропонованого Конституційною комісією. За

складу СРСР. Окремі партії прямо не ставили питання про самостійність України, але висували вимоги запровадження

результатами його розгляду було утворено Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради для доопрацювання проекту.

верховенства законів республіки, створення власної фінансової системи, республіканських збройних сил, налагодження

28 травня — 4 червня 1996 р. проект Конституції розглядався Верховною Радою і був прийнятий у першому читанні.

самостійних зв'язків України з зарубіжними країнами тощо. Реалізувати ці та інші вимоги можна було тільки за умови

Однак 19 червня 1996 р. у другому читанні проект був заблокований. За таких обставин 26 червня 1996 р. Президент

державної незалежності України. Існувала група українських партій, які займали помірковані позиції. Посилаючись на

оголосив Всеукраїнський референдум, на який виносився проект Конституції, не прийнятий Верховною Радою.

політичну непідготовленість населення, існування сильних позицій центру, наявність консервативних сил у республіці,

Протистояння Президента і Верховної Ради знову загострилося. Це змусило більшість депутатів повернутись до

вони висловлювалися за оновлення союзного договору і входження України як самостійної до конфедерації суверенних

розгляду проекту Конституції. 28 червня 1993 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України кваліфікованою

держав. Таку позицію займали українські соціал-демократи, а також Партія демократичного відродження України (ПДВУ).

більшістю (315) голосів і закон про введення її в дію (338 голосів). 28 червня став Днем Конституції України.

Остання виступала за створення суверенної демократичної держави, утвердження в ній принципів свободи і соціальної

Конституція України складається з преамбули, п'ятнадцяти розділів, у яких визначені права, свободи та обов'язки

справедливості. Вона запропонувала укласти колективний міжреспубліканський договір про ліквідацію СРСР і створення

людини і громадянина; описано процедуру виборів, референдуму; окреслено повноваження Верховної Ради,

Європейсько-азіатської економічної співдружності. Кілька новостворених партій, серед них – Українська національна

Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади, прокуратури, правосуддя, Конституційного Суду

партія. Українська народно-демократична. Українська республіканська партія, – намагалися втілити в життя так званий

України, органів місцевого самоврядування, визначено територіальний устрій України, зокрема й Автономної

«конгресовий шлях» до незалежності республіки. З цією метою вони провели 1 липня 1990 р. у Києві Міжпартійну

Республіки Крим; вказано. У преамбулі проголошується, що Конституція прийнята Верховною Радою від імені

асамблею. Асамблея висловилася за бойкот радянських державних структур, оцінивши їх як колоніальні, нав'язані

українського народу і є результатом здійснення українською нацією права на самовизначення. Перший розділ

Москвою, і запропонувала створювати громадські комітети, проводити запис до громадянства Української Народної

присвячений загальним засадам. За формою державного правління й устрою Україна визначається як унітарна

Республіки. Прихильники цього шляху вважали, що коли таким чином буде зареєстровано більше 50 процентів населення

республіка, а українська мова проголошується державною. Вагоме значення має проголошення принципів економічної,

УРСР, то це дасть підстави для скликання Національного Конгресу громадян України, який стане парламентом,

політичної та ідеологічної багатоманітності. Це означає, що остаточно покінчено з пануванням однієї форми власності,

проголосить незалежність України і позбавить цим влади Верховну Раду УРСР. Ліберально-демократична партія України

одного політичною напряму, однієї ідеології. Конституція проголошує людину найвищою соціальною цінністю в

(ЛДПУ) свою головну мету вбачала в захисті прав особи та сім'ї як вищих цінностей суспільства. Партія виступила за

Україні. Утвердження і забезпечення її прав є головним обов'язком держави. У розділі "Права і свободи та обов'язки

створення вільної і незалежної Української держави, яка лише за результатами всенародного референдуму може укласти

людини і громадянина" накреслено систему особистих, соціально-економічних, політичних прав людини. Зокрема, у

конфедеративний договір з іншими республіками. Група «суверен-комуністи» вважала, що Компартія України повинна

соціально-економічній сфері громадянам надаються права на працю, страйк" відпочинок, соціальний захист, житло,

бути самостійною, а республіка мати реальний суверенітет. Таку позицію поділяли багато рядових комуністів, але вони не

охорону здоров'я тощо. Право приватної власності проголошується непорушним. Конституція передбачає свободу

були організаційно оформленими. З часом «суверен-комуністи» поповнили ряди Трудового Конгресу України. Партії

об'єднань у різні політичні утворення, участь в управлінні державними справами, у виборах, референдумі, право

праці. Партії справедливості та інших. Створена 7 серпня 1990р. Партія слов'янського відродження (ПСВ) своєю

проводити збори, мітинги, демонстрації, закріплюється право на свободу світогляду і віросповідання. Конституція

найближчою метою проголосила досягнення повної державної незалежності України. Кінцевою метою ПСВ передбачено

регулює організацію і діяльність вищого законодавчого органу України — Верховної Ради, що обирається всенародно

утворення міжнародної організації слов'янських держав, побудова «спільного слов'янського дому». Програмні установки

терміном на чотири роки у складі 450 народних депутатів, які здійснюють свої повноваження на постійній основі. Зі

ПСВ збігалися з тогочасною позицією Громадянського конгресу України та Республіканського руху Криму. Виникнення в

складу депутатів обирається Голова Верховної Ради, перший заступник і заступник Голови. Вони керують роботою

Україні багатопартійності свідчило про зростання політичної активності населення, про його ідейне розшарування.

Верховної Ради. Конституція застерігає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій

Однопартійна система та ідеологічний монополізм в Україні стали зникати легітимним шляхом, без силових сутичок і

судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Конституція

небезпечних конфліктів. Переважна більшість новостворених партій виступила за демократію, суверенітет і незалежність

гарантує незалежність і недоторканність суддів. Конституційний Суд — єдиний орган, який має право офіційного

України, засвідчивши цим зацікавленість у тому, щоб республіка прилучилася до світової цивілізації, сповідувала

тлумачення Конституції України та законів республіки. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, які визнані

загальнолюдські цінності. Поява нових партій завдала відчутного удару по монополії КПРС (КПУ) і створила передумови

такими, що суперечать Конституції, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про

для завоювання республікою державного суверенітету та незалежності

їхню неконституційність. Конституція набула чинності з дня її прийняття — 28 червня 1996 р. З'явилась можливість на

конституційному фундаменті за допомогою передбачених Основним Законом засобів і на основі його принципів

завершити розбудову розвинутого громадянського суспільства і суверенної, демократичної, правової, соціальної

держави. Саме в цьому і полягає історичне значення нової Конституції.

!

!

93. Формування концепції зовнішньополітичного курсу незалежної України

94. Зовнішня політика незалежної України.

Основні засади зовнішньої політики Української держави було закладено ще Декларацією про державний суверенітет

Україна займає вигідне геополітичне становище між Заходом і Сходом. Проте само по собі вигідне геополітичне

України (липень 1990 р.), у якій визначено демократичний і миролюбний зовнішньополітичний курс. Декларовані

становище автоматично не забезпечує вигоди для країни. Це повинна робити зовнішня політика країни. З початку

принципи набули більш реального змісту після проголошення її незалежності та розпаду СРСР. Починається якісно новий

проголошення незалежності Україна взяла курс на набуття статусу позаблокової, без'ядерної держави. На першому етапі

етап зовнішньополітичної діяльності України. Перед нею на міжнародній арені відкривається потенційна можливість

становлення незалежності України забезпечило їй підтримку з боку світової громадськості і дистанціюванні від Росії.

перетворитись із об´єкта геополітики на повноцінного суб´єкта, що самостійно вирішує власну долю Відправним

Україна стала рівноправним суб'єктом міжнародної співдружності, ії визнали 180 країн світу. Вона підтримує

моментом у процесі переходу зовнішньополітичної діяльності республіки на засади самостійності та рівноправності в

дипломатичні відносини більше ніж з 50 державами. Бере участь у діяльності більше ніж 20 міжнародних організацій

міжнародних відносинах стало визнання України державами світового співтовариства. Для обґрунтування власної лінії на

(ООН, ОБСЄ, РЄ тощо. 2 липня 1993 p. BP України затвердила "Основні напрями зовнішньої політики України" Цей

міжнародній арені 2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України».

документ визначає базові національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, містить засади, на яких

Цей документ визначив національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, засади, на яких реалізовувалася

реалізується зовнішньополітична діяльність нашої держави. Так основними завданнями зовнішньої політики є: -

зовнішньополітична діяльність. Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної

утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; - забезпечення стабільності міжнародного

демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної

становища України; - збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; - поширення у світі

цілісності держави та недоторканності її кордонів; входження національного господарства до світової економічної

образу України як надійного і передбачуваного партнера. Засади зовнішньої політики України відображені також в

системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян

Конституції (Основний Закон) України. Так у розділі. 1, ст. 18 сказано: "Зовнішньополітична діяльність України

України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і

спрямована на забезпечення мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та

вихідцями з України; створення іміджу України як надійного і передбачуваного партнера. У цьому документі вказувалося,

загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права". В Конституції також записано, що Верховна Рада

що Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами,

схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил

уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває жодних територіальних претензій до

України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України.

своїх сусідів, як і не визнає територіальних претензій до себе. Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності

Повноваженнями Верховної Ради є також надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних

визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві, а також у межах СНД, активна участь у

договорів України. У статті 92 записано, що виключно законами України визначають засади зовнішніх зносин,

діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО. В основу моделі зовнішньої політики

зовнішньоекономічної діяльності, митної справи. У міжнародних відносинах державу представляє Президент. Він

1991 —1994 pp. було покладено принцип «балансу інтересів», що зумовлено геополітичним становищем України, її

здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори

залежністю від партнерів по СНД, суперечливими внутрішніми політичними процесами, уповільненим темпом

України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє глав дипломатичних представників

економічних реформ тощо. Після президентських виборів 1994 р. розвиток зовнішньої політики України пішов шляхом

України, в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі і відкличні грамоти тощо. Організує і

модифікації, розстановки нових акцентів у пріоритетах. Базовими принципами модифікації було проголошено

забезпечує зовнішньоекономічну діяльність України, митну справу Кабінет Міністрів України (ст. 116). – В Україні

виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм. Зміна базових принципів суттєво вплинула на трансформацію

функціонують спеціальні міністерства, що здійснюють реалізацію її зовнішньої політики — Міністерство закордонних

моделі зовнішньої політики України в цілому. Наша держава має свої інтереси і на Заході, і на Сході, її географічне

справ, Міністерство зовнішньої торгівлі. У першій половині 90-х років головним завданням зовнішньої політики

розташування та структура економіки визначили для неї не роль «санітарного кордону», а мосту для взаємного

України було забезпечити міжнародне визнання і посісти відповідне місце у системі міжнародних відносин, відстояти

проникнення і збагачення східної і західної культур. Щоб мати змогу впливати на цей процес, Україна має бути

статус позаблокової держави, домогтися міжнародних гарантій незалежності в обмін на ліквідацію ядерної зброї. У

представлена як у європейських структурах, так і в СНД. Визнання особливого значення відносин України з Росією в

другій половині 90-х років Україна намагалась реалізувати стратегію багатовекторності зовнішньої політики.

новій зовнішньополітичній моделі не означає дистанціювання від Заходу. Навпаки, лише забезпечення співробітництва із

Стратегічними партнерами України були проголошені США, Росія, Польща та ще цілий ряд держав. Проте

західними країнами, не менш масштабного, ніж з Росією, дасть змогу утвердити самостійність української держави.

підтримувати рівнозначні відносини з основними своїми партнерами виявилось нереально, хоча були досягнуті значні

Важливим аспектом у процесі формування концепції зовнішньополітичного курсу стало прийняття нової Конституції

успіхи у двосторонніх відносинах. Так було укладено великий договір з Росією і угода про розподіл Чорноморського

України, яка юридично закріпила принципи зовнішньополітичної діяльності, спрямовані на забезпечення національних

флоту (1997 p.); вдалось в основному врегулювати відносини з сусідніми державами: Польщею, Словаччиною,

інтересів і безпеки нашої держави. У своїй інавгураційній промові 30 листопада 1999 року Л. Кучма в черговий раз

Угорщиною, Румунією, Молдавією; закладені основи для диверсифікації постачання енергоносіїв (збудовано

підтвердив стратегію багатовекторної політики нашої держави. Серед магістральних напрямів значилися США, ЄС та

нафтопровід Одеса-Броди, нафто-термінал, укладені договори з Туркменістаном, Азербайджаном тощо). Добрі

Росія, які, на думку українського керівництва, не заперечують, а доповнюють один одного: підтримання добрих відносин

економічні і політичні зв'язки склалися між Україною і більшістю держав європейського континенту, передусім із

зі Сходом є надійною запорукою успішного просування України на євроінтеграційному шляху, а її європейський вибір, у

сусідньою Польщею, а також ФРН, Італією, Угорщиною. У той же час відносини з США характеризувалися

свою чергу, служить орієнтиром демократичного розвитку для інших держав СНД, а отже — гарантією стабільності на

нестабільністю, головною причиною яких стали внутрішньополітична боротьба в Україні і недовіра до українського

східних кордонах. Після президентських виборів 2004 р. Міністерство закордонних справ України визначило такі

керівництва на чолі з Л.Кучмою. Також наростали проблеми у відносинах з ЄС і НАТО, зумовлені невиконанням взятих

пріоритетні завдання: 1. Програма оновлення МЗС «Українська дипломатія назустріч людям» (системні зміни у діяльності

Україною на себе зобов'язань. Після невдалої спроби інтеграції на Захід, був взятий курс на Схід. У лютому 2003 р.

МЗС, які дали б змогу оптимізувати його роботу відповідно до європейських зразків; розгортання у регіонах роз

керівники Росії, України, Білорусії, Казахстату уклали угоду про створення Єдиного Економічного Простору (ЄЕП).

´яснювальних кампаній про зовнішньополітичні пріоритети держави; доступність консульсько-правових послуг;

Проте реалізація і цієї угоди опинилась під питанням. Росія наполягає на створенні наддержавних органів, що заперечує

запровадження прозорого прийому на дипломатичну службу). 2. «Відкриємо світ для українців» (зміна іміджу України на

Україна, а також між Україною і Росією спалахнув прикордонний конфлікт із-за острова Тузла в Керченській протоці.

міжнародній арені; лібералізація для українців режиму перетину кордонів; укладання угод в межах ЄС — Україна—Росія

Хоча зрештою конфлікт вдалося погасити, проблема розподілу акваторії Азовського моря і Керченської протоки не була

про прийом-передачу незаконних мігрантів; приєднання України до Європейської Угоди про молодіжну картку, Угоди про

остаточно розв'язана. Крім європейського вибору і тісних відносин з Росією, основними пріоритетами зовнішньої

Центр європейських мов, Болонського процесу; посилення правового захисту українських трудящих-мігрантів). 3.

політики України були:— економізація зовнішньої політики, тобто, зовнішньополітичні зв'язки повинні

«Кордони України: прозорі для людей і бізнесу, закриті для злочинців» (блокування кордонів для терористичних загроз,

підкріплюватися і економічним співробітництвом. Також зовнішня політика повинна сприяти пошукам нових ринків

злочинності, торгівлі людьми та наркотиками; завершення правового оформлення державного кордону по всьому його

для українських товарів; — розвиток зв'язків із стратегічними партнерами; — створення позитивного іміджу України;

периметру; залучення міжнародної фінансової і технічної допомоги для розбудови відповідної прикордонної

--- забезпечити диверсифікацію постачання енергоносіїв; --- підтримання відносин зі світовим українством (українська

інфраструктури). 4. «Європейська і євроатлантична інтеграція — це передусім демократичні цінності і

діаспора); --- реалізовувати своє геополітичне положення, як мосту між Сходом і Заходом. Важливим напрямом

стандарти» (набуття Україною статусу держави з ринковою економікою; завершення переговорів про вступ України до

української зовнішньої політики стала участь українських військових у миротворчих операціях ООН. Вперше

СОТ і початок роботи над створенням зони вільної торгівлі між Україною і ЄС; залучення експертної і фінансової

український контингент взяв участь у миротворчій операції в 1992 р. в Хорватії. Згодом були інші гарячі точки планети.

допомоги з боку ЄС задля впровадження європейських стандартів в українське законодавство; втілення в життя спільних з

На теперішній час українські контингенти знаходяться в Боснії, Косово (Сербія), Ліван, Ліберія, Сьера-Леоне. Під час

ЄС економічних проектів; тісне співробітництво з НАТО, залучення його досвіду, потенціалу і ресурсів у сфері

участі України у миротворчих операціях ООН загинуло 34, поранено 50 військовослужбовців. Після президентських

реформування Збройних сил України, реагування на надзвичайні ситуації, реконструкції військових об´єктів, боротьби з

виборів 2004 р. нове українське керівництво на чолі з В.Ющенком проголосило курс на євроінтеграцію і відмову від

тероризмом, ліквідації озброєнь і боєприпасів). 5. «Зовнішньоекономічна активність — гарантія процвітання держави, її

політики багатовекторності. Перед країною відкрилась перспектива отримання статусу країни з ринковою економікою,

енергетичної безпеки, створення нових робочих місць» (допомога українським виробникам у встановленні контактів із

вступу в Світову організацію торгівлі (СОТ). Україна подала заявку на вступ до ЄС. Передбачається вступ України в

зарубіжними партнерами, сприяння іноземним інвестиціям; системна підтримка розвитку і зміцнення національного

НАТО. Але для реалізації цих амбітних планів ще потрібна наполеглива праця. На саммітах Україна — ЄС, Україна —

виробничого потенціалу шляхом забезпечення позитивного іміджу, інвестиційної привабливості України; просування

НАТО (лютий 2005 р.) українському керівництву були дані відповідні позитивні сигнали.

вітчизняних «ноу-хау» і послуг на нові ринки збуту, насамперед у сферах авіата суднобудування, космічних досліджень,

інформатики; пошук нових джерел і шляхів надходження в Україну енергоносіїв). 6. «Українська культура у світі. Вихід у

світовий цивілізаційний простір» (сприяння участі представників освіти, науки, культури, ЗМІ України у міжнародних

неурядових організаціях; створення Фонду підтримки діяльності Національної комісії у справах ЮНЕСКО, внесення до

програми ЮНЕСКО українських проектів «Трипільська цивілізація», «Створення Міжнародного дитячого центру

«Артек»; повернення українських культурних цінностей в Україну). Отже, протягом 1991—2005 pp. активно відбувалися

вироблення та апробація концепції зовнішньополітичного курсу незалежної України. На першому етапі (1991— 1994) його

основу становив принцип «балансу інтересів», але перевага надавалася швидкій інтеграції в європейські структури. З 1994

р. у зовнішньополітичному курсі провідними принципами було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність,

професіоналізм. В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію «мосту між Заходом і Сходом». На

96. Українська діаспора та Україна. Характер зв'язків зарубіжних українців з батьківською землею залежав від

початку 2005 р. у зовнішньополітичній діяльності української держави чіткіше окреслився євроінтеграційний вектор,

розпочалися системні трансформації у діяльності МЗС, орієнтовані на зміну іміджу України на міжнародній арені,

багатьох «об'єктивних і суб'єктивних факторів, насамперед від суспільно-політичної ситуації в країнах поселення і в

зміцнення кордонів, впровадження європейських стандартів у законодавство, сприяння розвитку національного

Україні, позицій різних поколінь української діаспори. Та, незважаючи на перипетії історії, українські поселенці в

виробничого потенціалу, подолання відірваності української інтелектуальної та творчої еліти від основних мереж і каналів

західному світі, зокрема за океаном, завжди прагнули до зріднення з землею, яку полишили перші емігранти і яку не

міжнародного спілкування, сучасних цивілізаційних процесів.

бачила більшість їхніх нащадків скажімо, понад 80% канадських українців народжені у Канаді. Це прагнення відбилося

у рухах солідарності й допомоги українському народові Вони були започатковані ще у перші десятиліття перебування в

діаспорі. Окрема сторінка в літописі українців у США і Канаді — підтримка Лютневої революції 1917 р. в Росії та

Україні. За тисячі кілометрів, в чужому, не завжди дружньому оточенні, вони з неослабною увагою прислухалися до

вісток, що просочувалися через океан, про події 1917 р. Українські поселенці в Канаді та США вірили, що перемога над

царизмом відкриє широкі можливості для вільного розвитку українського народу. Цим пояснюється і підтримка ними

жовтневого перевороту 1917 р. та соціалістичних ідей. Через десятки років стане зрозумілим сподівання зарубіжних

українців не справдилися, а тоді більшість з них, мабуть, щиро вірила в те, що соціалізм принесе жадану свободу,

незалежність і щастя Вітаючи визволення українського та інших народів Росії з-під ярма царського самодержавства,

вони висловлювали надію, що вільний український народ допоможе трудящим Західної України об'єднатися в єдиній

державі. З новою силою рух солідарності проявився під час голоду в Росії на початку 20-х рр. Українські робітники і

фермери Канади, допомагаючи голодуючим. Поволжя, одночасно збирали кошти і для голодуючих України. Для них

95. Державна символіка України, її історичне походження. Україна як суверенна держава має власні державні символи.

було зібрано понад 10 тис доларів. Таку ж суму зібрали й українці Сполучених Штатів. Головним регіоном, куди

спрямовувалася допомога української діаспори, була, звичайно ж, Західна Україна. Зарубіжні українці з неослабною

Державні символи — це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження,

увагою слідкували за національно-визвольною боротьбою своїх земляків. І своїм обов'язком вважали надання їм

що в короткій формі виражають одну чи кілька ідей політичного, національного, історичного характеру і символізують

матеріальної та моральної підтримки. З цією метою 1922 р. в Канаді був створений Український робітничо-

суверенітет держави. Згідно зі ст. 20 Конституції України державними символами України є Державний Прапор України,

фермерський комітет за визволення Східної Галичини. Його першою акцією стала кампанія по збиранню коштів для

Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих

допомоги політв'язням та їхнім родинам. Отже, українська діаспора, передусім у Канаді та США, вписала у свою

горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Державний Прапор шляхом добору певних кольорів символізує певні ідеї

історію яскраві сторінки солідарності з колишньою батьківщиною. В скрутні часи українські іммігранти та їхні

національно-політичного та історичного характеру. Відповідно до Закону України від 28 січня 1992 р. «Про Державний

нащадки були поруч з народом, від якого пішло їхнє коріння. Знаємо, як вболівали вони за долю України, допомагали на

Прапор» Верховна Рада визначила співвідношення ширини прапора до його довжини як 2:3. Закон передбачає підняття

початку XX ст, в 20—40-і рр. Про це з захопленням писала радянська преса. Та коли звернутися до вітчизняної наукової

прапора на будинках органів державної влади й управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних

літератури і публіцистики 50-х — середини 80-х рр. , то в цей період зарубіжні українці нібито й перестали думати про

представництв України за кордоном, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань.

Україну. Щоправда, школи в нашій пресі все ж таки цитувалися схвальні відгуки про Україну окремих осіб чи

Державний Прапор синьо-жовтого кольору є на морський судах та літаках міжнародних рейсів України. Синьо-жовті

представників офіційних делегацій, які відвідували нашу республіку. Водночас замовчувалося те, що в повоєнний

кольори вперше згадуються близько 1410 р. на корогвах Галицько-Волинського князівства. На них ще на синьому полі був

період серед української діаспори існував рух солідарності й іншого характеру. Це була солідарність не з країною, а з

зображений золотий лев. Жовто-блакитний прапор мали й запорізькі козаки, які використовували його в мирний час, на

тими людьми в Україні, які боролися проти тоталітарного режиму й постраждали від нього. Проголошення Акта про

відміну від бойового стяга малинового кольору. Сині і жовті кольори містилися і в гербах українських земель, міст і

незалежність України 24 серпня 1991 р. викликало не тільки радісне піднесення в середовищі української діаспори, але

старшинських родів. З XVIII ст. ці кольори присутні на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського,

й зміцнило її надії на те, що цього разу справа побудови самостійної демократичної Української держави буде доведена

Чернігівського, Ізюмського козацьких полків. Вони ж використовувалися при зображенні багатьох гербів українських

до кінця. У всіх країнах, де проживають українці та їхні нащадки, цей акт відзначався як найбільше свято. Принципова

гетьманів та козацької старшини (гетьманів Дорошенка, Брюховецького, Розумовського, кошового отамана

позиція зарубіжних українців щодо державотворчих процесів в Україні, підтримка діаспорою цих процесів проявилися і

Калнишевського, полковників Нечаїв, Богунів). Традиція поєднання жовтого і блакитного кольорів поширюється і на

під час першого візиту офіційної української делегації на чолі з Л. Кравчуком до Канади та США у вересні 1991 р. Ще

герби тогочасних міст України: Києва, Лубен, Миргорода, Прилук, Чернігова, Ніжина та інші. Але най більшого

напередодні візиту президія секретаріату Світового конгресу вільних українців виступила із спеціальним зверненням, в

поширення ці кольори набувають на західноукраїнських землях. Прапори, на яких домінувало поєднання жовто-блакитних

якому закликала українську спільноту Північної Америки виявити делегації традиційну українську гостинність і

фарб, було піднято над міськими ратушами в містах Сам-борі, Станіславові, Коломиї, Стрию, Сяноку. Блакитні жупани й

належну пошану та визнання за проголошення України незалежною державою. Аналізуючи процес взаємодії

жовті свити носили учасники гайдамацького руху у XVIII ст. У 1848 р. у Львові на ратуші вперше було піднято жовто-

української діаспори та етнополітичного ренесансу в Україні, вже сьогодні можна виділити дві групи факторів, що

блакитний прапор у вигляді двох горизонтальних смуг, тобто приблизно як тепер. Ця ідея, започаткована Головною

суттєво впливають на її характер. Перша — це ті, що стимулюють цю взаємодію, друга група факторів стримує її. До

Руською Радою, була підхоплена спортивно-просвітницькими організаціями, які почали діяти на Галичині наприкінці XIX

першої групи варто віднести а) становлення нового мислення у міжнародних відносинах, що відкрило нові канали для

ст. (у першу чергу «Соколами»). Після з'їзду «Соколів» та «Січей» у 1911 р. починається широке використання жовто-

безпосередніх контактів між представниками ядра українського етносу та тих його частин, які перебувають за межами

блакитного прапора на різ них масових заходах, зокрема під час відзначення 50-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка (1911 p.),

України, б) поступова деідеологізація суспільно-економічного життя в Україні, що дозволяє зняти класово-партійні

100-річчя з дня його народження (1914 р.) тощо. З 1914 р. Січові стрільці під такими ж прапорами воювали на полях

бар'єри у спілкуванні українців з представниками української діаспори Наслідком попереднього поділу українців у

Першої світової війни. Жовто-блакитні прапори масово з'являються на маніфестаціях українців після перемоги Лютневої

західному світі на «прогресивних» і «реакційних» було те, що контакти з Україною обмежувались першою категорією

революції 1917 p., під ними формувалися й перші українські національні військові з'єднання. У березні 1918 р.

«Комуністична» солідарність з режимами у колишніх «соціалістичних» країнах Європи також не дозволяла опікуватися

Центральна Рада затвердила державний герб і держав ний прапор УНР. За гетьмана П. Скоропадського жовто-блакитний

незавидною долею українців, які мешкають у цих державах, оскільки це могло призвести до напруженості у стосунках

прапор був замінений на блакитно-жовтий. Блакитно-жовті прапори затвердили уряди Західноукраїнської Народної

між ними і Радянським Союзом. Такий підхід на довгий час позбавив можливості порозуміння між різними частинами

Республіки 13 листопада 1918 р. у Львові і Підкарпатської Русі як складової частини Чехо-Словаччини. Перший сейм

українського етносу, в) проведення спільних заходів за участю українців з різних країн світу — їхня роль визначається

Карпатської України 15 березня 1939 р. в м. Хусті ухвалив блакитно-жовтий державний прапор. Згідно з Конституцією

об'єднанням зусиль етнічно свідомих осіб українського походження у збереженні української етнічності в сучасному

України Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням Малого Державного Герба України та герба

світі, що є базою для взаємодії представників різних частин етносу. Особливого значення у цьому контексті набули 1-й

Війська Запорізького. Головним елементом Великого Державного Герба України є знак княжої Держави Володимира

Форум української діаспори, який відбувся у серпні 1990 р. у Варшаві та Білому Борі (Польща), 1-й Форум

Великого. Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована X ст. Вона збереглася в

представників східної діаспори (Київ, січень 1992) та Всесвітній форум (Київ, серпень 1992). Серед факторів, які

болгарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зображені воїни — дружинники князя Святослава, у руках яких

можуть стримати взаємодію української діаспори та етнополітичного ренесансу, вагомими є такі а) поліетнічність

прапори увінчані тризубцем. Тризуб зображувався на монетах великого князя Володимира Святославовича, а згодом

населення України. Завважимо, що етнічні спільноти аж ніяк не є перешкодою на шляху взаємодії, однак невирішеність

Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише у ролі родового

деяких їхніх проблем у рамках українського етнополітичного організму може її стримувати. Цей фактор був би на руку

знака князів. Проте з часом він передається у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто стає власне

тим силам, котрі не зацікавлені у збереженні безконфліктної ситуації в міжетнічних стосунках в Україні, у розбудові її

гербом. Зараз існує понад 40 версій, які пояснюють походження та інтерпретують суть тризуба. Усі дотеперішні пояснення

незалежності й хотіли б стимулювати настрої відновлення імперського центру. Тому, дбаючи про умови

тризуба можна зібрати в 6 головних груп, що об'єднують однорідні гіпотези: 1) символ державної влади (верхня частина

етнополітичного ренесансу українців, обов'язково потрібно створювати відповідні умови для ренесансу інших етнічних

скіпетра або корони); 2) церковна християнська емблема (Трійця, голуб святого Духа); 3) військова емблема (франціска

спільнот. Досвід вирішення проблем у міжетнічних стосунках в демократичних суспільствах може знадобитися у

(спис з подвійною сокирою), якір, лук зі стрілою, шолом, сокира, спис з тризубчастими вістрями); 4) геральдично-

вдосконаленні міжетнічних відносин в Україні. І саме представники діаспори з Канади, Сполучених Штатів,

нумізматична фігура (норманський крук чи сокіл, генуезько-литовський портал); 5) монограма (сплетіння кількох

Німеччини, Франції у процесі взаємодії з українцями, а також і з вихідцями з інших меншин можуть поділитися цим

початкових літер у вигляді вензеля для по значення імені, слова або вислову), (схематичне зображення слова воля, символ

досвідом, б) повільність демократичних перетворень, особливо у сфері економіки, в Україні та в інших державах

влади над трьома (небесним, земним, підземним) світами, літери «Ш», яка означала цифру 3, символ поєднання минулого,

Радянського Союзу, оскільки за таких умов взаємодія реалізується не повністю, в) ідея федеративного устрою України,

сучасного та майбутнього); 6) геометричний орнамент (стилізована квітка (трисвічник), колос). Після розпаду Київської

яка побудована на еклектичних засадах, де зміщуються етнографічні й економічні ознаки розвитку різних регіонів

Русі тризуб утратив значення державного символу, зберігаючись на гербах провінційних міст, українських магнатів,

нашої країни. Вона здатна спричинити обмеження зони взаємодії, в основному, з регіонами колишнього масового

дворян та козацької старшини. Інший елемент Великого Державного Герба — козак з мушкетом і шаблею як герб Війська

переселення українців за океан та чітку регіоналізацію стосунків, до чого можуть призвести концепції особливого

Запорізького відомий з XVI ст., а з XVIII ст. та кий герб стає символічним зображенням Гетьманщини. У 1918 р. після

статусу того чи іншого регіону України. Важливу роль у цьому плані мають відіграти ті заходи, які здійснює українська

проголошення незалежності УНР золотий тризуб на синьому тлі був затверджений Державним Гербом України. Він за

держава у рамках своєї етнополітики, зокрема щодо зарубіжних українців. Варто сказати, що сьогодні формується

лишався також гербом і за гетьмана П. Скоропадського й УНР часів Директори. Державним Гімном України є

правова база, яка регламентує стосунки держави і української діаспори. Передовсім йдеться про Державну програму

національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами, затвердженими законом (над мелодією працювали й інші

«Українська діаспора до 2000 року», яка прийнята у січня 1996 р.

українські композитори, зокрема Кирило Стеценко). Музика до гімну народилася в 1864 p., коли Львівський український

центр показав спектакль письменника К. Гейнча «Запорожці». Тут уперше було виконано пісню «Ще не вмерло

Запорожжя», яку із захватом зустріла публіка. Це була музика М. Вербицького — мелодія майбутнього Гімну України. Ця

мелодія «Ще не вмерла Україна» затверджена Верховною Радою України 15 січня 1992 р.

!

!

97.Політичний курс президента Л. Кравчука

98. Політичний курс президента Л. Кучми.

Відтак перед першим Президентом Л.М. Кравчуком постало одне з найголовніших завдань – почати презентацію України,

Влітку 1994 р. Президентом України було обрано Л. Кучму. Він спирався на підтримку промислового директорату,

як держави, світовому загалу. Завдання це ускладнювалося тим, що на міжнародній арені Україна до цього часу доволі

частини номенклатури та лівих політичних сил. Про бажаність його приходу до влади дала зрозуміти Москва. Кучма

часто сприймалася як "частина Росії". З перших днів свого президентства Л.М. Кравчук, виступаючи за збереження

проводив передвиборну боротьбу під гаслами радикальних економічних реформ, відновлення зв'язків із Росією та

сформованих за багато десятиліть українсько-російських відносин, водночас обстоював ідею про формування самостійної

іншими країнами СНД, надання російській мові статусу офіційної, боротьби з корупцією та організованою

зовнішньої політики української держави. Основними завданнями української держави у контексті формування

злочинністю. Одним із перших кроків новообраного Президента стало ініціювання ним конституційного процесу, який

достойного образу держави за кордоном Президент вважав постійне ознайомлення світу з позитивним образом України,

завершився 28 червня 1996 р. ухваленням Конституції України. Головною проблемою новообраного Президента була

завоювання якомога більшої кількості політичних союзників, розвиток інтересу країн світу до інвестування в Україну,

економічна криза. Вже у жовтні 1994 р. він проголосив стратегію економічних перетворень, яка передбачала

торгівлі з нею та обміну науково-культурними досягненнями. Визначним кроком для України стало рішення про відмову

вивільнення цін, обмеження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної торгівлі, сувору монетарну політику,

від ядерного озброєння. Л.М. Кравчук активно обстоював ідею позаблокового та без'ядерного статусу України. Під час

масову приватизацію підприємств, земельну реформу. Протягом перших 2—3 років після проголошення економічного

зустрічі з послами іноземних держав у Києві 1993 року Президент України Л.М. Кравчук наголосив, що розпочате

курсу Л. Кучми в економіці окреслилися зрушення на краще. Почалась реальна приватизація, в результаті якої частка

Україною ядерне роззброєння проводитиметься поетапно. Роззброєння супроводжувалося значними ускладненнями.

державної власності скоротилася з 96 до 62 %. Важливим підсумком стала фінансова стабілізація. У вересні 1996 р.

Насамперед ця справа потребувала величезних коштів та зусиль. Однак рішення відмовитися від ядерної зброї було

була проведена грошова реформа, її суть полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця, який перебував

правильним і вигідним для молодої української держави, оскільки завдяки цьому кроку значно полегшувалася її інтеграція

тоді в обігу, і заміні його гривнею. Разом з тим було здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, роздержавлення

у світову спільноту. Першому Президенту України доводилося працювати в умовах жорсткого психологічного тиску.

земель тощо. Збільшилась чисельність безробітних. За межею бідності опинилася більшість українських громадян.

Націоналісти звинувачували його в поміркованості, комуністи – у відмові від радянських переконань. До того ж деякі

Причини - такого становища крилися в низькій якості економічної політики, відсутності політичної волі щодо

політики та й засоби масової інформації ставили у провину Л.М. Кравчуку доведення Радянського Союзу до розколу. У

оптимізації податкової системи" (прямі й непрямі податки сягали 60—80 %), зниженні бюджетних витрат тощо.

1992 році Верховна Рада Україна за поданням Президента Леоніда Кравчука прийняла Закон про заснування посади

Зокрема, жорсткі податкові вимоги за високих цін на кредитні ресурси паралізували виробничо-споживчий обіг. Втрата

представника Президента, який став іще однією віхою на шляху укріплення вертикалі влади. Проте питання відносин між

виробниками обігових засобів призводила до зниження конкурентоспроможності продукції. Значною мірою чинна

представниками Президента і головами обласних та районних рад залишалося невирішеним. Це ускладнювало справу

податкова система сприяла формуванню "тіньової" економіки, обсяги якої на 1999 р. сягнули не менше 60 % ВВП. По

управління. У період президентства Леоніда Кравчука постала Українська Православна Церква, пожвавилося релігійне

суті, "тіньовий" сектор економіки став економічною та фінансовою базою для утворення паралельної державі

життя, з підпілля вийшли греко-католики. Старі храми почали повертати релігійним громадам, а також будувати нові.

інфраструктури влади, деформував свідомість людей, призводив до правового нігілізму. Негативним фактором для

Почало формуватися і громадянське суспільство. Зокрема, була створена громадська організація "Український союз

розвитку економіки став величезний зовнішній борг. Упродовж 1994— 1999 рр. він зріс більше ніж утричі й становив

промисловців та підприємців". Одне з найважливіших завдань української влади після проголошення державної

12,5 млрд. дол. США за ліквідних валютних резервів у 768 млн. дол. Сюди додавалося зростання внутрішньої

незалежності України полягало у тому, щоб забезпечити нормальні умови життя, підняти рівень добробуту людей. Для

заборгованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, інших соціальних виплат, загальна сума яких збільшилася

цього необхідно було здійснити перехід від командної до ринкової економіки, що дало 6 змогу вивільнити творчу енергію

з 36 млн. до 12 млрд. грн. Не вдалося Л. Кучмі розгорнути й широко рекламовану боротьбу з таким лихом, як корупція

народу та якісніше реалізувати можливості вітчизняного економічного потенціалу. Політика Кабінету Міністрів полягала

та хабарництво. У грудні 1999 р. він змушений був визнати, що "криміналізовані буквально всі сфери економіки" і

у посиленні регуляції і податків. Вона зробила майже неможливою нормальну економічну активність – українські

"доводиться говорити про фактичну втрату керованості" економічними процесами. Україна перетворилася в одну з

громадяни повинні були віддавати державі у вигляді податку 90% свого доходу. Така ситуація вела або до

найкорумпованіших держав світу. На відміну від нехай повільних і непослідовних, але загалом позитивних змін, які,

гіпертрофованого зростання "тіньової економіки", або подальшого обмеження виробничої та комерційної діяльності.

починаючи з 2000 р., відбувалися в українській економіці, події на політичній арені України мали протилежний знак.

Зосередивши у своїх руках велику владу, Л.М. Кравчук виявив мало політичної волі для реформування країни. Його

Другий президентський термін Л. Кучма розпочав з активних дій, спрямованих на реформування політичної системи.

нерішучість у впровадженні змін пояснювалася небажанням зачіпати інтереси старої номенклатури, яка прихильно

16 квітня 2000 р. відбувся всеукраїнський референдум, учасники якого підтримали посилення президентської гілки

поставилася до української незалежності. Щоправда, така позиція пояснювалася не якимись високопатріотичними

влади за рахунок повноважень парламенту. На заваді реалізації результатів референдуму стала політична криза

мотивами, а прагматичним розрахунком: позбавившись московської опіки, вони стали господарями ситуації в Україні.

наприкін. 2000 р. — у першій пол. 2001 р. Вона розпочалася з оприлюднення народним депутатом О. Морозом 28

Зокрема зберігаючи за собою керівні пости вони могли наживатися в умовах гіперінфляції за рахунок дешевих державних

листопада сенсаційних аудіо записів колишнього охоронця Президента М. Мельниченка начебто розмов Президента

кредитів (у 1993 році рівень інфляції в Україні становив 10200% і, за оцінкою Світового банку, був найвищим у світі). У

України та інших посадових осіб, які засвідчували причетність керівництва держави до викрадення, а можливо, й

1994 році економіка країни опинилася на межі краху. Внутрішній валовий продукт порівняно з попереднім роком впав на

убивства, опозиційного журналіста Г. Ґонґадзе, повальну корупцію у найвищих ешелонах влади, порушення виборчого

23%, виробництво промислової продукції – на 27,8%, сільськогосподарської – на 16,5%. Капітальні вкладення за

законодавства, прав людини, залякування суддів, обмеження свободи слова тощо. У грудні — січні 2000—2001 рр. у

1992-1994 роки знизились на 57%. Фінансова система держави виявилася практично зруйнованою. У жовтні дефіцит

багатьох містах виросли наметові містечка, які доносили інформацію про опір. Опозиційними до чинної влади силами

бюджету досяг 18,5% внутрішнього валового продукту. Ціни порівняно з 1991 роком зросли у 102 рази. Подібна політика

було створено низку структур: комітет "Україна без Кучми", Форум національного порятунку, Громадський комітет

викликала значне невдоволення серед українського населення, яке нерідко ототожнювало погіршення свого матеріального

опору "За правду", до яких увійшли такі відомі політики, як Ю. Тимошенко, Л. Лук'яненко, О. Мороз, С. Головатий, Т.

становища із набуттям Україною державної самостійності. Загострилося протистояння між законодавчою та виконавчою

Чорновіл та ін. їх основною вимогою була відставка Президента України та його найближчого оточення. Навесні

гілками центральної влади, яке на тлі всеохоплюючої кризи закінчилося рішенням обох сторін достроково припинити свої

напруженість у суспільстві почала спадати. Негативну реакцію Заходу на події в нашій державі істотною мірою

повноваження та провести позачергові вибори. У березні 1994 року відбулися парламентські вибори. Вони вперше

пом'якшили дві визначні події: перший в історії візит в Україну Папи Римського Івана Павла II у червні 2001 р. та

проводилися на багатопартійній основі. У виборах взяли участь 32 політичні партії, з яких 14 здобули право бути

святкування 10-ї річниці проголошення державної незалежності України. Згодом політичні пристрасті вихлюпнулися на

представленими у Верховній Раді. Найбільшого успіху домоглися ліві партії (комуністична, яка, користуючись

парламентські вибори 2002 р., що, як і попередні, відбувалися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. За

демократичними законами, відновила свою діяльність після заборони, соціалістична та селянська), які, контролюючи

результатами виборів перемогу святкував правоцентристський блок В. Ющенка "Наша Україна". До парламенту також

понад третину мандатів, зуміли провести на посаду голови Верховної Ради свого представника – лідера Соціалістичної

пройшли КПУ, пропрезидентський блок "За єдину Україну", опозиційні блок Ю. Тимошенко й СПУ, а також СДПУ (о).

партії України О.О.Мороза. Члени цих партій очолили також значну кількість парламентських постійних комісій.

Восени Україною знову прокотилася хвиля протесту. Зокрема, 16 вересня, в день річниці загибелі Г. Ґонґадзе, опозиція

провела в столиці Всеукраїнські народні збори "Повстань Україно!" за участю десятків тисяч громадян. Багатотисячні

маніфестації відбулися в усіх обласних центрах, багатьох містах і селах. їх учасники висунули вимогу Президенту

Кучмі про негайну відставку, ухвалили звернення до глав іноземних держав та організацій про міжнародну ізоляцію

режиму Кучми. Як з'ясувалося згодом, ці протестні заходи, докорінно вплинувши на свідомість суспільства, були

генеральною репетицією революційних подій 2004 р. Отже, нав'язана Україні владою кланово-олігархічна модель

розвитку довела її до глибокої кризи, ! тотальної бідності, безробіття, фактично стану національної катастрофи. Проте

суспільство терпіло з останніх сил, чекаючи дня президентських виборів, щоб скористатися правом на вільне

волевиявлення і легітимно змінити осоружну владу.

!

!

99. Президентські вибори 2004 року. «Помаранчева революція».

100. Президентські вибори 2010 року. Політичний курс президента В. Януковича.

Політичний курс президента В. Ющенка. Найяскравішою подією поч. XXI ст., що хвилею мирних акцій протесту

Президентські вибори 2010 року стали своєрідним продовженням виборів 2004 року, утвердивши яскравий

протягом листопада — грудня 2004 р. прокотилася Україною, стала Українська помаранчева революція, названа так за

кольором символіки претендента на президентську посаду В. Ющенка. Вона пробудила українців, змусила їх поважати

соціополітичний поділ на територіальній основі в Україні. Як і в 2004 році більшість західних та центральних областей

себе, викликала у мільйонів людей почуття національної гідності, гордості, самоототожненвя з поняттям "громадянин

проголосували за прозахідного і національно-орієнтованого кандидата в Президенти Юлію Тимошенко, в той час як

України". Поштовхом до революції стали масові фальсифікації з боку влади під час президентської виборчої кампанії 2004

східні та південні області – за проросійського та прокомуністичного Віктора Януковича. Водночас перший тур

яка стала найбруднішою за всю історію державної незалежності. Претендентами на президентську посаду було

президентських виборів показав зростання рівня підтримки так званих альтернативних кандидатів – представників

зареєстровано 24 особи, серед яких найбільшу Довіру мали лідер найчисленнішої парламентської фракції "Наша Україна"

«третьої сили», до числа яких можна зарахувати Сергія Тігіпка і Арсенія Яценюка. Як бачимо, результати першого туру

В. Ющенко та прем'єр-міністр і кандидат від владної коаліції В. Янукович. Вранці 22 листопада київський майдан

засвідчили, що значна кількість виборців умовно кажучи в «помаранчевому», а тепер «біло-сердешному» пасі регіонів

Незалежності заряснів помаранчевими кольорами. Так розпочалася Українська помаранчева революція. За суттю вона

та в «біло-голубому» пасі незадоволена кандидатурами двох головних претендентів на президентське крісло. Можна

була революцією духу, кампанією загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків, інших акцій громадянської

припустити, що вони трактувались як представники «старої» еліти , які мають нести відповідальність за незадовільні

непокори мільйонів людей проти антидемократичного режиму, який, сфальсифікувавши вибори, намагався нав'язати

результати попереднього етапу розвитку України. Відповідно ці виборці під час першого туру надали перевагу

суспільству на найвищу державну посаду свого кандидата. Головною рушійною силою і найактивнішим учасником

кандидатам «нової» політики: С.Тигіпко, А.Яценюку та А.Гриценко. Їх ми кваліфікували як «альтернативних»

революції була молодь, передусім студентська, ідеологом — інтелігенція, а соціальною базою — середній клас. Революцію

кандидатів. Як бачимо, рівень підтримки цих кандидатів склав в «помаранчевому» та «біло-голубому пасі» майже

беззастережно підтримали українське селянство і фермерство, значна частина міського населення. 24 листопада

ідентичний показник: 20,99 % та 20,3 %. В цьому контексті варто згадати, що відсоток громадян, які проголосували

Центральна виборча комісія (ЦВК) проголосила переможцем президентської кампанії кандидата від влади В. Януковича.

проти всіх, зріс з 2,34 % під час першого туру до 4,36 % під час другого, тобто трохи більше ніж на 2 відсотка ( в

Остаточні результати виборів були такими: за В. Януковича 49,46 %, за В. Ющенка — 46,61 % голосів. Команда В.

абсолютних цифрах, це трохи більше ніж 270 тисяч громадян додатково голосували проти всіх). Співставлення

Ющенка відповіла тим, що створила Комітет національного порятунку, який взяв на себе відповідальність за захист

результатів першого і другого турів свідчить, що Ю.Тимошенко зуміла значно краще забезпечити додаткову мобілізацію

української демократії, оголосила Всеукраїнський політичний страйк і закликала демонстрантів блокувати громадські

електорату на свою підтримку після першого туру в регіонах «помаранчевого пасу». Ріст її підтримки становив майже

будівлі, в т. ч. Кабінет Міністрів і президентську адміністрацію. Символом свободи, демократії і нескореності духу

1,7 раз, що свідчить про готовність електорату до її підтримки за певних умов. В даному випадку такою умовою було не

українського народу став київський Майдан, який прикував до себе та України увагу всього світу. Ще одним великим

прийняття перемоги В.Януковича. Натомість резерви збільшення електорального результату у В.Януковича по всій

гріхом "партії влади" стала спроба розколу України. Спочатку це були штучні нагнітання протистояння між Сходом і

країні – не значні. Водночас навіть активна мобілізаційна кампанія Юлії Тимошенко не забезпечила їй перемогу у

Заходом країни, ініційовані у засобах масової інформації, та зловісні сценарії провладних політ технологів на зіткнення

другому турі президентських виборів, проте невеликий розрив між Тимошенко та Януковичем (менше мільйона

прихильників В. Ющенка та В. Януковича. Але вони не спрацювали. Далі розпочався сплеск регіонального сепаратизму в

голосів) поставили під сумнів легітимність обрання останнього. Водночас як і під час президентської кампанії 2004

середовищі керівних еліт Сходу та Півдня України. Подолання гострої політичної кризи в Україні кінця 2004 р. стало

року збереглася тенденція, що чим західніше регіон, тим більше виборців голосувало за Юлію Тимошенко і тим менше

можливим завдяки таким факторам. По-перше, вирішальне слово належало українському народові, мільйонам людей, які

– за В. Януковича, і навпаки. ершим указом Віктора Януковича на посаді Президента України стало скорочення

впродовж кількох тижнів мужньо і водночас мудро і толерантно відстоювали свою свободу на майданах міст і сіл. По-

робочого штату і витрат на утримання Секретаріату Президента на 20%. Цим же указом він повернув Секретаріату

друге, занепокоєння ситуацією в Україні світової спільноти, передусім лідерів іноземних держав і міжнародних

Президента його попередню назву — Адміністрація Президента України. Незважаючи на таке скорочення штату

організацій. Принципово іншою, порівняно з країнами Заходу" була поведінка Росії, яка з самого початку віддала

видатки на Держуправління справами при Президенті в 2011-му зросли на 400 млн грн., а сам Янукович потрапив на

однозначну перевагу В. Януковичу, а н його виборчій кампанії був задіяний навіть президент B. Путін. По-третє,

третє місце в світі за витратами на президента країни. Формування парламентської коаліції «Стабільність та реформи».

ухвалення постанов Верховної Ради від 27 листопада і 1 грудня, відповідно до яких визнано такими, що не відповідають

Після президентської кампанії у Верховній Раді сформовано парламентську коаліцію «Стабільність і реформи» Кадрові

волевиявленню народу, результати виборів 21 листопада; висловлено недовіру Центральній виборчій комісії та уряду В.

зміни держапарату. Відновлення управлінської «вертикалі». Масштаби кадрових змін на всіх рівнях структур

Януковича; По-четверте, доленосні рішення Верховного Суду, який 3 грудня, визнавши неправомірними підсумки другого

державного апарату після обрання Віктора Януковича на посаду Президента України перевершили «кадрові чистки».

туру президентських виборів через системні порушення закону, постановив відновити права кандидатів і провести

Деякі експерти вважають, що незаперечним досягненням нової владної команди є стабілізація політичної системи

повторне голосування 26 грудня 2004 р. 26 грудня 2004 р. відбулося пере голосування другого туру виборів, за

України. Разом з тим вони додають, що так і не вдалося втілити в життя гасло про «уряд професіоналів». Кабінет

результатами якого переміг В. Ющенко: йому віддали свої голоси 51,99% виборців, В. Януковичу — 44,20 %. 23 січня

міністрів Миколи Азарова формувався за попереднім квотним принципом, проте з яскраво вираженим «регіональним

2005 р. пройшла офіційна церемонія вступу В. Ющенка на посаду Президента України. Одним із перших рішень

присмаком» (за деякими підрахунками, більше третини складу чинного уряду — вихідці з Донецького регіону).

новообраного Президента стало призначення головою українського уряду Ю. Тимошенко. 4 лютого Верховна Рада

Експерти мають думку, що, напевно, головними вимогами до кандидатів на високі посади були особиста відданість

рекордною кількістю голосів — 375 дала згоду на призначення першої в історії України жінки на посаду прем'єр-міністра.

Віктору Януковичу, ефективна участь у президентській виборчій кампанії. Утворення консультативно-дорадчих органів

Тоді ж затвердили програму нового уряду "Назустріч людям". 26 березня 2006 р. відбулися перші в історії України

при Президентові України. Їхня діяльність. Указом від 26 лютого 2010 р. Віктор Янукович утворив Комітет з

парламентські вибори на пропорційній основі. Значні зміни з 2006 р. відбувалися в політичній системі держави — згідно з

економічних реформ, секретарем якого призначив Ірину Акімову, указом від 26 лютого 2010-го — Національний

конституційною реформою 2004 р. замість президентсько-парламентської республіки запроваджувалася парламентсько-

антикорупційний комітетуказом від 9 квітня 2010 р. — Раду регіонів, як консультаційно-дорадчого органу при

президентська. В результаті повноваження Президента звужувалися за рахунок розширення прав парламенту та

Президентові України з метою забезпечення взаємодії центральних органів влади та місцевого самоврядування Однак

сформованого ним уряду. Але ухвалена похапцем у складних умовах реформа була далекою віл досконалості. Тому в повій

Рада регіонів так і не запрацювала ефективно Політолог Костянтин Матвієнко вважає що цей орган створено для

Конституції залишалося багато білих плям, взаємовідносини різних гілок влади були виписані нечітко, що значною мірою

демонстрацій перед телекамерами, що Президент реально управляє державою 26 лютого 2010 р. Віктор Янукович

розбалансувало політичну систему держави. У першій пол. 2008 р. економіка України мала відносно високу динаміку

підписав указ про утворення Національного антикорупційного комітету, однією з цілей якого є кардинальне покращення

економічного зростання, тривало випереджальне підвищення доходів населення, належно фінансувалися видатки

ситуації у сфері боротьби з корупцією на Україні. Слід відмітити, що Україна в індексі сприйняття корупції опустилася

бюджету. Істотним недоліком була інфляція Лише за перших 4 місяці 2008 р. споживчі ціни зросли на 13,7 %. У травні

зі 134 місця в 2010 році на 152 місце в 2011 році Конституційна реформа. Янукович — Президент у президентсько-

темп їх приросту порівняно з груднем попереднього року становив 14,6 %. Це призводило до зниження ефективності

парламентській республіці. Конституційний суд визнав неконституційним Закон «Про внесення змін до Конституції

соціальної політики уряду, зростання напруженості в суспільстві. Ще серйознішою проблемою став прихід в Україну

України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (політреформу 2004 року) у зв'язку з порушенням процедури його розгляду і

світової економічної кризи, від якої українська економіка опинилася серед найбільш постраждалих. Значне погіршення

ухвалення і відновив дію Конституції України 1996 року. 27 січня 2011 р. у Давосі на «Всесвітньому економічному

економічного становища в Україні істотно загострило перманентну політичну кризу. Поєднання економічної й політичної

форумі» Віктор Янукович заявив про започаткування 21 реформи у різних сферах життєдіяльності України 1 жовтня

криз не лише загальмувало розвиток країни, а й стало серйозним викликом для збереження її державної незалежності. Та

2011 р. набрав чинності Закон «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»,

високо посадовці замість того, щоб усю енергію, ресурси й політичну волю використати для ухвалення узгоджених

підписаний Віктором Януковичем 9 вересня 2011-го. 17 січня 2013 р. Янукович визнав провал більшості реформ своєї

фахових рішень, реалізації зобов'язань перед виборцями, спрямовували їх на міжусобні політичні чвари. Це

команди і звинуватив Миколу Азарова в саботажі

дезорганізувало їх дії в антикризовій сфері, підвищило інфляційні очікування, зумовило подальше зниження інвестиційної

привабливості економіки. Нового імпульсу політична криза в Україні отримала восени 2008 р., коли 4 вересня було

оголошено про вихід блоку НУ — НС з парламентської коаліції демократичних сил. Такий крок спричинював розпад

коаліції, а у разі не створення нової — розпуск Верховної Ради. Офіційною причиною демаршу пропрезидентських сил

стало спільне голосування фракцій БЮТ і ПР за пакет законопроектів, які обмежували владу глави держави. Загострила

протистояння між коаліціянтами і нечітка, на думку НУ — НС, позиція прем'єр-міністра Ю. Тимошенко стосовно

російської агресії в Грузію. У перманентних конфліктах, насамперед викликаних підготовкою до чергових президентських

виборів, минув і весь 2009 р. У результаті, взаємопоборювання політиків призвело не лише до розбалансованості

державного механізму, втрати контролю влади за процесами в країні, декваліфікації й деградації держапарату,

безвідповідальності чиновників, всеосяжного зростання корупції в суспільстві, погіршення ситуації з дотриманням

законів, а й до втрати довіри до органів влади, нівелювання ідеї державності, розчарування в демократії, зневіри людей у

здатності вплинути на суспільні процеси. З такими настроями українці пішли на президентські вибори 2010 р.