Синергетичні властивості систем: самоорганізація, не лінійність, диспативність.

Самоорганизация геосистем формируется, сохраняется и преобразовывается под воздействием взаимосвязанной системы механизмов, которые являются ее движущей силой и определяют характерные особенности в пространстве и времени.

Основними факторами, що визначають просторово - тимчасову самоорганізацію геосистем, є речовинно-енергетичний обмін, зовнішні та внутрішні зв'язки, спрямованість і незворотність трансформацій, резонанс коливань, що протікають в геосистеме процесів та ін.

Принцип не лінійності - сучасні об'єкти – складні, відкриті системи які розвиваються нелінійно проходячи стійкі стадії.

Дисипативна система –ц е така система, у якій протікають незворотні

процеси, викликані зростанням ентропії, перетворенням механічної енергії у

теплов у та інші форми (дифузія).

Становлення та розвиток синергетичної концепції Термін«синергетики», введений Г.Хакеном для обґрунтування міждисциплінарного напряму, у якому результати його досліджень по теорії лазерів і нерівноважним фазовим переходам повинні дати світоглядну основу для взаємного співробітництва із різних сфер знання. Очевидно, що методології різних сфер є неоднаковими і можуть бути реалізовані на кон цептуальній основі. Сьогодні, в умовах, коли синергетика набула значення рушійного чинника, вченим слід похвилюватися, щоб синергетика не втратила науковий статус дисципліни як міждисциплінарного напрямку. Найбільш бажаною альтернативою уявляється вироблен ня структурованого категоріального базису синергетики та інших атрибутів, властивих теоретичному знанню, які дозволили б доповнити існуючі уявлення більш суровим викладом. Слід констатувати, що синергетика має проблемний і міждисциплінарний характер. Одна з задач, перед якою стоять вчені, виробити категоріальний каркас, які визначаються поняттями: синергетика, самоорганізація, система, еволюція, розвиток. Говорячи про синергетику, слід мати на увазі: а) термінологічний аспект – походження і смисл терміну; б) фізичну реальність (аспект і зміст), що вкладаються у термін; в) зміст наукового знання синергетики, включаючи і методи дослідження. Шлях становлення синергетики є суперечливим, протее саме суперечливість і навіть парадоксальність є рушійним началом як для змісту, досліджуваного синергетикою, так і для самої синергетики Синергетика розглядає механізми вільної кооперації взаємодії елементів систем у нестійких станах.

Поняття «геосистема» та «геоекосистема».

Геоекосистема – це керована чи контрольована людьми територіальна система, що є більш-менш однорідною ділянкою оболонки Землі з однотипними фізико-географічними умовами, певною сукупністю організмів, характерним для неї речовинно-енергетичним обміном та (існуючим не потенційним) видом господарського використання. Отже, кожна геоекосистема – це окрема природна геосистема з накладеним на неї певним видом господарського використання території (до яких належить також і заповідний режим).

Геосистеми – природні системи різних рівнів, які охоплюють взаємодіючі частини літосфери, гідросфери, біосфери і атмосфери. Компоненти геосистеми пов’язані між собою перетворенням речовин і потоками енергії, процесами гравітаційного переміщення твердого матеріалу, вологообміном, біогенною міграцією хімічних елементів. У 1963р. В.Б. Сочава запропонував називати об’єкти, які вивчаються фізичною географією, геосистемами. На його думку, геосистема – це ділянка земної поверхні, в межах якої “компоненти природи перебувають у системному зв’язку один з одним і як певна цілісність взаємодіють з наміченою сферою і людським суспільством.

Поняття «компонент».Властивості компонентів.

Компонент - це складова частина чого-небудь.

Виділяють 2 компонента геосистеми:

- Геома - це сукупність абіотичних компонентів.

Абіотичне середовище - сукупність неорганічних умов (середовищних факторів) проживання організмів.

Середовище в розумінні еколога – все те, що оточує організм ( популяцію, біоценоз) і впливає на нього. У кожного з видів, що навіть населяють один і той же біотоп, - своє середовище проживання.

-Біота (від грец.— життя) — стала сукупність рослин, тварин, грибів та бактерій, що об'єднані спільною територією поширення.

Природна геосистема як сукупністьприродних компонентів.

Геосисте́ма (Географічна система)— географічне утворення, системи різного рівня, що складаються з цілісної множини взаємопов'язаних, взаємодіючих компонентів. Найбільша планетарна геосистема — географічна оболонка, система взаємодіючих компонентів: літосфери, гідросфери, атмосфери та біосфери. Компоненти геосистеми тісно взаємопов'язані між собою через потоки речовини та енергії, процеси гравітаційного переміщення твердого матеріалу, вологообмін та міграцію хімічних елементів.

Традиційним для ландшафтознавства поділом геосистеми (ПТК) па складові частини є виділення в ній компонентів природи (геокомпонентів), кожний з яких є представником окремих геосфер, що складають географічну оболонку. Це гірські породи (представники літосфери), поверхневі та грунтові води (гідросфери), повіт­яні маси (атмосфери), грунти (педосфери), рослинність, тварини, мікроорганізми (представники біосфери). Усі ці компоненти є матеріальними тілами. До геокомпонентів не належать рельєф і клімат (це не тіла, а їх властивості) та антропологічні об’єкти як тіла неприродного походження (враховуються як зовнішній по відношенню до геосистем