30.Останній гетьманУкраїни к.Розумовський. Скасування гетьманства

Останній гетьман України – Кирило Розумовський (гетьманував у 1750-1764 pp.), який одержав булаву завдяки брату, що був коханцем імператриці Єлизавети І. Простий козак за походженням, отримав прекрасну освіту в Німеччині і Франції, у 18 років очолив Імператорську академію наук (перебував на цій посаді 20 років). Новий гетьман дбав про розвиток науки та мистецтв в Україні, у своїй резиденції в Батурині він мав намір відкрити університет, а Глухів – на значний культурний центр. Він домагався від уряду повернення Україні її прав. Внаслідок його постійних прохань Україна була виведена з відомства Сенату і передана Колегії іноземних справ, як було раніше. Під управління гетьмана передали і Запорозьку Січ, Київ. Проведено також реформу судочинства – до складу Генерального суду вводилися виборні особи із старшин кожного полку. Козацька старшина отримала судову владу, як в часи Визвольної війни. Гетьман започаткував полкові школи для обов'язкового навчання козацьких дітей Домогтися відновлення іноземних зносин гетьманові не вдалося.  З приходом до влади в Росії імператриці Катерини II автономії України завдано смертельного удару – в 1764 р. було скасовано гетьманство (Розумовський отримав компенсацію грошима та землями), справи управління Україною передані Малоросійській колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Територію Гетьманщини поділили на намісництва, козацькі полки реорганізували в регулярні карабінерські частини, слобідське козацтво ліквідоване. Україна перетворилася на окраїну Російської імперії, втративши будь-які суверенні права.

31.Ліквідація Запорізької Січі та доля запорозького козацтва

Після  ліквідації  Січі  запорожцям  пропонували  записатися  до  селянського  та  міщанського  станів, а  багато  старшини  зазнали  переслідувань.   Запорозьке військо було оголошено розпущеним. Землі Запорозької Січі царський уряд почав роздавати   поміщикам, а козаків покріпачувати.   Найнепокірніші  запорожці, яких  було  близько  5  тисяч,   подалися  за  межі  Російської  імперії  -  за  Дунай,  на  землі,  що  були  під  владою  турецького  султана.  Там  вони  заклали  Задунайську  Січ.   У  1785  році  8  тисяч  колишніх  запорожців  перйшли  на  землі  в  провінції  Банат,  на  береги  Тиси  в  ніжній   її  частині  (нині  це  територія  Сербії).  Вони  стали  австрійськими  підданими.  Так  виникла  Банатська  Січ.  Організація й швидке зміцнення Задунайської  Січі  вимагало від Російської імперії організації якоїсь протидії,  бо  та  викликала  симпатії  українського  народу. Катерина II 5 травня 1779 року і 27 квітня 1780 року маніфестами звернулася до козаків вже з проханням повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу за російськими чинами. Проте запорожці відгукувались неохоче. У  1783 року козаків офіційно взяли на військову службу, як   Військо  вірних  козаків.  Під  час  російсько-турецької  війни  1787-1791  років  воно  було  перейменовано  в  Чорноморське  козацьке  військо,  якому  було  дозволено  оселитися на  землях   між  Південним  Бугом  та  Дністром.   По  закінченню  війни  у  1792  році  Чорноморське  козацьке  військо  було  переселено  на  Кубань., а у  1860  році  воно  вже  отримало  назву  Кубанського  козацького  війська.    В 1828 р. частина  козаків  Задунайської  Січі, що сиділи коло Акерману, приняли російське підданство й утворили Дунайське військо. Того самого року частина задунайських козаків, під проводом Осипа Гладкого, вернулася на Україну. В 1831 р. вони дістали дозвіл осісти над Азовським морем, між Бердянськом та Маріуполем, під назвою Азовського війська; в 1860-их роках вони злучилися з кубанцями.