52.Захист прав споживачів у галузі туризму

Згідно ч.1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач  має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг)  і  вимагати відшкодування  збитків, якщо виконавець  своєчасно  не  приступив  до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу  так  повільно,  що  закінчити  її  у визначений строк стає неможливим.

В силу  ст.  20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (тур оператор,  тур агент) за встановлену договором плату зобов'язується,  забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт). Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону.

Крім цього,  відповідно до  ст.  20 Закону України «Про туризм» до укладення договору на туристичне обслуговування споживачу туристичного продукту має бути надана інформація про: тур оператора (тур агента),  його місцезнаходження і поштові реквізити,  наявність ліцензії на здійснення туристичної діяльності,  сертифікатів відповідності та іншу інформацію відповідно до законодавства про захист прав споживачів.

На підставі вищевикладеного,   ст. ст.  1, 10, 22 Закону України „Про захист прав споживачів", ст. 20 Закону України «Про туризм», ст.ст.3, 118-120 ЦПК України,  -

ПРОШУ:

Стягнути з ТОВ «Karya Tour» на мою користь суму матеріальних збитків у розмірі 7180,00 гривень.

Стягнути з ТОВ «Karya Tour» на мою користь моральну шкоду в сумі 2500,00 гривень.

Стягнути з ТОВ «Karya Tour» у дохід держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та судовий збір.

Додаток:

Дата                    Підпис

54. Конфлікти між туристичною фірмою і споживачем

туристичних послуг

Права туриста як споживача туристичних послуг захищаються Законом України «Про туризм», а також нормами Закону України «Про захист прав споживачів» й відповідними положеннями Цивільного кодексу України.

Незалежно від цього, як свідчить практика, права туриста зі сторонни туристичної фірми нерідко порушуються. Більшість скарг на якість наданих послуг і порушення прав споживачів пов’язано із зовнішнім туризмом. Можна виділити такі типи порушень:

- наявність умов договору, що суперечать чинному законодавству;

- непередбачена договором заміна програми перебування туристів;

- відсутність необхідної і достовірної інформації про тур і послуги в місцях відпочинку;

- невідповідність умов проживання і місць розміщення, вказаних в попередній інформації;

- неякісне обслуговування, що не відповідає стандартам, недоброзичливість і брутальність персоналу турфірми.

Причиною виникнення конфліктів між туристом і туристичною фірмою є правова некомпетентність обох сторін. Так, туристичні фірми з метою спрощення та звуження кола обов’язків перед туристом надають мінімум інформації про тур, а туристи, в свою чергу, не знають про наявність права отримати необхідні відомості.

Аналізуючи договори на надання тристичних послуг, часто можна виявити такі недоліки:

- неповна або недостовірна інформація щодо туроператора (турагента);

- недостовірна інформація щодо умов безпеки туристів, ( у тому числі про природні, кліматичні умови країни призначення, про результати сертифікації туристичних послуг;

- недостовірна або неповна інформація про умови зустрічі, проводів та супроводу туристів;

- відсутність відомостей про вартість туристичного продукту;

- вартість туру вказано в умовних одиницях за невизначеним курсом (визначається туристичною фірмою самостійно, істотно вище курсу НБУ України);

- наявність умов щодо штрафних санкцій у разі розірвання туристом договору в односторонньому порядку;

- зобов’язання туриста внести доплату за умови зміни тарифів та ін.

56. Правовим регулюванням зовнішньоекономічної діяльності є владний вплив на суспільні відносини в сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності з метою їх упорядкування і приведення у відповідність з нормами права. Суспільні відносини виникають між міжнародними та національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності; між національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності; між національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності та суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності; між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Завданнями правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

• регламентація суспільних відносин з метою захисту прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• створення єдиного правового простору для здійснення суб'єктами своїх прав та обов'язків;

• укріплення співпраці суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - іноземних контрагентів, які належать до різних економічних, правових, соціальних та культурних систем.

Сферою правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є всі види взаємопов'язаних відносин, які відрізняються своєю цілеспрямованістю, змістом та формою. При визначенні сфери правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід враховувати такі моменти:

• з юридичного боку, ці відносини не є однорідними за своїм характером: серед них є приватні і суспільні, внутрішні і зовнішні;

• з точки зору юридичної рівності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, правові відносини можуть складатися із цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних правових відносин.

Таким чином, правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності є комплексним міжгалузевим правовим утворенням, яке потребує застосування відповідних методів правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Розрізняють наступні методи правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

• імперативний метод;

• диспозитивний метод.

57

Одним з перших законів незалежної України був закон від 16.04. 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність». Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території

України, так і за її межами.

Відкритий перелік видів ЗЕД, які здійснюють в Україні суб’єкти цієї діяльності, міститься в ст.4 Закону «Про ЗЕД».

До видів зовнішньоекономічної діяльності належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг

іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих,

транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових,

експортних, посередницьких, брокерських, та інших.

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та

інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

- кредитні й розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- організація й проведення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції з придбання, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з

суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у

виключній формі законами України.

58. Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється в таких формах: - експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили; - надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України; - наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; - міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; - кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України; - спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами; - підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України; - організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках; - товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; - орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; - операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку; - роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами; - інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

59. Основними адміністративними методами нетарифного регулювання ЗЕД кількісного обмеження є ліцензування та квотування такої діяльності.

Ліцензування - це регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозвільний пакет документів, що видається державними органами на право експорту або імпорту товару у визначених кількостях на встановлений проміжок часу. Підставою для митного оформлення товарів, що підлягають ліцензуванню, є експортна (імпортна) ліцензія Міністерства економіки відповідно до якої митний орган веде облік обсягів ввезеної (вивезеної) продукції.

Ліцензія експортна (імпортна) - належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого терміну певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування.

Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні у разі:

- значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку;

- необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, а також відповідно до вимог державної безпеки;

- експорту золота та срібла, крім банківських металів;

- необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника;

- необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

- необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні в разі:

- різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх платежів;

- різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних резервів;

- необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;

- імпорту золота та срібла, крім банківських металів;

- необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника у випадках зростання імпорту;

- необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

- необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Ліцензування служить двом цілям:

1. Кількісному регулюванню торгівлі. Ліцензування є складовою частиною квотування: ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар в рамках отриманої квоти;

2. Контролю за імпортом та експортом. В такому випадку воно є самостійним інструментом державного регулювання.

Квотування - це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів процентних або вартісних обмежень (квот).

Квота - це кількісний нетарифний засіб обмеження експорту або імпорт товару певною кількістю або сумою на визначений проміжок часу.

Квоти можуть встановлюватись як на експорт, так і на імпорт товарів. Встановлення квот переслідує певні цілі.

Експортні квоти вводяться відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, що встановлюють частку кожної країни у спільному експорті певного товару, або урядом окремої держави для обмеження вивозу товарів, дефіцитних на національному ринку.

Імпортні квоти вводяться національним урядом для захисту місцевих товаровиробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов'язань. Квотування є механізмом успішного ведення торгових переговорів, який дозволяє досягати взаємовигідних домовленостей.

Крім кількісних обмежень експорту/імпорту, якими є ліцензування та квотування, держава встановлює також заборону на певні зовнішньоторговельні операції. Так, в Україні забороняється:

- експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

- імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;

- імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції України;

- експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Конкретний перелік товарів, експорт/імпорт яких підпадає під заборону, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

60. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності

   Учасниками ЗЕД є різні категорії осіб, які за їх рольовими функціями та повноваженнями можна поділити на такі групи:    - суб'єкти ЗЕД (особи, які безпосередньо здійснюють зовнішньоекономічну діяльність);    - особи, що забезпечують функції (в комплексі чи окремо визначені) щодо управління ЗЕД;    - споживачі в широкому розумінні (громадяни, суб'єкти господарювання, негосподарські організації);    - посередники (особи, які надають суб'єктам ЗЕД послуги організаційного, консультаційного та іншого характеру щодо сприяння в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності).    Спеціальне законодавство про ЗЕД приділяє особливу увагу першим двом категоріям учасників ЗЕД з урахуванням їх визначальної ролі в організації та здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Проте це законодавство містить деякі колізійні положення щодо правового статусу зазначених осіб, що значною мірою зумовлено прийняттям Господарського кодексу зі спеціальним розділом про ЗЕД без внесення відповідних змін до Закону “Про ЗЕД”. Так, коло суб'єктів ЗЕД визначається по-різному.    Відповідно до ст. Закону “Про ЗЕД”, суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:    - фізичні особи - громадяни України, громадяни республік Союзу РСР, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно із законами України і постійно проживають на території України;    - юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), в т. ч. юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;    - об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно із законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;    - структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності республік Союзу РСР, іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;    - спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;    - інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України;    Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно з встановленими законом принципами здійсненні ЗЕД.    Господарський кодекс (ст. 378) закріпив уніфіковані та значною мірою вдосконалені положення щодо суб'єктів ЗЕД, передбачивши, що ними є (можуть бути):    - суб'єкти господарювання, зазначені в пунктах 1, 2 частини другої ст. 55 ГК (тобто зареєстровані у встановленому порядку індивідуальні підприємці; господарські організації зі статусом юридичної особи, створені відповідно до законодавства України (Цивільного кодексу, Господарського кодексу, спеціальних законів).    - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;    - підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб'єктів господарювання (нерезидентів), що не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані в порядку, встановленому законом;    - зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування.    Відтак, ГК виключив (на нашу думку, без достатніх на те підстав) зі складу суб'єктів ЗЕД господарські організації, створені за законодавством України без статусу юридичної особи, зокрема:    - промислово-фінансові групи, які відповідно до однойменного закону можуть не лише займатися зовнішньоекономічною діяльністю, але й мати статус транснаціональних, створених за участю суб'єктів господарювання різних держав;    - пайові інвестиційні фонди, що створюються на договірних засадах і згідно із Законом “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” не мають статусу юридичної особи);    - філії, представництва, інші відокремлені підрозділи (структурні одиниці), господарських організацій-резидентів, утворені ними для здійснення господарської діяльності відповідно до законодавства України (в т. ч., п. З ч. 2 ст. 55 ГК України), якщо відповідні повноваження закріплені в положенні про такий підрозділ (структурну одиницю);    - іноземні (створені за зарубіжним законодавством) господарські організації зі статусом або без статусу юридичної особи. Подібні особи можуть виступати іноземними інвесторами, що, відповідно до логіки розробників ГК, є зовнішньоекономічною діяльністю (основні положення про таку діяльність у формі спеціальної глави - гл. 38 “Іноземні інвестиції” включені до розділу УИ ГК “Зовнішньоекономічна діяльність”). Крім того, відповідно до законодавства низки країн (англо-саксонської правової традиції, Німеччини, Австрії та ін.) персональні товариства (повне та командитне) не визнаються юридичними особами, хоча можуть мати інтерес щодо участі в ЗЕД, в т. ч і шляхом створення на території України своїх філій, представництв, інших відокремлених підрозділів та/або укладення з українськими суб'єктами господарювання зовнішьоекономічних договорів (контрактів). Виключення подібних осіб зі складу суб'єктів ЗЕД суперечить національним інтересам щодо залучення іноземних інвестицій та забезпечення адаптації українського законодавства до законодавства Європейського Союзу (згідно із Законом України від 21.11.2002 р. “Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”).