40.Загальна характеристика ліцензування

Предметом ліцензування є ліцензія, власне, на дії з якою (видача, переоформлення, анулювання тощо) спрямовані дії уповноважених державою суб'єктів.  Ліцензуванню підлягає господарська діяльність, до якої за Законом про ліцензування належить будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт, що здійснюється юридичними особами, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.  Ліцензія видається на певний строк, тобто право, засвідчене ліцензією, є строковим. мінімальний строк - 3 роки. Умовою дійсності ліцензії є дотримання ліцензіатом ліцензійних умов. Ліцензійні умови являють собою обов'язкові вимоги як до ліцензіата, так і до порядку провадження ним діяльності, що підлягає ліцензуванню. Вони мають вигляд нормативно-правового акта, що приймається Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва спільно з профільним міністерством чи відомством залежно від виду діяльності.

41. Які органи здіснюють контроль за додержанням ліцензійних умов

Міністерство культури та туризму України
Державна служба з питань національної культурної спадщини	Охорона культурної спадщини	Суб’єкти господарської діяльності	ЗУ «Про охорону культурної спадщини»
Державна служба туризму і курортів	Якість надання туристичних послуг	Суб’єкти господарювання	ЗУ «Про туризм» ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»

43. Правові засади ліцензування туристської діяльності

Ліцензування туристичної діяльності

Ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення

порушень законодавства у сфері ліцензування.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензіат - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган для ліцензування певних видів господарської діяльності.

Згідно з п. 50 ст. 9 Закону України «Про ліцензуваня певних видів господарської діяльності» туроператорська й турагентська діяльність відноситься до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуваню. Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу, звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника:

- найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;

- прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи

- платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, вказаний згідно із ст. 9 Закону України «Про ліцензуваня певних видів господарської діяльності» (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності в заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, в заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи.

Заява про видачу ліцензії і документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

- заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

- документи оформленні з порушенням вимог встановлених Законом України «Про ліцензуваня певних видів господарської діяльності».

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявника повідомляють у письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії. Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в порядку, встановленому Законом України «Про ліцензуваня певних видів господарської діяльності».

У разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності суб'єкт господарювання, який здійснює цей вид господарської діяльності, зобов'язаний подати протягом 30 робочих днів з дня визначення органу ліцензування заяву й відповідні документи, для отримання ліцензії на провадження цього виду господарської діяльності.

Відсутність ліцензійних умов на провадження певного виду господарської діяльності, щодо якого запроваджується ліцензування, не є підставою для відмови у видачі ліцензії.

45.Правовим регулюванням зовнішньоекономічної діяльності є владний вплив на суспільні відносини в сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності з метою їх упорядкування і приведення у відповідність з нормами права. Суспільні відносини виникають між міжнародними та національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності; між національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності; між національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності та суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності; між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Завданнями правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

• регламентація суспільних відносин з метою захисту прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• створення єдиного правового простору для здійснення суб'єктами своїх прав та обов'язків;

• укріплення співпраці суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - іноземних контрагентів, які належать до різних економічних, правових, соціальних та культурних систем.

Сферою правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є всі види взаємопов'язаних відносин, які відрізняються своєю цілеспрямованістю, змістом та формою. При визначенні сфери правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід враховувати такі моменти:

• з юридичного боку, ці відносини не є однорідними за своїм характером: серед них є приватні і суспільні, внутрішні і зовнішні;

• з точки зору юридичної рівності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, правові відносини можуть складатися із цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних правових відносин.

Таким чином, правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності є комплексним міжгалузевим правовим утворенням, яке потребує застосування відповідних методів правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Розрізняють наступні методи правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

• імперативний метод;

• диспозитивний метод.

46

Ліцензування туроператорської та турагентської діяльності проводиться з метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, захисту навколишнього природного середовища, підвищення рівня туристичного обслуговування.

Для отримання ліцензії на туроператорську діяльність подаються такі документи:

1. Заява про видачу ліцензії на бланку встановленої форми.

2. До заяви додаються такі документи:

— виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;

— нотаріально засвідчена копія довідки з банківської або іншої кредитної установи про підтвердження фінансового забезпечення відповідальності суб’єкта господарювання;

— копія договору із страховою компанією про обов'язкове страхування туристів;

— відомості за підписом заявника - суб’єкта господарювання про наявність власного або орендованого службового приміщення (офісу).

Подача документів:

Документи подаються керівником суб’єкта господарювання (при наявності посвідчення особи, напр. паспорт), довіреною особою (при собі мати доручення з підтвердженням повноважень; посвідчення особи, наприклад, паспорт) в одному файлику. Документи без заяви та опису не приймаються.

Одержання ліцензії:

Ліцензію одержує керівник суб`єкта господарювання, а в разі його відсутності - уповноважений ним представник за наявності доручення з підтвердженням повноважень. Плата за ліцензію здійснюється після того, як прийнято рішення про видачу ліцензії. У разі, коли ліцензіат має намір провадити зазначений в ліцензії вид господарської діяльності після закінчення строку її дії, він повинен отримати нову ліцензію.

Загальні вимоги до службового приміщення (офісу) для провадження туроператорської діяльності:

Має інформаційну вивіску або зовнішню рекламу із зазначенням найменування.

При вході в службове приміщення ліцензіата розміщується інформація про режим його роботи.

На видному для туриста місці повинні розмістити такі документи:

— копію ліцензії;— копію свідоцтва про державну реєстрацію;

— копію довідки банківської або іншої кредитної установи про підтвердження фінансового забезпечення відповідальності ліцензіата;

— відомості про працівників:прізвище,ім'я,по батькові керівника,його заступників,головного бухгалтера,менеджерів;

— книгу відгуків та пропозицій громадян;

— Ліцензійні умови;

— адреси та телефони центрального та місцевого органів виконавчої влади в галузі туризму,територіального управління у справах захисту прав споживачів,перелік номерів телефонів,факсів ліцензіата.

Вимоги до кадрового складу. Керівник туроператора,керівник філії,іншого відокремленого підрозділу туроператора повинен мати вищу освіту та стаж роботи в галузі туризму не менше 3 років або вищу освіту в галузі туризму.

У штаті туроператора повинно налічуватись не менше 50 відсотків фахівців,які мають стаж роботи в галузі туризму не менше 3 років або вищу освіту в галузі туризму.

Вимоги до фінансового забезпечення відповідальності туроператорів.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму,еквівалентну не менше ніж 20000 євро. Розмір фінансового забезпечення туроператора,який надає послуги виключно з внутрішнього та в’їзного туризму,має становити суму,еквівалентну не менше ніж 10000 євро.

48. Сертифікація товарів, робіт, послуг у сфері туристичної діяльності здійснюється з метою:

• запобігання реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних

• для життя, здоров'я людей, майна і довкілля;

• сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт,

• послуг;

• забезпечення дотримання обов'язкових норм, правил, вимог щодо

• охорони навколишнього природного середовища, використання

• природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

• гармонізації стандартів, норм і правил з міжнародними

• стандартами, рекомендаціями, нормами і правилами, що стосуються

• вимог до об'єктів відвідування і туристичних послуг, взаємодії

• туроператорів, використання обмежених туристичних ресурсів, якості

• і видів туристичних послуг.

• 49. Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать^[1]. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення.

• Види:

• Кримінальна відповідальність

• Застосовується за вчинення злочину.

• Адміністративна відповідальність

• Настає за вчинення адміністративного проступку і тягне за собою накладення адміністративного стягнення.

• Цивільна відповідальність

• Настає за порушення договірних зобов'язань або заподіяння позадоговірної шкоди. Тягне повне відшкодування завданої шкоди, як майнової, так і немайнової, а також сплату неустойки.

• Дисциплінарна відповідальність

• Застосовується за порушення трудової, навчальної, службової, військової дисципліни. Основні заходи цього виду відповідальності — догана і звільнення.

• Матеріальна відповідальність

• Настає за шкоду, заподіяну роботодавцю працівником^].

• Фінансова відповідальність

• Платники податків притягуються до фінансової відповідальності за податкового законодавства, що тягне застосування санкції у виді штрафу та/або пені. Притягнення до фінансової відповідальності не звільняє від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності за наявності підстав для цього^[7].

• Конституційна відповідальність

• Як приклад, можна навести імпічмент Президента, відставка Уряду.

• Міжнародно-правова відповідальність

• Не варто плутати зі Міжнародним кримінальним правом.

• Існують різні види відповідальності у міжнародному праві — репарації, реституція, сатисфакція, ін.

50.

Більшість учасників господарських правовідносин заінтересована в правомірній поведінці -- як власній, так і своїх контрагентів (партнерів). Це відповідає і моральним засадам суспільства, і прагматичному ставленню до будь-якої справи, адже застосування будь-якої юридичної (господарсько-правової) відповідальності тягне для правопорушника негативні наслідки. Проте відсутність правопорушень -- це ідеальний, а не реальний стан суспільного (в т. ч. економічного) життя. Причини різні:

низька правосвідомість частини учасників господарського життя, зумовлена нерідко відсутністю правових знань і навичок захисту власних інтересів;

наявність вад у чинному законодавстві (колізій, прогалин, застарілих норм, нестабільності), що, як наслідок, не забезпечує адекватного сучасному стану економічних відносин правового регулювання;

прийняття необгрунтованих нормативно-правових актів без відповідного прогнозування результатів їх застосування та збалансованого врахування найбільш типових інтересів основних учасників господарського життя;

неправомірна поведінка (зловживання своїм станови щем) посадових осіб уповноважених державних органів (податкових, контролюючих тощо) та органів місцевого самоврядування щодо учасників господарського життя, які змушені застосовувати самозахист, нерідко при цьому порушуючи його межі;

нестабільність господарського життя, особливо поява в ньому непередбачуваних явищ (різкі зміни в правовому регулюванні);

безпечність, некомпетентність частини учасників господарського життя, в результаті чого приймаються рішення (зобов'язання), укладаються договори, заздалегідь приречені на невдачу;

та інші чинники.

Відтак правопорушення у сфері господарювання - це звичайне (хоча і небажане) явище. Часом наявність типових правопорушень у певних сферах господарського життя свідчить про негаразди в правовому регулюванні та правозастосовній діяльності уповноважених органів держави і відповідно - спонукає до оптимізації державного втручання в економіку країни.

Втім, правопорушення має здебільшого деструктивний вплив і на економіку в цілому, і на майновий стан учасників господарського життя. Одним з найбільш ефективних (за сучасного стану: економіки, правосвідомості учасників господарського життя, державного регулювання економічних процесів, ролі громадських організацій в економічному житті) засобів дотримання господарського правопорядку є відповідальність за господарські правопорушення.

У сфері господарювання застосовується специфічний вид юридичної відповідальності, що іменується господарсько-правовою відповідальністю чи господарсько-правовими санкціями.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) особливості.

До родових особливостей слід віднести:

юридична підстава - закон (проте не в усіх випадках);

фактична підстава застосування господарсько-правової відповідальності - правопорушення;

зміст - негативні наслідки, що зазнає порушник (застосовуються до порушника);

можливість застосування державного примусу для покладення на порушника господарсько-правової відповідальності.

Водночас зазначені риси юридичної відповідальності в господарських правовідносинах проявляються специфічно.

Так, юридичною підставою господарсько-правової відповідальності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповноважених органів держави), а й укладений з дотриманням вимог закону договір, засновницький - як установчий документ.

Підставами виникнення зобов'язань і відповідальності за їх невиконання може бути і договір, в якому конкретизуються передбачені законом штрафні санкції (якщо закон встановлює межу -- мінімальну чи максимальну, чи не забороняє сторонам самостійно визначати розмір чи різновид певних санкцій) або встановлює не передбачені законом санкції за конкретні порушення договірних зобов'язань (за відсутності відповідних заборон у законі).

Правопорушення як фактична підстава юридичної відповідальності в господарському праві також має свої особливості. Відомо, що класичним складом правопорушення є сукупність чотирьох елементів: протиправної поведінки; негативних наслідків такої поведінки; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативних наслідків; вини правопорушника. Проте в господарському праві наявність всіх чотирьох елементів є необхідною для застосування, як правило, однієї форми відповідальності - відшкодування збитків. В інших випадках досить наявності лише протиправної поведінки, а у разі застосування штрафних санкцій - ще й вини. Відповідно до Господарського Кодексу України закріплюється принцип презумпції вини: учасник господарських відносин повинен нести відповідальність за порушення встановлених законом або договором зобов'язань, якщо не доведе, що ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення або належне виконання договірних зобов'язань виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили (незвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності).

Сама протиправна поведінка як основний елемент складу господарського правопорушення може виражатися у конкретному факті (недостача поставленої продукції) або в такому, що визнається законом негативним, загальному результаті господарської діяльності (порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів природокористування, наприклад).

Господарсько-правова відповідальність, як і будь-яка інша юридична відповідальність, забезпечується державним примусом. Однак цей примус може проявлятися по-різному: явно (винесення господарським судом рішення про стягнення з порушника договірних зобов'язань штрафних санкцій та збитків) або приховано (відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналежного асортименту; відмова від пролонгації договору на новий термін з огляду на порушення іншою стороною договірних зобов'язань протягом строку дії договору).

Характерними (видовими) особливостями господарсько-правової відповідальності є:

сфера застосування - господарські правовідносини (господарсько-майнові та/або господарсько-організаційні);

юридична підстава -- акти господарського законодавства та господарські договори;

фактичні підстави - господарське правопорушення, склад якого залежить від виду (форми) господарсько-правової відповідальності;

презумпція вини порушника та особливість визначення вини;

суб'єктами господарсько-правової відповідальності є учасники господарських правовідносин (суб'єкти господарювання, суб'єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасники господарських організацій, власники майна суб'єктів господарювання; контрагенти суб'єктів господарювання за господарськими договорами);

спрямованість господарсько-правової відповідальності переважно на майнову базу порушника і лише в окремих випадках - на особу порушника (примусова реорганізація та примусова ліквідація);

змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) - майнової (відшкодування збитків, штрафні санкції, конфіскація) та організаційної (призупинення дії або анулювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що відбиваються на економічних інтересах порушника;

порядок застосування - залежно від виду та форми господарсько-правової відповідальності:

а) судовий або претензійно-позовний,

б) безпосередньо кредитором в оперативному порядку,

в) спеціальний - уповноваженими органами.

51. Цивільно-правова відповідальність — це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру. До правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені.Особливості цивільно-правової відповідальності:1) майновий характер;2) стягується на користь потерпілої сторони;3) компенсаційна природа, тобто спрямованість на відновлення майнової сфери потерпілого. Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що в окремих випадках допускається відповідальність за дії інших осіб. Наприклад, якщо шкоди завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними через психічний розлад або недоумство, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди (ст. 1186 ЦК).