2. Освіта

Важливим чинником пожвавлення куль­турного життя став розвиток освіти. У зв'яз­ку з подальшим зростанням потреби в пись­менних людях і спеціалістах, під впливом ре­волюційного руху в Наддніпрянщині мережа початкових шкіл та середніх навчальних за­кладів, а також учнів у них збільшувалися. Так, протягом 1897-1911 рр. кількість початкових шкіл зросла з 13570 до 18719. У 1914-1915 рр. в Україні було 26 тис. загальноосвітніх шкіл і понад 60 професійно-технічних училищ, у яких навчалося відповідно 12,5 тис. та 5 тис. чоловік. Однак все це далеко не задовольняло потреб населення в освіті: близько 70% його не вміло читати і писати, обсяг і рівень знань набагато відставали від вимог часу, царизм так і не дав дозволу на впровадження навчання у школах рідною мовою.

Кількість студентів в університетах на по­чатку XX ст. зросла в середньому більш як у два рази. Усього у 1908-1910 рр. в університе­тах України навчалося близько 12,7 тис. чо­ловік. Однак, уряд обмежив доступ в універси­тети для вихідців з "нижчих" станів, для робіт­ників і селян він залишався практично закри­тим, на всій території України не було жодно­го вузу з українською мовою викладання.

Сприятливіші умови для розвитку освіти в українському дусі склалися на західноукра­їнських землях. Перед першою світовою війною у Галичині функціонувало 6 україн­ських державних гімназій. У них, а також у 2510 народних школах українською мовою вчилося 440 тис. дітей. На Буковині в 1911 р. було 216 українських народних шкіл, діяли україномовна державна гімназія та семіна­рія для дівчат. Доступною лише для не бага­тьох залишалася вища школа на західноук­раїнських землях. Так, у навчальному році 1911-1912 рр. у Львівському університеті було 5271 студентів, частка українців серед яких становила 21%. У Львові значного розмаху набув рух за відкриття окремого українсь­кого університету. На знак протесту проти гальмування цієї справи 600 українських сту­дентів Львівського університету у 1901 р. організовано залишили навчання.

3. Наука

Початок XX ст. позначений подальшим роз­витком науки на Україні. Багатогранну ді­яльність проводили наукові товариства. Роз­гортає свою діяльність Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові (НТШ), яке фактич­но перетворилося в академію наук. Очолюва­не М.Грушевським, НТШ згуртувало навколо себе найбільш відомих науковців України -А. Кримського, Б. Грінченка, В. Гнатюка, І. Фран­ка, К. Студинського та інших. Їхні праці дру­кувалися у "Записках Наукового товариства імені Шевченка ", "Збірнику математично-при­родничої і лікарської секції", "Етнографічному збірнику" та інших виданнях товариства. У 1907 р. за ініціативою М. Грушевського на зра­зок НТШ створено Українське наукове това­риство у Києві, яке видає свої наукові записки та збірники, популярні видання.

Не тільки вітчизняну, а й світову науку зба­гатили талановиті вчені, які працювали в Ук­раїні. Великий внесок у розвиток математики зробили професори, академіки В. Стеклов, Д. Синцов, С. Бернштейн, Д. Граве - засновник Київської алгебраїчної школи, яка досліджу­вала найважливіший розділ алгебри - теорію груп. Для розвитку фізики і радіофізики ба­гато зробив професор Харківського універ­ситету Д. Рожанський - основоположник Хар­ківської школи радіофізики. Розробкою про­блем молекулярної фізики і термодинаміки у Львівському університеті займався М .Смолуховський, який своїми працями створив осно­ву для молекулярно-кінетичного обґрунтування другого принципу термодинаміки. Ваго­мих результатів у фізичній хімії досягнув професор Харківського університету І. Осипов, в органічній хімії - професор Київського ун­іверситету С. Реформатський. У Львівському університеті питання загальної і фармацев­тичної хімії вивчав засновник наукової шко­ли хіміків у Львові Б. Радзішевський, дослі­дження з фізичної хімії тут проводили С. Толочко, В. Кемула.

Розвиток біології і медицини в Україні по­в'язаний з іменами Л. Симиренка та М. Кащенка, які селекціонували та гібридизували рос­лини, іменем визначного ботаніка-морфолога В. Арнольд і- засновника Харківської школи альгологів. Цінні праці професора Київського університету К. Пурієвича з хімічної фізіології рослин, зокрема процесів дихання і фотосин­тезу. Епідеміологи і мікробіологи М .Гамалія, Д. Заболотний, патологоанатом і бактеріолог В. Високович та інші багато зробили для подо­лання таких тяжких хвороб, як чума, холера, тиф, сказ, туберкульоз тощо.

На поч. XX ст. Україна посіла провідне місце в Російській імперії у розвитку повітро­плавання. У 1908 р. в Одесі було створено пер­ший в Росії аероклуб, його члени С. Уточкін і С.Єфремов у 1910 р. здійснили перші в Росії польоти на літаку. Військовий льотчик П. Нестеров - член Київського товариства повітро­плавання - 27 серпня 1913 р. над Сирецьким аеродромом у Києві вперше продемонстрував "мертву петлю ".

Активізація суспільно-політичного життя обумовила піднесення суспільних наук. Знач­ний вклад у розвиток історичної науки в Укра­їні внесли В. Іконников, Д. Багалій, В. Барвінський, Д.  Яворницький, І. Франко. Вченим із світовим іменем на поч. XX ст. став М. Грушевський.

Плідною була робота українських вчених і в інших галузях гуманітарних знань. І. Фран­ко, В. Гнатюк, О. Роздольський та інші розгор­нули дослідження з українського фольклору й етнографії. Ряд важливих праць з україн­ського фольклору, мовознавства й літерату­ри створив видатний учений-філолог, схо­дознавець, історик А .Кримський. Значною подією в розвитку українського мовознавства було видання в 1909 р. Українсько-російського словника В. Дубровського та в 1907-1909 рр. Словника української мови за редакцією Б. Грінченка. Дослідженнями історії української культури займався професор Київського уні­верситету В. Перетц та його учень І. Огієнко.