2.Іван Мазепа та п.Орлик – гетьмани України.

Гетьманщина в умовах Північної війни Росії зі Швецією (1700— 1721 рр.). Із 1700 р. Росія вела Північну війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. Ця війна жодним чином не торкалася інтересів України. Образно висловлюючись, у той час, як росіяни «прорубували вікно до Європи», вони «закривали двері» в Україні, через які в попереднє століття в Росію проникали європейські впливи.

Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у воєнних діях, воюючи на території Московської держави, Прибалтики, Речі Посполитої, відстоюючи інтереси царя. Приводом для незадоволення було й те, що досить часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, доріг, фортець та інших укріплень. Із 1706 р. Гетьманщина мусила також утримувати в ряді міст московську армію й воєнні гарнізони. Крім того, з України у великих кількостях вивозився хліб та інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя.

Крім воєнних негараздів, козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Непевність майбутнього України примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями старшина тиснула на гетьмана. Та й сам І. Мазепа почав розуміти згубність існуючих відносин України з Московською державою.

Перехід І. Мазепи на бік Карла XII. Узявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, І. Мазепа розпочав таємні переговори зі шведським королем Карлом XII.

У 1708 р. Карл XII із 35-тисячною армією вирушив у похід на Москву. Пізніше до нього мав приєднатися генерал Левенгаупт із 16-тисячним військом та важкою артилерією. Шлях на Москву був перекритий великими залогами російських військ у Пскові, Новгороді та Смоленську. Карл XII, віддаючи перевагу маневреній війні, вирішив здійснити обхід через Білорусію. Але через погані дороги, вороже ставлення місцевого населення і дії партизанів шведська армія втратила потрібну рухливість. Ударом по шведах став розгром росіянами армії Левенгаупта поблизу села Лісне в Білорусії. Після цього шведський король рушив в Україну, де сподівався на допомогу І. Мазепи.

Коли шведський король перетнув кордон Гетьманщини, то І. Мазепа не був готовий зустріти Карла XII як свого союзника. Більшість козацьких полків була за межами Гетьманщини. Гетьман опинився перед вибором: чи стати на бік шведів, чи залишитися на боці Петра І. 4 листопада 1708 р. гетьман прийняв остаточне рішення стати на бік Карла XII і рушив до ставки короля. Дізнавшись про наміри І. Мазепи, частина козаків його залишили, оскільки не зрозуміли несподіваної зміни поглядів гетьмана, який напередодні закликав бути вірними російському цареві й боротися зі шведами. Основна маса українського населення розглядала шведів як загарбників. Також далася взнаки непопулярна соціальна політика гетьмана в попередні роки.

Дізнавшись про це, Петро І діяв швидко і рішуче. Він наказав О. Меншикову розгромити гетьманську столицю Батурин, де були великі запаси зброї, артилерії та продовольства. Долю Батурина вирішила зрада. Полковник І. Ніс показав таємний хід у місто. Через нього російські війська проникли в місто і вчинили погром. Місто було спалене, а населення знищене.

І. Мазепу було оголошено зрадником. На старшинській раді в Глухові новим гетьманом було обрано Івана Скоропадського (1708— 1722 рр.). Крім того, Петро І звернувся до населення із закликом бути вірним йому, а на Січ відправив дарунки і гроші. Через кілька днів більшість старшини залишили Мазепу, підписали присягу на вірність царю і визнали гетьманом Скоропадського.

Незважаючи на це, до Мазепи і Карла XII приєднався кошовий отаман Кость Гордієнко з частиною запорожців.

8 квітня 1709 р. Мазепа і Гордієнко підписали угоду з Карлом XII, яка передбачала утворення на українських землях, що перебували у складі Росії, князівства під протекцією Швеції. Питання про долю правобережних і західноукраїнських земель не порушувалося, оскіль¬ки шведський король визнавав їх частиною Польщі. Та цим планам не судилося здійснитися.

Петро І продовжував каральні заходи в Україні. У квітні 1709 р. російські війська під командуванням П. Яковлева здійснили каральний похід на Січ, у результаті якого вона була знищена. Лише небагатьом запорожцям удалося врятуватися.

Полтавська битва. Смерть І. Мазепи. На той час основні сили шведів підійшли до Полтави. Тут були зосереджені великі припаси, яких украй не вистачало шведам. Залога міста, що складалася з козаків і російських солдат, відмовилася здатися. Облога міста тривала три місяці. Тим часом до Полтави підійшли головні сили росіян. Вирішальна битва Північної війни відбулася 8 липня 1709 р. під Полтавою і завершилася поразкою Карла XII й Мазепи.

Після поразки під Полтавою І. Мазепа й Карл XII утекли в турецькі володіння. Своєму послу в Стамбулі П. Толстому Петро І доручив підкупити великого візира, якому було обіцяно 300 тис. талярів за видачу Мазепи.

Ця звістка схвилювала Мазепу. Такий перебіг подій остаточно підірвав слабке здоров'я гетьмана, і 22 серпня 1709 р. він помер (за іншими даними — 28 серпня 1709 р. або 18 березня 1710 р.) у селі Варниці поблизу міста Бендери. Його тіло відвезли в Голац і там, у колі військової старшини і короля Карла XII, поховали в монастирі Св. Юра.