3. Україно-московська війна 1658—1659 рр. Конотопська битва.

Московський уряд підтримав тих, хто протистояв гетьману й восени 1658 р., оголосивши І. Виговського зрадником, розгорнув наступ на Україну. Розпочалася україно-московська війна 1658— 1659 рр. Скориставшись існуючими в Україні протиріччями, Москва закликала український народ не підкорятися гетьману. Московська армія на чолі з воєводою Г. Ромодановським «вогнем і мечем» схиляла населення до підданства московському царю. Частина лівобережних козацьких .полків перейшла на бік московського царя.

У свою чергу І. Виговський розіслав звернення до європейських дворів, яким сповіщав про розрив із Москвою та його причини.

На початку квітня 1659 р. московське військо на чолі з князем 0.Трубецьким підійшло до Конотопа і взяло його в облогу. Місто захищали 4 тис. козаків на чолі з наказним гетьманом Г. Гуляницьким. Героїчна оборона дала змогу І. Виговському разом із поляками і татарами рушити на допомогу обложеним.

8—9 липня 1659р. під Конотопом відбулася вирішальна битва, у якій було завдано нищівної поразки 100-тисячній московській армії на чолі з князем О. Трубецьким.

Але внаслідок гострої внутрішньополітичної ситуації скористатися результатами перемоги гетьман не зміг. Рух проти влади Виговського охопив Лівобережжя і частково Правобережжя. Його очолили Яків Сомко, Василь Золотаренко, Іван Богун, Іван Сірко, Іван Брюховецький, Тихіш Цицюра. До того ж в Україну знову посунули московські війська. У цей час гетьмана зі своїм військом залишив кримський хан, оскільки вінницький полковник І. Сірко разом  із  запорожцями  здійснив  військовий  похід  на Аккерман.

Незадоволена політикою І. Виговського козацька старшина на чолі з І. Богуном об'єдналася навколо Ю. Хмельницького й висунула його на гетьманство. 21 вересня 1659 р. під містом Германівкою на Київщині відбулася козацька рада, яка обрала новим гетьманом Ю. Хмельницького. І. Виговський урятувався втечею до поляків, але в 1664 р. його звинуватили в змові проти Польщі й розстріляли.

4.Розкол Гетьманщини

Після отримання гетьманської булави Ю. Хмельницький вирішив налагодити мирні відносини з Московською державою. Прихильники Ю. Хмельницького розробили проект майбутнього договору, за яким погоджувалися визнати владу московського царя. Статті передбачали, зокрема, поновлення союзу з Москвою, включення до складу козацької держави Північної Чернігівщини, заборону перебування на її території московських військ і воєвод (за винятком Києва), вільне обрання гетьмана, скасування заборони на проведення самостійної зовнішньої політики тощо.

Однак під час переговорів у Переяславі московські воєводи відхилили український проект і нав'язали ухвалення нового договору, що дістав назву Переяславські статті 1659 р.

Його основні положення були такими:

1. старшина без дозволу царя не мала права переобирати гетьмана;

2. гетьман утрачав право самостійно призначати, звільняти чи засуджувати до страти старшину й полковників;

3. московське військо, окрім Києва, розміщувалося ще в Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані;

4. Київська митрополія підпорядковувалася Московському патріарху (цю статтю пізніше було скасовано);

5. українському уряду заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами й організовувати військові походи без дозволу Москви. Переяславські статті викликали глибоке обурення в більшості козаків та інших верств суспільства.

Тим часом Річ Посполита та Московська держава готувалися до нової війни, щоб остаточно завершити боротьбу за українські землі. У  воєнній  кампанії   1660  р. польсько-татарська армія завдала поразки московсько-українській. Політичним наслідком цього став перехід Ю. Хмельницького на бік поляків і підписання ним Слободищенського трактату 1660 р. Його було укладено на основі Гадяцької угоди, але з деякими змінами:

1. вилучено статтю про Руське князівство;

2. гетьман був зобов'язаний надавати військову допомогу Речі

Посполитій у її війнах з іншими державами;

3. підтверджувалася заборона гетьману вести самостійну зовнішню політику;

4. польській шляхті й магнатам поверталися всі маєтності на українських землях.

Укладення Слободищенського трактату спричинило політичний розкол українського суспільства. Якщо на Правобережжі козацька рада, що відбулась восени 1660 р. в Корсуні, схвалила його умови, то козаки деяких лівобережних полків відмовилися їх підтримати й обрали своїм наказним гетьманом переяславського полковника Я. Сомка. Ю. Хмельницький за допомогою татар спробував відновити свою владу на Лівобережжі й усунути від влади Я. Сомка. Проте це лише погіршило ситуацію: у травні 1661 р. майже все Лівобережжя визнало владу Москви. Наприкінці 1662 р., зневірившись у власних можливостях об'єднати всю Україну, Ю. Хмельницький зрікся гетьманства й постригся в ченці під ім'ям Гедеона.

У цей час остаточно склався поділ території України на Правобережну, яка визнавала польську владу, і Лівобережжя, підвладне Московській державі. В обох частинах Української держави в 1663 р. було встановлено окремі гетьманати: на Правобережжі в січні 1663 р. козацька рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю (1663—1665 рр.), на Лівобережжі після короткого гетьманування Я. Сомка (1662 р.), якого не визнала Москва, 27 червня 1663 р. на Чорній раді в околицях міста Ніжина обрали гетьманом Івана Брюховецького (1663—1668 рр.).

Отже, козацька держава розпалася на дві частини з протилежною політичною орієнтацією, що боролися між собою: одна — на боці Польщі, інша — на боці Москви. Українська державність опинилася в стані глибокої кризи. Незабаром цей розподіл був закріплений.

Спроба П. Тетері об'єднати Правобережну і Лівобережну Гетьманщину. Андрусівське перемир'я 1667 р. Отримавши гетьманську булаву, П. Тетеря спробував об'єднати Правобережну і Лівобережну Гетьманщину. Він намагався схилити на свій бік Я. Сомка та інших лівобережних старшин. Але останні не бажали ділитися владою.

У жовтні 1663 р. на територію Лівобережної України вторглося польське військо на чолі з королем Яном Казимиром, татари і правобережні козацькі полки на чолі з П. Тетерею. Похід Лівобережжям тривав до березня 1664 р. і зазнав цілковитої поразки.

Повернувшись із невдалого походу, польська шляхта почала відновлювати на Правобережжі шляхетські порядки. У відповідь спалахнуло антипольське повстання, до якого доклав руку і І. Виговський, що намагався усунути П. Тетерю від влади. Повстанців очолили кошовий отаман І. Сірко, полковники Василь Верениця, Василь Дерик, Остап Гоголь, Василь Дрозденко, козак Сулима. Жорстоке протистояння тривало до червня 1665 р., коли П. Тетеря втік до Польщі. На звільненому повстанням Правобережжі гетьманом було обрано Петра Дорошенка (1665—1676 рр.). Він зумів приборкати анархію, що панувала на Правобережжі, відновити діяльність органів влади і зміцнити свою владу. Своїм першочерговим завданням П. Дорошенко вважав об'єднання двох частин України.

Обрання гетьманом Лівобережжя кошового отамана Запорозької Січі І. Брюховецького відбулося перш за все завдяки московській підтримці. Новообраний гетьман неодноразово висловлювався за ліквідацію гетьманату в Україні й перетворення її на князівство, очолюване московським царевичем Федором.

Новий гетьман у листопаді 1663 р. підписав із представниками царського уряду Батуринські статті. Окрім підтвердження договорів із Московською державою Богдана та Юрія Хмельницьких, він містив п'ять нових пунктів, а саме:

1. гетьманський уряд зобов'язувався безоплатно забезпечувати продуктами харчування московські гарнізони, розташовані в Україні;

2. установлювалася заборона для українських купців у Московській державі продавати вино і тютюн, оскільки це завдавало збитків царській монополії на продаж цих товарів;

3. гетьманський уряд зобов'язувався здійснювати заходи зі схоплення й повернення російських утікачів (їх переховування мало каратися смертю);

4. заборонявся продаж хліба на Правобережну Україну й кримським татарам;

5. необхідно було скласти перелік усіх козаків, міщан й поселян, а також указати розміри їх земельних володінь.

У вересні 1665 р. І. Брюховецький першим з українських гетьманів здійснив візит до Москви, де підписав нові статті, що значно посилювали залежність козацької України від царського уряду.

Згідно з Московськими статтями:

6. українські землі й міста проголошувалися володіннями московського царя, а з їх населення (крім козаків) стягувалися до царської казни податки;

7. вибори гетьмана відбувалися у присутності московських представників, а гетьманські клейноди новообраний гетьман отримував від царя;

8. дипломатичні відносини гетьмана з іншими державами заборонялися;

9. Київську митрополію мав очолити московський ставленик;

10. гетьман позбавлявся права надавати українським містам самоврядування, відтепер це здійснювалося виключно царем; збільшувалася кількість московських гарнізонів, вони розміщувалися в усіх основних містах, а повноваження російських воєвод суттєво збільшувалися (збирання податей із некозацького населення, хліба на утримання гарнізонів, податків із купців, грошових зборів із винних, оренд тощо).

Сам І. Брюховецький за виявлену поступливість отримав від московського царя титул боярина та великі маєтки.

У цей час продовжувалася війна між Московською державою і Річчю Посполитою. Виснаживши матеріальні й людські ресурси, обидві держави схилялися до примирення. Довідавшись про початок переговорів, П. Дорошенко зрозумів, що розраховувати на допомогу Польщі в боротьбі проти Москви не варто, і за допомогою татар розгромив під Браїловим польське військо (19 грудня 1666 р.), тим самим не давши йому розміститися на Правобережжі.

Тим часом у результаті тривалих переговорів ЗО січня 1667 р. в селі Андрусово, під Смоленськом, між Московією та Річчю Поспо¬итою було укладено угоду про перемир'я на 13,5 року (Андрусівське перемир'я). На підписання до Андрусова не запросили ні лівобережного гетьмана І. Брюховецького, ні правобережного гетьмана П. Дорошенка, що в котре засвідчувало ставлення Москви і Варшави до України. Згідно з умовами перемир'я закріплювався поділ України: Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі, а Лівобережжя та тимчасово Київ (на 2 роки) залишилися за Росією. Запорожжя мало визнавати владу обох держав.

Висновок: