2.5. Особливості управління

ЗАПОЗИЧЕНИМИ КОШТАМИ БАНКУ

Традиційним джерелом формування ресурсів банку є вклади клієнтів, але з розширенням банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових шляхів зростання ресурсної бази. Якщо наявних залучених коштів недостатньо для проведення всіх активних операцій, що їх має намір здійснити банк, то можна або відмовитися від операції, або запозичити ресурси на ринку. Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення — недепозитними зобов’язаннями банку. Особливістю запозичених коштів є те, що у процесі їх формування ініціатором виступає банк, тоді як при створенні депозитної бази ініціатива належить клієнтам. Коли йдеться про запозичення, банк самостійно визначає, скільки і на який період йому потрібно коштів, а у процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби.

Розвитку підходів до управління недепозитними джерелами коштів банку сприяла концепція пріоритетних стосунків із клієнтами, яка набула розвитку в 70-ті роки. На той час банківська практика розвинених країн переконливо показала, що банк повинен надавати клієнтам усі кредити, які принесуть чистий прибуток. У такому разі завдання менеджерів — забезпечити достатній обсяг кредитних ресурсів та підтримати нормативи ліквідності. За такого підходу рішення про надання позик приймається раніше, ніж рішення про формування ресурсів. Якщо наявних коштів недостатньо, то менеджер змушений шукати найбільш дешеве та доступне джерело швидкого їх поповнення. З цією метою він виходить на фінансовий ринок і купує фонди, тобто запозичує тимчасово вільні кошти в інших учасників.

Основні джерела запозичення коштів для банківських установ такі:

• позики у центральному банку (ЦБ);

• міжбанківський ринок ресурсів;

• проведення операцій РЕПО;

• міжнародний фінансовий ринок (євроринок);

• ринок депозитних сертифікатів;

• ринок комерційних паперів;

• позики в небанківському секторі.

Позики в центральному банку

Вартість запозичення коштів у центральному банку визначається обліковою ставкою. Облікова ставка (ставка рефінансування) — це відсоткова ставка ЦБ за операціями кредитування комерційних банків через рефінансування їх активних операцій. Одержання кредиту від ЦБ розглядається не як право, а як привілей для комерційного банку, оскільки серед недепозитних джерел воно найдешевше. Як правило, центральний банк надає кредити тим банкам, які зазнають тимчасових труднощів у формуванні ресурсів або з метою підтримання їх ліквідності. При цьому припускається, що позика має короткостроковий характер.

Тому більшість ЦБ обмежують використання даного джерела поповнення ресурсів через установлення певних вимог та правил. Наприклад, правила Федеральної резервної системи (ФРС) США обмежують розмір кредитів двома відсотками суми депозитів, а строки надання – двома тижнями для великих банків і одним місяцем для менших за розміром банків. Якщо Федеральний резервний банк перевищує допустимі межі кредитування комерційних банків, то він несе відповідальність перед ФРС за будь-які збитки, у тому числі й у разі банкрутства банка-позичальника.

Національний банк України використовує механізм рефінансування комерційних банків з метою підтримання їх ліквідності та регулювання кредитно-грошового ринку України. Рішення про надання кредиту за обліковою ставкою приймається НБУ після вивчення конкретної ситуації та фінансового становища комерційного банку. В умовах фінансової кризи механізм рефінансування НБУ майже не використовується. Динаміку облікової ставки НБУ наведено в дод. 6.

Однією з форм рефінансування комерційних банків, яка активно використовується НБУ, є проведення кредитних аукціонів. Аукціони мають на меті вільний продаж кредитних ресурсів фінансово стійким банкам, а вартість позик може відрізнятися від облікової ставки.

Кредитні аукціони мають певні правила допуску учасників та обмеження:

• до участі допускаються банки, які не порушують установлених економічних нормативів, своєчасно подають звітність та повертають отримані кредити;

• філії комерційних банків та новостворені банки (з періодом діяльності менш як 1 рік) до участі не допускаються;

• сума позики одному банку не може перевищувати 50% загального обсягу кредитів, запропонованих до продажу на аукціоні;

• загальна сума міжбанківських позик з урахуванням поданої заявки не повинна перевищувати п’ятикратного розміру капіталу банку за останнім балансом.

Відсоткова ставка за позиками, одержаними в результаті проведення аукціону, може відрізнятися від облікової ставки НБУ і залежить від попиту та пропозиції кредитних ресурсів і початкової ставки аукціону. Придбані на аукціоні позики не підлягають пролон­гації.