Баланс банку

Активи			Пасиви
Показник	Сума млн грн.	Середня ставка, %	Показник		Сума, млн грн.	Середня ставка, %
1. Кредити 2. Цінні папери 3. Інші працюючі активи 4. Непрацюючі активи	670 370 125 155	25 28 27 –	1. Строкові депозити 2. Депозити та кредити інших банків 3. Кошти до запитання 4. Капітал	125 450 520 225		22 18 20 –
Усього	1320	–		1320			–

Розв’язання

1) ПМ = 0,25 · 670 + 0,28 · 370 + 0,27 · 125 – 0,22 · 125 – 0,18 · 450 – – 0,20 · 520 = 304,85 – 212,50 = 92,35 (млн грн.);

2)

3)

де ЧПМ¹ розраховується щодо загальних активів, а ЧПМ² — щодо працюючих активів.

Найважливішими показниками діяльності банку є прибутковість активів і прибутковість капіталу.

11. Показник прибутку на активи ROA визначається відношенням чистого прибутку (після оподаткування) ЧП до середньої вартості загальних активів А, %:

(1.3)

ROA може застосовуватися як показник ефективності роботи керівництва банку.

12. Показник прибутку на капітал ROE визначається відношенням чистого прибутку до вартості акціонерного капіталу банку К, %:

(1.4)

ROE показує рівень дохідності вкладених акціонерами коштів і може слугувати орієнтиром при виборі найпривабливішого напрямку інвестування. При цьому слід пам’ятати, що високий рівень дохідності пов’язується з високим ризиком.

Показники ROE та ROA істотно впливають на ринкову ціну акцій банку, тому менеджери у процесі управління банком приділяють особливу увагу саме цим коефіцієнтам та їх взаємозв’язку:

(1.5)

або

(1.6)

Така залежність вказує на взаємозв’язок прибутку із джерелами формування банківських ресурсів, а точніше зі співвідношенням власних та залучених коштів. Навіть банк із невисоким показником прибутковості активів може досягти відносно високого рівня прибутковості капіталу за рахунок максимально можливого використання боргових зобов’язань.

Якщо за показник рівня ризиковості банку взяти відношення акціонерного капіталу до активів банку, тобто частку власних коштів у загальній сумі коштів банку, то формули (1.5) і (1.6) вкажуть на фундаментальну залежність між ризиком і прибутком. Чим вищий прибуток, тим ризиковішою має бути структура балансу за інших однакових умов. Якщо ефективність роботи банку знижується, то для забезпечення бажаного рівня прибутковості капіталу необхідно прийняти вищий ризик — збільшити відношення зобов’язань до капіталу.

Приклад 1.2

Якого рівня прибутковості активів має досягти банк, аби забезпечити прибутковість капіталу на рівні 20%, якщо відношення акціонерного капіталу до активів становить 1) 1:25; 2) 1:10 ?

Розв’язання

(1.7)

Звідси:

1) ROA¹ = 20 · (1 : 25) = 0,8 (%);

2) ROA² = 20 · (1 : 10) = 2 (%).

Отже, якщо ризик банку як відношення власних та залучених коштів знижується, то для підтримки стабільного рівня прибутковості капіталу необхідно підвищити показник ROA з 0,8% до 2%.

Іншим напрямком використання залежності між ROA та ROE є визначення цільових рівнів прибутковості у процесі планування діяльності банку. За формулами (1.5) та (1.6) розраховується прибуток, необхідний банку, щоб досягти бажаного цільового значення прибутковості капіталу ROE для підтримання ринкової ціни акцій або поліпшення свого становища на ринку.

Формулу (1.7) перепишемо у вигляді:

(1.8)

звідки

ROА · А = ЧП. (1.9)

Чистий прибуток банку дорівнює сукупним доходам, у тому числі процентним ПД та непроцентним НД, за мінусом операційних витрат ОВ та податків П:

ЧП = ПД + НД – ОВ – П. (1.10)

Із наведених співвідношень визначають процентний дохід, необхідний банку для досягнення планових значень ROE:

ПД = (ROA · A) – НД + ОВ + П. (1.11)

Визначивши розмір процентного доходу, менеджмент може знайти відповідну структуру працюючих активів та планувати діяльність банку на наступний період.

Приклад 1.3

Перед менеджментом банку поставлено завдання підвищити показник прибутковості капіталу ROE до 16%. Банк має активи в розмірі 18 000 тис. грн., а капітал становить 1500 тис. грн. Операційні витрати плануються в розмірі 475 тис. грн., податки — 95 тис. грн., непроцентні доходи 70 тис. грн. Знайти процентний дохід, який забезпечив би бажаний рівень прибутковості капіталу.

Розв’язання

ROA = 16 · 1 500 : 18 000 = 1,33 (%).

Звідси випливає, що для досягнення показника прибутковості капіталу 16% необхідно за даної структури балансу забезпечити прибутковість активів на рівні 1,33%.

За (1.9) визначимо планову величину чистого прибутку:

0,0133 · 18 000 = 239,4 (тис. грн.).

Процентний дохід банку обчислимо зі співвідношень (1.10) та (1.11):

239,4 + 475 + 95 – 70 = 739,4 (тис. грн.).

Отже, за даного відношення капіталу та активів для досягнення рівня ROE в 16% необхідно одержати 739,4 тис. грн. доходів у вигляді процентів від працюючих активів.

Маючи абсолютну величину процентних доходів, керівництво банку може точніше планувати проведення конкретних активних операцій, об´рунтовано змінювати структуру активів та ефективніше організувати роботу структурних підрозділів. Структурний аналіз показників при­бутковості банку дає змогу зробити висновки щодо причин ускладнення у сфері банківських доходів та виявити проблемні аспекти діяльності, які потребують підвищеної уваги.

Показники прибутковості відіграють важливу роль у діяльності банку, оскільки досягнення задовільного рівня прибутку дозволяє поповнювати капітал, формує основу життєдіяльності та зростання банку, а також забезпечує прийнятний рівень дивідендних виплат акціонерам. Завдання максимізації банківських прибутків розглядається як ключовий напрямок роботи керівництва банку. Проте сфера управління прибутковістю не є автономною, а тому рішення щодо максимізації прибутків мають прийматися у взаємозв’язку з допустимими рівнями ризиків.

Як відомо, між рівнем ризику і прибутку існує пряма залежність. Вищий рівень ризику надає потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, але не виключає можливості втрат. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток. Отже, балансування між прибутковістю та ризиком, пошук оптимального їх співвідношення розглядається як одне з важливих і складних завдань, що постають перед менеджментом кожного банку.

Узагальнюючи підходи до вирішення проблеми ризик-прибуток, можна виокремити дві основні моделі управління банком, які формалізують обрану ним політику поведінки на ринку. Перша модель управління максимізує прибуток П за умови обмеження рівня ризику Р встановленням максимально допустимого його значення Р'. При цьому використовуються незбалансовані підходи до управління активами і зобов’язаннями банку, стратегії нехеджування ризиків.

У другій моделі управління цільова функція мінімізує ризик, а обмеженням є вимога утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий П'. Така модель використовується, коли рівень чистого прибутку, що його отримує банк, влаштовує керівництво і основною метою є стабілізація результатів. Це досягається за допомогою збалансованих методів управління активами і зобов’язаннями та стратегій хеджування ризиків (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Моделі та методи управління банком

На практиці менеджмент банку може паралельно використовувати обидві моделі, застосовуючи їх щодо різних видів банківських операцій. При цьому успіх у досягненні поставленої мети значною мірою залежить від методів управління ризиками, застосовуваних у банку.