2. Програмно-цільове фінансування (на конкурсній основі):

- реалізація науково-технічних програм і проектів за пріоритетними

напрямами розвитку науки й техніки;

• підтримка проектів міжнародного науково-технічного співробітництва.

Критерії відбору науково-технічних проектів для їх державного фінансування:

- спрямованість на вирішення першочергових проблем національної безпеки держави;

- пріоритетність забезпечення прориву в передових напрямах розвитку;

- базовість, багатоцільове призначення;

- наявність умов для реалізації;

- відповідність вимогам сучасного світового рівня;

- соціальний ефект від реалізації;

- економічна доцільність, ефективність, окупність.

Вимоги до науково-технічних пріоритетів:

- узгодженість з пріоритетами соціально-економічної політики держави;

- враховування стану, рівня, потенціалу, можливостей наявних у суспільстві продуктивних сил;

- відповідність багатофакторності розвитку соціально-економічної системи;

- ранжованість та взаємоув'язаність у цілісну систему;

- узгодженість на всіх стадіях циклу "наука — виробництво".

Ринковий механізм регулювання розвитку НТП здатний вирішувати проблеми лише в обмежених, локальних масштабах, якщо це мотивується одержанням прибутку та перемогою у конкурентній боротьбі.

Державний механізм регулювання розвитку НТП вирішує суперечності між об’єктивною потребою загальнонаціонального прогресу завдяки розвитку НТП і ускладненням процесів, якими супроводжується впровадження результатів НТП та інновацій у практику.

Умови впровадження досягнень НТП у виробництво за допомогою конкретних регуляторів:

1. Ринкових: комерційна спрямованість, прибутковість, швидка окупність, локальний характер дії.

2. Державних: забезпечення високого науково-технічного рівня суспільного виробництва, загальнодержавний ефект, здійснення за відсутності платоспроможного попиту, використання у державних інтересах, потреба значних ресурсів та довго строковість.

Складові системи управління науково-технічним розвитком країни:

- підсистема ринкових мотивацій (політика активізації приватного бізнесу в сфері науково-технічного оновлення виробництва;

- підсистема державного регулювання (виділення пріоритетних напрямів розвитку НТП, формування НТ-програм, інвестування НТ-проектів.

Індустріальна модель:

• попит;

• науково-дослідні та конструкторські роботи;

• нові технології;

• виробництво;

• попит.

Постіндустріальна (неоекономічна) модель:

• науково-технічні пріоритети (загальнонаціональний попит);

• науково-технічні програми( цілі, ресурси, фінанси);

• державне замовлення. Науково-дослідні та конструкторські роботи;

• інноваційний продукт.

Основні державні регулятори науково-технічного розвитку:

- податкові регулятори;

- амортизаційна політика;

- пільгове кредитування;

- державне фінансування;

- науково-технічне прогнозування;

- програмування розвитку науки і техніки;

- держконтракти;

- держзамовлення;

- антимонопольне законодавство;

- патентно-ліцензійна політика;

- створення та державна підтримка різних форм кооперації, наукових виробничих і фінансових організацій та структур (технопарки, технополіси, «інкубатори» тощо);

- правове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності;

- зовнішньоекономічна політика;

- підготовка і перепідготовка кадрів.

Функції науково-технічного прогнозування:

1) аналіз та виявлення основних загальносвітових тенденцій, тривалості інноваційних циклів;

2) формування перспективних варіантів науково-технічних програм;

3) вибір оптимального варіанта програм розвитку фундаментальних та прикладних досліджень;

4) визначення найоптимальнішої моделі впровадження досягнень НТП у виробництво;

5) передбачення економічних, соціальних, екологічних наслідків впровадження НТП. Складові науково-технічного прогресу:

Складові науково-технічного прогнозу:

- прогноз розвитку основних фундаментальних та прикладних досліджень;

- прогноз розвитку техніки і технологій;

- прогноз впровадження досягнень НТП у національну економіку;

- передбачення економічних, соціальних та екологічних наслідків впровадження результатів НТП у виробництво.

Науково-технічні програми — це форма реалізації державної науково-технічної політики з метою:

1) реалізації стратегії випереджувального техніко-економічного розвитку;

2) концентрації ресурсного потенціалу на ключових ланках нового технологічного укладу.

Практично усі науково-технічні програми є складовими загальнонаціональних соціально-економічних програм.

Науково-технічні програми:

- цільові комплексні науково-технічні програми (створюють сприятливі умови для швидкого і широкого впровадження у практику народного господарства комплексних розробок; істотно підвищують ефективність суспільного виробництва);

- наскрізні програми вирішення важливих науково-технічнгих проблем (зосереджують увагу на впровадженні ланцюга науково-технічних розробок у сфері окремої галузі за принципом «відкритя-виробництво».