2.1 Ознаки політичного лідерства:

• лідерство передбачає постійний вплив на оточуючих;

• політичний вплив повинен бути всезагальним і розповсюджуватися на всіх членів керованої спільноти;

• лідерство закріплюється у певних нормах, правилах, привілеях, повноваженнях.

Політичний лідер виступає як:

• об’єднувач людей;

• захисник їхніх інтересів;

• ініціатор оновлення життя;

• організатор діяльності людей.

Існує також думка, що політичний лідер – це той, хто здатний змінювати хід подій і спрямованість політичних процесів, тому не кожний прем’єр - міністр, монарх, керівник політичної партії, а тим більше парламентарій, стає політичним лідером.

2.2 Функції політичних лідерів:

• аналітична або функція постановки діагнозу, тобто глибокий і всебічний аналіз причин ситуації, що склалась, вивчення суперечності об’єктивних і суб’єктивних факторів і реалій;

• функція розробки програми дій. У її виконанні велику роль відіграють особистісні якості політичного лідера, його рішучість, енергія, розум, інтуїція, сміливість, здатність брати на себе велику відповідальність

• функція мобілізації країни на виконання прийнятої програми. Тут багато залежить від уміння і здібностей політичного лідера увійти в контакт з широкими масами, переконувати, надихати, привернути на свій бік тих, хто не визначився.

2.3 У політичній літературі зустрічаються різноманітні класифікації лідерства. М.Вебер у залежності від способів легітимізації влади виділяє три типи лідерів – традиційний, раціонально – легальний і харизматичний.

У залежності від того, яким способам зміни політичної та соціальної дійсності віддають перевагу лідери, їх поділяють на:

• реформаторів;

• революціонерів;

• консерваторів.

2.4 Проблема лідерства перебуває у центрі уваги дослідників упродовж багатьох століть. Ф.Ніцше вбачав у лідерстві вияви «творчого інстинкту», Г.Тард – наслідування послідовників, З Фрейд – наслідники ущемленого лібідо. До найважливіших теорій політичного лідерства належать теорія рис, психологічна теорія, марксистська теорія лідерства, ситуаційна теорія.

Теорія рис (Е.Богардус, Ф.Гальтон) пояснює природу політичного лідерства видатними індивідуальними рисами людини, які рано чи пізно приводять її до влади.

Ситуаційна теорія (В.Даль, Р.Согділл, Т.Хілтон та ін.) обґрунтовує ідею залежності поведінки лідера від соціальних умов.

Серед психологічних концепцій лідерства виділяються концепція З Фрейда, концепція Г.Лебона, концепція Е.Фромма та Т.Адорно.

Концепція З.Фрейда. Витоки лідерства знаходяться у людській психіці. З.Фрейд пояснював лідерство несвідомим прагненням індивіда панувати над іншими.

Концепція Г.Лебона. На його думку, лідери можуть все, достатньо тільки їм навчатися володіти психологією маси.

Концепція Е.Фромма та Т.Адорно. Індивіди, для яких влада є внутрішньою інстинктивною потребою, при певних соціальних умовах перетворюються у авторитарних вождів.

Марксистська теорія при трактуванні природи політичного лідерства виходить із соціально – класових основ суспільства.