Література

Основна література:

[28]; [54]; [58]; [60]; [64]; [67];[68]; [76]

Додаткова література:

[3];[4]; [11]; [13]

Змістовий модуль 4. Економіко-правові аспекти та особливості проведення санації підприємств

Семінарське заняття № 3

ТЕМА 9. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ БАНКРУТСТВА ТА ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

План вивчення теми

1. Добровільне та судове врегулювання господарських спорів.

2. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств.

3. Порядок оголошення підприємства банкрутом. Ліквідаційні процедури. Фінансова санація.

4. Мирова угода. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство.

5. Податкові аспекти банкрутства і ліквідації підприємств.

6. Оцінка вартості в процесі продажу майна підприємства-банкрута.

Навчальні цілі

В результаті вивчення матеріалу за даною темою студент повинен оволодіти компетенціями:

- здатністю визначати зміст та необхідність державної санаційної підтримки підприємств;

- знаннями щодо методів та прийомів фінансової санації, спеціальних програм державної фінансової підтримки санації підприємств, форм державної фінансової підтримки підприємств;

- методологічними основами державного контролю санації підприємств.

Проблемні питання для обговорення

1.Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств.

2.Порядок оголошення підприємства банкрутом. Ліквідаційні процедури. Фінансова санація.

3. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство.

4. Оцінка вартості в процесі продажу майна підприємства-банкрута.

Задача

1. За даними фінансової звітності конкретного підприємства здійснити оцінку цілісного майнового комплексу.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств. В результаті еволюції законодавства про банкрутство підприємств до нього дедалі більше вносилося норм, спрямованих не стільки на ліквідацію боржника, скільки на його фінансове оздоровлення.

Загалом законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції:

4. запобігати непродуктивному використанню активів підприємств;

5. реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банкрутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-госпо­дарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);

6. сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Головне у провадженні справи про банкрутство підприємства — якомога повніше задовольнити вимоги кредиторів, які пред’явлені до боржника. Цього можна досягти так:

а) у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника й розподілити виручені кошти між кредиторами;

б) втілити в життя план санації (реорганізації) боржника, що передбачає його збереження.

Арбітражний суд може застосовувати до боржника такі типи процедур:

а) ліквідаційні;

б) реорганізаційні;

в) санаційні.

До прийняття нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод.

У червні 1999 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який вводиться в дію з 01.01.2000 року. Цей Закон є революційним у сфері банкрутства та санації підприємств. Він дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб’єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена арбітражним судом.

За своєю суттю інституція банкрутства є одним зі способів добору (селекції) суб’єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність такої інституції. У ринковій економіці банкрутство підприємств - нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається 20-30.

Порядок оголошення підприємства банкрутом.Послідовність дій зацікавлених сторін щодо оголошення підприємства банкрутом чи його санації, яка передбачена новим Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Підстави та порядок подання заяви про порушення справипро банкрутство боржника.

Справа про банкрутство підприємства порушується за письмовою заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби, працівників підприємства до арбітражного суду за наявності від­повідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

Згідно зі статтею 15 АПК та статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами за місцем перебування боржника.

Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Справа про банкрутство порушується за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника.

Ліквідаційні процедури. Суб’єкт підприємницької діяльності вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Згідно з вітчизняним законодавством рішення про ліквідацію юридичної особи можуть бути прийняті:

а) вищим органом управління чи власником суб’єкта підприємницької діяльності;

б) арбітражним судом.

Вищий орган управління або власники приймають рішення про ліквідацію підприємства у разі його реорганізації, недоцільності продовження господарської діяльності та в деяких інших випадках.

Ліквідаційна комісія — це робочий орган, який здійснює ліквідацію суб’єкта підприємницької діяльності і призначається інстанціями, котрі прийняли рішення про ліквідацію підприємства. У разі банкрутства ліквідаційна комісія призначається арбітражним судом. Якщо рішення про ліквідацію прийнято зборами засновників підприємства, то ними ж призначається і ліквідаційна комісія.

Ліквідаційний баланс. Коли завершено реалізацію майнових об’єктів, що входять до складу ліквідаційної маси й необхідні для повного задоволення всіх вимог кредиторів, а виручені суми розподілені між ними, ліквідаційна комісія має скласти й подати до арбітражного суду на затвердження звіт про виконану роботу та ліквідаційний баланс.

Загалом баланс підприємства являє собою звіт про його фінансовий стан, де відбито активи, зобов’язання та власний капітал на певну дату.

Ліквідаційним є такий баланс підприємства, який складається після виконання ліквідаційних процедур - реалізації майнових об’єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і необхідні для повного задоволення претензій кредиторів, та роз­поділу виручених сум між кредиторами.

Фінансова санація. Законодавство про банкрутство має, зокрема, сприяти реабілітації підприємств, які попри фінансову скруту зберігають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. У ньому мають передбачатися механізми фінансової санації чи реорганізації юридичної особи. Саме такі механізми визначаються законодавством про неспроможність підприємств у більшості країн світу. Вітчизняне законодавство про банкрутство також містить ряд статей, що стосуються санації боржника.

Головна мета санації підприємства під час провадження справи про банкрутство - якомога повніше задовольнити претензії кредиторів завдяки поліпшенню фінансового стану боржника.

Згідно з вітчизняним законодавством ухвалу про здійснення санації боржника приймає арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів.

Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство. Нерідко підприємства, які фактично є фінансово неспроможними, з певних мотивів приховують це. У такому разі можна говорити про приховане банкрутство. Проте окремі суб’єкти господарювання, маючи певну мету, можуть навмисне оголосити себе банк­рутами, не будучи такими. Ідеться про фіктивне банкрутство. Щоб запобігти зазначеним негативним проявам, Кримінальний кодекс України встановив покарання підприємцям, які вдаються до зазначених зловживань.

Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права здійснювати певну діяльність протягом п’яти років.

Об’єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома ознаками:

• надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;

• причинний зв’язок між поданням таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.

Мотиви та цілі приховання банкрутства:

• надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов’язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи;

• спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства;

• прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д.

Суб’єкти прихованого банкрутства:

• засновники підприємства;

• власники;

• посадові особи.

Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство введено положення про відповідальність за умисне банкрутство.

Умисне банкрутство - це свідоме доведення суб’єк­та підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежно виконує свої службові обов’язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

Умисне доведення до банкрутства, коли це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або таким, що їх захищає закон, правам та інтересам кредиторів, - карається штрафом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5 років. Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

Податкові аспекти банкрутства та ліквідації підприємств. Для фахівців, відповідальних за фінансово-економічну роботу на підприємствах, значний інтерес становлять податкові аспекти банкрутства й ліквідації юридичних осіб. Розглянемо основні питання оподаткування, з якими стикаються в разі банкрутства та ліквідації суб’єкта господарювання його кредитори, власники корпоративних прав, податкові органи та саме підприємство.

Для кредиторів підприємства-банкрута актуальними є насамперед питання, пов’язані зі списанням безнадійної заборгованості, яка виникає у разі недостатності майна банкрута для погашення всіх вимог.

Власників корпоративних прав підприємства, яке ліквідується, цікавить, як погашати збитки від ліквідації підприємства та оподатковувати прибутки (якщо вони виникають у ході ліквідаційних процедур).

Для підприємства, яке ліквідується, важливо правильно оподатковувати операції, пов’язані з продажем ліквідаційної маси та ліквідацією основних фондів. При цьому підприємства мають виходити з того, що операції з продажу об’єктів, що включені до ліквідаційної маси, підлягають обкладанню податком на додану вартість на загальних підставах.

Оцінка вартості в процесі продажу майна підприємства-банкрута. Важлива проблема, з якою доводиться часто стикатися у процесі санації, реорганізації чи ліквідації підприємств, полягає в оцінюванні вартості їх майна.

Оцінювання вартості майна підприємства належить до найскладніших фінансових проблем. Згідно з вітчизняним законодавством, оцінюючи майно підприємства, слід керуватися Методикою оцінювання вартості майна під час приватизації. Встановлено, що для майна, яке продається на аукціоні, оцінна вартість є початковою. Для оцінювання уповноважені на це органи (власники майна, арбітражний керуючий, Фонд державного майна) мають право залучати на підставі договору експертів з оцінювання майна. Відповідно, розрізняють два способи оцінювання: масове та експертне.

Масове оцінювання майна - це визначення вартості майна з використанням стандартної методології та стандартного набору вихідних даних без залучення експертів. Експертне його оцінювання полягає у визначенні оцінної вартості майна експертом відповідно до договору із замовником.

Методи оцінювання вартості майна. У зарубіжній та вітчизняній практиці оцінювання вартості майна найбільшого поширення набули три методи:

• метод балансової вартості;

• метод ринкової вартості;

• метод капіталізованої вартості.

Метод балансової вартості базується на використанні відбитої в бухгалтерському балансі підприємства інформації про вартість активів. Спинимось на одній із часто застосовуваних модифікацій цього методу - оцінюванні за відновною вартістю активів. Як правило, цим методом оцінюють вартість основних засобів. Він базується на показниках первісної вартості активів, ступеня їх зносу та індексації.

Реальна вартість матеріальних та нематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, яка визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу.

Щоб уникнути зазначених недоліків, вартість майна оцінюють методом ринкової вартості. На практиці для оцінювання окремих об’єктів активів часто застосовують два різновиди цього методу:

• метод витрат;

• метод аналогів (метод порівняння продажів).

Метод витрат. Метод витрат має багато спільного з так званим методом аналогів, або порівняльним методом, який базується на оцінюванні вартості майна з огляду на ціну аналогічних об’єктів.

Метод капіталізованої вартості. В економічній літературі цей метод називають також методом прибутковості, або методом майбутнього чистого грошового потоку. Цей метод доцільно застосовувати, оцінюючи вартість підприємства як цілісного майнового комплексу, а також корпоративні права підприємства. В основу методу покладено тезу про те, що інвестор, вкладаючи капітал у купівлю підприємства, насамперед має на меті отримати стабільні доходи.

Згідно з методом капіталізованої вартості вартість об’єк­та оцінювання прирівнюється до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків (Cash-flow), які можна отримати в результаті експлуатації підприємства.

Оцінювання вартості підприємства як цілісного майнового комплексу. Найскладніше завдання - оцінити вартість підприємства як цілісного майнового комплексу. Оцінювання підприємства в цілому потребує дещо інших підходів, ніж оцінювання окремих об’єктів активів цього підприємства.

Цілісний майновий комплекс - це господарський об’єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які в разі реорганізації підприємства в установленому порядку перетворюються на самостійні об’єкти з подальшим складанням роздільного балансу.

Коли йдеться про оцінювання вартості підприємства як цілісного майнового комплексу, визначальним є те, що така вартість не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих майнових об’єктів підприємства. Цю вартість слід скоригувати на вартість гудвілу.

Згідно з методикою оцінювання вартості майна під час приватизації, рекомендованою для всіх випадків оцінювання вартості майна, вартість цілісного майнового комплексу В_ЦМК підприємства визначається за методом балансової вартості на підставі оцінки за відновною вартістю:

В_ЦМК = О_з + Н_а + В_к.і + У_н.і + В_д.в +(З_з + Ф_а — Кр), (3.2)

де О_з — балансова (залишкова) вартість основних фондів;

Н_а — залишкова вартість нематеріальних активів;

В_к.і — відновна вартість незавершених капітальних вкладень;

У_н.і — відновна вартість невстановленого устаткування;

В_д.в — вартість довгострокових фінансових вкладень;

З_з — вартість запасів і затрат, які включаються у валюту балансу;

Ф_а — вартість фінансових активів;

Кр — кредиторська заборгованість.

Розглянемо кожну складову цієї формули окремо.

Балансова (залишкова) вартість основних фондів у цьому разі являє собою відновну (первісну) вартість основних засобів за відрахуванням проіндексованої суми зносу. Така вартість визначається з урахуванням витрат, пов’язаних із поліпшенням основних фондів, розмір яких перевищує встановлену законодавством частку, що має бути включена до валових витрат.

Залишкова вартість нематеріальних активів визначається за їх теперішньою вартістю відтворення відповідно до вимог про їх інвентаризацію та бухгалтерський облік, тобто як різниця між відновною вартістю та проіндексованою сумою зносу. Нагадаємо, що на окремі матеріальні активи, такі як «ноу-хау», гудвіл, товарні знаки і т.ін., вартість яких не зменшується у процесі їх використання, знос не нараховується.

Відновна вартість незавершених капіталовкладень складається з проіндексованої вартості:

• фактично проведених витрат на будівництво об’єкта наростаючим підсумком;

• матеріалів, виробів і конструкцій, завезених на будівельний майданчик і не використаних для будівництва;

• придбаного але не переданого до монтажу устаткування.

У разі включення незавершених капіталовкладень до складу цілісного майнового комплексу їх вартість може бути скоригована з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, що відбиває реальний технічний стан об’єкта. Якщо незавершене будівництво виключається зі складу цілісного майнового комплексу, то його має оцінювати спеціально залучений експерт, за окремо встановленою методикою.

Відновна вартість невстановленого устаткування визначається коригуванням вартості устаткування за цінами придбання на коефіцієнт індексації. Якщо відновна вартість устаткування занадто висока (внаслідок неврахування фактору морального зносу), її можна зменшити на коефіцієнт придатності устаткування до експлуатації. Коефіцієнт придатності визначається згід­но з експертною оцінкою технічного стану обладнання.

Вартість запасів і витрат визначається з огляду на вартість їх придбання і з урахуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів та НБУ «Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття». Загальна вартість оборотних засобів зменшується на суму кредиторської заборгованості.

До складу фінансових активів включаються інші необоротні активи (дебіторська заборгованість строком погашення понад один рік; заборгованість за продані основні засоби), розрахунки, грошові кошти та деякі інші активи.

Довгострокові фінансові вкладення - це довгострокові (на строк понад один рік) інвестиції підприємства у прибуткові активи (цінні папери — акції, облігації підприємств, вклади до статутних фондів інших суб’єктів господарювання тощо).