Класифікації стратегій міжнародних компаній

Продукція

Ринки

Існуючі

Нові

існуюча

А

В

нова

С

D

1)Етноцентризм – цінності та інтереси материнської компанії є головними в

стратегічних рішеннях.

2) Поліцентрізм – головна компанія максимально враховує специфіку умов

приймаючої країни. Стратегічні рішення змінюються від країни до країни,

в яких діє компанія.

3) Регіоцентрізм – поєднання власних інтересів фірми з інтересами своїх

регіональних відділень.

4) Геоцентрізм – інтегрування рішень в єдину глобальну систему.

Стратегії функціонального рівня – це плани дій функціональних структурних підрозділів організації (відділів маркетингу, виробництва, фінансів, управління людськими ресурсами, досліджень й розробок), які спрямовані на реалізацію стратегії рівня бізнес-одиниць.

Організаційна структура – це система  взаємопов'язаних  структурних  компонентів, яка використовується для управління діяльністю всіх  підрозділів  компанії. 

• розподіл ресурсів;

• формування управлінського ланцюжка (структури влади);

• формування каналів комунікації;

• вибір системи прийняття рішень (централізація і децентралізація);

• вибір механізмів координації спільної діяльності.

• функціональна структура;

• продуктова (дивізіональна) структура;

• географічна структура;

• структура, орієнтована на споживача;

• матрична структура;

• командна структура;

• мережева структура.

Функціональна структура – це структура, що передбачає розподіл організації на окремі блоки (функціональні сфери), кожен з яких має певні завдання й обов'язки.

Переваги

Недоліки

• ефективне використання ресурсів;

• поглиблення спеціалізації;

• кар'єрне зростання всередині функціональних відділів;

• керівництво й контроль з боку вищого менеджменту;

• високий ступінь координації взаємодій усередині функції;

• високий рівень технічного вирішення проблем.

• слабкі взаємозв'язки між функціональними відділами;

• уповільнена реакція на зовнішні зміни, проблеми в інноваційній діяльності;

• прийняття рішень на верхніх рівнях ієрархії, що призводить до уповільнення процесу;

• труднощі щодо розподілу відповідальності за усунення проблем;

• обмежене сприйняття працівниками організаційних завдань;

• проблеми з управлінням щодо загального процесу навчання працівників.