26. Основні правила ризик-менеджменту

Ризик-менеджмент за економічним змістом являє собою систему управління ризиком і фінансовими відносинами, що виникають у процесі цього управління.

Як система управління, ризик-менеджмент включає в себе процес вироблення мети ризику і ризикових вкладень капіталу, визначення імовірності настання події, виявлення ступеня і величини ризику, аналіз навколишнього оточення, вибір стратегії управління ризиком, вибір необхідних для даної стратегії прийомів управління ризиком і способів його зниження (тобто прийомів ризику-менеджменту), здійснення цілеспрямованого впливу на ризик. Зазначені процеси в сукупності складають етапи організації ризик-менеджменту.

Організація ризик-менеджменту являє собою систему заходів, спрямованих на раціональне поєднання всіх його елементів у єдину технологію процесу управління ризиком.

Організація ризик-менеджменту передбачає визначення органу управління ризиком на даному господарюючому суб'єкті. Органом управління ризиком може бути фінансовий менеджер, менеджер по ризику або відповідний апарат управління: сектор страхових операцій, сектор венчурних інвестицій, відділ ризикових вкладень капіталу і т.п. Ці сектори або відділи є структурними підрозділами фінансової служби господарюючого суб'єкта.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ

1. Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал.

2. Треба думати про наслідки ризику.

3. Не можна ризикувати великим заради малого.

4. Позитивне рішення приймається лише при відсутності сумніву.

5. При наявності сумнівів приймаються негативні рішення.

6. Не можна думати, що завжди існує тільки одне рішення. Можливо, є й інші.

Реалізація першого правила означає, що перш, ніж прийняти рішення про ризикове вкладення капіталу, фінансовий менеджер повинен:

1) визначити максимально можливий обсяг збитку за даним ризиком;

2) зіставити його з обсягом капіталу, що вкладається:

3) зіставити його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства даного інвестора.

Обсяг збитку від вкладення капіталу може бути рівним обсягу даного капіталу, менше або більше його.

При прямих інвестиціях обсяг збитку, як правило, дорівнює обсягу венчурного капіталу.

Реалізація іншого правила вимагає, щоб фінансовий менеджер, знаючи максимально можливу величину збитку, визначив би, до чого вона може привести, яка імовірність ризику, і прийняв рішення про відмову від ризику (тобто від заходу), прийняття ризику під свою відповідальність або передачу ризику під відповідальність іншої особи.

Дія третього правила особливо яскраво проявляється при передачі ризику, тобто при страхуванні. У цьому випадку воно означає, що фінансовий менеджер повинен визначити і вибрати прийнятне для нього співвідношення між страховим внеском і страховою сумою. Страховий внесок - це плата страхувальника страховику за страховий ризик. Страхова сума - це грошова сума, на яку застраховані матеріальні цінності, відповідальність, життя і здоров'я страхувальника. Ризик не повинен бути здійснений, тобто інвестор не повинен приймати на себе ризик, якщо розмір збитку відносно великий у порівнянні з економією на страховому внеску.

Реалізація інших правил означає, що в ситуації, для якої існує лише одне рішення (позитивне чи негативне), треба спочатку спробувати знайти інші рішення. Можливо, виходи дійсно існують. Якщо ж аналіз показує, що інших рішень нема, то діють за правилом “у розрахунку на гірше”, тобто якщо сумніваєшся, то приймай негативне рішення.