Висновки з питання 3

Історичний досвід показує, що тільки суспільство здатне захистити і зберегти правову демократію, яке складається з власників, незалежно від того, чим вони володі­ють — засобами виробництва, коштами чи тільки своєю робочою силою. У такому суспільстві кожен наділений деяким соціальним простором, над яким він повністю влад­ний і в межах якого незалежний від вищої за ієрархією влади. Іншими словами, це суспільство приватних інтере­сів, де кожному щось належить і кожен має право на влас­ну справу. Власне, це і є громадянське суспільство, в якому люди зв'язані між собою як незалежні один від одного індивіди — самостійні власники і господарі своєї приватної справи.

Важливим чинником, що активно впливає, врівноважує силу громадянського суспільства і силу державної влади, є демократичні засади влаштування державної влади і пра­вові гарантії особистого волевиявлення громадян.

Питання 4 Право і релігія, держава і церква

Демократизація і гуманізація суспільства, побу­дова правової держави, пріоритет загальнолюд­ських цінностей над партикулярними, плюралізм світогля­дів дозволяють позбутися не лише старих ідеологічних стереотипів, а й поновити нові наукові пошуки й дослідження складних соціально-духовних явищ. Особливу увагу в цьому контексті привертають релігія, її роль і місце у структурі соціокультурних реалій нашого буття. Релігія, як форма сенсу людської активності, самовизначення людини у світі, духовно-практичного перетворення світу, органічно включається в сучасні процеси активної життєдіяльності індивіда. Будучи найбільш догматичною ідеологією, якій не зуміла протистояти навіть уся історична секулярна фі­лософія, релігія активно виявляла себе в неперервному по­тоці зміни соціокультурних цінностей, впливаючи певним чином на їхній зміст.

Однією з важливих парадигм сучасних соціокультур­них теорій є постійно усвідомлена думка про органічний зв'язок релігії та права. Відображаючи трансцендентні сфери буття, релігія, безперечно, найбільш віддалена і незалежна від права, яке є більш адекватним виразником соціуму, людським виміром екзистенціальної дійсності. Проте між релігією і правом, як окремими субстанціями, існують певні взаємовідносини, з'ясуванням яких також переймається філософія права.

Моделюючи відносини імперативів релігії та права, слід виокремити декілька проблем філософії права, а саме: Чи є спільні духовні джерела у релігії та праві? Чи можливе право як релігійна настанова і яким чином? Чи можлива релігія як правова настанова, що сприяє зміцненню право­порядку і прогресу країни? Які наслідки взаємодії релігії та права в умовах релігійного плюралізму і свободи вірос­повідання? Чи можливі колізії релігії та права і за яких умов вони вирішуються? Чи можливе використання релігії як засобу вирішення державно-правових проблем в умовах повної секуляризації права та державно-владних відносин? Який вплив на релігію та її інституції чинять секуляризо­вані право й держава?

Звісна річ, вирішення зазначених та інших проблем вза­ємодії релігії та права має не лише евристичну цінність для філософії права, а й практичне значення для формування законодавства про свободу совісті й віросповідань, для правоохоронних органів, на яких покладено обов'язки охороняти права громадян, контролювати дотримання законодавства про свободу віросповідання і релігійні орга­нізації.