3.1. Принципи організації системи господарських судів

1. Принцип здійснення правосуддя винятково судами закріплений у ст. 124 Конституції України і ст. 5 Закону України «Про судоустрій України».

Сутність даного принципу полягає в наступному. Судова влада в сфері господарської юрисдикції може здійснюватися тільки господарськими судами в особі суддів. Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами або посадовими особами не допускаються. Судова влада самостійна і здійснюється незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Тим самим законодавець забезпечує спеціалізацію кожного з державних і судових органів на рішенні визначеного кола питань, не допускаючи перетинання їхньої компетенції.

Крім того, судові органи в силу специфіки організації і процесуальної форми діяльності поставлені в особливі умови, що дає їм можливість розібратися в складних обставинах господарського правопорушення, правильно витлумачити і застосувати закон, винести законне й обґрунтоване рішення.

2. Принцип права на судовий захист. Згідно ст. 6 Закону України «Про судоустрій України», усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і об’єктивним судом, створеним відповідно до закону. Для забезпечення всебічного, повного й об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого воно віднесено процесуальним законом. Відмовлення від права на звертання за захистом у суд є недійсним (ст. 1 ГПК). Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальному порядку в суді будь-якого рівня. Іноземці, особи без громадянства й іноземних юридичних осіб користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами і юридичними особами України.

3. Принцип поєднання одноособового і колегіального складу суду при розгляді справ. У відповідності зі статтями 4⁶ ГПК, у залежності від категорії і складності справи розгляд справи в місцевих господарських судах проводиться суддею одноосібно або господарським судом у колегіальному складі. Суддя, що розглядає справу одноособово, діє як суд. Усі справи в апеляційному і касаційному порядку розглядаються господарським судом колегіально. При колегіальному розгляді справи до складу суду повинне входити троє або інша непарна кількість суддів. Усі судді користуються рівними правами з головуючим у судовому засіданні в рішенні всіх питань, що виникають при розгляді справи і постанові рішення.

Питання, що виникають при розгляді справи в колегіальному складі, вирішуються суддями більшістю голосів. Ніхто із суддів не вправі утриматися від голосування. Якщо суддя господарського суду не згодний з рішенням більшості, він вправі викласти в письмовому виді свою особливу думка, однак при цьому підписати рішення.

Колегіальність при вирішенні господарських спорів безсумнівно дозволяє уникнути окремих помилок, забезпечує об'єктивність при здійсненні правосуддя. Однак практика показала й окремі негативні сторони цього принципу. Насамперед, колегіальний розгляд господарських спорів трьома суддями привело до різкого подорожчання процесу, збільшенню навантаження на судові склади, що неминуче сприяє зворотному ефектові: порушенню повноти дослідження матеріалів, поспішності і необ'єктивності при винесенні рішень.

4. Принцип незалежності суддів і підпорядкування їх тільки законові. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки законові (ст. 129 Конституції України). Незалежність суддів господарського суду і підпорядкування їх тільки законові при здійсненні правосуддя — два органічно взаємозалежних положення. З одного боку, незалежність суддів господарського суду — не самоціль, а засіб, неодмінна умова для правильного застосування закону, винесення законних судових постанов. Воно означає, що судді господарського суду при розгляді і вирішенні суперечки повинні керуватися тільки законом і своїм внутрішнім переконанням, що виключає сторонній вплив на суддів. З іншого боку — підпорядкованість суддів тільки законові і забезпечує їх незалежність. Ніякі державні органи, громадські організації або посадові особи не мають права робити прямий або непрямий вплив, давати вказівки суддям, як вирішують конкретні судові справи. Отже, там, де судді залежні, власне кажучи немає судової влади.

Справжня незалежність суддів при здійсненні правосуддя може бути забезпечена лише при строгому дотриманні ними вимог матеріального і процесуального законодавства. Суддя повинний здійснювати розгляд справ неупереджено і виносити судові акти у відповідності зі своєю оцінкою фактичних обставин і своїм тлумаченням застосовуваних актів законодавства. Зв'язаність судді тільки законом дозволяє йому бути незалежним, у той же час не даючи можливості перерости цій незалежності у свавілля.

Господарський суд і його судді не є представниками будь-яких державних або інших органів, організацій. Суддя господарського суду не може належати до політичних партій, рухів і матеріально їх підтримувати; він не може також входити в керівний склад яких-небудь організацій і рухів.

Основні правові гарантії незалежності суддів передбачені ст. 11 Закону України «Про статус суддів», відповідно до якої незалежність суддів забезпечується:

— установленим законом порядком їхнього обрання (призначення), призупинення їхніх повноважень і звільнення з посади;

— особливим порядком присвоєння військових звань суддям військових судів;

— передбаченої законом процедурою здійснення правосуддя;

— таємницею ухвалення судового рішення і забороною її розголошення;

— забороною під погрозою відповідальності втручання в здійснення правосуддя;

— відповідальністю за неповагу до суду або судді;

— правом судді на відставку;

— недоторканністю судді;

— створенням необхідних організаційно-технічних і інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів, що відповідають їхньому статусові;

— особливим порядком фінансування судів;

— системою органів суддівського самоврядування.

Таким чином, гарантії незалежності суддів, у тому числі і суддів господарських судів, традиційно підрозділяються на політичні, економічні правові. Даний розподіл гарантій умовний, тому що усі вони закріплені в різних нормах права.

До політичних відноситься закріплення в Конституції України принципу поділу влади і незалежності судової влади від влади виконавчої і законодавчої. Крім того, суддя не вправі бути депутатом, належати до політичних партій і рухів, здійснювати підприємницьку діяльність, а також сполучати роботу в посаді судді з іншою оплачуваною роботою, крім наукової, викладацької, літературної й іншої творчої діяльності.

До економічних гарантій відноситься надання судді за рахунок держави матеріального і соціального забезпечення, що відповідає його високому статусові.

До юридичних гарантій незалежності суддів господарських судів відносяться встановлений законом порядок відправлення правосуддя, їхня незмінюваність, право судді на відставку, недоторканність судді, система органів суддівського співтовариства.

Суддя господарського суду не зобов'язаний давати яких-небудь пояснень власне кажучи розглянутих або справ, що знаходяться у виробництві, кому б то ні було для ознайомлення, тільки в порядку і випадках, передбачених законом (ст. 12 Закону України «Про статус суддів»).

З незалежністю суддів тісно зв'язаний принцип недоторканності суддів господарського суду. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, що належить йому майно і документи.

Суддя не може бути затриманий по підозрі в здійсненні злочину, а також підданий приводові або примусово доставлений у який-небудь державний орган у порядку провадження по справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий по підозрі в здійсненні злочину або адміністративного правопорушення, повинний бути звільнений негайно по з'ясуванні його особистості (ст. 13 Закону України «Про статус суддів»).

5. Принцип гласності судового процесу. Гласність служить одним з необхідних складових компонентів демократичної процесуальної форми судочинства, важливою юридичною гарантією реального здійснення принципу законності в правосудді, а також прав учасників процесу. Відповідно до даного принципу, розгляд справи у всіх господарських судах і на всіх стадіях процесу повинен проводитися у відкритих засіданнях з наданням присутнім реальної і рівної можливості стежити за всім ходом процесу. Відповідно до принципу гласності судочинства, можливе висвітлення матеріалів господарських справ у ЗМІ. При цьому засоби масової інформації не вправі передбачати у своїх повідомленнях результати судового розгляду по конкретній справі або іншим способом впливати на суд до вступу рішення в законну силу.

Розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони або одна зі сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті (4⁴). Про розгляд справи у закритому засіданні виноситься ухвала з а попередньо поданим клопотанням.

Господарське процесуальне законодавство України розшифровує загальні правила принципу гласності. Так, у ньому зазначено, що особи, що беруть участь у справі, і громадяни, що присутні у відкритому судовому засіданні, мають право фіксувати хід судового розгляду. Що стосується кіно- і фотозйомки, відеозаписові, телевізійній трансляції, то вони допускаються з дозволу господарського суду, з урахуванням думки осіб, що беруть участь у справі. Це зв'язано з тим, що далеко не кожний погодиться стати об'єктом фото- або відеозйомки в залі суду. Крім того, застосування технічних засобів може заважати самому ходові процесу в зв'язку зі світловими і звуковими ефектами від їхнього застосування.

Ніхто не може бути обмежений у праві на одержання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

При розгляді справ хід судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, визначеному процесуальним законом (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про судоустрій України»).

Гласність правосуддя забезпечує його виховні і профілактичні функції; сприяє зниженню суб'єктивізму суддів і дозволяє всьому бажаючої переконатися в дотриманні встановлених господарським процесуальним законом правових процедур розгляду господарської справи.

6. Принцип державної мови судочинства. У відповідності зі ст. 10 Закону України «Про судоустрій України», судочинство в Україні ведеться державною мовою. Особам, що беруть участь у справі, що не володіють мовою, на якій ведеться судочинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою.

З одного боку, принцип державної мови судочинства має на меті заздалегідь довести до відома осіб, що беруть участь у справі, і інших учасників процесу, що провадження в справі буде вестися державною мовою даної держави. Тому особи, що беруть участь у справі, можуть заздалегідь підготувати для себе найбільш сприятливі умови для подолання язикового бар'єра. З іншого боку — закон надає право особам, що бере участь у справі, що не володіє державною мовою відповідної держави, знайомитися з матеріалами справи, брати участь у процесуальних діях, у тому числі виступати в процесі рідною мовою, використовуючи перекладача. У такий спосіб гарантується охорона прав і законних інтересів осіб, можливість їхньої активної участі в процесі".

Отже, принцип національної мови судочинства — важлива умова, що забезпечує реальне здійснення гарантованого Конституцією України права на судовий захист. Неухильне дотримання вимог даного принципу робить більш доступним цей захист незалежно від того, якою мовою володіють учасники суперечки.

7. Принцип рівності організацій і громадян перед законом і судом. Правосуддя в господарських судах здійснюється на принципах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Отже, юридичні особи при здійсненні правосуддя в господарському суді рівні перед законом і судом незалежно від форми власності, місця перебування, підпорядкованості, характеру діяльності, а громадяни — незалежно від походження, соціального і майнового положення, статі, раси, національності, мови, відносини до релігії, політичних і інших переконань, місця проживання й інших обставин.

Зміст розглянутого принципу розкривається в наступних положеннях:

1) господарські суди при вирішенні економічних спорів застосовують цивільні й інші матеріальні закони до всіх підприємств і громадян рівною мірою, незалежно від того, хто є суб'єктом суперечки;

2) правове положення будь-якого учасника господарського процесу визначається лише його процесуальним положенням;

3) правосуддя по всіх економічних і інших спорах, віднесеним законом до ведення господарського суду, здійснюється тільки судами, що входять у єдину систему господарських судів.

8. Принцип обов'язковості судових рішень. Судове рішення, яким завершується розгляд справи в суді, виносится ім'ям України. Судові рішення, що вступили у законну силу, обов'язкові для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, об'єднаннями громадян, організаціями, громадянами і юридичними особами на усій території України. Обов'язковість врахування судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом. Судові рішення інших держав обов’язкові для виконання на території України при умовах, визначених законом України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою. Невиконання судових рішень тягне за собою передбачену законом відповідальність (ст. 11 Закону України «Про судоустрій України

3.2. Функціональні принципи господарського процесу.

1. Принцип законності. Законність відноситься до загальнодержавних, політичних принципів, але в той же час не втрачає самостійних правових гарантій у судочинстві.

Законність — складне і багатогранне соціальне явище. Не дивлячись на це на це, можна виділити найбільше суттєві риси законності:

1) загальність вимоги дотримуватись підняти державні закони;

2) здійснення всіх господарчих владних функцій винятково на основі законів при строгому дотриманні посадовими особами прав громадян і гарантій від необґрунтованого притягнення їх до відповідальності або незаконного позбавлення їх благ;

3) рішуче припинення всіх порушень закону хто б їх не чинив.

З урахуванням цих положень принцип законності стосовно до судів, що розглядають господарські спори передбачений ст. 4 ГПК. Відповідно до цієї статті, Господарський суд вирішує господарські суперечки на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких дано Верховною Радою України.

Господарський суд не застосовує акти державних і інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких дано Верховною Радою України, встановлені інші правила, чим передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

У випадках відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торговельні звичаї.

Забороняється відмовлення в розгляді справи по мотивах неповноти, неясності, суперечливості або відсутності законодавства, що регулює спірні відносини (ст. 4 ГПК).

Таким чином, принцип законності охоплює як матеріальне, так і процесуальне право. Його проголошення в якості однієї з основ діяльності господарських судів означає визнання останніх дійсно органами правосуддя в сфері економічних відносин.

2. Принцип диспозитивності. Даний принцип визначає механізм руху господарського процесу. Він є відображенням автономного положення суб'єктів спірних господарських правовідносин. Відповідно до цього принципу господарські справи за загальним правилом виникають, розвиваються, змінюються, переходять з однієї стадії процесу в іншу і припиняються під впливом головним чином ініціативи осіб, що беруть участь у справі. Отже, сторони, вправі в будь-якій стадії господарського процесу розпоряджатися своїми матеріальними правами, із приводу яких йде суперечка в суді, а також процесуальними засобами їхнього захисту. Позивач може відмовитись від позовних вимог, відповідач вправі визнати позов. Сторони можуть закінчити справи мировою угодою, порядок волевиявлення сторін регламентований законом, що дозволяє судові здійснювати належний контроль.

У зміст принципу диспозитивності в господарському процесуальному праві входять наступні основні елементи: 1) порушення справи в господарському суді; 2) визначення характеру й обсягу позовних вимог і заперечень, можливість їхньої зміни; 3) розпорядження матеріальними правами і процесуальними засобами їхнього захисту, зокрема відмовлення від позову, визнання позову, укладення мирової угоди; 4) порушення апеляційного, касаційного виробництва, постановка питання про перегляд справи по знову відкрилися обставинам; 5) вимога примусового виконання судового акта господарського суду.

У принципі диспозитивности відображаються найважливіші особливості суб'єктивних прав і насамперед такі його риси, як рівність учасників правовідносин, автономія в розпорядженні своїм правом, втручання держави в область регулюючих правовідносин з метою забезпечення їхнього здійснення відповідно до вимог закону. Процесуальний принцип диспозитивности відповідає принципові особистої ініціативи. Особиста ініціатива юридичних осіб придбала велику значимість у нових економічних умовах, в умовах повної самостійності господарюючих суб'єктів. Саме нові умови господарювання дозволили зробити наші підприємства дійсно юридично здатними до володіння «необхідною реальною і правовою волею» у здійсненні правосуб'єктності.

3. Принцип змагальності в господарському процесі виявляється в наданні чинним законодавством сторонам, що сперечаються, і іншим учасникам процесу, що володіють правами й обов'язками сторін, можливості змагання як в усній формі, так і у формі письмового диалогу. Він регулює дії сторін і господарського суду по збиранню і дослідженню доказів, дозволяє з'ясувати фактичну сторону справи, найбільше повно забезпечити процес доказовими матеріалами.

Даний принцип невіддільний від процесуальної рівноправності сторін, що є його основою, оскільки саме наділення рівними правами й обов'язками дає сторонам можливість змагатися перед судом.

Принцип змагальності забезпечує повноту фактичного і доказового матеріалу, наявність яких є найважливішою умовою встановлення обставин у справі.

Зміст змагальності полягає в наступному:

— дії суду залежать від вимог позивача і заперечень відповідача, суд вирішує справу в обсязі заявлених сторонами вимог;

— можливість вільного використання засобів доведення;

— кожна сторона доводить факти, що обґрунтовують її вимоги і заперечення;

— господарський суд може запропонувати сторонам надати додаткові докази.

Принцип змагальності діє на всіх стадіях господарського процесу.

Господарський суд створює сторонам і іншим особам, що беруть участь у справі, необхідні умови для установлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Не слід змішувати два основних принципи — принцип змагальності і принцип диспозитивности. Кожен принцип несе своє навантаження, своє значеннєве призначення, вони взаємозалежні і взаємообумовлені. Процес повинний бути побудований на принципі змагальності, а втручання суду по зборі доказів поставить одну зі сторін у гірше положення. Виключення складає той випадок, якщо суд для встановлення істини прийде до висновку про необхідність надання додаткових доказів.

4. Принцип процесуальної рівноправності сторін полягає в тому, що сторонам у господарському процесі забезпечуються рівні можливості при відстоюванні законних прав і інтересів в умовах, що виключають які-небудь переваги в цьому відношенні однієї сторони перед іншою.

Згідно ст. 22 ГПК, сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них виписки, знімати копії, брати участь у судових засіданнях, представляти доказу, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні і письмові пояснення господарському судові, приводити свої доводи і розуміння по усім виникаючим у ході судового процесу питанням, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржити судові рішення господарського суду у встановленому законом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм ГПК.

Сторони зобов'язані сумлінно користуватися приналежними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересам іншої сторони, уживати заходів до всебічного, повного й об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

5. Принцип усності судового розгляду. Розгляд господарських справ відбувається усно. Дослідження обставин справи починається з усної доповіді судді (ст. 74 ХПК). Усна форма сприйняття фактичного і доказового матеріалу, а також здійснення процесуальних дій у господарському судочинстві переважає. В усній формі в судовому засіданні дають пояснення сторони і треті особи, а свідки — показання. В усній формі оголошуються документи, різні письмові докази і переписка.

Усна форма сприйняття судом обставин справи відображає не тільки простоту і доступність процесу, але і його демократичність. Саме принцип усності створює необхідні умови для реалізації принципів гласності, національної мови судочинства, безпосередності, сприяє виховному впливові правосуддя на громадян, а також рішенню інших задач господарського судочинства.

Оскільки ряд процесуальних дій повинен бути здійснений у письмовій формі, у процесі розгляду справи суд досліджує і різні письмові матеріали. Принцип усності припускає, що суд засновує рішення на матеріалах справи і доказах, викладених у судовому засіданні усно. Отже, письмові документи, що маються в матеріалах справи і представлені особами, що беруть участь у справі, повинні бути оголошені в судовому засіданні.

6. Принцип безперервності судового розгляду. Судове засідання по кожній справі повинне проходити безупинно, крім часу, призначеного для відпочинку. До закінчення розгляду початої справи або до відкладення його слухання суд не вправі розглядати іншої справи.

Отже, головна вимога даного принципу укладається не стільки в безперервності самого розгляду справи, скільки в тім, що суд не вправі розглядати іншої справи, не закінчивши розгляду раніше початої справи шляхом винесення рішення по суті. Тому якщо в ході розгляду справи виникає необхідність відкласти його слухання або призупинити виробництво, нове засідання в справі повинне бути почате спочатку.

Як підкреслює В. М. Семенов, безперервність у розгляді однієї судової справи має велике значення для формування внутрішнього суддівського переконання, забезпечує облік судом всіх обставин справи і цілісність вражень суду від матеріалів справи, зосереджує увагу суддів тільки на одній справі і його особливостях.

7. Принцип безпосередності в господарському процесуальному праві являє собою таке правило, відповідно до якого господарський суд зобов'язаний безпосередньо досліджувати і сприйняти всі докази в справі, тобто забезпечується особисте сприйняття суддями господарського суду усього доказового матеріалу.

Принцип безпосередності по своєму змісті має дві сторіни: суб'єктивну й об'єктивну. Із суб'єктивної сторони безпосередність укладається в тому, що господарський суд при розгляді справи зобов'язаний особисто (тобто безпосередньо) досліджувати доказу в справі: заслухати пояснення осіб, що беруть участь у справі, показання свідків, висновку експертів, ознайомитися з письмовими доказами. З об'єктивної сторони безпосередність укладається в тому, що самі докази повинні бути, як правило, узяті з першоджерел, безпосередньо відображаючи засвідчувані ними факти.

Точне дотримання вимог принципу безпосередності підвищує ефективність процесуального змагання, дозволяє уникнути чисто формального підходу при оцінці вірогідності відомостей, викладених у досліджуваних господарським судом документах, вчасно усунувши наявні в них протиріччя і розбіжності.

8. Принцип оперативності характеризує діяльність господарського суду як судового органа, здатного в найкоротший термін відновлювати порушені контрагентами права юридичних осіб і громадян-підприємців.

Сутність цього принципу виражається в тому, щоб при розгляді справи в господарському суді найбільше повно, доцільно і вчасно використовувати усі встановлені законом засоби для правильного і швидкого вирішення спорів й усунення виявлених при цьому недоліків у господарській діяльності.

Значення принципу оперативності полягає в тому, що в сполученні й у взаємодії з іншими принципами їм забезпечується правильне і своєчасне вирішення господарських спорів, ефективне виконання господарським судом своїх задач у гранично стиснутий термін, при мінімальній витраті засобів і зусиль як господарського суду, так і учасників суперечки.