1. Поняття майна суб’єктів господарської діяльності.

На початку слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України [2]. Крім того, у ч. 2 ст. 4 ГК України вказано, що «особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом» [3]. З цього випливає, що, власне, правовий режим майна суб’єктів господарювання України регулюється нормами ГК України (його відповідними статтями).

Для більш повного відображення і належного розуміння поняття майна суб’єктів господарювання слід враховувати також законодавче визначення поняття суб’єктів господарювання, що міститься в ст. 55 ГК України. А саме: «Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в

межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством» [3].

Поняття майна суб’єктів господарювання також законодавчо закріплено в ГК України (ст. 139). Однак загальне поняття майна (речі) на легальному рівні визначається та характеризується у главі 13 ЦК України «Речі. Майно». Так, у ст. 179. «Поняття речі» вказано, що «річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки» [2].

У науково-практичному коментарі ЦК за ред. В.М. Коссака зазначені норми характеризуються так: «Об’єктами цивільних прав і обов’язків можуть бути як окремі речі, так і їх сукупність. Під річчю слід розуміти будь-який об’єкт матеріального світу, який за своїми властивостями може задовольняти ті чи інші потреби і тому має певну цінність. Такими об’єктами можуть бути як ті, що існують у природному стані, так і ті, що створені працею людини (новозбудований будинок, пошитий костюм тощо). В будь-якому разі такі об’єкти мають цінність (економічну, соціальну), оскільки можуть задовольнити певні інтереси особи. Окремі об’єкти матеріального світу з погляду їх цінності, інтересу в цивільному обігу не можуть розглядатися як об’єкти власне цивільних правовідносин» [22, с. 168].

Таким чином, розгляд поняття речі повинен характеризуватися з огляду на такі положення ст. 179 ЦК України, як предмету матеріального світу «щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки» [2]. Отже, в даному випадку мається на увазі не будь-яке майно (річ, кілька речей) як предмет (кілька предметів) матеріального світу взагалі, а саме той предмет, який може бути у власності (володінні, користуванні, розпорядженні) чи закріплений на іншому майновому праві фізичної особи (людини – громадянина України, іноземця тощо) або юридичної особи (організації) на підставі закону та відповідних правовстановлюючих документів чи усного договору.

Український тлумачний словник також визначає поняття майна як «речі, які комусь належать за правом власності» [12, с. 504]. При цьому слід зауважити, що крім права власності є також інші, похідні від права власності права на майно.

Водночас, ст. 187 ЦК України «Складові частини речі» юридично встановлює умови такої особливості речі, як її можлива складність. Згідно з її положеннями:

«1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

2. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню» [2].

Відтак, суттєвою умовою для відповідних договорів є положення закону, яке гарантує: складові частини речі не підлягають відокремленню при переході майнового права на неї. Характерною ознакою складової частини речі є забезпечення неушкодженості речі та її повноти, яка визначає її цінність.

Відповідно до ст. 190 «Майно» «1. Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

2. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами» [2].

Отже, юридичне визначення поняття майна зводиться до наступного: 1) окрема річ;

2) сукупність речей, що належать особі на праві власності чи на інших правах;

3) майнові права, права вимоги;

4) обов’язки, борги, які обтяжують майно [22, с. 173].

Таким чином, майном може бути як один предмет матеріального світу, так і більше предметів (у тому числі два предмета і багато предметів), щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки. Це означає, що поняття «річ» та «майно» є частково тотожними, але поняття «майно» є ширшим, ніж поняття «річ», оскільки майно означає не тільки річ, а і сукупність речей, а також ще й майнові права та обов’язки. Саме в цьому законодавець і вбачає майно як особливий об’єкт, що є цілком логічним також і на мою думку.

Поняття майна саме суб’єктів господарювання визначено у ч. 1 ст. 139 ГК України «Майно у сфері господарювання»: «Майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів» [3].

У науково-практичному коментарі Господарського кодексу України за ред. В.К. Мамутова також аналізується ч. 1 ст. 139 ГК України та порівнюється з відповідними нормами ЦК України. Зокрема зазначено, що поняття речі дано у статті 179 ЦК, яка під річчю розуміє предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обов’язки. З урахуванням положень статті 190 ЦК майном вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов’язки, проте для визнання цих об’єктів речами в розумінні Господарського кодексу необхідно, щоб вони відповідали ознакам, зазначеним у частині 1 коментованої статті, а саме: а) мали вартісне визначення; б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб’єктів господарювання; в) відображалися в балансі цих суб’єктів або враховувалися в інших встановлених законом формах обліку майна цих суб’єктів [21, с. 228].

Виходячи з усього вищенаведеного, стають зрозумілими два важливі

підсумки щодо поняття майна.

1. В ЦК і ГК України визначення поняття речі відрізняються через різні завдання і предмети регулювання цих кодексів (для цього, власне, і були прийняті ці два кодекси). ЦК України визначає загальні основи поняття майна, тоді як ГК України пристосовує це поняття до сфери господарювання.

2. В ГК (ч. 1 ст. 139) є зауваження стосовно «інших цінностей» через те, що в інтересах суб’єктів господарювання є більш конкретний і достатньо повний обсяг поняття майна. Це пояснюється, наприклад, тим, що воду та будь-яку іншу рідину (від бензину чи іншого палива до молока і т. п.) теоретично можна не визнати річчю (предметом). Насправді ж предмет, майно в цьому розумінні є більш універсальними поняттями. Але це не стосується поняття речі.

Майнові права і обов’язки (як майно) також слід визнати як певну власність осіб, в тому числі суб’єктів господарювання; юридично – як права, що виникли згідно з відповідними документами, а в розумінні економічному – як основа прибутку (доходу), який може породжувати різні економічні явища.

Висновки з 1 питання.

Таким чином слід вказати, що майно в господарсько-правовому розумінні визначається як річ, сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають певне вартісне визначення, знаходяться в чиїйсь власності та щодо яких можуть виникати права й обов’язки у діяльності суб'єктів господарювання, а також відображаються в балансі господарюючих суб’єктів або враховуються в інших передбачених законом формах обліку мана цих суб’єктів.