Висновки з першого питання:

Утворений на базі Французької імперії Французький союз відповідно до положень конституції 1946 р., яка проголошувала, що союз створюється на засадах рівності прав та обов’язків, без расової та релігійної дискримінації. До складу цієї міжнародної організації крім власне Франції входили її заморські департаменти (Реюньон, Алжир та інші), заморські території (Французька Західна та Екваторіальна Африка, Нова Каледонія та інші), держави, що приєдналися (колишні протекторати Франції: Марокко, Туніс, володіння в Індокитаї), території, що приєдналися ( колишні підмандатні території Франції: Того, Камерун). Вищими органами управління союзу були президент (ним був президент Французької Республіки), парламент Франції та асамблея Ф.с. Фактично союз являв собою форму управління колоніями, які мали певну самостійність у вирішенні внутрішніх питань, але при цьому зберігалася політична основа колоніальної системи й французький суверенітет над залежними територіями.

Іі. Питання право франції у новітній час

Бурхливий розвиток французького суспільства в ХІХ – ХХ ст. призвів до адекватних змін у праві і, зокрема, у Французькому цивільному кодексі. Наприкінці ХХ ст. свою початкову редакцію зберегли близько половини статей кодексу. Більше 100 статей були скасовані. З’явилося близько 300 нових статей.

Найбільших змін зазнала 1 книга кодексу. В ній залишилося лише близько 10 % початкового тексту. Майже повністю було переглянуто шлюбно-сімейні норми. В нових – більш послідовно визнано рівність подружжя.

Змін зазнали також друга та третя книги. Зазнали змін норми що стосуються прав власника, свободи договору, статусу товариства.

В останні десятиліття в цивільному праві Франції зміни відбуваються не тільки шляхом введення нових статей до тексту кодексу, але й шляхом запровадження спеціальних законодавчих актів. Зокрема, у 1976 р. відбулася фактична кодифікація страхової справи шляхом видання спеціального урядового декрету (до цього страхова угода згадувалася лише в одній статті цивільного кодексу).

Ще більших змін зазнав протягом ХІХ – ХХ ст. Торгівельний кодекс Франції (1807 р.). З648 статей наразі в початковій формі збереглося всього 20. Недарма французькі юристи називають цей кодекс руїною. Найбільшого розвитку торгівельне право зазнало у другій половині ХХ ст. багато змін у торгівельному праві Франції обумовлено її приєднанням до міжнародних конвенцій, союзів тощо. Наприклад, до Женевської вексельної конвенції 1930 р.

У 60 – 80 рр. ХХ ст. у Франції було прийнято низку природоохоронних актів (1964 р. – Декрет про реактивні відходи, 1974 р. – про охорону повітря від забруднювання, 1975 р. – про обмеження рівня шуму тощо).

Помітним явищем суспільного життя стало прийняття у 1910 р. Трудового кодексу. Після Другої світової війни відбулися відчутні зміни в трудовому та соціальному законодавстві. Згадаймо конституцію Четвертої республіки. Її преамбула була справжньою хартією труда (право на працю, створення профспілок, соціальний захист та підтримка). Відповідно до конституції 1958 р. закони визначали лише базові засади трудового права. Ті питання, що не підлягали вирішенню по закону вирішувалися адміністративно та регламентарно.

Провідним джерелом трудового права є Трудовий кодекс, який зазнав суттєвих редакційних редагувань у 1973 р. й виправлень у 1981 – 1982 рр. фактично цей кодекс є інкорпорацією численних актів про працю, які були прийняті у різний час парламентом та урядом Франції. В якості додаткового джерела виступає поточне законодавство.

Трудовий кодекс протягом ХХ ст. зазнав суттєвих змін. Спочатку його положення торкалися тільки промислових виробників. Наразі він дії стосовно усіх осіб, що відносяться до категорії найманих робітників.

Трудовий кодекс та законодавство останніх десятиліть має тенденцію до демократизації та поширенню соціальних гарантій.

Відносини у сфері соціального забезпечення регламентує Кодекс соціального страхування 1956 р. Він містить дві групи норм: по-перше, право соціального забезпечення і, по-друге, право сім’ї та соціальної допомоги.

Тривалий час, особливо в період Третьої республіки, майже незмінним залишалося кримінальне право. Перешкоджали його розвитку головне політичні чинники. Локальні зміни відбувалися лише в царині боротьби із злочинами під час проведення державних іспитів та конкурсів, зловживаннями у казино, проституцією, руйнацією історичних пам’яток тощо. Лише у другій половині ХХ ст. потреба боротьби із злочинністю, що набувала нових форм (тероризм, екологічні злочини, міжнародні злочини тощо), у кримінальному праві активізувалися процеси оновлення. Найбільш радикальні перетворення у царині кримінального права відбулися у період П’ятої республіки.

У 60-80-х рр. ХХ ст. відбувся перегляд тексту Кримінального кодексу Франції 1810 р. було декриміналізовано низку злочинів. У 1981 р. було скасовано смертну кару. Разом з тим були криміналізовані тероризм, порушення у царині захисту природного середовища та безпека праці.

Суттєвих змін зазнала система виконання покарань: зменшено сферу застосування обмеження свободи, запровадження режиму “напівсвободи” (утримання під вартою поєднується із перебуванням вдома).

У липні 1992 р. внаслідок радикального реформування кримінального права було прийнято новий Кримінальний кодекс, який повністю замінив Кримінальний кодекс 1810 р. новий кодекс має демократичну та гуманістичну спрямованість.

Змін зазнало й кримінально-процесуальне законодавство. У 1958 р. було прийнято новий Кримінально-процесуальний кодекс, що власне кажучи й знаменувало початок ревізії наполеонівського законодавства. Новий кодекс та доповнення до нього (1970, 1972, 1981-1983 рр.) значно демократизували процес, підсилили гарантії прав громадян, спростили судочинство, впорядкували діяльність слідчих органів, суду та присяжних.