Міністерство внутрішніх справ україни
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
Кафедра трудового та аграрного права
лекція
з дисципліни « Земельне право»
Тема № 4 Право власності на землю
(2 години)
Для студентів 3 курсу денної форми навчання ННІ «Права та безпеки»
Дніпропетровськ – 2012
Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к.ю.н. Малий В.Ю.
Рецензент:
Уркевич В.Ю., доцент кафедри аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», д.ю.н., доцент
Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри трудового та аграрного права
“14” серпня 2012 р.,
протокол № 1
План лекції:
Вступ
Конституційні засади права власності на землю в Україні. Поняття права власності на землю. Зміст права власності на землю. Особливості права володіння землею. Особливості права користування землею. Особливості права розпорядження. Земля як об’єкт права власності. Суб’єкти права власності на землю. Права та обов’язки власників земельних ділянок.
Форми права власності на землю в Україні. Право приватної власності на землю. Право державної власності на землю. Право комунальної власності на землю. Особливості права спільної власності на землю. Право спільної часткової власності на землю. Право спільної сумісної власності на землю.
Підстави та порядок виникнення права власності на землю. Підстави та порядок припинення права власності на землю. Обіг земельних ділянок.
Висновки
Рекомендована Література:
Конституція України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011– Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрану.
Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. З наступними змінами і доповненнями // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. В редакції Закону від 2 жовтня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3613-VI ( 3613-17) від 07.07.2011 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Закон України “Про меліорацію земель». від 14 січня 2000 р. . З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 2608-VI ( 2608-17 ) від 19.10.2010 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2001 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 799-VI ( 799-17) від 25.12.2008 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Закон України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3774-VI ( 3774-17) від 22.09.2011 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 1559-VI ( 1559-17) від 17.11.2009 / – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Закон України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 4188-VI ( 4188-17) від 13.01.2012 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 1708-VI ( 1708-17) від 05.11.2009 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Закон України «Про державний земельний кадастр» від 3 липня 2011 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 4152-VI ( 4152-17) від 09.12.2011 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3530-VI ( 3530-17) від 16.06.2011 // – Верховна Рада України. Офіційнийвеб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3523-VI ( 3523-17) від 16.06.2001 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Житловий кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3795-VI ( 3795-17) від 22.09.2011 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Господарський кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом /N 4220-VI ( 4220-17) від 22.12.2011 / – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Цивільний кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 4416-VI ( 4416-17) від 21.02.2012 // – Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.
Земельне право: Академічний курс: Підручник// Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; Київ, університет права / За ред. В.І.Семчика, П.Ф.Кулинича. - К., Ін-ЮРЕ, 2007. – 424с.
Земельне право України. Навч. посіб./ За ред. чл.-корр. АПрН України О.О. Погрібного // Х.,0диссей, 2008. – 452с.
Земельне право. За ред. проф. М.Д. Казанцева. Українське видання – за ред. к.ю.н. В.З. Янчука. – К., «Видавництво Київського університету». – 1960. – 304 с.
Земельне право України: підруч. для студ. юрид. спец. навч. закл./В.І. Семчик, П.Ф. Кулинич, М.В. Шульга. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. – 600с.
Земельное право: Учебник / С. А. Боголюбов, Е. А. Галиновская; 3-51 Под ред. С. А. Боголюбова. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - 400 с.
Земельне право України : підручник / Одеська національна юридична академія ; ред.: О. О. Погрібний, І. І. Каракаш ; рец.: А. Г. Бобкова, В. В. Носік, М. В. Шульга. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Істина, 2009. - 600 с.
Земельне право України: Підручник / М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін.: За ред М.В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.
Земельне право України. Підручник / За ред. О.О. Погрібного та І.І. Каракаша. – Вид. 2 перероб. і доп. – К., Істина, 2009. – 496 с.
Мірошниченко А.М. Земельне право України: Підручник. – К.: КНТ; ЦУЛ, 2010 – 712 с.
Вступ
Лекцією з теми « Право власності на землю» ми продовжується вивчення загальної частини навчальної дисципліни «Земельне право». Змістом цієї лекції є засвоєння положень щодо законодавчого закріплення права власності на землю.
Метою цієї лекції є визначення системи прав власників земельних ділянок, формування навичок щодо орієнтування у системі нормативного забезпечення права власності на землю.
Зв'язок лекції з попередніми темами. Лекція з теми «Земельні правовідносини » тісно пов’язана із усіма наступними лекціями курсу, має базове теоретичне та методологічне значення для їх опанування студентами.
Зв'язок лекції з іншими навчальними дисциплінами:
1) із загальною теорією держави і права. Саме загальна теорія права займається питаннями галузі права, її ознаками, визначає критерії самостійності галузі права; поняття «галузь права», «предмет галузі права», «метод галузі права», «правовідносини» розробляються на загальнотеоретичному рівні саме цією наукою;
2) із конституційним правом. Основи правового регулювання земельних відносин базуються на положеннях конституційного права;
3) із цивільним правом, господарським правом, оскільки вони забезпечують загальне правове регулювання статусу фізичних та юридичних осіб приватного права, зокрема, суб’єктів земельного права; крім того, ці галузі стосуються регулювання майнових та зобов’язальних відносин в земельному праві;
4) із аграрним правом, оскільки саме земля є основним засобом аграрного виробництва;
5) із адміністративним правом, оскільки визначені земельні відносини мають характер відносин управління;
6) із фінансовим, у тому числі податковим правом, оскільки відносини в з приводу справляння плати за землю також охоплюються предметом земельного права;
7) із адміністративно-деліктним правом, оскільки відносини з приводу відповідальності за порушення земельного законодавства регламентуються відповідними нормами адміністративно-деліктного права;
8)із кримінальним правом, оскільки деякі порушення земельного устрою мають характер кримінальних злочинів і є підставою для настання кримінальної відповідальності.
Конституційні засади права власності на землю
У Конституції закріплюється право власності українського народу на землю та інші природні ресурси, забезпечується державний захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання , їх рівність перед законом, гарантується непорушність права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами , юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, право громадян України на свободу об'єднання громадян України у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів, право на підприємницьку діяльність, визначається механізм реалізації захисту права власності, в тому числі на землю, інших прав майнового характеру.
Переломним періодом у сфері земельного права стало проголошення Верховною Радою України 18 грудня 1990 року земельної реформи, у ході якої був прийнятий ряд нормативних актів, зокрема укази Президента України, спрямовані на її реалізацію. Головним результатом реформи по праву є прийняття 25 жовтня 2001 року нового Земельного кодексу, що вступив у силу 1 січня 2002 року. Переваги цієї кодификації полягають у тім, що вона врегулювала принцип права власності на земельну ділянку як засіб виробництва. У чинному Земельному кодексі конкретизовані розпорядження по дотриманню категорій земельних ділянок, передбачене застосування норм цивільного права до товарного обороту землі, не торкаючись основних положень і принципів земельного законодавства.
Правомочність володіння – це право фактичного (фізичного чи господарського) панування над певною земельною ділянкою. Природно, що фактичне володіння тією чи іншою земельною ділянкою робить можливим здійснення інших правомочностей: користування та розпорядження нею. Відомо, що не можна використовувати земельну ділянку, не маючи господарського або фактичного панування над нею. Проте, правомочність власника земельної ділянки як об'єкта права власності має певну своєрідність. Це викликано невід'ємністю земельної ділянки від навколишнього природного середовища в Киеве, їх екологічним взаємозв'язком, неможливістю її вилучення та переносу, скажімо, в інше місце.
Право володіння може належати не тільки власнику, але й особі, якій власник передав земельну ділянку на підставі договору (наприклад, оренди). Власник при цьому не втрачає права володіння, він перестає здійснювати його, але цілком зберігає можливість мати земельну ділянку у своєму господарстві, у складі майна. Власнику, окрім права володіння, належать також правомочність користування та розпорядження. Інші ж володарі, як правило, повністю позбавлені права розпорядження і мають право користування в межах, встановлених договором з власником (наприклад, оренда земельної ділянки).
Третьою правомочністю власника є розпорядження. Правомочністю розпорядження є визнана за власником і гарантована йому можливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення чи стану земельних ділянок, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам права у власність). Такими діями є, головним чином, угоди (купівля-продаж, дарування, обмін та ін.). Внаслідок виконання цих угод власник передає іншому суб'єкту всі свої правомочності, тобто вичерпує своє право (наприклад, у разі продажу). Право розпорядження включає можливість вчинення не тільки угод, але й інших юридичних дій.
В п.2 статті 1 встановлено загальне правило набуття та реалізації права власності на землю. Право власності на землю набувається та реалізується тільки на підставі діючих нормативних актів. Це, в першу чергу, ст.ст. 81-85, 87 Земельного Кодексу. Якщо виникають відносини власності, які не врегульовані цим Кодексом, застосовуються загальні норми про право власності Конституції України, Цивільного кодексу України тощо, та інші законодавчі акти. Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, які ратифіковані Україною.
Власність в Україні існує в різних формах. Права колективної власності на землю в Україні не існує. Колишнім колективним власникам – сільськогосподарським кооперативам, садівничим товариствам та ін. земля стала належати на праві приватної власності.
Вперше в земельному законодавстві України (ст. 79 ЗКУ) визначено поняття земельної ділянки як об'єкта права власності. Об'єкти права власності на землю – це природні елементи, з приводу чого складаються і існують відповідні правовідносини, тобто, окремі, індивідуально визначені, земельні ділянки. Стаття встановлює кваліфікуючі ознаки земельної ділянки як об'єкта права власності. Об'єктом права державної власності на землю виступають усі землі України, за винятком земель, переданих у комунальну і приватну власність. Виключно в державній власності знаходяться землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; землі під водними об'єктами загальнодержавного значення; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
Ст. 78, як і відповідна норма в попередньому Земельному кодексі, не передбачає поновлення права приватної власності на землю особам, яким раніше, до часів панування на території України Радянської влади, воно належало. Чинними визнаються тільки відносини власності, які виникли після набуття чинності Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р. Об'єктом права комунальної власності є усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. До земель комунальної власності належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування та ін.
В земельному законодавстві немає обмежень з кількості земельних ділянок, що можуть знаходитися у власності однієї особи. Проте це не тягне об'єднання декількох земельних ділянок в єдиний об'єкт права власності, навіть при збігу їх цільового призначення та мети використання. Кожна з зазначених земельних ділянок, незважаючи на належність одній особі, являє собою самостійний об'єкт права власності.
Об'єктом права приватної власності іноземних юридичних осіб є тільки земельні ділянки несільськогосподарського призначення у разі придбання ними об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, в першу чергу, в межах населених пунктів. Об'єктом права приватної власності іноземних громадян та осіб без громадянства є земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна , що належать їм на праві приватної власності.
Право власності на землю характеризується множинністю суб'єктів відповідно до форм власності – державної, комунальної і приватної. Характерною ознакою суб'єкта земельних відносин є належна йому право- і дієздатність. У зв'язку з відсутністю відповідних приписів в Земельному кодексі правовий статус суб'єктів права власності на землю доцільно визначати за аналогією з нормами цивільного права щодо загальної право-дієздатності з урахуванням вимог земельного законодавства.
Визначаючи суб'єктів права власності на землю, стаття 374 ЦКУ на відміну від норм ЗК, не пов'язує суб'єктний склад землевласників із певними формами власності на землю, але, як і стаття 80 ЗК називає ними фізичних та юридичних осіб, державу та територіальні громади. При цьому земельна правосуб'єктність громадян України та юридичних осіб, заснованих громадянами України або юридичними особами України, статтею, що коментується, не визначається, а норми частин 2 та 3, що покликані встановити земельну правосуб'єктність іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, іноземних держав та міжнародних організацій мають відсильний характер та за юридичним змістом не відрізняються одна від одної.
Суб'єктом права приватної власності на землю мають бути тільки юридичні особи, засновані на приватній власності. Юридичні особи, засновані на державній або комунальній власності, не можуть бути власниками земельних ділянок, їм земля надається в постійне користування. Особливим суб'єктом права власності на землю виступає держава. За змістом статті 80 ЗК суб'єктом права державної власності на землю є держава в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій. Але треба враховувати, що до розмежування земель державної та комунальної власності в натурі повноваження щодо розпорядження всіма землями, крім переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.
У власності держави перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Держава набуває права власності на землю у разі: відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; прийняття спадщини; передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; конфіскації земельної ділянки.
Власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Наведений перелік обов'язків не можна вважати вичерпним. Законом можуть встановлюватись й інші обов'язки землевласників.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини;
ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Громадяни України мають право отримати безоплатно у власність раніше надані їм в користування земельні ділянки, але за розмірами, які встановлені в чинному Земельному кодексі. У разі відсутності приватизованих земельних ділянок громадяни України мають право отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності по одній земельній ділянці з кожного виду використання. Таким чином, громадяни України мають можливість отримати безоплатно у власність шляхом приватизації до шести земельних ділянок з кожного виду використання.
Висновок. Набуття права власності на землю відбувається на підставі діючих нормативних актів за наявністю підстав, передбачених коментованою статтею. Тобто правовідносини власності і, отже, об'єктивне право власності виникає на підставі правових норм і за наявністю певних юридичних фактів. Ці юридичні факти називаються підставами (або засобами) придбання права власності. В більшості випадків виникнення права власності на конкретну земельну ділянку у однієї особи означає припинення права власності на цей об'єкт у іншої особи. Тому одні й ті ж юридичні факти можуть виступати одночасно підставами і виникнення, і припинення права власності на земельну ділянку.
2. Форми права власності на землю в Україні. Право приватної власності на землю. Право державної власності на землю. Право комунальної власності на землю. Особливості права спільної власності на землю. Право спільної часткової власності на землю. Право спільної сумісної власності на землю.
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЗК громадяни та юридичні особи визначаються суб'єктами права власності на землі приватної власності. Територіальні громади сіл, селищ, міст як суб'єкти права комунальної власності на землю (ч. 2 ст. 80 ЗК) реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, до яких згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» належать сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи. Суб'єктами права державної власності на землю відповідно до ст. 14 Конституції України виступає держава (ч. З ст. 80 ЗК), яка реалізує це право через органи державної влади.
Громадяни, як і інші суб'єкти права власності на землю, мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі договорів міни, дарування, а також шляхом успадкування та укладання інших цивільно-правових угод (ст. 81 ЗК).
Юридичні особи в земельних відносинах користуються тими самими правами й обов'язками, що і громадяни України; вони набувають у приватну власність земельні ділянки для здійснення завдань, передбачених їх статутами. Юридична особа набуває право власності на земельну ділянку від свого імені і вирішує це питання самостійно в установленому статутом порядку.
Особливою формою набуття права власності на землю юридичною особою є внесення земельних ділянок до статутного фонду. До інших підстав набуття права власності на земельну ділянку юридичною особою можна віднести приватизацію державних земель.
Землі територіальних громад, сіл, селищ, міст належать до комунальної власності. У кожному з цих населених пунктів є також землі приватної і державної власності. Земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, відносять до земель комунальної власності. До комунальної власності не належать земельні ділянки, що передаються у приватну власність громадян і юридичних осіб, а також ті, що не можуть передаватись у приватну власність. До них належать землі загального користування населених пунктів, окремі земельні ділянки лісогосподарського призначення і водного фонду, а також ті, що використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 121 ЗК установлюються норми земельних ділянок, що їх громадяни можуть набувати у власність безоплатно із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства — у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарськихпідприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де розташоване фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній за цими підприємствами. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній за районом;
б) для ведення особистого селянського господарства — не більше ніж 2,0 га;
в) для ведення садівництва — не більше ніж 0,12 га;
г) для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше ніж 0,25 га, у селищах — не більше ніж 0,15 га, у містах — не більше ніж 0,10 га;
д) для індивідуального дачного будівництва — не більше ніж 0,10га;
е) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше ніж 0,01 га.
Повноваженнями щодо надання земельних ділянок у постійне користування юридичним особам наділені суб'єкти права власності на землю, тобто сільські, селищні, міські ради — із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, а також районні і обласні ради — із відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності в постійне користування
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної і приватної власності. ЗК України визначає перелік земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну і приватну власність. Так, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі атомної енергетики, космічної системи, землі оборони, землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення, а також об'єкти, що мають особливу екологічну,оздоровчу, історико-культурну цінність.
Держава набуває права власності на землю у тих самих випадках і за тими самими правилами, за якими її набувають у власність суб'єкти права приватної і суб'єкти права комунальної власності на землю. Також держава набуває права власності на землю також у разі: передавання у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами та в разі конфіскації земельної ділянки.
1. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
2. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.
3. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:
а) землі атомної енергетики та космічної системи;
б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;
в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;
г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;
ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади. Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
4. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
а) землі атомної енергетики та космічної системи;
б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;
в)землі оборони;
г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову цінність.
Таким чином, право державної власності характеризує належність землі народу України в цілому
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;
в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
г) землі лісового фонду, крім випадків, визначених Земельним Кодексом;
ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним Кодексом;
д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
4. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:
а) передачі їм земель державної власності;
б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
в) прийняття спадщини;
г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.
5. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради.
До земель комунальної власності належать всі землі населених пунктів, крім тих, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть знаходитись і землі поза межами населених пунктів, якщо на них знаходяться різні об'єкти комунальної власності, тобто лікарні, побутові, транспортні підприємства, інші споруди та будівлі, які належать на праві комунальної власності територіальним громадам.
Стаття 83 визначає окремі категорії земель, які знаходяться тільки в комунальній власності і не можуть надаватися іншим власникам. За своїм правовим становищем, зазначені землі виконують переважно суспільні функції на користь всьому населенню, використовуються для забезпечення належних умов життя мешканців, діяльності органів місцевого самоврядування або належать до земель, які мають особливу функцію, наприклад, екологічну, оздоровчу, історико-культурну тощо.
В статті передбачені основні підстави виникнення права комунальної власності. Це в першу чергу безкоштовна передача земель, які знаходилися у державній власності, до власності територіальних громад. У комунальну власність можуть переходити землі і за заповітом від громадян, власників земельних ділянок, або в порядку успадкування у разі відсутності спадкоємців за заповітом або законом.
В загальноцивільному порядку територіальні громади можуть набувати право власності на земельні ділянки за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Договір відчуження земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
Згідно зі ст. 86 ЗК земельна ділянка може бути у спільній влас- ності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Право спільної власності на земельну ділянку здійснюється кількома особами —співвласниками, які спільно набули у власність одну земельну ділянку або ж об'єднали в одну, дві або більше земельні ділянки. Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи незалежно від того, на якій підставі вони набули земельну ділянку в спільну власність. Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.
Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:
а) у разі добровільного об'єднання власниками належних їм земельних ділянок;
б) у разі придбання у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;
в) у разі прийняття спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;
г) за рішенням суду.
Висновок. Власність — це економічна категорія, яка виявляється у відносинах між людьми з приводу привласнення матеріальних благ. Це — належність у певному суспільстві матеріальних благ (цінностей) певній фізичній чи юридичній особі або державі чи територіальній громаді. Відносини власності — це переважно майнові відносини, що складаються щодо конкретного майна, предмета, речі, землі.
Сукупність норм, якими регулюються відносини власності, має комплексний характер. Право власності на землю охоплюється нормами більш загального інституту речового права.
Право власності, як і будь-яке інше право, може розглядатися в об'єктивному і суб'єктивному планах.
Право в об'єктивному плані розглядається як інститут цивільного права, норми якого регулюють статику майнових вольових відносин як стан належності майна певній особі (ст. З, 13, 14, 41,42, 47, 56, 64 Конституції України).
Комплексний характер інституту власності полягає в тому, що відносини власності регулюються нормами як цивільного, так і інших галузей права.
Право власності в суб'єктивному розумінні — це сукупність правомочностей (прав та обов'язків) суб'єкта щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Це основний зміст права власності.
Отже, право власності — це врегульовані нормами цивільного та інших галузей права суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном, результатами інтелектуальної діяльності з боку громадян України, інших держав, осіб без громадянства, юридичних осіб України та інших держав, територіальних громад і держави.
Зміст права власності на землю полягає в тому, що власникові в повному обсязі належать усі три види правомочностей, тобто право володіти, право користуватись і право розпоряджатись земельною ділянкою..