Практична робота № 6-7

використовуються належним чином; органи, призначені здійснювати сертифікацію, діють відповідно до норм і вимог.

При сертифікації продукції можливі три основні форми нагляду:

періодичні випробування і контролювання продукції, дослідження і порівняння поточної продукції з розробками, періодичне контролювання реальних можливостей системи менеджменту якості постачальника стосовно спеціально розроблених виробів. Їх використовують окремо або комбінують.

Методами нагляду можуть бути періодичний контроль продукції постачальника (виробника) на виробництві або на ринку; випробування і

(або) перевірка зразків для визначення їх відповідності стандартам і технічним умовам. Розгляд скарг покупців також може надати корисну інформацію.

Періодичність нагляду залежить від стабільності діяльності постачальників, промислової практики оцінювання або від частоти переходу до нової моделі. Коли потенційна небезпечність виробу незначна, орган сертифікації вдається до випробування не надто часто і обмежено контролює якість продукції.

Регулярний нагляд дає змогу органу з сертифікації встановити, що система сертифікації продовжує діяти відповідно до вимог. Постійні відвідування представників органу сертифікації дають змогу позитивно впливати на зміни системи, яку треба оцінити, і на якість, що треба підтвердити.

Метою оцінювання систем менеджменту якості третьою стороною є встановлення факту, що постачальники використовують системи якості, які відповідають установленим вимогам, і постачають якісну продукцію.

Невеликі недоліки у системі менеджменту якості (або якості продукції)

постачальник повинен усунути і письмово підтвердити. Значні помилки, які можуть спричинити втрату довіри, зумовлюють повну переоцінку через короткий період часу (реєстрацію чи сертифікацію).

14

Нормою нагляду за системою менеджменту якості є її активна підтримка самим виробником (постачальником).

На основі положень щодо планування і впровадження процедур нагляду за системами менеджменту якості формують систему нагляду за акредитованими випробувальними (калібрувальними) лабораторіями.

Інтервали між відвідуваннями лабораторій уповноваженими особами становлять 6—12 місяців, а до поглибленої перевірки вдаються кожні три або чотири роки. Несприятливий звіт про роботу лабораторії може тимчасово припинити повноваження на акредитацію певного типу роботи, хоча акредитація лабораторії загалом може бути підтверджена. Після проведення нагляду в орган з сертифікації подають звіт. У ньому повинні міститися результати випробувань і спостережень, підтвердження відповідності до стандартів. Висновками органів з сертифікації може скористатися постачальник (виробник).

Угоди про взаємне визнання як метод гармонізації вимог до якості об'єктів. Якість найрізноманітнішої продукції є вагомим екологічним чинником. Однак іноді різні органи, які займаються визначенням відповідності її якості до вимог, не визнають звіту про випробування,

сертифікатів якості та інших документів, які надають постачальники (навіть за легальної торгівлі). Це створює бар'єри в торгівлі, при випробуваннях і

(чи) зумовлює багаторазову експертизу.

Перешкодою стає і те, що постачальник не може використати звіт про випробування, сертифікат, реєстраційні документи чи знак конкретного органу для активнішого залучення потенційних покупців. Ліквідувати такі проблеми дають змогу угоди про взаємне визнання — угоди, що ґрунтуються на прийнятті однією стороною результатів, поданих іншою стороною, які отримані шляхом використання одного або кількох функціональних елементів, що встановлені системою сертифікації.

Такі угоди можуть укладати випробувальні лабораторії, контролюючі органи, органи з сертифікації або акредитації, однак вони не можуть

15

гарантувати визнання продукції урядовими чи уповноваженими органами в країнах, які є потенційними імпортерами.

Угоди про взаємне визнання диференціюють залежно від об'єкта, якого стосується угода (продукція або послуга), кількості учасників (двосторонні,

багатосторонні), географічних чинників (національні, регіональні,

міжнародні угоди), обов'язків, які випливають з угод.

За ступенем обов'язковості виокремлюють такі угоди:

—взаємна заява про необмежене прийняття роботи один одного.

Цей тип угоди зобов'язує осіб, які підписали заяву одної сторони, сприяти прийняттю результатів діяльності інших осіб, що підписали угоду від іншої сторони;

—взаємне прийняття звітів один одного про випробування,

контроль і експертизу. Сторони, що підписали таку угоду, залишають за собою можливість проводити додаткові випробування перед видачею сертифікату. Обов'язковим є взаємне зобов'язання щодо обміну інформацією;

—створення головного реєстру або переліку всієї продукції і систем менеджменту якості (тощо), які схвалені кожною стороною або особою, що підписала угоду. Такий тип угоди зобов'язує щонайменше одну сторону, яка підписала її, прийняти положення про те, що її власні схвалення з'являються в окремому реєстрі або переліку поряд зі схваленнями інших сторін або осіб, які підписали угоду;

—сторони або особи, які підписали угоду, пропонують свої послуги конкретній особі, що подала заяву від імені інших сторін або осіб, які підписали угоду;

—єдина система, в якій учасники з однієї або кількох країн погоджуються дотримуватися загальновизнаних правил (наприклад,

система сертифікації або контролю).

Такі угоди дають змогу усунути бар'єри у торгівлі, а за дії в системі процедури однакового маркування можуть сприяти створенню міжнародної системи.

16

Для поглиблення взаємної довіри сторін або осіб, які підписали угоду,

слід гармонізувати усі види робіт (експертизи, методів контролю, процедур сортування та ін.) і вимоги національних організацій з міжнародними

(Настановами ISO/IEC). Рекомендується укладати угоди про взаємну довіру поступово (Настанови ISO/IEC 42. «Керівні положення щодо поступового переходу до міжнародної системи сертифікації»).

Сертифікація систем менеджменту якості, екологічного менеджменту є новим напрямом у діяльності органів з оцінки відповідності. Їх появу зумовив сучасний високий рівень виробництва, конкурентна боротьба на національному та міжнародних ринках. Діяльність систем менеджменту якості та екологічного менеджменту сприяє ефективному використанню природних ресурсів, зменшує негативний вплив на навколишнє природне середовище, відповідає концепції екологічно врівноваженого розвитку.

5. Зміст роботи

Записати у робочий зошит:

а) основні теоретичні положення;

б) стислу характеристику систем менеджменту якості і екологічного менеджменту.

6. Оформлення звіту

6.1Тема та ціль роботи.

6.2Коротке теоретичне обґрунтування.

6.3Характеристика систем менеджменту якості і систем екологічного менеджменту.

6.4Висновки про виконану роботу.

7. Література

1. Тарасова В.В. Екологічна стандартизація і нормування антропогенного навантаження на природне середовище/ В.В. Тарасова, А.С.

Малиновський, М.Ф. Рибак. – К.:Центр учбової літератури, 2007 – 276с.

17

2.Долина Л.Ф. Стандартизація та метрологія у сфері охорони довкілля: Навч. посібн. – К.: Знання, 2007. – 199с.

3.Міронова Н.Г. Екологічна стандартизація і сертифікація: Навч.

посібн./ Н.Г. Міронова, Г.А. Білецька. – Львів: Новий світ 2000, 2006. – 140с.

4.Клименко М.О. Метрологія і стандартизація в екології: Навч.

посібн. / М.О. Клименко, П.М. Скрипчук. – Рівне: РДТУ, 1999. – 268с.

5. Фещенко В.П. Екологічна стандартизація і сертифікація /

В.П. Фещенко, М.О. Клименко, П.М. Скрипчук. – Житомир: Друк, 2006. –

215с.

18